Рішення № 79606012, 22.01.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2019 р. Справа№0540/8457/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., за участю: секретаря судового засідання Шемет Я.О., представника позивача Коротких В.О., представника відповідача Тернинко С.М., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Слов'янськ адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобуріння» до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000281410, № 0000291410 від 07.06.2018 року, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю «Шахтобуріння» звернулося до Донецького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000281410, № 0000291410 від 07.06.2018 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неправомірно не визнав права позивача на формування податкового кредиту за господарськими відносинами з ТОВ «ФЕРРЕТЕ» за період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року, як такі, що мають ознаки фіктивності, та щодо яких не підтверджено реальність здійснення господарських операцій. Позивач вважає, що вищевказані господарські операції підтверджено необхідними первинними документами. Також позивач зазначив, що відповідно до призумції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом.

Посилаючись на норми Податкового кодексу України та інші нормативно-правові акти, що регулюють спірні правовідносини позивач просить: 1) визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Донецькій області від 07.06.2018 року №0000281410; 2) визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Донецькій області від 07.06.2018 року №0000291410.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02.10.2018 року відкрито провадження у даній справі із визначенням порядку розгляду справи за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання. В ухвалі було запропоновано відповідачу надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження.

17 жовтня 2018 року представником ГУ ДФС надано відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач зазначає, що на виконання ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 27.02.2018 по справі № 752/25255/17 провадження № 1-кс/752/1253/18 проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання ним вимог податкового законодавства України щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету ПДВ, податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «ФЕРРЕТЕ» за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 (акт перевірки від 17.05.2018 № 1/05-99-14-10/31619520).

Під час проведення перевірки встановлено порушення підприємством вимог п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України (надалі - ПКУ), в результаті чого занижено податок на прибуток за 2017р. на 455 467 грн. та п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПКУ, в результаті чого занижено суму ПДВ на 471 525 грн.

Відповідач зазначив, що операції з постачання товару/послуг від постачальника ТОВ «Феррете» для покупця ТОВ «Шахтобуріння» не спричиняють реальних наслідків.

На думку представника відповідача сам факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів не було постановлено вироків, не може спростовувати достовірність їх пояснень відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.

Податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписано від імені особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

З урахуванням наведеного Головне управління ДФС у Донецькій області вважає позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобуріння» необґрунтованими.

22 листопада 2018 року судом постановлено ухвалу про продовження строків проведення підготовчого провадження ще на тридцять днів та ухвалу про витребування доказів.

На виконання ухвали про витребування доказів Головним управлінням ДФС у м. Києві повідомлено, що першим СВ РКП СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві триває досудове розслідування кримінального провадження №32017100010000048 від 27.11.2017 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 212, ч. 2 ст. 205, ч. 1 ст. 205 КК України. Вказаним досудовим розслідуванням встановлено, що невстановлені слідством особи створили (придбали) суб'єкт підприємницької діяльності ТОВ «Ферете» з метою прикриття незаконної діяльності, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.205 КК України.

22 грудня 2018 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 21 січня 2019 року.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, надав пояснення аналогічні тим, що викладені в позовній заяві та інших заявах по суті справи, просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, вважав спірні податкові повідомлення-рішення законними та обґрунтованими. Більш детальні пояснення виклав у відзиві на позов та інших заявах по суті справи, мотивувальна частина яких, аналогічна тим обставинам, що викладені у акті перевірки.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані сторонами заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги та заперечення, дослідивши докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Шахтобуріння» є юридичною особою, зареєстроване 08.10.2001 р., номер запису у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 1 388 120 0000 000048, ідентифікаційний код 31619520, місцезнаходження: 84500, Донецька область, місто Бахмут, вулиця Павла Новгородцева, будинок 1а (т. 1 а.с. 255-256).

У відповідності до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань основним видом економічної діяльності позивача є 43.99 - інші спеціалізовані будівельні роботи, н.в.і.у. (т. 1 а.с. 130-131).

10 жовтня 2001 року позивач, як платник податків, був взятий на облік в органах державної податкової служби за № 912. На теперішній час перебуває на обліку в Бахмутській ОДПІ Головного управління ДФС у Донецькій області.

У період, за який проводилася перевірка, зареєстрований платником податку на додану вартість.

У період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року посадовими особами Бахмутської ОДПІ Головного управління ДФС у Донецькій області була проведена документальна позапланова виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «ШАХТОБУРІННЯ» з питань дотримання вимог податкового законодавства України щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на додану вартість, податку на прибуток при взаємовідносинах з ТОВ «ФЕРРЕТЕ» (код ЄДРПОУ 40952883) за період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року.

За результатами перевірки 17 травня 2018 року був складений акт №1/05-99-14-10/31619520, згідно якого господарські операції між ТОВ «ФЕРРЕТЕ» та контрагентами - постачальниками і покупцями не підтверджуються виходячи з врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності (т. 1 а.с. 36-64).

Вищевказані висновки обґрунтовані наступним: 1) відсутністю первинних документів, які підтверджують реальність господарських операцій; 2) за даними інформаційного ресурсу ДФС встановлено, що господарська діяльність ТОВ «Феррете» має ознаки нереальності здійснення операцій; 3) наявністю ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 27.02.2018 по справі №752/25255/17 провадження №1-кс/752/1253/18, згідно якої в ході досудового розслідування допитані у якості свідків ОСОБА_3, яким підписано договори поставки від 13.06.2017 № 13/06 та від 27.08.2017 № 27/08 між ТОВ «Феррете» (Постачальник) та ТОВ «Шахтобуріння», а також інші первинні документи, ОСОБА_4 (яка зазначена засновником ТОВ «Феррете»), які показали, що не мають відношення до реєстрації, придбання та фінансово-господарської діяльності ТОВ «Феррете». У зв'язку із чим, встановлено неможливість реального здійснення ТОВ «Феррете» зазначених операцій з урахуванням часу, неможливість встановлення місця знаходження підприємства, майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності в силу відсутності управлінського персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

Таким чином, фіскальний орган дійшов висновку про порушення ТОВ «Шахтобуріння» п. 44.1 ст. 44, п.п. 134.1.1 п.134.1 ст. 134 Податкового Кодексу України від 02.12.10 №2755-VI із змінами та доповненнями, п.1 ст.9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. N 996-XIV, зі змінами та доповненнями, за правочинами, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2017 рік на загальну суму 455 467 грн., п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 розділу V «Податок на додану вартість» Податкового Кодексу України від 02.12.10 № 2755-VI із змінами та доповненнями, за правочинами, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість до сплати на загальну суму 471525 грн., у тому числі: за липень 2017 року - 471525грн.

07 червня 2018 року ГУ ДФС у Донецькій області, на підставі акту, прийнято податкові повідомлення-рішення: 1) №0000291410, яким донараховано 455467,00 грн. податку на прибуток приватних підприємств та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 113866,75 грн.; 2) №0000281410, яким донараховано 471525 грн. податку на додану вартість та застосовано 235762,50 грн. штрафних санкцій (т. 1 а.с. 31,33).

Позивач оскаржує вищевказані рішення, як такі, що прийняті не обґрунтовано, тобто, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення із порушенням норм чинного законодавства.

Під час розгляду справи, судом встановлені наступні обставини.

Позивачем (покупець за договором) та ТОВ «Феррете» (продавець за договором) укладено договір поставки №13/06 від 13.06.2017 року (т. 1 а.с. 123-124).

Відповідно до п. 1.1. договору поставки № 13/06 ТОВ «Феррете» зобов'язується поставити покупцю, а покупець прийняти та сплатити вартість товару в порядку та на умовах, викладених у договорі, металеві вироби іменовані надалі «Товар».

Відповідно до п. 1.2. договору поставки № 13/06 вид, комплектність (асортиментний перелік), кількість, ціна одиниці товару та ціна партії товару узгоджується сторонами і вказується в накладних та рахунках.

Згідно із п. 2.1. договору поставка «Товару» здійснюється на підставі усного або письмового замовлення покупця, направленого покупцем (телефоном, по факсу чи електронною поштою) в адресу продавця з зазначенням виду, асортиментного переліку та кількості товару, який покупець має намір придбати.

На виконання умов вказаного договору ТОВ «Ферете» виписано позивачу видаткові накладні: від 15.06.2017 № 14, від 16.06.2017 № 15, від 19.06.2017 № 17, від 21.06.2017 № 19, від 22.06.2017 № 20, від 23.06.2017 № 21, від 26.06.2017 № 24, від 27.06.2017 № 25, від 29.06.2017 № 26 (т.1 а.с. 172,174,176,178,180,182,184,186,188).

Вищевказані видаткові накладні були оплачені позивачем, що підтверджується банківськими виписками (т. 3 а.с. 193,198,201,203,204,207,210).

Також продавцем - ТОВ «Ферете» на виконання умов вказаного договору було видано позивачу та зареєстровано у ЄРПН податкові накладні: від 15.06.2017 № 1, від 16.06.2017 № 3, від 19.06.2017 № 2, від 21.06.2017 № 1, від 22.06.2017 № 1, від 23.06.2017 № 1, від 26.06.2017 № 1, від 27.06.2017 № 1, від 29.06.2017 № 3 (т.1 а.с. 209,210,211,212-213,214,215,216,217-218,219).

Окрім того, про виконання умов вищевказаного договору свідчать складені прибуткові накладні від 15.06.2017 № 713, від 16.06.2017 № 727, від 19.06.2017 № 730, від 21.06.2017 № 736, від 22.06.2017 №739, від 23.06.2017 №750, від 26.06.2017 №764, від 27.06.2017 №776, від 29.06.2017 №782 (т. 1 а.с. 173, 175, 177, 179,181,183,185,187,189).

27 серпня 2017 року між позивачем (покупець за договором) та ТОВ «Феррете» (продавець за договором) укладено договір поставки № 27/08 (т. 1 а.с. 190-193).

Відповідно до п. 1.1. договору ТОВ «Феррете» зобов'язується поставити покупцю металеві вироби (надалі іменується «Товар»), а покупець зобов'язується прийняти та сплатити вартість товару в порядку та на умовах цього договору.

Згідно п. 2.1. договору поставка товару здійснюються на підставі усного або письмового замовлення покупця направленого (телефоном, по факсу чи електронною поштою) в адресу продавця з зазначенням виду, асортиментного переліку та кількості товару, який покупець має право придбати.

На виконання умов вказаного договору ТОВ «Ферете» виписано позивачу видаткову накладну від 27.08.2017 № 52 (т. 1 а.с. 194).

Розрахунок з боку позивача за вищевказаною видатковою накладною підтверджується банківською випискою (т. 3 а.с. 212).

Окрім того, про виконання умов вищевказаного договору свідчать складена прибуткова накладна від 27.08.2017 № 1093 (т. 1 а.с. 195).

Також ТОВ «Ферете», на виконання вимог договору № 27/08, було виписано та зареєстровано податкову накладну № 411 від 27.08.2017 року (т.1 а.с. 220-221).

Придбана позивачем продукція за вказаними договорами використовувалася у господарській діяльності в тому числі для виконання зобов'язань за договорами будівельного генпідряду від 31.05.2017 року №32, від 27.07.2017 року №58, від 12.12.2017 року №87 та підтверджується підсумковою відомістю ресурсів за вересень 2017 року, радіотелевізійна станція, актом приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2017 року (т. 1 а.с. 222-228, т.2 а.с. 246-250 т.3 а.с.1-2, 94-100, т.4 а.с. 106,108, т.5 а.с. 7).

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Вимоги до підтвердження даних, наведених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків. При цьому загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 цього Кодексу).

Отже, одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, що не заборонена законом.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (частина 1 статті 632 ЦК України).

Згідно з частина 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За пунктом 198.3 цієї ж статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення суми податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду на суму податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження виконання умов договорів поставки товару між позивачем - ТОВ «Шахтобуріння» та його контрагентами, за умовами якого підприємство надає одержувачу товари, до суду були надані договори, видаткові накладні, податкові накладні, виписки по рахункам з банківських установ, документи, що свідчать про подальше використання придбаного товару у власній господарській діяльності, які враховуються для визначення суми податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду, відповідають вимогам Закону №996-ХІV, а від так, є належними та допустимими доказами, що підтверджують здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «ФЕРРЕТЕ», у перевіряємий період, а також те, що ці операції спричинили реальні зміни майнового стану позивача.

Податковий орган, стверджуючи про відсутність у позивача реальних господарських операцій, не заперечує того факту, що внаслідок цих операцій змінився майновий стан позивача - він отримав товар, який в подальшому використовував у власній господарській діяльності. Ці факти подальшого використання позивачем товару взагалі податковий орган не спростовує.

Згідно із частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

В силу статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Таким чином, приймаючи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку, що господарські операції між позивачем та його контрагентами для визначення податкового кредиту мали реальний характер, підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами та спричинили реальні зміни майнового стану позивача.

Вищевказана правова позиція відповідає численним висновкам Верховного суду, в тому числі у рішенні від 06.03.2018 року по справі №826/15950/15, які суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

Суд також вважає необхідним зазначити, що Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив:

«70. І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, Суд визнає, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

71. Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1».

Відповідна позиція викладена у рішенні Верховного Суду України, який у постанові від 11 грудня 2007 року (справа № 21-1376во06) дійшов висновку, що «у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту».

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року № 21-4953а15 у справі за позовом приватного акціонерного товариства «МТС Україна» до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників (правонаступник - Міжрегіональне головне управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників) про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень.

Приймаючи до уваги наведене, суд приходить до висновку, що позивачем були надані належним чином оформлені документи, передбачені законодавством про податки та збори, відповідач, навпаки, не надав належних та допустимих доказів порушення позивачем діючого податкового законодавства України щодо не підтвердження здійснення господарських операцій, у зв'язку з придбанням товару за договорами, укладеними з ТОВ «Феррете».

Щодо наданого позивачем висновку експертного економічного дослідження за зверненням ТОВ «Шахтобуріння», складеного 10 серпня 2018 року суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини першої статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

У відповідності до частини 1 статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України, учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Згідно частини 6 статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України, у висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

У висновку №1031/19001 не зазначено що його підготовлено для подання до суду та експерт попереджений про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку згідно зі статтею 384 Кримінального кодексу України.

Таким чином суд не може взяти до уваги вказаний висновок у якості належного доказу.

Крім того суд вважає необхідне зазначити наступне.

Позапланова документальна перевірка дотримання вимог податкового законодавства України щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на додану вартість, податку на прибуток ТОВ «Шахтобуріння» проведена 17 травня 2018 року на підставі ухвали Голосіївського районного суду м.Києва від 27.02.2018 по справі №752/25255/17 провадження №1-кс/752/1253/18.

У відповідній ухвалі зазначено, що в ході досудового розслідування допитані у якості свідків ОСОБА_3, яким підписано договори поставки від 13.06.2017 № 13/06 та від 27.08.2017 № 27/08 між ТОВ «Феррете» (Постачальник) та ТОВ «Шахтобуріння», а також інші первинні документи, ОСОБА_4(яка заначена засновником ТОВ «Феррете»), які показали що не мають відношення до реєстрації, придбання та фінансово-господарської діяльності ТОВ «Феррете».

Досудовим розслідуванням кримінального провадження №32017100010000048 встановлено, що невстановлені особи створили (придбали) суб'єкт підприємницької діяльності ТОВ «Феррете» (ЄДРПОУ 40952883) з метою прикриття незаконної діяльності, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України суд зазначає наступне.

Так, законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту є Кримінальний процесуальний кодекс України.

У частині першій статті 23 Кримінального процесуального кодексу України закріплено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Частина друга цієї ж статті визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частиною четвертою статті 95 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

Відповідно до частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту свідка під час досудового розслідування не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

Аналогічного висновку дійшов Верховний суд у постанові від 06 листопада 2018 року у справі № 822/551/18.

Суд зазначає, що ні на момент проведення податкової перевірки та фіксації її наслідків, ні станом на час розгляду даної справи інформація стосовно винесення вироку щодо посадових осіб товариства з обмеженою відповідальністю «Феррете» відсутня. Сам факт наявності кримінального провадження, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування ним податкового обліку.

Вищевказана правова позиція узгоджується із висновками Верховного суду, що викладені у постановах від 26 червня 2018 року у справі №826/548/17, від 12 червня 2018 року у справі № 822/2198/17, від 05 червня 2018 року у справі №2а-1570/6063/12, від 21 серпня 2018 року у справі № 826/17880/15.

Посилання відповідача на те, що висновки про нереальність здійснення господарських операцій зроблені на підставі аналізу баз даних АІС «Податковий блок» щодо контрагентів є неприйнятними, оскільки співставлення даних податкової звітності з даними внутрішніх баз даних контролюючого органу як етапу контроль-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства і аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника, адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку. Записи у інформаційних базах податкового органу до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, не відносяться. А тому нарахування податків не може ґрунтуватися тільки на даних, які містяться в інформаційних базах контролюючого органу, без врахування даних первинних документів.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14.06.2016 року в справі №К/800/39786/15.

Інформація з баз даних АІС «Податковий блок» та податкова інформація щодо контрагентів позивача, на яку посилався відповідач, є неприйнятною, оскільки не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального закону. Крім того, податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від перебування його контрагента за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку.

Аналогічна правова позиція міститься у численних рішеннях Верховного Суду, в тому числі рішеннях від 06.02.2018 року по справі №816/166/15-а (№К/9901/8403/18), від 27.03.2018 року в справі №816/809/17.

Крім того, суд вважає необхідним зазначити, що певні дефекти в оформленні документів (зокрема відсутність окремих реквізитів або помилки при їх заповненні) не позбавляють можливості ідентифікувати господарську операцію, обсяг товару, його вартість, тощо, і не повинні розглядатися як підстави для позбавлення платника податків права на формування податкового кредиту у разі реального здійснених господарських операцій.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема в ухвалі Вищого адміністративного суду від 28.10.2013 року в справі К/9991/8144/12 (справа №2а/0570/17166/2011).

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, з урахуванням принципів адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобуріння» до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000281410, № 0000291410 від 07.06.2018 року, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення № 0000281410, № 0000291410 від 07.06.2018 року, є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки прийняті в супереч вимогам Конституції та законів України, не обґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позивачем сплачений судовий збір за подання даного адміністративного позову у розмірі 19149,32 грн., суд вважає необхідним стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати зі сплати судового збору.

На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобуріння» до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000281410, № 0000291410 від 07.06.2018 року - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Донецькій області від 07 червня 2018 року № 0000281410 про збільшення грошового зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобуріння» з податку на додану вартість на загальну суму 707287,50 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Донецькій області від 07 червня 2018 року № 0000291410 про збільшення грошового зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобуріння» з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 569333,75 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Донецькій області (місцезнаходження: вулиця 130-й Таганрозької дивізії, будинок 114, місто Маріуполь, Донецька область, 87526, код ЄДРПОУ 39406028) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтобуріння» (місцезнаходження: вул. Павла Новгородцева, 1а, м. Бахмут, Донецька область, 84500, код ЄДРПОУ 31619520) понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 19149 (дев'ятнадцять тисяч сто сорок дев'ять) гривень 32 копійки.

Рішення ухвалене у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини 22 січня 2019 року.

Повне судове рішення складено 01 листопада 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Лазарєв В.В.