Рішення № 79606224, 05.02.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2019 р. Справа№200/186/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні без повідомлення сторін) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса реєстрації: АДРЕСА_1; адреса для листування: АДРЕСА_2)

до Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171290, 85500, Донецька область, смт. Велика Новосілка, вул. Центральна, 103)

про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дії відповідача щодо припинення пенсійних виплат з 1 березня 2016 року, зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії з 1 березня 2016 року.

9 січня 2019 року суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження у справі. Одночасно, суд задовольнив клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження та призначив розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) , задовольнив клопотання позивача та визнав поважними причини пропуску строку звернення позивач із позовом до суду та задовольнив клопотання про відстрочення сплати судового збору, відстрочив його сплату у розмірі 704 грн. 80 коп. до ухвалення судового рішення. Також, суд зобов'язав відповідача надати витяг з пенсійної справи позивача відповідно спірних правовідносин (призначення пенсії, заяви, протоколи, довідки, рішення, що стосуються виплати та припинення виплати пенсії), довідку про нараховану та фактично виплачену пенсію з 1 березня 2016 року.

За правилами пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що він є пенсіонером за віком та внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку у відповідача, проте, у березні 2016 року відповідач зупинив виплату пенсії з невідомих причин. У травні 2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії, але відповідач в порушення вимог чинного законодавства не здійснив виплату сум пенсій за минулий час з моменту припинення.

В установлений судом строк відповідачем надано відзив на адміністративний позов позивача, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача та просив суд відмовити у їх задоволені в повному обсязі, посилаючись на підзаконні нормативно-правові акти з питань соціального (пенсійного) забезпечення внутрішньо перемішених осіб з підстав не проживання за фактичною адресою згідно довідки внутрішньо переміщених осіб.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_2, виданого 25 січня 2002 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1. Позивач є пенсіонером та внутрішньо переміщеною особою. Судом встановлено та не є спірним питанням у справі, що позивач перебуває на обліку управління.

Як вбачається зі змісту відзиву відповідача виплату пенсії позивачу було припинено з березня 2016 року за результатами співставлення інформації Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб. Факт припинення виплати пенсії з березня 2016 року по теперішній час підтверджується наданою відповідачем довідкою від 24 січня 2019 року № 11/07.

Також, судом встановлено, що згідно витягу .з протоколу № 78 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування від 19 вересня 2017 року на підставі актів обстеження матеріально-побутових умов сім'ї щодо достовірності фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщених осіб було вирішено внутрішньо переміщеним особам, які фактично не проживають за адресами, вказаними в довідках, відмовити у призначенні одноразової грошової допомоги до 9 Травня та припинення виплат пенсій та всіх видів соціальних допомог ОСОБА_1.

Суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів щодо поновлення виплати пенсії позивача станом на час прийняття рішення.

Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви, спірними питанням у справі є правомірність припинення виплати пенсії позивачеві.

Суд зазначає, що за наслідками апеляційного перегляду Великою Палатою Верховного Суду набрало законної сили рішення Верховного Суду від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 (Пз/9901/20/18) за позовом ОСОБА_2 до Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень частини десятої статті 290 КАС України у рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає:

1) ознаки типових справ;

2) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм;

3) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.

У своєму рішенні від 03 травня 2018 року Верховний Суд дійшов висновку, що в контексті цієї зразкової адміністративної справи ознаками типових, визначених п. 21 ч. 1 ст. 4 КАС України справ, є такі (пункт 113 рішення):

1) позивач у цій категорії справ є пенсіонер, якому/якій призначено пенсію згідно із Законом № 1058-ІV та який/яка є внутрішньо переміщеною особою;

2) відповідачем є територіальний орган Пенсійного фонду України, на пенсійному обліку якого перебуває позивач;

3) спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (у зв'язку з припиненням територіальними органами Пенсійного фонду України виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам з підстав, які не передбачені п. 1, 3- 5 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV);

4) позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті: визнати неправомірними дії щодо припинення виплати пенсії та зобов'язати відповідача відновити виплату пенсії).

Окрім того, Верховним Судом було визначено обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права. А саме - у пункті 114 рішення зазначено, що висновки Верховного Суду в цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах, в яких позивач:

1) є громадянином України;

2) має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою органів соціального захисту населення про взяття її на облік, як внутрішньо переміщеної особи;

3) є пенсіонером та отримує пенсію, призначену їй відповідно до Закону № 1058-IV.

Поновлення виплати пенсії потребує здійснення додаткових дій позивачем.

Відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечує.

На підставі досліджених матеріалів адміністративної справи № 200/186/19-а суд доходить висновку, що вона відповідає ознакам типової справи, наявні обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права. Обставини, які виключають типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм - відсутні. Отже, зазначена справа розглядається як типова.

Суд зазначає, що в силу вимог частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Верховний Суд у постанові від 22.03.2018 (справа №243/6391/17) за результатом розгляду аналогічного спору дійшов висновку, зокрема, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття Пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.

Порядок припинення та поновлення виплати пенсії визначений нормами статті 49 Закону № 1058-IV. Так, згідно з положеннями частини першої зазначеною статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості, на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, у разі смерті пенсіонера, у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд, в інших випадках, передбачених законом.

При цьому, слід підкреслити пріоритетність застосування положень статті 49 Закону № 1058-IV, тому, доводи відповідача щодо необхідності застосування норм постанов Кабінету Міністрів України, якими визначений порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам, є безпідставними.

Окрім того, суд зауважує, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

У рішеннях Конституційного Суду України (від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009) та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

У даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка, як встановлено судом раніше, була припинена управлінням без законних на те підстав.

У рішенні по справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 25 цього рішення).

Окрім того, суд зазначає, що у цій справі сам факт існування у позивача права на отримання пенсії не оспорюється сторонами. Суть права позивача є достатньо чіткою і передбачено діючим законодавством. Суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо пенсії безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа-це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати.

Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що буд-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки «на умовах передбачених законом» і повинно переслідувати легітимну мету. Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи.

Як вбачається із матеріалів справи відповідачем не надано достатніх та переконливих доказів для припинення виплати пенсії позивачу, тому суд вважає таке втручання не виправданим з урахуванням вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини 2 зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

За таких обставин, беручи до уваги надані сторонами докази в їх сукупності, суд доходить висновку про обґрунтованість пред'явленого позову та про задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі. Водночас, суд з урахуванням статті 9 КАС України вважає за необхідне обрати інший спосіб порушеного права позивача, шляхом не визнання дій управління Пенсійного фонду України в Мар'їнському районі щодо припинення пенсійних виплат, а шляхом визнання протиправною бездіяльності саме Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, який визначений позивачем в якості відповідача, щодо невиплати належних сум пенсії (заборгованості) за період з 1 березня 2016 року при встановленні позивача на облік та зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії та сплатити заборгованість за весь період з 1 березня 2016 року.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що у такому випадку відповідач не може посилатися на відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій, оскільки порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов'язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій.

Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з вимогами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

Нормами статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, рішення суду щодо зобов'язання сплатити заборгованість за весь період, підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Крім того, позивач у позовні заяві просив суд зобов'язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення відповідно до статті 382 КАС України. З цього приводу суд зазначає, що відповідно до статті 382 КАС України встановлення судового контролю є правом, а не обов'язком суду. Крім цього, позивач не навів обґрунтованих підстав щодо намірів відповідача не виконувати рішення суду.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 9 січня 2019 року позивачеві відстрочено сплату судового збору у розмірі 704 грн. 80 коп. до ухвалення рішення по суті.

Нормами частини 2 статті 133 КАС України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно з положеннями частини 1 зазначеної статті при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, судовий збір у розмірі 704 грн. 80 коп. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса реєстрації: АДРЕСА_1; адреса для листування: АДРЕСА_2) до Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171290, 85500, Донецька область, смт. Велика Новосілка, вул. Центральна, 103) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) заборгованості з пенсії за період з 1 березня 2016 року.

Зобов'язати Великоновосілківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) виплату пенсії та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 1 березня 2016 року.

Звернути до негайного виконання рішення суду в частині зобов'язання Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) виплату пенсії та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 1 березня 2016 року - у межах суми стягнення за один місяць.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп. на користь спеціального фонду Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: рахунок - 31215256700001, код ЄДРПОУ - 37993783, код банку 820019, отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106.

Рішення ухвалене у нарадчій кімнаті 5 лютого 2019 року. Повне судове рішення складено 5 лютого 2019 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Смагар С.В.