Рішення № 79602613, 21.01.2019, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.01.2019 Справа №914/1880/18

м.Львів

За позовом: Публічного акціонерного товариства «Шахта «Надія», с.Сілець Сокальського району Львівської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Корпорація Енерго Тандем”, м.Червоноград Львівської області

про стягнення заборгованості. Ціна позову 1014424,70 грн

Суддя Кітаєва С.Б.

При секретарі Зарицькій О.Р.

Представники сторін:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

Суть спору: Публічне акціонерне товариство «Шахта «Надія» подало на розгляд до Господарського суду Львівської області позов до Товариства з обмеженою відповідальністю “Корпорація Енерго Тандем” про стягнення 1014424,70 грн заборгованості, з якої: 877000,00 грн основного боргу, 34815,70 грн 3% річних, 102609,00 грн інфляційних нарахувань. Одночасно із позовною заявою, позивачем подано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та на усі наявні у відповідача рахунки.

Ухвалою суду від 08.10.2018р. у задоволенні заяви про вжиття заходів до забезпечення позову позивачу відмовлено.

Ухвалою суду від 09.10.2018р. позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк у десять днів з дня отримання ухвали на усунення недоліків, допущених при оформленні позовної заяви.

25.10.2018р. від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, відтак ухвалою суду від 31.10.2018р. провадження у справі відкрито, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 28.11.2018р.

З підстав, наведених в ухвалі суду від 28.11.2018р., підготовче засідання відкладалось на 10.12.2018р.

Ухвалою суду від 10.12.2018р. повернуто без розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог та ухвалою-викликом від 10.12.2018р. повідомлено відповідача про відкладення підготовчого засідання на 17.12.2018р.

17.12.2018р., за вх.№48312/18, в документообігу суду зареєстровано подане позивачем клопотання про долучення до матеріалів справи документів та на підтвердження скерування даного клопотання відповідачу долучено фіскальний чек.

Ухвалою суду від 17.12.2018р. закрито підготовче провадження у справі №914/1880/18 та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.01.2019 р.

21.01.2019р., за вх.№2519/19, в суді зареєстровано клопотання позивача про відкладення розгляду справи, яке мотивовано тимчасовою непрацездатністю юрисконсульта товариства у якого знаходяться матеріали по справі та неможливістю забезпечити в судове засідання іншого представника, оскільки у підприємства відсутні матеріали по справі.

Судом відмовлено в задоволенні даного клопотання, у зв’язку із відсутністю можливості відкласти розгляд справи через закінчення строків розгляду даної справи по суті, які передбачені ст.195 ГПК України.

Представник позивача в судове засідання 21.01.2019р. не з’явився.

Відповідач в судове засідання 21.01.2019 явку повноваженого представника не забезпечив, хоча був належним чином та завчасно повідомлений про час та місце розгляду справи судом за адресою, вказаною у позовній заяві позивачем, яка відповідає відомостям про місцезнаходження відповідача, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

З матеріалів справи вбачається, що копії ухвал по даній справі були направлені сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адреси, зазначені позивачем у позовній заяві. При цьому, адреса відповідача, зазначена позивачем у позовній заяві, а саме: 80100, Львівська область, м.Червоноград, вул.Корольова, 16/47, підтверджена витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Однак, поштові конверти, у яких на адресу відповідача направлялись копії ухвал у справі, повернулись з поштовою відміткою про невручення, у зв'язку з закінченням встановленого строку зберігання.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі.

Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру (ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").

Статтею 93 Цивільного кодексу України передбачено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до п. 10. ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", місцезнаходження юридичної особи належить до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Як унормовано ч.ч. 1, 2, 4 ст. 10 вказаного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.

Таким чином, відомості про місцезнаходження ТзОВ «Корпорація Енерго Тандем», які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, є офіційним та достовірним підтвердженням зазначеної інформації.

Відповідно до п.п. 116, 117 Правил надання послуг послуг поштового зв’язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. № 270 у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причини невручення. Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику.

Враховуючи наведене вище, господарський суд вважає, що не отримання відповідачем кореспонденції, якою господарський суд з дотриманням вимог процесуального закону, надіслав за належною адресою є обставиною, яка зумовлена не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу. На підставі викладеного, відповідач несе ризики такої своєї поведінки, що цілком залежала від його волі.

Виходячи із викладеного, суд вважає, що ним дотримано вимоги чинного законодавства щодо вручення відповідачу кореспонденції надісланої судом.

Пунктами 4, 6 ч.2 ст.42 Господарського процесуального кодексу України встановлено обов'язок учасників справи подавати всі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Статтею 178 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати: 1) суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; 2) позивачу, іншим відповідачам, а також третім особам - копію відзиву та доданих до нього документів. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.

Беручи до уваги, що відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, та те, що відповідно до статті 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів по справі покладено на сторони, суд, враховуючи ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, згідно ч.9 ст. 165 ГПК України вирішує справу за наявними в ній матеріалами.

Одночасно, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи, суд зазначає, що частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 року Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Розглянувши позовні матеріали, судом встановлено наступне.

Між ПАТ «Шахта «Надія» та ТзОВ «Корпорація Енерго Тандем», укладено договір купівлі-продажу вугілля за №02/8 від 10.01.2017 р., згідно якого продавець (позивач) зобов’язався поставити та передати у власність покупцю (відповідачу) товар, а покупець зобов’язався прийняти товар та оплатити його на умовах договору.

Відповідно до п.1.2 договору марки, базові характеристики якості та базова ціна вугілля, період поставки, обсяги, зміна ціни, реквізити вантажоотримувача та вантажовідправника вугілля, яке буде поставлятися цим Договором, визначаються у додатках до цього договору, які є невід’ємною частиною.

Згідно п.2.1 договору поставка вугілля здійснюється залізничним транспортом в напів вагонах. Усі витрати, пов’язанні із послугами з організації перевезень товару від станції Соснівка Львівської залізниці до станції вантажоотримувача (Покупця) проводяться за рахунок покупця.

Відповідно до п.2.2 договору строк поставки - 15 днів з моменту узгодження ціни на товар та надходження коштів на розрахунковий рахунок Продавця, якщо передоплата не перевищує узгодженої суми.

Згідно п.2.3 договору днем виконання зобов’язання Продавцем вважається дата прийняття вугілля до перевезення залізничною станцією “Соснівка”.

Відповідно до п. 4.1 договору оплата вугілля у відповідності з її ціною, вказаною в рахунках та/або накладних здійснюється покупцем у формі повної попередньої оплати перерахунку належних коштів на уточнений банківських рахунок продавця.

Сторони також погодили, що зміни та доповнення до даного договору можуть бути внесені за взаємною згодою сторін шляхом Додаткової угоди в письмовій формі (п.7.1 договору).

Договір вступає в силу з моменту підписання сторонами і діє до моменту остаточного виконання, але в будь-якому випадку до 31 грудня 2017 року. А в частині проведення розрахунків – до повного виконання сторонами своїх грошових зобов»язань (п.7.3 договору).

10 січня 2017 року сторонами також укладено додаткову угоду №1 до договору, в якій визначено базові характеристики якості, ціну – 1 400,00 грн. за одну тонну без ПДВ, період поставки товару: січень – березень 2017 року.

Підставою звернення позивача до суду слугувала несплата відповідачем вартості поставленого вугілля.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору ним поставлено відповідачу товар на загальну суму 1932000,00 грн згідно:

- накладної №12 від 31.01.2017р. на суму 1092000,00 грн (товарно-транспортна накладна №11 від 10.01.2017р. на суму 700000,00 грн; товарно-транспортна накладна №12 від 10.01.2017р. на суму 392000,00 грн);

- товарно-транспортної накладної №125 від 03.02.2017р. на суму 308000,00 грн;

- накладної №348 від 31.03.2017р. на суму 532000,00 грн (товарно-транспортна накладна №279 від 14.03.2017р. на суму 420000,00 грн; товарно-транспортна накладна №348 від 30.03.2017р. на суму 112000,00 грн).

Відповідач частково оплатив поставлений товар, а саме у сумі 1055000,00 грн, в підтвердження чого позивач посилається на банківські виписки, а саме: від 23.01.2017р. на суму 400 000,00 грн; від 20.02.2017 р. № 38 на суму 350 000,00 грн; від 20.02.2017р. № 39 на суму 100 000,00 грн від 11.05.2017 р. № 59 на суму 55 000,00 грн від 17.05.2017 р. № 64 на суму 100 000,00 грн від 19.05.2017 р. на суму 50 000,00 грн.

Заборгованість відповідача перед позивачем на дату подання позову до суду, як стверджує позивач, склала 877000,00 грн (1932000,00 грн - 1055000,00 грн = 877000,00 грн).

Крім цього, відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 34815,70 грн та 102609,00 грн інфляційних втрат (період нарахування 3% річних та інфляційних втрат за розрахунками позивача : 01.06.2017 – 26.09.2018).

Позивач пояснює, що з метою досудового вирішення спору звертався до відповідача з претензією від 10.08.2017 р. вих. № 09/914, яку відповідач визнав та зобов’язувався погасити заборгованість до кінця 2017року, про що повідомив позивача листом від 15.09.2017 р. вих. № 15/09/1.

В подальшому позивач повторно звертався до відповідача з претензіями від 27.02.2018р. вих. № 09/204, від 16.04.2018 р. вих. № 09/447. У відповідь на претензію від 16.04.2018 р. № 09/447 відповідач визнав факт наявності заборгованості, зобов'язався її погасити і просив розглянути питання надання відстрочки на погашення боргу по 30 000,00 грн кожного місяця, починаючи з червня 2018 року. ПАТ «Шахта «Надія» погодилася на погашення заборгованості в розмірі по 100 000.00 грн в місяць, починаючи з травня 2018 року, однак станом на день подання позовної заяви до суду, відповідач не здійснив погашення заборгованості.

Крім того, позивачем на адресу відповідача були скеровані нагадування про виконання зобов'язання за вих. № 09/806 від 19.07.2018 та за вих. № 09/936 від 29.08.2018 , які останнім залишені без відповіді і реагування.

Норми права та мотиви, якими керувався господарський суд при прийнятті рішення, висновки суду.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно із ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою договір №02/8 від 10.01.2017 року є договором купівлі-продажу. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України).

За змістом положень ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Аналогічні положення містяться у ст. ст. 525, 526 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно зі ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у встановлений строк.

Дослідивши подані позивачем документи в підтвердження позовних вимог, судом зазначається, що накладною №12 від 31 січня 2017 підтверджується господарська операція між сторонами з купівлі-продажу товару (вугілля марки ГЖР-200) в кількості 780 тонн по ціні 1400,00 грн за тонну, загальною вартістю 1092000,00 грн. Товар отриманий відповідачем по зазначеній накладній без будь-яких зауважень та претензій до позивача щодо найменування, кількості та ціни товару. Накладна №12 від 31 січня 2017 підписана уповноваженою особою покупця та завірена гербовою печаткою відповідача. Видаткова накладна містить посилання на довіреність відповідача №1 від 10 січня 2017 року на отримання від позивача вугілля марки ГЖР-200 в кількості 1 000,00 тонн.

Відповідач частково оплатив отриманий від позивача товар, а саме у сумі 1055000,00 грн, в підтвердження чого позивач надав банківські виписки, а саме: від 23.01.2017 р. на суму 400 000.00 грн; від 20.02.2017 р. № 38 на суму 350 000,00 грн; від 20.02.2017р. № 39 на суму 100 000,00 грн, від 11.05.2017 р. № 59 на суму 55 000.00 грн від 17.05.2017 р. № 64 на суму 100 000,00 грн від 19.05.2017 р. на суму 50 000,00 грн Кошти в сумі 1055000,00 грн, як вбачається з призначень платежів відповідача у банківських виписках, є оплатою за вугілля згідно договору №02/8 від 10.01.2017року.

Отже, наявність договірних відносин на підставі договору купівлі-продажу №02/8 від 10.01.2017 р. підтверджується матеріалами справи.

Таким чином товар, загальною вартістю 1092000,00 грн, який отриманий відповідачем згідно договору №02/8 від 10.01.2017 року по накладній №12 від 31.01.2017 р., оплачений відповідачем частково, в сумі 1055000,00 грн, а відтак, борг склав 37 000,00 грн (1092000,00 грн- 1055000,00 грн= 37000,00 грн).

Накладною №348 від 31 березня 2017 року підтверджується господарська операція між сторонами з купівлі-продажу товару (вугілля марки ГЖР-200) в кількості 380 тонн по ціні 1400,00 грн за одну тонну, на загальну суму 532000,00 грн. Товар отриманий відповідачем по зазначеній накладній без будь-яких зауважень та претензій до позивача щодо найменування, кількості та ціни товару. Накладна №348 від 31 березня 2017 підписана покупцем та завірена гербовою печаткою відповідача (покупця). Видаткова накладна містить посилання на довіреності відповідача №3 від 13 березня 2017 року та №4 від 20 березня 2017 року на отримання від позивача вугілля марки ГЖР-200 в кількості 600 тонн.

Частиною 1 статті 691 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов»язаний оплатити товар за ціною , встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Доказів погашення боргу в сумі 569000, 00 грн за отриманий по накладних №12 від 31.01.2017 та №348 від 31.01.2017 товар відповідачем не надано, наявність заборгованості в сумі 569000, 00 грн ним не спростована.

Виходячи з приписів Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підписання покупцем видаткових накладних, які відповідають вимогам Закону, та фіксують факт здійснення господарських операцій відповідно до договірних відносин сторін, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. (Постанова Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №920/1250/17).

Стосовно доводів позивача про здійснення між ним та відповідачем господарської операції з купівлі-продажу товару загальною вартістю 308000,00 грн на підставі договору купівлі-продажу вугілля №02/8 від 10 січня 2017 року.

Позивач в підтвердження господарської операції з купівлі-продажу товару (вугілля марки ГЖР-200) загальною вартістю 308 000,00 грн. на підставі договору №02/8 від 10 січня 2017, посилається на товарно-транспортну накладну №125 від 03.02.2017, яку вважає належним та допустимим доказом що підтверджує зазначену обставину.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п.8 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів від 16.05.96 №99, довіреність на отримання цінностей видається на строк не більше 10 днів і є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначений перелік та кількість цінностей.

Отже, відсутність довіреності, однак за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію.

Такої позиції дотримується Верховний суд України в постанові від 29.04.2015 року у справі №3-77гс15.

Відповідно до приписів п.п. 2.1, 2.2, 2.4 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом міністерства фінансів №88 від 24.05.1995 року, з подальшими змінами та доповненнями, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Таким чином, за своєю правовою природою первинні документи посвідчують виконання зобов'язань - констатують (фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та мають юридичне значення для встановлення обставин дотримання сторонами умов договору.

Первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати обов'язкові реквізити, зокрема дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції.

Такої позиції дотримується Верховний суд України у постанові від 27 липня 2018 року у справі № 905/1141/16.

Відповідно до п.11.1 «Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні», затверджених Наказом міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року, із подальшими змінами та доповненнями, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Товарно-транспортна накладна може оформлюватись суб’єктом господарювання без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім’я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Згідно правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 06.06.2018 у справі № П/811/2247/14, товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності як у покупця так і у продавця, безвідносно до умов договору поставки про зобов»язану сторону щодо доставки товару. При цьому, такі товарно-транспортні накладні повинні містити всю інформацію, яка б давала можливість здійснити облік транспорту, який здійснював перевезення, водія, який керував транспортом, товару, який перевозився, його якісних та кількісних характеристик (маса, кількість, найменування тощо).

Сам факт наявності у позивача податкових чи-то видаткових накладних, виписаних від імені постачальника, або інших документів, складених з посиланням на поставку товарів (послуг) не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах.

Товарно-транспортна накладна № 125 від 03.02.2017 не відповідає наведеним вище вимогам чинного законодавства, оскільки вона складена не на кожну партію поставки вугілля, а фактично в неї вписано усі партії поставок протягом лютого 2017 року; не зазначено найменування (прізвище, ім’я, по батькові) перевізника та/або експедитора; П.І.Б. водія який прийняв вантаж до перевезення; не вказано відомості про автомобіль (причіп/напівпричіп) - його марку, тип, реєстраційний номер; не вказано відомостей про пункти навантаження та розвантаження ; не зазначено основних характеристик та ознак вугілля, які надали б можливість однозначно його ідентифікувати на предмет відповідності найменуванню вугілля (марка, клас) згідно додаткової угоди №1 від 10.01.2017 до договору купівлі-продажу №02/8 від 10.01.2017.

Окрім того, ТТН не містить відомостей про прізвище, ім»я, по-батькові, посаду відповідальної особи відповідача на отримання товару, а підпис невідомої особи в графі ТТН «прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача; П.І.Б, посада, підпис, печатка)» не завірений печаткою відповідача. До матеріалів справи позивачем не долучено довіреність №1 від 3 лютого 2017 р. на яку має місце посилання в графі товарно-транспортної накладної «відпуск за довіреністю вантажоодержувача».

Тобто, за вказаною товарно-транспортною накладною відсутня можливість ідентифікувати особу, яка підписалась в графі ТТН «прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача; П.І.Б, посада, підпис, печатка)» та перевірити її повноваження брати участь у здійсненні господарської операції з боку відповідача.

За наведеного, товарно-транспортна накладна № 125 від 03.02.2017 не є належним, допустимим та достовірним доказом підтвердження факту реального здійснення господарської операції щодо купівлі-продажу товару загальною вартістю 308 000,00 грн за умовами договору №02/8 від 10.01.2017 р., оскільки не містять усіх необхідних реквізитів, які могли б з достовірністю підтвердити здійснення поставки відповідного товару за умовами саме цього договору.

Також, в підтвердження факту поставки товару за договором №02/8 від 10.01.2017, зокрема на суму 308 000,00 грн, ПАТ «Шахта «Надія» надано до позовної заяви копію акту звірки взаємних розрахунків з ТОВ «Корпорація Енерго Тендем» станом на 3 серпня 2017 року.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Однак суд зазначає, що акт звірки розрахунків не є зведеним обліковим документом в розумінні положень зазначеного Закону, оскільки є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій та має інформаційний характер. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом у справі, не доводить факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Суд не бере до уваги в якості належного та допустимого доказу, що підтверджує здійснення позивачем поставки товару відповідачу вартістю 308 000,00 грн за договором купівлі-продажу № 02/8 від 10.01.2017, наданий позивачем акт звірки розрахунків від 03 серпня 2017 ( за відсутності в матеріалах справи інших доказів поставки товару, в тому числі первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували вчинення господарських операцій), так як зазначений акт достеменно не доводять у цьому випадку факту поставки позивачем і отримання відповідачем вугілля марки ГЖР-200 на виконання умов договору купівлі-продажу вугілля №02/8 від 10 січня 2017.

Аналогічно, не доводить у цьому випадку факту поставки позивачем і отримання відповідачем вугілля марки ГЖР-200 на виконання умов договору купівлі-продажу вугілля №02/8 від 10 січня 2017 загальною вартістю 308 000,00 грн. і акт звірки взаєморозрахунків між сторонами за період з 01.02.17 по 28.02.17.

Щодо долученої позивачем копії Журналу реєстрації одержувачів вугілля, то суд зазначає, що зазначений Журнал є внутрішнім документом позивача і ведеться ним в односторонньому порядку (журнал не містить підписів одержувачів вугілля за відповідними записами в ньому) та не є первинним бухгалтерським документом в розумінні норм Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Інших доказів позивачем не надано, клопотань про витребування доказів не заявлялось.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

На переконання суду товарно-транспортна накладна №125 від 03.02.2017р не може вважатись належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом для встановлення обставин, що мають значення для справи та які входять в предмет доказування , а саме - обставин купівлі-продажу товару загальною вартістю 308 000,00 грн на підставі договору №02/8 від 10.01.2017.

Виходячи з наведених вище положень норм процесуального закону, положень договору купівлі-продажу який є підставою заявлених позовних вимог, враховуючи невідповідність товарно-транспортної накладної №125 від 03.02.2017р вимогам чинного законодавства, суд дійшов висновку про недоведеність обставин, що мають значення для справи, а саме здійснення між сторонами на підставі договору купівлі-продажу №02/8 від 10.01.2017 господарської операції з купівлі-продажу на суму 308 000,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст.41 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.

Відповідно до ч.ч.1,2,4 ст.161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування, щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим кодексом.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Відповідно до вимог п.п. 3,4, ч.3 ст.165 ГПК України відзив повинен містити у разі повного або часткового визнання позовних вимог – вимоги, які визнаються відповідачем; обставини, які визнаються відповідачем, а також правову оцінку обставин, наданих позивачем, з якою відповідач погоджується.

Відповідно до ч.1 ст.75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи не підлягають доказуванню, якщо суд не має обгрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідачем не подано відзиву на позовну заяву із зазначенням повного або часткового визнання позовних вимог, у тому числі й вимоги про стягнення 308 000 грн основного боргу, а відтак відсутні підстави звільнення позивача від доказування наявності боргу на зазначену суму.

Відповідно до ч.1. ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Позивачем не підтверджено належними та допустимим доказами, що у відповідача існує заборгованість перед позивачем за договором купівлі-продажу №02/8 від 10.01.2017 на суму 308 000,00 грн поставленого товару.

Як зазначено вище, судом встановлено, що позивачем документально підтверджено існування заборгованість перед позивачем за поставлений по договору купівлі-продажу №02/8 від 10.01.2017 товар на суму 569 000,00 грн.

Щодо нарахованих позивачем 34815,70 грн. 3% річних та 102 609,00 грн. інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок 3% річних за допомогою програми «ЛЗ ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3 ТОВ «Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», ТОВ «ЛІГА: ЗАКОН», 2019», суд встановив, що за період з 01.06.2017р. по 26.09.2018р. від суми боргу 569000,00 грн. розмір 3% річних становить 22588,52 грн.

Відтак, вимога позивача про стягнення 3% річних підлягає до задоволення частково у розмірі 22588,52 грн, в задоволенні решти позову в частині стягнення 3 % річних слід відмовити.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат за допомогою програми «ЛЗ ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3 ТОВ «Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», ТОВ «ЛІГА: ЗАКОН», 2019», суд встановив, що за період з 01.06.2017р. по 26.09.2018р. від суми боргу 569000,00 грн. розмір інфляційних втрат становить 73872,34 грн.

Відтак, вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає до задоволення частково у розмірі 73872,34 грн, в задоволенні решти позову в частині стягнення інфляційних втрат слід відмовити.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивач надав суду всі належні та допустимі докази, які дають можливість задоволити позовні вимоги частково та стягнути з відповідача 569000,00 грн основного боргу за отриманий товар, 22588,52 грн 3 % річних та 73872,34 грн інфляційних втрат. Натомість відповідач своїм правом на спростування позовних вимог не скористався, письмових заперечень по суті позову суду не надав, хоча судом створено рівні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ч. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, судовий збір в розмірі 9981,91 грн покладається на відповідача пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись статтями 2, 4, 7, 13, 14, 73, 74, 76-80, 123, 129, 236-238, 240, 241, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ :

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація Енерго Тандем» (80100, Львівська область, м.Червоноград, вул.Корольова, 16/47, ідентифікаційний код 40303306) на користь Публічного акціонерного товариства «Шахта «Надія» (80086, Львівська область, Сокальський район, с.Сілець, ідентифікаційний код 00178175) 569000,00 грн основного боргу, 22588,52 грн 3 % річних, 73872,34 грн інфляційних втрат, 9981,91 грн судового збору.

3. В задоволенні решти позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 01.02.2019 року.

Суддя Кітаєва С.Б.