Рішення № 79605992, 04.02.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2019 р. Справа№200/14929/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Дмитрієва В.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльність щодо невиплати пенсії з 01 березня 2018 року по 31 серпня 2018 року, зобов'язання виплатити пенсії з 01 березня 2018 року по 31 серпня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

26 грудня 2018 року Позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльність щодо невиплати пенсії з 01 березня 2018 року по 31 серпня 2018 року, зобов'язання виплатити пенсії з 01 березня 2018 року по 31 серпня 2018 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, та знаходиться на обліку у відповідача як отримувач пенсії за вислугу років. Вказує, що з березня 2018 року відповідач припинив виплату пенсії з невідомих підстав. З вересня 2018 року виплату пенсії поновлено, проте заборгованість за період з 1 березня 2018 року по 31 серпня 2018 року не виплачено. Вважає дії відповідача щодо невиплати пенсії протиправними, оскільки відсутні правові підстави для вчинення таких дій.

Ухвалою суду від 2 січня 2019 року поновлено позивачу строк звернення до суду, відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано у відповідача інформацію щодо припинення пенсії позивачу.

Відповідач позов не визнав, подав відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю. В обґрунтування зазначено, що позивач перебуває на обліку як отримувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». На підставі копії рішення №77 від 25 січня 2018 року Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам УСЗН Волноваської РДА, прийнято рішення про призупинення виплати пенсії з березня 2018 року. В березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до управління із заявою про поновлення виплати пенсії. На підставі рішення Комісії №95 від 14 червня 2018 року прийнято рішення про відновлення виплати пенсії позивачу. З вересня 2018 року ОСОБА_1 поновлено нарахування та виплату пенсії. Щодо виплати заборгованості за минулий період зазначає, що у відповідності до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 № 365, суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачується на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Крім того, відповідачем заявлено клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Розглянувши заявлене клопотання відповідача, суд зазначає наступне.

Положеннями пункту 20 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Згідно норм статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

За приписами частини шостої зазначеної статті справами незначної складності є справи щодо: 1) прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище; 2) оскарження бездіяльності суб'єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію; 3) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; 4) припинення за зверненням суб'єкта владних повноважень юридичних осіб чи підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців у випадках, визначених законом, чи відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців; 5) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо в'їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію; 6) оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 7) стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб'єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження; 8) типові справи; 9) оскарження нормативно-правових актів, які відтворюють зміст або прийняті на виконання нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним і не чинним повністю або в окремій його частині; 10) інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження; 11) перебування іноземців або осіб без громадянства на території України.

Суд зазначає, що положеннями частини четвертої статті 260 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача протягом двох днів із дня її надходження до суду постановляє ухвалу про:

1) залишення заяви відповідача без задоволення;

2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Проте, відповідно до частини сьомої статті 260 Кодексу адміністративного судочинства України частина друга-шоста цієї статті не застосовується до справ визначених пунктами 1-9 частини шостої статті 12 цього Кодексу. Так, пунктом 3 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України справами незначної складності, зокрема, визначено справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

За таких обставин, враховуючи, що порядок розгляду даної справи безпосередньо визначений нормами законодавства та зазначеними нормами не передбачено право відповідача на подання заяви із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд залишає без задоволення заявлене клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є громадянином України та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2, який виданий 28 серпня 2000 року Кіровським РВДМУУМВС України в Донецькій області. Позивач є пенсіонером за вислугу років, що підтверджується пенсійним посвідченням Серія НОМЕР_3. 27 листопада 2014 року позивачу видана довідка №1438-005644 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Як вбачається із наданих на вимогу суду доказів, позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області як отримувач пенсії за вислугу років призначеної відповідно до вимог Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (Далі- Закон № 2262-ХІІ). На підставі листа та Рішення управління соціального захисту населення Волноваської районної державної адміністрації від 25 січня 2018 року відповідачем прийнято Рішення (протокол від 23 лютого 2018 року № 1607/03), яким позивачу припинено виплату пенсії з 01 березня 2018 року через не підтвердження фактичного місця проживання, з вересня 2018 року виплату пенсії поновлено. Згідно довідки відповідача, позивачу за період з березня 2018 року по серпень 2018 року включно пенсію не виплачено.

Спірним питанням у справі є припинення виплати пенсії позивачу та правомірність невиплати пенсії за минулий час.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.

Закон № 2262-ХІІ визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Закон має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.

Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Відповідно до положень статті 1-1 зазначеного Закону законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закону № 1058-IV) та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Підстави припинення виплати пенсії передбачені ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Згідно ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Верховний Суд у постанові від 22.03.2018 (справа №243/6391/17) за результатом розгляду аналогічного спору (припинення виплати пенсії особі, яка перемістилась з району проведення антитерористичної операції) дійшов висновку, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття Пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Суд не вбачає підстав для відступлення від зазначеного правового висновку Верховного Суду.

Судом встановлено, що відповідачем було прийнято рішення про припинення виплати позивачу пенсії на підставі витягу з протоколу засідання Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Управління соціального захисту населення Волноваської районної державної адміністрації про не підтвердження факту проживання заявника, який задекларував фактичне місце мешкання.

Суд зауважує, що норми ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" такої підстави не містять. При цьому, слід підкреслити пріоритетність застосування положень ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Отже, посилання відповідача в обґрунтування припинення виплати пенсії нормами Постанов Кабінету Міністрів, якими визначений порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам, зокрема, у зв'язку з не підтвердженням фактичного місця проживання пенсіонера є безпідставними, оскільки пріоритетними для застосування у спірних правовідносин є саме вимоги статті 49 Закону № 1058-IV.

Окрім того, суд зауважує, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

У рішеннях Конституційного Суду України (від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009) та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

У даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка, як встановлено судом раніше, була припинена управлінням без законних на те підстав.

У рішенні по справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 25 цього рішення).

Конституцією України закріплено право кожного громадянина щодо свободи пересування. Таким чином, не знаходження позивача за місцем проживання/перебування не може бути підставою для припинення виплати пенсії.

Отже, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив його право на отримання пенсії.

Також, безпідставним є посилання відповідача на відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій, оскільки порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов'язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій.

За таких обставин, беручи до уваги надані позивачем докази в їх сукупності, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача та про задоволення адміністративного позову в повному обсязі.

Разом з тим, згідно частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Як встановлено судом раніше, відповідачем було прийнято Рішення (Протокол від 23.02.2018 №1607/03) №п/справи 73496(МО) про припинення виплати пенсії ОСОБА_1.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне, з метою повного захисту прав і інтересів позивача, з урахування положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 13 Конвенції, вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати відповідне Рішення відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду, зокрема про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з такого.

Відповідно до ч. 1ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн. Таким чином, судовий збір у розмірі 704,80 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 13486010, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3) щодо невиплати ОСОБА_1 (місце реєстрації:АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1) з 1 березня 2018 року по 31 серпня 2018 року

Скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (Протокол від 23.02.2018 №1607/03) №п/справи 73496(МО) про припинення виплати пенсії ОСОБА_1.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 13486010, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3) виплатити ОСОБА_1 (місце реєстрації:АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1) пенсію за вислугу років за період з 1 березня 2018 року по 31 серпня 2018 року.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати ОСОБА_1 (місце реєстрації:АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1) пенсії у межах суми стягнення за один місяць.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 13486010, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації:АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 4 лютого 2019 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Дмитрієв В.С.