ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"25" січня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/1382/18
Господарський суд Одеської області у складі:
Суддя Гут С.Ф.
При секретарі судового засідання Себовій О.О.
За участю представників сторін:
Від позивача: ОСОБА_1 - на підставі довіреності №220/410/д від 26.06.2018р.;
Від відповідача-1: не з'явився;
Від відповідача-2: не з'явився;
Від третьої особи: не з'явився;
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом Міністерства оборони України до відповідачів Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 та Державного підприємства "ТВК" за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Концерну "Військторгсервіс" про визнання додаткової угоди недійсною та усунення перешкод у користуванні майном
ВСТАНОВИВ:
Міністерство оборони України (надалі - позивач) звернуся до Господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (надалі - ФОП ОСОБА_3), Державного підприємства "ТВК" (далі - ДП) про визнання недійсною Додаткової угоди № 1 від 30.11.2009 р., укладеної між ДП "ТВК", фізичною особою ОСОБА_3 до Договору № 57/2009 від 03.06.2009р. про надання права платного користування торговельним місцем для встановлення 20-футових контейнерів на території ТОВ "Промтоварний ринок" по вул. Рожевій; про зобов'язання ОСОБА_3 та будь-яких інших третіх осіб, усунути перешкоди Міністерству оборони України у користуванні торговельним місцем шляхом звільнення торговельного місця НОМЕР_2 від розміщених на ньому двох 20-футових контейнерів (шляхом демонтажу) по вул. Рожевій на території ТОВ "Промтоварний ринок" за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Базова, б. 20.
13.07.2018 року суд залишив позов без руху та запропонував позивачу усунути, встановлені при поданні позовної заяви недоліки, в строк не більше десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
20.07.2018 року, через канцелярію, суд отримав від позивача заяву про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 20 липня 2018р. (суддя Оборотова О.Ю.) було відкрито провадження та призначено справу № 916/1382/18 до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Судове засідання по справі № 916/1382/18, призначене на 10 серпня 2018 р. о 15:00, не відбулося у зв'язку з перебуванням судді Оборотової О.Ю. на лікарняному.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.08.2018р. підготовче засідання було призначено на 17 вересня 2018 р. о 14 год. 00 хв. та долучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Концерн "Військторгсервіс" (м. Київ, вул. Молодогвардійська, буд. 28-А ЄДРПОУ: 33689922).
06.09.2018р. позивачем до суду було подано заяву про уточнення позовних вимог, згідно якої позивач просить суд визнати недійсною Додаткову угоду № 1 від 30.11.2009 р., укладену між ДП "ТВК", фізичною особою ОСОБА_3 до Договору № 57/2009 від 03.06.2009р. про надання права платного користування торговельним місцем для встановлення 20-футових контейнерів на території ТОВ "Промтоварний ринок" по вул. Рожевій; про зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 та будь-яких інших третіх осіб, усунути перешкоди Міністерству оборони України у користуванні торговельним місцем шляхом звільнення торговельного місця НОМЕР_2 від розміщених на ньому двох 20-футових контейнерів (шляхом демонтажу) по вул. Рожевій на території ТОВ "Промтоварний ринок" за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Базова, б. 20.
Згідно пояснень позивача, заява про уточнення позовних вимог подавалися з метою усунення помилки, наявної в прохальній частині позовної заяви, і жодним чином не стосуються зміни предмету або підстав позову, а також не впливають на розгляд справи по суті.
Приймаючи до уваги перебування судді Оборотової О.Ю. з 17.09.2018р. на лікарняному, з метою дотримання строків, розпорядженням керівника апарату господарського суду Одеської області №489 від 18.09.2018р. призначено повторний автоматичний розподіл справи №916/1382/18, за результатами якого справу передано на розгляд судді Гуту С.Ф.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 24.09.2018р. справу № 916/1382/18 було прийнято до свого провадження суддею Гутом С.Ф., справу прийнято розглядати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 16 жовтня 2018 р. о 11:00 год.
В судовому засіданні 16.10.2018р. представником ФОП ОСОБА_3 було надано суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 16.10.2018р. було відкладено підготовче засідання на "06" листопада 2018 р. о 14:50 год.
18.10.2018р. до канцелярії господарського суду Одеської області від третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Концерну "Військторгсервіс" надійшли пояснення по справі відповідно до яких, третя особа просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представники позивача позовну заяву підтримують, просять суд задовольнити позов у повному обсязі, 18 жовтня 2018р. від Міністерства оборони України до суду надійшла відповідь на відзив ФОП ОСОБА_3
05.11.2018р. до канцелярії господарського суду Одеської області від третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Концерну "Військторгсервіс" надійшли пояснення по справі відповідно до яких, третя особа просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
До канцелярії господарського суду Одеської області 06.11.2018р. представником відповідача-1 було надано суду клопотання про продовження розгляду підготовчого провадження по справі №916/1382/18 на 30 днів.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.11.2018р. було продовжено строк підготовчого провадження по справі №916/1382/18 на 30 днів та відкладено підготовче засідання на "27" листопада 2018 р. о 11:20 год.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 27.11.2018р. було відкладено підготовче засідання на "11" грудня 2018 р. о 14:00 год.
28.11.2018р. до канцелярії господарського суду Одеської області від третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Концерну "Військторгсервіс" надійшло клопотання про залучення документів.
10.12.2018р. до канцелярії Господарського суду Одеської області від позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.
В судовому засіданні 11.12.2018р. представником Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 було надано суду заперечення на відповідь на відзив, відповідно до якої, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.12.2018р. було закрито підготовче провадження у справі № 916/1382/18 за позовом Міністерства оборони України до відповідачів Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 та Державного підприємства "ТВК" за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Концерну "Військторгсервіс" про визнання додаткової угоди недійсною та усунення прешкод у користуванні майном та призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на "26" грудня 2018 р. о 14:00 год.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.12.2018р. було відкладено розгляд справи на "25" січня 2019 р. о 11:00 год.
26.12.2018р. представником Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 було надано суду клопотання про застосування строку позовної давності.
Відповідач - ДП "ТВК", не забезпечив явку свого представника в судове засідання, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, шляхом надсилання ухвали суду від 02.10.2018 р. на офіційну юридичну адресу, однак, станом на дату судового засідання дане поштове повідомлення не повернулося до господарського суду Одеської області.
За приписами п.7 ст.120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до частини дев'ятої статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
25.01.2019р. судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:
Позивач у справі - Міністерство оброни України, зазначив, що 21.02.2000 р. між Міністерством оборони України, Авангардівською селищною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промтоварний ринок" укладено договір №181/9-83р, відповідно до п. 5.1 якого Міністерство має право протягом 99 років з дня підписання цього договору безкоштовно користуватися на власний розсуд 50-ма торговельними місцями під 20-футові контейнери по вулиці Рожевій на території ТОВ "Промтоварний ринок".
27.11.2008р. між Міністерством оборони України (Довіритель) та Концерном "Військоторгсервіс" (Повірений) був укладений договір доручення №б/н (т.1 а.с. 35), згідно якого Довіритель доручає, а Повірений приймає на себе доручення та зобов'язується вчиняти від імені Довірителя юридичні дії, пов'язані з укладанням та розірванням договорів з фізичними особами про надання права платного користування 50 місцями для встановлення 20-футових контейнерів на території ТОВ "Промтоварний ринок" по вул.Рожевій, отримання і обліком грошових коштів, стягненням штрафних санкцій та представництвом інтересів сторін у судах та інших юрисдикційних органах з питань, пов'язаних з виконанням цього Договору.
Позивач зазначає, що 03.06.2009р. між Міністерством оборони України, від імені якого діяло Державне підприємство оборони України "Південь" на підставі вищезазначеного договору доручення та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 був укладений Договір №57/2009 про надання права платного користування місцем для встановлення 20-футових контейнерів на території ТОВ "Промтоварний ринок" по вул.Рожевій, згідно п.1.1. якого Міністерство оборони України надає ОСОБА_3 право платного користування місцем на території ТОВ "Промтоварний ринок" по вул.Рожева для встановлення 20-футових контейнерів, що їм належать.
Згідно п.2.1 Договору ОСОБА_3 надається торгове місце НОМЕР_2 на території ТОВ "Промтоварний ринок" по вул.Рожева для встановлення торгових контейнерів.
Сторони домовилися, що Договір набуває чинності з 30.06.2009р. і діє до 30.06.2019р. (п.6.1). У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення дії Договору або внесення змін до нього, після закінчення терміну його дії він автоматично продовжується на три календарних місяці на тих самих умовах, протягом яких сторони повинні укласти договір на новий термін. Після закінчення трьох місяців і не укладення нового Договору, Договір припиняє свою дію. ( п.6.2). Договір розривається в односторонньому порядку при заборгованості по оплаті більше ніж 2 місяці. (п.6.3). Дія Договору припиняється у випадках: закінчення терміну, на який він був укладений; за ініціативою однієї із сторін . Сторона, яка виступає з ініціативою про припинення Договору, повинна письмово повідомити про це іншу сторону за два місяці. (п.6.4). Внесення змін до Договору може мати місце за погодженням сторін письмово. (п.6.5).
За умовами розділу 3 Договору вартість одного торгового місця під контейнери встановлюється у розмірі 1800 грн. (з ПДВ) в місяць, оплата проводиться до 5 числа поточного місяця, вартість торгового місця під контейнери може бути змінена Міністерством оброни України. У разі зміни розміру оплати, Міністерство оброни України повинно попередити по це ОСОБА_3 в 10-денний термін до початку місяця, в якому змінюється розмір оплати.
Позивач зазначає, що згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 17.06.2009р. № 683-р "Про передачу цілісного майнового комплексу "Південь" до сфери управління Держкомпідприємництва" прийнято пропозицію Держкомпідприємництва щодо передачі цілісного майнового комплексу "Південь" (смт. Авангард Овідіопольського району Одеської області) із сфери управління Міноборони до сфери управління Держкомпідприємництва.
Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 12.10.2010 р. за № 315 Державне підприємство "Південь" було перейменовано в Державне підприємство "ТВК" .
Таким чином, як зазначає позивач, ДП Міністерства оборони "Південь" вибуло з управління Міністерства оборони України ще у 2009р., а ДП "ТВК" не наділялося повноваженнями вносити будь-які зміни до договорів шляхом укладання додаткових угод.
14 червня 2016р. між Міністерством оборони України та Концерном "Військторгсервіс" укладено договір доручення № 1, відповідно до п. 1.1 якого Концерн "Військторгсервіс" уповноважений діяти від імені Міністерства, а саме: вчиняти юридичні дії пов'язані з укладанням, розірванням, припиненням договорів з фізичними та/або юридичними особами про надання права платного користування місцем для встановлення 20-футового контейнеру (загальна кількість - 50 місць) на території ТОВ "Промтоварний ринок" по вулиці Рожевій, у тому числі з правом звернення до суду з позовами з питань пов'язаних з виконанням умов цього договору.
В подальшому, 06.03.2018 р. до вказаного договору доручення укладено додаткову угоду № 1, якою змінено мінімальний розмір плати за надання права платного користування торговельним місцем, який становить 16925 грн. 40 коп. (з ПДВ) в місяць, визначено типові умови договору про надання права платного користування, та внесено ряд інших змін.
Пунктом 2.3 договору доручення передбачено, що за виконання доручення за цим договором Концерн з коштів, що надійшли від фізичних та юридичних осіб на виконання умов укладених угод щомісячно отримує винагороду, яка складає 8% (з ПДВ) від загальної суми коштів, отриманих Концерном від фізичних та/або юридичних осіб у відповідному місяці.
В свою чергу, як вказує позивач, Міністерство оброни України довіреністю від 23.03.2018 р. № 220/254/д уповноважило ОСОБА_5 - начальника філії "Одеське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс" на виконання умов договору доручення. Крім цього, довіреністю від 26.04.2018 р. № 220/337/д начальнику філії "Одеське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс" надано повноваження на представництво інтересів Міністерства оборони України в судових установах та інших юрисдикційних органах із питань пов'язаних з виконанням умов договору доручення.
Як стало відомо позивачу у 2016 році, 30.11.2010р. ДП "ТВК" в особі директора підприємства, що діяв на підставі Статуту, та ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду №1 до Договору №57/2009 від 03.06.2009р. про надання права платного користування місцем для встановлення 20-футових контейнерів на території ТОВ "Промтоварний ринок" по вул.Рожевій. Згідно п.2 цієї Угоди ДП "ТВК" надає індивідуальні послуги згідно видів діяльності ДП "ТВК" (93.05.0). Відповідно до п.3 Додаткової угоди за прострочення платежу у розмірі, визначеному п.3.1 Договору, ОСОБА_3 щомісячно сплачує штраф у розмірі 20% від суми обов'язкового щомісячного платежу. Тариф на право платного користування торговим місцем встановлюється у розмірі 2000 грн. за місяць (з ПДВ), з терміном оплати до 10 числа поточного місяця ( п.5 додаткової угоди). Крім того, у п.4 Додаткової угоди сторони домовилися, що Договір послуг вважається розірваним ДП "ТВК" у випадках: заборгованості ОСОБА_3 по оплаті в термін більше 70 календарних дів; закінчення терміну, на який був укладений даний Договір ; в інших випадках, які передбачені чинним законодавством України.
Позивач вважає, що додаткова угода №1 до Договору №57/2009 від 03.06.2009р. має бути визнана судом недійсною, адже ДП "ТВК" не наділялося повноваженнями вносити будь-які зміни до Договору оренди шляхом укладання додаткової угоди.
В обґрунтування позовної вимоги щодо визнання недійсною додаткової угоди №1 до Договору №57/2009 від 03.06.2009р. позивач посилається на положення ч.1 ст.207 Господарського кодексу України, відповідно до якої господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині, а також на приписи ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України, згідно якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 Цивільного кодексу України, ними, зокрема, є те, що : зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Крім того, позивач зазначив, що умови Договору №57/2009 від 06.03.2009р., його зміст та мета вказують на те, що даний Договір є договором найму. Відповідно до ч.ч.1,2 ст.763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк.
Згідно ч.ч.1,3 ст.651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Аналогічні положення містяться у ч.1 ст.188 Господарського кодексу України.
Пунктом 6.4 Договору №57/2009 від 03.06.2009р. встановлено, що дія Договору припиняється у випадках: закінчення терміну, на який він був укладений; за ініціативою однієї із сторін . Сторона, яка виступає з ініціативою про припинення Договору, повинна письмово повідомити про це іншу сторону за два місяці.
Позивач зазначив, що на виконання даного пункту Договору ним було направлено відповідачу лист - повідомлення від 27.12.2016р. про припинення Договору з проханням звільнити торговельне місце. У зв'язку із не звільненням торговельного місця, листом від 29.03.2018р. №405/1 відповідача повторно було повідомлено про припинення Договору та необхідність звільнити торговельне місце у найкоротший термін. Але, дану вимогу щодо звільнення торговельного місця відповідачами знов не було виконано, у зв'язку з чим листами від 24.04.2018р. №548/1, відповідача котре було повідомлено про необхідність усунення перешкод у користуванні торговельним місцем .
Також, позивачем у газеті "Одеські вісті", випуск від 09.06.2018р. №44 (5068), на сторінці 11 розміщено оголошення наступного змісту: "За ініціативою Міністерства оборони України (МОУ) припинено дію договорів про надання права платного користування місцем для встановлення 20-футових контейнерів на території ТОВ "Промтоварний ринок" по вул. Рожевій, укладених Міністерством оборони України від імені якого діяло ДП МОУ "Південь" в подальшому ДП "ТВК", а саме: припинено дію договору №57/2009 від 03.06.2009 року, укладеного з МОУ від імені якого діяло ДП МОУ "Південь" та ОСОБА_3 на користування торговельним місцем НОМЕР_2, на підставі повідомлення від 29.03.2018 року".
Аналогічне за змістом повідомлення щодо припинення дії Договору №57/2009 від 03.06.2009р. було розміщено і на веб-сайті ТОВ "Промтоварний ринок".
Позивач вважає, що сторони у Договорі передбачили саме можливість односторонньої відмови від договору та встановили строк, протягом якого вони, у разі незгоди із таким припиненням, мають право врегулювати розбіжності. Відповідачі ж у встановлений у Договорі строк не вчинили дій щодо врегулювання договірних відносин з Міністерством оборони України шляхом укладання договору ( у новій редакції) .
За таких обставин, враховуючи те, що саме Міністерство оборони України є особою, яка до 2009р. є володільцем, розпорядником та користувачем 50 торговельними місцями ( у тому числі НОМЕР_2), Міністерство оборони надало повноваження та свою згоду Концерну "Військторгсервіс" в особі начальника філії укладати договори про надання права платного користування торговельними місцями, задля отримання відповідного прибутку. Однак, Міністерство оборони не може належним чином самостійно реалізувати належне йому право та передати торговельне місце НОМЕР_2 у користування іншій особі, так як відповідачі та треті особи чинять перешкоди у користуванні та відмовляються звільнити торговельне місце, чим систематично завдають збитки у вигляді упущеної вигоди Міністерству оборони України, щомісячно у розмірі 16 925 грн. 40 коп.
Позивач також зазначив, що відповідно до ст.391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. З урахуванням зазначеного, та із посиланням на ч.2 п.33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014р. "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", позивач вважає, що у даному випадку належним способом захисту його прав є зобов'язання відповідачів усунення перешкод Міністерству оборони України у користуванні майном шляхом звільнення торговельного місця НОМЕР_2 від розміщених на ньому двох 20-футових контейнерів по вул.Рожевій на території ТОВ "Промтоварний ринок".
Також позивач зазначає, що Південним територіальним управлінням внутрішнього аудиту проведено позаплановий аудит окремих питань фінансово-господарської діяльності філії "Одеське управління військової торгівлі" за період з 15.12.2016 р. по 11.12.2017 р. в частині перевірки виконання філією договірних зобов'язань за договором доручення № 1 від 14.06.2016 р.
Так, позивач зазначає, що за результатами проведення аудиту складено аудиторський звіт від 26.12.2017 р. № 234/3/1/114/аз, яким встановлено наступне: "з усіх 50 контрагентів лише 36 мають можливість користуватися торговельними місцями згідно з умовами договорів про надання права платного користування місцем для встановлення 20-футових контейнерів, що укладені Міноборони, в інтересах якого діє Концерн. При цьому, 14 осіб (у тому числі відповідачі, які займають торговельне місце № 4954), які використовували торговельні місця за договорами, що укладались ДП МОУ "Південь", відмовилися переукладати договори за чинним договором доручення від 14.06.2016 р. № 1".
Позивач вказує, що на виконання пропозицій аудиту, внесених до Аудиторського звіту від 26.12.2017 р., комісією із представників філії "Одеське управління військової торгівлі" проведено інвентаризацію торговельних місць Дільниці № 6 філії на території ТОВ "Промтоварний ринок" по вулиці Рожевій, за результатами проведення якої складено акт інвентаризації від 10.04.2018 р., яким встановлено, що 14 контрагентів не мають змоги належним чином користуватися торговельними місцями, незважаючи на наявність укладених договорів з Міністерством оборони України, від імені якого діє Концерн в особі начальника філії, перешкоди у користуванні торговельними місцями вчиняються особами (перелік яких визначено у додатку № 3 до акту), який підтверджує те, що перешкоди у користуванні торговельним місцем № 4954 вчиняються безпосередньо відповідачами.
Третя особа на стороні позивача- Концерн "Військторгсервіс" в особі філії "Одеське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс" повністю підтримує позицію позивача, викладену у позовній заяві та додатково зазначає, що 14.06.2016 р. між Міністерством оборони України та Концерном "Військторгсервіс" укладено договір доручення № 1, відповідно до п. 1.1 якого Концерн "Військторгсервіс" уповноважений діяти від імені Міністерства, а саме: вчиняти юридичні дії пов'язані з укладанням, розірванням, припиненням договорів з фізичними та/або юридичними особами про надання права платного користування місцем для встановлення 20-футового контейнеру (загальна кількість - 50 місць) на території ТОВ "Промтоварний ринок" по вулиці Рожевій, у тому числі з правом звернення до суду з позовами з питань пов'язаних з виконанням умов цього договору.
В подальшому, 06.03.2018 р. до вказаного договору доручення укладено додаткову угоду № 1, якою змінено мінімальний розмір плати за надання права платного користування торговельним місцем, який становить 16925,40 грн. (з ПДВ) в місяць, визначено типові умови договору про надання права платного користування, та внесено ряд інших змін.
Пунктом 2.3 договору доручення передбачено, що за виконання доручення за цим договором Концерн з коштів, що надійшли від фізичних та юридичних осіб на виконання умов укладених угод щомісячно отримує винагороду, яка складає 8% (з ПДВ) від загальної суми коштів, отриманих Концерном від фізичних та/або юридичних осіб у відповідному місяці.
При цьому, Міністерство оброни України уповноважило ОСОБА_5- начальника філії "Одеське управління військової торгівлі", довіреністю від 23.03.2018 р. № 220/254/д на виконання умов договору доручення. Крім цього, довіреністю від 26.04.2018 р. № 220/337/д начальнику філії "Одеське управління військової торгівлі" надано повноваження на представництво інтересів Міністерства оборони України в судових установах та інших юрисдикційних органах із питань пов'язаних з виконанням умов договору доручення.
З огляду на викладене, листами від 29.03.18 №405/1, від 24.04.2018р. №548/1, відповідача - ОСОБА_3 було повідомлено про необхідність усунення перешкод у користуванні торговельним місцем.
Третя особа зазначає, що відмова відповідачів звільнити торговельне місце є перешкоджанням Міністерству оборони України в особі Концерну "Військторгсервіс" у здійсненні господарської діяльності, призводить до значних збитків державі в цілому.
При цьому, третя особа вважає, що Договір №57/2009 про надання права платного користування місцем не є договором оренди, а є договором найму, у зв'язку з чим до цього договору не можуть застосовуватися положення законодавства, що регулюють орендні відносини.
Відповідач - ФОП ОСОБА_3 проти позову заперечує, посилаючись на те, що умовами Договору №57/2009 про надання права платного користування місцем для встановлення 20-футових контейнерів на території ТОВ "Промтоварний ринок" по вул.Рожевій, ОСОБА_3 надано право платного користування місцем на території ТОВ "Промтоварний ринок" по вул.Рожева для встановлення 20-футових контейнерів, що їм належать.
Сторони домовилися, що Договір набуває чинності з 03.06.2009р. і діє до 03.06.2019р. (п.6.1).
Відповідно до п.6.3 Договору Договір розривається в односторонньому порядку при заборгованості по оплаті більше ніж 2 місяці. Відповідно до п.6.4 Договору Дія Договору припиняється у випадках: закінчення терміну, на який він був укладений; за ініціативою однієї із сторін . Сторона, яка виступає з ініціативою про припинення Договору, повинна письмово повідомити про це іншу сторону за два місяці. (п.6.4).
Додатковою угодою №1 до Договору №57/2009 від 03.06.2009р., що була укладена 30.11.2010р., сторони домовилися, що Договір послуг вважається розірваним ДП "ТВК" у випадках: заборгованості ОСОБА_3 по оплаті в термін більше 70 календарних дів; закінчення терміну, на який був укладений даний Договір ; в інших випадках, які передбачені чинним законодавством України.
За таких обставин, відповідачі вважають, що цією додатковою угодою сторони встановили підстави для припинення Договору шляхом розірвання на певних обставин, було змінено п.6.3 та п.6.4 Договору, підстави для припинення викладено у новій редакції.
При цьому, відповідач зазначає, що виходячи з положень ст.ст.179, 283-286 Господарського кодексу України, ст.ст.759-762, 792 Цивільного кодексу України та умов Договору №57/2009 від 30.06.2009р, за своєю правовою природою цей Договір є договором оренди майна, що породжує певні господарські зобов'язання. Предметом Договору є майно у вигляді майнових прав на торгове місце.
Крім того, відповідачі зазначили, що відповідно до ст.291 Господарського кодексу України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Згідно ч.2 ст.651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
За приписами ч.1 ст.783 Цивільного кодексу України наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо: 1) наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; 2) наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; 3) наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; 4) наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.
З урахуванням зазначених положень законодавства та умов Договору, відповідачі вважають, що відсутні підстави для дострокового припинення Договору шляхом відмови від нього в односторонньому порядку.
Відповідач також зазначив, що не отримували повідомлень про розірвання договору. Згідно ж ч.3 ст.188 Господарського кодексу України сторона договору вважається повідомленою про дострокове розірвання договору з моменту отримання пропозиції про розірвання договору.
Відповідач також звернули увагу суду на те, що в обґрунтування позову Міністерство оборони України посилається на ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України, та ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України. Згідно ж ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5,6 ст.203 цього Кодексу.
Позивач також зазначає, що він надав повноваження та свою згоду Концерну "Військторгсервіс" укладати договори про надання права платного користування торговельними місцями. При цьому, Договір доручення №1 з Концерном "Військторгсервіс" було укладено 14.06.2016р. Натомість як оспорювань додаткову угоду №1 було укладено 30.11.2010р., тобто задовго до укладення договору доручення №1 від 14.06.2016р. За таких обставин, відповідачі вважають, що станом на дату укладання додаткової угоди №30 не було порушено вимог ст.203 Цивільного кодексу України. При цьому, з моменту укладення додаткової угоди №1 від 30.11.2010р. пройшло майже 8 років і Міністерство оборони України, як сторона за Договором, протягом цього часу не висловлювало претензій щодо виконання умов Договору наймачами та щодо дійсності додаткової угоди до нього .
Крім того, відповідач зазначив, що з наданих позивачем та третьою особою до матеріалів справи листів не вбачається, що ОСОБА_3 повідомлялося про припинення Договору, а не про недійсність додаткової угоди .
Відповідачі також зазначили, що вони належним чином виконують свої зобов'язання за Договором, своєчасно та у повному обсязі сплачують плату за користування у розмірі, визначеному умовами Договору .
Крім того, відповідач надав заяву про застосування позовної давності до вимоги позивача про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 30.11.2010р., адже, вважає, що Міністерством оброни України не надано доказів, які б свідчили про дату, коли Міністерству стало відомо про укладання спірної додаткової угоди, а тому перебіг позовної давності слід відраховувати з дати її укладення. Відповідно ж до положень ст.257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність становить три роки.
Виходячи з матеріалів справи, судом встановлено, що 03.06.2009р. між Міністерством оборони України, від імені якого діяло Державне підприємство оборони України "Південь" відповідно до договору доручення від 27.11.2008р. та довіреності №220/1031/д від 27.11.2008р., та ОСОБА_3 був укладений Договір №57/2009 про надання права платного користування місцем для встановлення 20-футових контейнерів на території ТОВ "Промтоварний ринок" по вул.Рожевій, згідно п.1.1. якого Міністерство оборони України надає ОСОБА_3 право платного користування місцем на території ТОВ "Промтоварний ринок" по вул.Рожева для встановлення 20-футових контейнерів, що їм належать.
При цьому, матеріали справи містять копію договору № 181/9-83р від 21.02.2000р., з якого вбачається виникнення у позивача права безкоштовного користування протягом 99 років 50-ма місцями під 20-ти футові контейнери за вищевказаною адресою. Позивач у позовній заяві посилається на цей договір як на один з доказів наявності у нього відповідного права. Надана третьою особою до справи фотокопія з копії цього договору, наданої архівним відділом Овідіопольської райдержадміністрації не є оригіналом та містить лише штамп відмітки „згідно з оригіналом", напис "ОСОБА_5" та підпис ОСОБА_5. Але, ч.2 ст.91 ГПК України встановлює, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Наданий позивачем та третьою особою документ не відповідає вимогам п.5.27 Національного стандарту України Державної уніфікованої системи документації, Уніфікованої системи організаційно - розпорядчої документації "Вимоги до оформлювання документів" (ДСТУ 4163-2003), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 № 55, тому не може розглядатися судом як доказ у розумінні ст. 91 ГПК України.
Одночасно, суд звертає увагу на положення ст. 204 Цивільного кодексу України, якою встановлено презумпцію правомірності правочину, а саме - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Питання щодо недійсності договору №57/2009 на момент його підписання 03.06.2009 р. не є предметом спору по цій справі, позивачем такі вимоги не заявлялись, зустрічні позови відповідачів відсутні, доказів визнання його недійсним в іншій справі або взагалі наявності спору з цього питання суду не надано. За таких обставин та з урахуванням вказаної правової норми Цивільного кодексу України, суд виходить з дійсності правочину, проте це не позбавляє учасників справи або інших осіб права на звернення в судовому порядку з вимогами про визнання правочину недійсним як повністю, так і в частині окремих пунктів у встановленому чинним процесуальним законодавством порядку.
Наведене не стосується додаткової угоди до договору, яка безпосередньо є предметом оскарження по цій справі шляхом заявлення позивачем відповідної позовної вимоги.
Згідно п.2.1 Договору ОСОБА_3 надається торгове місце НОМЕР_2 на території ТОВ "Промтоварний ринок" по вул.Рожева для встановлення торгових контейнерів.
Сторони домовилися, що Договір набуває чинності з 03.06.2009р. і діє до 03.06.2019р. (п.6.1). У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення дії Договору або внесення змін до нього, після закінчення терміну його дії він автоматично продовжується на три календарних місяці на тих самих умовах, протягом яких сторони повинні укласти договір на новий термін. Після закінчення трьох місяців і не укладення нового Договору, Договір припиняє свою дію. ( п.6.2). Договір розривається в односторонньому порядку при заборгованості по оплаті більше ніж 2 місяці. (п.6.3). Дія Договору припиняється у випадках: закінчення терміну, на який він був укладений; за ініціативою однієї із сторін . Сторона, яка виступає з ініціативою про припинення Договору, повинна письмово повідомити про це іншу сторону за два місяці. (п.6.4). Внесення змін до Договору може мати місце за погодженням сторін письмово. (п.6.5).
За умовами розділу 3 Договору вартість одного торгового місця під контейнери встановлюється у розмірі 1800 грн. (з ПДВ) в місяць, оплата проводиться до 5 числа поточного місяця, вартість торгового місця під контейнери може бути змінена Міністерством оброни України. У разі зміни розміру оплати, Міністерство оборони України повинно попередити по це ОСОБА_3 в 10-денний термін до початку місяця, в якому змінюється розмір оплати.
30 листопада 2010р. ДП "ТВК" в особі директора підприємства, що діяв на підставі Статуту, та ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду №1 до Договору №57/2009 від 03.06.2009р. про надання права платного користування місцем для встановлення 20-футових контейнерів на території ТОВ "Промтоварний ринок" по вул.Рожевій. Згідно п.2 цієї Угоди ДП "ТВК" надає індивідуальні послуги згідно видів діяльності ДП "ТВК" (93.05.0). Відповідно до п.3 Додаткової угоди за прострочення платежу у розмірі, визначеному п.3.1 Договору, ОСОБА_3 щомісячно сплачують штраф у розмірі 20% від суми обов'язкового щомісячного платежу. Тариф на право платного користування торговим місцем встановлюється у розмірі 2000 грн. за місяць (з ПДВ), з терміном оплати до 10 числа поточного місяця ( п.5 додаткової угоди). Крім того, у п.4 Додаткової угоди сторони домовилися, що Договір послуг вважається розірваним ДП "ТВК" у випадках: заборгованості ОСОБА_3 по оплаті в термін більше 70 календарних дів; закінчення терміну, на який був укладений даний Договір; в інших випадках, які передбачені чинним законодавством України.
Поняття та підстави представництва визначені у ст.237 Цивільного кодексу України. Відповідно до ч.1 вказаної статті представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Частина 3 вказаної статті визначає, що представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
З матеріалів справи не вбачається наявності жодної з вказаних обставин, які б давали привід вважати, що ДП „ТВК" має відповідні повноваження на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи або з інших підстав.
Дійсно, згідно ч.1 ст.241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. При цьому ч.2 статті зазначає, що наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Відповідачі вказують на наступне схвалення позивачем зазначеного право чину, але в матеріалах справи відсутні докази, які можна розцінити як наступне схвалення правочину позивачем.
Посилання відповідачів на отримання позивачем плати за користування торговельним місцем як на доказ фактичного ухвалення оспорюваної додаткової угоди, на думку суду, також не має доказового значення, оскільки з платіжних документів на оплату не вбачається посилань на наявність додаткової угоди.
Посилання відповідачів на відсутність заперечень позивача щодо недійсності право чину протягом 8-ми років суд вважає недостатнім доказом обізнаності позивача з наявністю додаткової угоди, оскільки він не був її підписантом. Посилання у листуванні між сторонами на договори суд також вважає непереконливим, оскільки обізнаність позивача щодо існування договору не означає автоматично обізнаність про існування додаткової угоди до нього, враховуючи що позивач не був залучений до її підписання. Доказів прямих посилань на оспорювану додаткову угоду в листуванні не має, зміст додаткової угоди не дає підстав стверджувати про вчинення позивачем фактичних дій щодо її виконання.
Крім того, при укладанні додаткової угоди №1 від 30.11.2010р. ДП „ТВК" діяло від свого імені та в своїх інтересах, тобто мало метою виникнення прав та обов'язків для себе, а не позивача, що однозначно вбачається з суб'єктного складу сторін додаткової угоди.
За таких обставин, є цілком очевидним, що ДП „ТВК" не мало повноважень на укладання від свого імені та поза межами інституту представництва додаткової угоди до правочину, стороною якого вона не є.
Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частина 1 ст.203 Цивільного кодексу України вказує, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Частина 2 ст.203 Цивільного кодексу України визначає, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Слід зазначити, що зміст дієздатності юридичної особи складається з трьох основних елементів, одним з яких є правочиноздатність, яка може бути визначена як її здатність бути стороною правочину, у тому числі, здатність самою здійснювати правочини. Правочиноздатність юридичної особи здійснюється від її імені на підставі відповідного повноваження або органом юридичної особи, або учасником юридичної особи, або за допомогою інституту представництва. Здійснення правочиноздатності юридичної особи через її органи не є представництвом, а має вважатися діями безпосередньо самої юридичної особи.
Згідно ч.2 ст.92 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників.
Але, до матеріалів справи не надано доказів наявності у ДП „ТВК" права змінювати умови правочину, укладеного між позивачем та відповідачами шляхом підписання додаткової угоди від свого імені.
За таких обставин суд вважає вимоги позивача про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 30.11.2010 р. до договору № 57/2009 від 03.06.2009 р. обґрунтованими.
Згідно з ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. З положень тексту ч.1 ст.236 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Відповідачем ОСОБА_3 заявлено про застосування строку позовної давності до вимог щодо недійсності додаткової угоди.
Суд не вбачає підстав для застосування наслідків спливу позовної давності у вигляді відмови у задоволенні позову виходячи з наступного. Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Стаття 257 Цивільного кодексу України встановлює загальний строк позовної давності у три роки. Згідно ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Матеріали справи не містять доказів того, що позивач знав про порушення свого права більш, аніж 3 роки. Доводи відповідачів в цій частині фактично збігаються з його доводами відносно фактичного схвалення позивачем оспорюваної додаткової угоди. Раніше за текстом рішення суд вже висловив свою думку відносно відсутності доказів обізнаності позивача щодо існування додаткової угоди та відсутності доказів її схвалення як шляхом вчинення певних дій, так і шляхом мовчазної бездіяльності як форми надання згоди.
Відповідач у своїх поясненнях також звертав увагу, що наведена ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України передбачає відлік строку позовної давності не лише з моменту, коли сторона дізналась про порушення свого права, але і з моменту, коли могла довідатись про це. З цього приводу суд вважає, що з матеріалів справи не вбачається наявності доказів того, що у позивача існувала об'єктивна можливість довідатись про порушення свого права під час виконання своїх функцій, - відсутні посилання на наявність відомостей про оскаржувану додаткову угоду у вільному доступі, не надано доказів того, що позивач отримав інформацію щодо додаткової угоди, проте не вживав заходів для з'ясування її змісту тощо. Суд не погоджується з таким розширеним тлумаченням умов ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України, яке застосовує відповідач-1 в частині саме можливості позивача довідатися про порушення свого права.
Згідно ч.4 ст.267 Цивільного кодексу України визначає, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Разом з цим суд не вбачає підстав для застосування вказаної норми, оскільки на думку суду строк позовної давності позивачем не пропущений.
Стосовно вимоги позивача про зобов'язання ФОП ОСОБА_3 та будь-яких інших третіх осіб, усунути перешкоди Міністерству оборони України у користуванні торговельним місцем шляхом звільнення торговельного місця НОМЕР_2 від розміщених на ньому двох 20-футових контейнерів (шляхом демонтажу) по вул. Рожевій на території ТОВ "Промтоварний ринок" за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Базова, б. 20, суд зазначає наступне.
Позивач у справі - Міністерство оброни України, підставою для такої вимоги вважає факт припинення дії Договору № 57/2009 від 03.06.2009 р. та відсутність у ФОП ОСОБА_3 права користування торговельним місцем.
Але, з такою позицією позивача погодитися не можна, адже, як вже зазначалося вище, згідно п.6.3 Договору Договір розривається в односторонньому порядку при заборгованості по оплаті більше ніж 2 місяці. За умовами п.6.4 Договору дія Договору припиняється у випадках: закінчення терміну, на який він був укладений; за ініціативою однієї із сторін . Сторона, яка виступає з ініціативою про припинення Договору, повинна письмово повідомити про це іншу сторону за два місяці. Внесення змін до Договору може мати місце за погодженням сторін письмово. (п.6.5).
Отже, з урахуванням недійсності додаткової угоди №1 від 30.11.2010р., чинними є лише зазначені вище умови Договору.
Позивач у справі зазначає, що на виконання п.6.4 Договору ним було направлено відповідачам лист - повідомлення від 27.12.2016р. про припинення Договору з проханням звільнити торговельне місце. У зв'язку із не звільненням торговельного місця, листом від 29.03.2018р. №405/1 відповідача повторно було повідомлено про припинення Договору та необхідність звільнити торговельне місце у найкоротший термін. Але, дану вимогу щодо звільнення торговельного місця відповідачем знов не було виконано, у зв'язку з чим листом від 24.04.2018р. №548/1 відповідача вкотре було повідомлено про необхідність усунення перешкод у користуванні торговельним місцем .
Також, позивачем у газеті "Одеські вісті", випуск від 09.06.2018р. №44 (5068), на сторінці 11 розміщено оголошення наступного змісту: "За ініціативою Міністерства оборони України (МОУ) припинено дію договорів про надання права платного користування місцем для встановлення 20-футових контейнерів на території ТОВ "Промтоварний ринок" по вул. Рожевій, укладених Міністерством оборони України від імені якого діяло ДП МОУ "Південь" в подальшому ДП "ТВК", а саме: припинено дію договору №57/2009 від 03.06.2009 року, укладеного з МОУ від імені якого діяло ДП МОУ "Південь" ОСОБА_3 на користування торговельним місцем НОМЕР_2, на підставі повідомлення від 29.03.2018 року".
Аналогічне за змістом повідомлення щодо припинення дії Договору №57/2009 від 03.06.2009р. було розміщено і на веб-сайті ТОВ "Промтоварний ринок".
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Згідно з частиною 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 ст. 202 Цивільного кодексу України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В силу ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 Цивільного кодексу України).
В силу ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Згідно ч. 6 цієї статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених Господарського кодексу України.
Так, вищевказаний договір №57/2009 від 03.06.2009 р. є підставою для виникнення у сторін договору зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України (ст.ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України) та згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання його сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Наразі, за ствердженнями позивача, дію договору № 57/2009 про надання права платного користування місцями для встановлення 20-футових контейнерів на території "Промтоварний ринок" по вул. Рожевій від 03.06.2009 р. припинено, про що відповідач був неодноразово повідомлений, однак не звільнив торговельне місце НОМЕР_2 та разом з третіми особами вчиняє перешкоди у користуванні ним, зважаючи на що Міністерство оборони України не може належним чином самостійно реалізувати належне йому право, а також не має можливості передати вказане торговельне місце в користування іншій особі з метою отримання прибутку, так як відповідач та треті особи чинять перешкоди у користуванні та відмовляється його звільнити, чим систематично завдає збитки у вигляді упущеної вигоди Міністерству оборони України щомісячно у розмірі 16925,40 грн.
Так, за положеннями п. 6.4. Договору №57/2009 від 03.06.2009 р. дія договору припиняється, зокрема, за ініціативою однієї із сторін. Сторона, яка виступає з ініціативою про припинення дії договору, повинна письмово повідомити про це іншу сторону за два місяці.
Відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
При цьому, як випливає зі змісту позовних вимог, позивач серед підстав для припинення дії договору з відповідачем вказує саме на укладення між Міністерством оборони України та Концерном "Військторгсервіс" договору доручення № 1 від 14.06.2016р., за яким укладення договорів та здійснення прийому оплати доручено виключно Концерну "Військторгсервіс" в особі філії "Одеське управління військової торгівлі" . Вказана підстава зазначена в листах ДП "ТВК" від 20.07.2016 р. за вих. № 092/38 та №092/38-1.
Однак, чинне законодавство та умови Договору, укладеного з відповідачами, не визначають таких підстав для можливого одностороннього припинення дії договору.
У повідомленні Філії "Одеське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс" на адресу ОСОБА_3 про припинення договору № 57/2009 в порядку п. 6.4. взагалі не вказано обставин такого припинення, що є недопустимим згідно чинного законодавства.
До того ж п. 6.4 договору не містить перелік підстав для припинення договору в односторонньому порядку.
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 13.02.2018 р. у справі № 916/849/17, предметом спору якого був договір, умови відносно припинення якого, є аналогічними за змістом договором укладеним з ФОП ОСОБА_6, з аналізу статей 651 Цивільного кодексу України, статті 188 Господарського кодексу України вбачається, що договір не може бути розірваний в односторонньому порядку за ініціативою однієї із сторін за відсутності правових підстав, визначених Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України, в тому числі спеціально визначених умовами укладеного договору, оскільки в такому випадку одностороння відмова від договору може порушити права орендаря, який належним чином виконував прийняті на себе зобов'язання.
Пунктом 6.1 Договору №57/2009 від 03.06.2009 р. сторони передбачили, що договір укладений на строк з 03.06.2009 р. по 03.06.2019 р.
Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Відтак, суд доходить висновку, що договір №57/2009 про надання права платного користування місцем для встановлення 20-футових контейнерів на території ТОВ "Промтоварний ринок" по вул. Рожевій від 03.06.2009 р. не припинено, а тому відповідачі на правових підставах користується торгівельним місцем НОМЕР_2.
Суд вважає за необхідне також звернути увагу на те, що умовами Договору №57/2009 від 03.06.2009р. взагалі не визначено на який саме рахунок користувач має сплачувати плату за користування торговим місцем. При цьому, як вже зазначалося вище, стороною за Договором є Міністерство оборони України, від імені якого діяло ДП МОУ "Південь", та яке у розділі 7 Договору зазначило себе стороною. За таких обставин, за відсутності повідомлення відповідачів зі сторони Міністерства оборони України, як сторони за Договором, про визначення або зміну реквізитів для оплати за Договором, відсутні підстави вважати, що відповідачами спричинено будь-яку шкоду Міністерству. Крім того, в ході розгляду справи було встановлено, що на виконання умов Договору відповідачі перераховували оплату на рахунок Міністерства оборони України, яке відмовлялося її приймати.
Частина перша ст. 15 Цивільного кодексу України закріплює право кожної особи на захист свого права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша статті 55).
Відповідно до частини першої ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
За положеннями ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Отже, за умови того, що договір № 57/2009 про надання права платного користування місцем для встановлення 20-футових контейнерів на території ТОВ "Промтоварний ринок" по вул. Рожевій від 03.06.2009 р. діє, при розгляді справи позивачем обґрунтовано не доведено порушень його прав власника стосовно торговельного місця НОМЕР_2, зважаючи на що суд доходить до висновку про недоведеність позивачем заявлених ним вимог щодо зобов'язання ФОП ОСОБА_3 та будь-яких третіх осіб усунути перешкоди у користуванні майном. В свою чергу такі обставини виключають можливість відновлення порушених з боку відповідача, на думку позивача, прав власника шляхом покладення на відповідача та третіх осіб обов'язку усунути перешкоди у користуванні торгівельним місцем НОМЕР_2, наявність яких судом не встановлено.
Крім того, позивач у заяві про уточнення позовних вимог просить суд зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 та будь-яких інших третіх осіб усунути перешкоди Міністерству оборони України у користуванні торговельним місцем шляхом звільнення торговельного місця НОМЕР_2 від розміщених на ньому двох 20-футових контейнерів (шляхом демонтажу) по вулиці Рожевій на території ТОВ "Промтоварний ринок" за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Базова, 20. З вказаної позовної вимоги вбачається, що вона поширена на осіб, яких не визначено, не конкретизовано, та яких не зазначено позивачем в якості відповідачів за його позовом, що не відповідає вимогам Господарського процесуального кодексу України.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права шляхом усунення перешкод у здійсненні ним прав користування суд зазначає наступне.
Завдяки негаторному позову, яким у даному випадку є заявлений позивачем позов, захищаються права власника щодо здійснення права користування та розпорядження своїм майном, не пов'язаним із втратою власником володіння. Вимога відповідно до цього позову полягає в усуненні перешкод, які заважають власнику або іншому титульному володільцю здійснювати повно і незаперечно свої права користування і розпорядження майном.
Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Крім того, негаторний позов має на меті усунення тривалих порушень зазначених повноважень власника, а не тих, що мали місце в минулому, що обумовлює непоширення на вимоги за негаторним позовом строків позовної давності.
Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Якщо ж на час подання позову порушення припинилися, то й відпадає підстава для пред'явлення негаторного позову. Власник має право у даному випадку вимагати лише відшкодування збитків або застосувати інший спосіб захисту свого права. Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов'язально-правовими засобами.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 27 травня 2015 р. у справі N 6-92цс15, де зазначено, що передбачений статтею 391 Цивільного кодексу України спосіб захисту - усунення перешкод у здійсненні власником прав користування та розпорядження своїм майном, підлягає застосуванню у тих випадках, коли між позивачем, який є власником майна, і відповідачем, який користується спірним майном, не існує договірних відносин щодо цього майна і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі договору, укладеного з позивачем.
Разом з тим, як свідчать матеріали справи та не спростовано сторонами, договір № 63/2009 про надання права платного користування місцем для встановлення 20-футових контейнерів на території ТОВ "Промтоварний ринок" по вул. Рожевій від 30.06.2009 р. не припинено. Отже, у даному випадку між сторонами по справі існують договірні орендні правовідносини, що в свою чергу виключає взагалі можливість застосування обраного позивачем способу захисту порушеного права шляхом усунення перешкод у здійсненні власником прав користування (негаторний позов) за умови наявності відповідних порушень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до приписів ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору, за подання позову, покладаються на позивача та відповідачів пропорційно задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 20, 73, 74, 76, 86, 130, 165, 231, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ВИРІШИВ:
1. Позовну заяву Міністерства оборони України до відповідачів Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 та Державного підприємства "ТВК" за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Концерну "Військторгсервіс" про визнання додаткової угоди недійсною та усунення перешкод у користуванні майном - задовольнити частково.
2. Визнати недійсною Додаткову угоду №1 від 30.11.2009 р., укладену між Державним підприємством "ТВК" (67806, Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Базова, б. 21, код ЄДРПОУ - 24971375), фізичною особою ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Договору № 57/2009 від 03.06.2009 р. про надання права платного користування торговельним місцем для встановлення 20-футових контейнерів на території ТОВ "Промтоварний ринок" по вул. Рожевій.
3. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) на користь Концерну "Військторгсервіс" (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, б. 28-А, код ЄДРПОУ - 33689922) в особі філії "Одеське управління військової торгівлі "Концерну "Військторгсервіс" (65058, м. Одеса, вул. Армійська, б. 10-А, код ЄДРПОУ - 35123222) витрати по сплаті судового збору у сумі - 881 /вісімсот вісімдесят одну/ грн. 00 коп.
4. Стягнути з Державного підприємства "ТВК" (67806, Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Базова, б. 21, код ЄДРПОУ 24971375) на користь Концерну "Військторгсервіс" (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, б. 28-А, код ЄДРПОУ - 33689922) в особі філії "Одеське управління військової торгівлі "Концерну "Військторгсервіс" (65058, м. Одеса, вул. Армійська, б. 10-А, код ЄДРПОУ - 35123222) витрати по сплаті судового збору у сумі - 881 /вісімсот вісімдесят одну/ грн. 00 коп.
5. В решті позову - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Накази видати в порядку ст.327 ГПК України
Повний текст рішення складено 04 лютого 2019 р.
Суддя С.Ф. Гут
Судове рішення № 79602738, Господарський суд Одеської області було прийнято 25.01.2019. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 916/1382/18. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: