Рішення № 79602408, 23.01.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.01.2019Справа № 910/11224/18Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Ваховській К.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "БАНК "ЮНІСОН" (03028, м.Київ, проспект Науки, буд. 30-А)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ЕКСЕЛЬСІОР", яке діє від власного імені та за рахунок ПВНЗІФ "СОЛДО" (01601, м. Київ, пл. Спортивна, 1А)

1) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, б. 17);

2) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Дар’я Володимирівна(01133, м.Київ, вул. Щорса, буд. 31, оф. 25);

3) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Приватне акціонерне товариство "Скадовське хлібоприймальне підприємство" (50047, м.Київ, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Курильська, б. 16-а );

4) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Деміс-Агро" ( 49038, м. Дніпро, Узвіз Ярмарковий, буд. 25)

про визнання недійсним нікчемного договору та застосування наслідків недійсності

Представники учасників справи:

від позивача: Свистунов А.В.;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи-1: Сотнікова І.В.;

від третіх осіб-2,3,4: не з'явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства "БАНК "ЮНІСОН" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ЕКСЕЛЬСІОР", яке діє від власного імені та за рахунок ПВНЗІФ "СОЛДО", про визнання недійсним нікчемного договору та застосування наслідків недійсності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Договір відступлення права вимоги від 26.04.2016 відповідає ознакам нікчемного правочину, визначеним с. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та має ознаки недійсності правочину, з підстав порушення господарської компетенції та вчинення правочину (договору) з порушенням глави 73 Розділу ІІІ ЦК України та Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2018 позовну заяву Публічного акціонерного товариства "БАНК "ЮНІСОН" залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

06.09.2018 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/11224/18, призначено підготовче засідання на 01.10.2018, залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пономарьову Дар’ю Володимирівну.

28.09.2018 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

28.09.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшли докази направлення копії позову на адресу третьої особи-2.

01.10.2018 через відділ діловодства суду від третьої особи-1 надійшли письмові пояснення.

01.10.2018 через відділ діловодства суду від Приватного акціонерного товариства "Скадовське хлібоприймальне підприємство" надійшла заява про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

В підготовче засідання 01.10.2018 з'явилися представники сторін та третьої особи-1. Представник третьої особи-2 в підготовче засідання не з'явився.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2018 залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Приватне акціонерне товариство "Скадовське хлібоприймальне підприємство", відкладено підготовче засідання у справі № 910/11224/18 на 22.10.2018.

09.10.2018 через відділ діловодства суду від третьої особи-1 надійшли докази направлення пояснень третім особам.

17.10.2018 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов супровідний лист з доказами надсилання відзиву на позв третій особі-3.

22.10.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

22.10.2018 через відділ діловодства суду від третьої особи-3 надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

В підготовче засідання 22.10.2018 з'явилися представники сторін та третьої особи-1. Представники третіх осіб-1, 2 в підготовче засідання не з'явилися.

Розглянувши клопотання третьої особи-3 про відкладення підготовчого засідання, заслухавши думку присутніх в засіданні осіб, ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання, судом постановлено відмовити у задоволенні клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2018, занесеною до протоколу судового засідання, постановлено оголосити перерву в підготовчому засіданні до 05.11.2018.

02.11.2018 через відділ діловодства суду від Приватного акціонерного товариства "Скадовське хлібоприймальне підприємство" надійшла заява про залучення до участі у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю "Деміс-Агро", а також клопотання про призначення судової експертизи, пояснення по справі та докази їх направлення учасникам справи.

05.11.2018 через відділ діловодства суду від третьої особи-3 надійшли документи для долучення до матеріалів справи.

В підготовче засідання 22.10.2018 з'явилися представники сторін та третьої особи-1. Представники третіх осіб-2,3 в підготовче засідання не з'явилися.

Представник третьої особи-3 підтримав клопотання про залучення Товариства з обмеженою відповідальністю "Деміс-Агро" до участі у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, мотивоване тим, що вказана особа є позичальником за кредитним договором, права вимоги за яким були відступлені на підставі оспорюваного Договору відступлення права вимоги від 26.04.2016.

Відповідно до ст. 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Оскільки Судом встановлено, що рішення суду у даній справі може вплинути на права та обов'язки Товариства з обмеженою відповідальністю "Деміс-Агро", ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2018, занесеною до протоколу судового засідання, постановлено залучити вказану особу до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

Окрім того, в підготовчому засіданні представник третьої особи-3 підтримав в клопотання про призначення у справі комплексної економічної експертизи з метою встановлення ринкової ціни майна, відчуженого за спірним договором.

Розглянувши вказане клопотання третьої особи-3, заслухавши думку представників сторін, Суд зазначає, що згідно з положеннями Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а тому в даному випадку позивач, звертаючись до суду з даним позовом та обґрунтовуючи його відступленням права вимоги за ціною, нижчою на 60% від вартості заборгованості, не позбавлений був чинним законодавством права на проведення відповідної експертизи та надання висновку експерта в якості доказу в межах даної справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2018, занесеною до протоколу судового засідання, постановлено відмовити у задоволенні клопотання про призначення у справі комплексної економічної експертизи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2018, занесеною до протоколу судового засідання, постановлено відкласти підготовче засідання на 10.12.2018.

10.12.2018 через відділ діловодства суду від відповідача надійшла відповідь на пояснення та заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.

В підготовче засідання 10.12.2018 з'явився представник відповідача. Представники позивача та третіх осіб-1,2,3,4 в підготовче засідання не з'явилися.

У підготовчому засіданні Судом вчинено всі дії, визначені частиною другою статті 182 Господарського процесуального кодексу України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

10.12.2018 Судом постановлено ухвалу, занесену до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого засідання та призначення справу до судового розгляду по суті на 09.01.2019.

В судове засідання 09.01.2019 з'явилися представники сторін та третьої особи-1. Представники третіх осіб-2,3,4 в судове засідання не з'явилися.

В судовому засіданні представник позивача надав для долучення до матеріалів справи додаткові документи та просив залишити позовну заяву без розгляду як таку, що підписана Федорченком А.В. як особою, яка не має права її підписувати.

Розглянувши вказане клопотання, заслухавши думку представників сторін, ухвалою від 09.01.2019, занесеною до протоколу судового засідання, суд постановив відмовити у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду у зв'язку з його безпідставністю та необґрунтованістю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.01.2019, занесеною до протоколу судового засідання, оголошено перерву в судовому засіданні до 23.01.2019.

22.01.2019 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.

В судове засідання 23.01.2019 з'явилися представники позивача та третьої особи-1.

Представники відповідача та третіх осіб-2,3,4 в судове засідання не з'явилися, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання, в якому був присутній представник відповідача, відтисками штампу вихідної кореспонденції на зворотах ухвал суду, направлених на адреси третіх осіб-2,3,4, а також повідомленням про вручення поштового відправлення, надісланого третій особі-2.

Що стосується клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, Суд зазначає таке.

Стаття 118 Господарського процесуального кодексу України, визначає, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

За приписами ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до статті 207 Господарського процесуального кодексу України головуючий з'ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи. Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Суд звертає увагу, що клопотання про зупинення провадження у справі було подано відповідачем 22.01.2019, тобто, після закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті (10.12.2018), без вимоги про поновлення процесуальних строків.

При цьому, у поданому клопотанні відповідачем не наведено обґрунтованих поважних причин, що унеможливлювали його звернення з відповідним клопотанням протягом строку підготовчого провадження.

Отже, з огляду на викладене, клопотання відповідача про зупинення провадження у справі залишається без розгляду.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що ухвали Господарського суду міста Києва у справі № 910/11224/18 на адреси Приватного акціонерного товариства "Скадовське хлібоприймальне підприємство" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Деміс-Агро", зазначені на веб-сайті Міністерства юстиції України.

За наслідками дослідження статусу рекомендованих поштових відправлень (ухвал суду від 09.01.2019), надісланих третім особам-3,4 на сайті Укрпошти, поштові відправлення було повернуто за зворотною адресою.

При цьому Суд зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Учасники справи у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами.

Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що треті особи мають доступ до судових рішень та мали можливість ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Зважаючи на те, що відповідача та третіх осіб-2,3,4 було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання, а їх неявка не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи обмеженість процесуального строку, Суд вважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов та просив його задовольнити у повному обсязі.

Представник третьої особи підтримав позовні вимоги.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 23.01.2019 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ

05.02.2014 між Публічним акціонерним товариством «БАНК «ЮНІСОН» (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЕМІС-АГРО» (позичальник) було укладено Договір про відкриття кредитної лінії №15/14/КЛ-КБ, за умовами якого банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію у національній валюті та на підставі додаткових угод до цього договору окремими частинами (траншами) надає позичальнику кредит у порядку і на умовах, визначених цим договором.

В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним Договором про відкриття кредитної лінії №15/14/КЛ-КБ між Публічним акціонерним товариством «БАНК «ЮНІСОН» та Приватним акціонерним товариством «Скадовське хлібоприймальне підприємство» укладено Договір застави рухомого майна в№ 15/14/КЛ-КБ-ЗО-1 від 05.02.2014 та Договір іпотеки від 05.02.2014.

26.04.2016 між Публічним акціонерним товариством «БАНК «ЮНІСОН» (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ЕКСЕЛЬСІОР", яке діє від власного імені та за рахунок ПВНЗІФ "СОЛДО" (новий кредитор) було укладено Договір відступлення права вимоги, за умовами якого Новий кредитор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження Первісного кредитора, а Первісний кредитор зобов'язується відступити Новому кредиторові свої права грошової вимоги (надалі іменуються «права» або «право», в залежності від контексту) до боржників (які надалі, в залежності від контексту, іменуються «Боржники» або «Боржник») за Кредитними договорами (надалі іменуються «Основні договори» або «Основний договір», в залежності від контексту), перелік яких міститься в Додатку 1 до Договору.

В Додатку 1 до Договору відступлення права вимоги зазначений Договір про відкриття кредитної лінії №15/14/КЛ-КБ від 05.02.2014.

За приписами п.п. 1.2, 1.3 Договору відступлення права вимоги, основними договорами відступаються наступні права, сума яких зазначена в Додатку 2 до Договору: вимоги повернення заборгованості за основною сумою кредитів відповідно до Основних, договорів; право вимоги сплати процентів за користування кредитами в розмірі, встановленому Основними договорами, нарахованих та несплачених станом на дату підписання цього Договору; право вимоги сплати комісій та інших обов'язкових платежів у розмірі, встановленому Основними договорами, нарахованих та несплачених станом на дату підписанім цього Договору; право вимоги сплати неустойки (пені, штрафів) у випадку невиконання чи неналежного виконання Боржниками зобов'язань за Основними договорами; інші, крім зазначених вище, права грошової вимоги, строк платежу за якими настав (наявна-вимога), на підставі Основних договорів.

Право грошової вимоги вважається відступленим Новому кредиторові в день укладення та підписання цього договору.

Відповідно до п. 1.4 вказаного Договору, сторони цим підтверджують, що в силу укладення цього Договору вони не мають наміру припиняти (розривати) будь-який договір поруки та/або договір застави, укладений в якості забезпечення виконання зобов'язань-Боржників за Основними договорами, та погоджуються, що права за такими договорами поруки та/або договорами-застави переходять від Первісного кредитора Новому кредиторові одночасно з переходом прав вимоги за Основними договорами на підставі цього Договору та в силу закону без необхідності укладення окремого договору передачі прав вимог за договорами поруки та/або договорами застави. Сторони домовились, що в Дату відступлення права вимоги за Основними договорами, Первісний кредитор та Новий кредитор на підтвердження передачі права вимоги за договорами іпотеки та/або договорами застави (в простій письмовій формі або нотаріально посвідчені) та/або договорами поруки, що укладені в якості забезпечення виконання зобов'язань Боржників перед Первісним кредитором за Основними договорами, укладуть Договори про передачу Права Вимоги за Договорами Забезпечення.

Згідно з п.п. 3.1, 3.2 Договору відступлення права вимоги, за домовленістю сторін ціна прав грошової вимоги за цим Договором на дату укладання Договору складає 5 877 600,89 грн. (п'ять мільйонів вісімсот сімдесят сім тисяч шістсот гривень 89 коп.), що дорівнює 40% від номінального розміру прав вимоги, що відступаються Первісним кредитором Новому кредиторові.

За кредитним договором, вказаним за порядковим № 1 у Додатку 1 до цього Договору Новий кредитор зобов'язаний передати в розпорядження Первісному кредитору грошові кошти в загальній сумі 5 877 600,89 грн. (п'ять мільйонів вісімсот сімдесят сім тисяч шістсот гривень 89 коп.), що дорівнює 40% від номінального розміру прав вимоги, що відступаються Первісним кредитором Новому кредиторові, шляхом перерахування на рахунок первісного кредитора №3739410 у ПАТ «БАНК «ЮНІСОН», код банку 380902, код одержувача (ідентифікаційний код) 38514375 в наступному порядку:

3.2.1. Новий кредитор зобов'язаний передати в розпорядження Первісному кредитору грошові кошти в сумі 587 760,09 грн. (п'ятсот вісімдесят сім тисяч сімсот шістдесят гривень 09 коп.) протягом одного календарного місяця з моменту підписання цього Договору.

3.2.2. Новий кредитор зобов'язаний передати в розпорядження Первісному кредитору грошові кошти в сумі 5 289 840,80 грн. (п'ять мільйонів двісті вісімдесят дев'ять тисяч вісімсот сорок гривень 80 коп.) протягом одного календарного року з моменту підписання цього Договору, пропорційно кожної з отриманих частин зазначеної в цьому абзаці суми не пізніше десяти календарних днів з моменту отримання Новим кредитором від Боржників відповідних сум у рахунок виконання Боржниками зобов'язань за Основними договорами.

У Договорі № 1 про внесення змін до Договору відступлення права вимоги сторони домовились підпункти 3.2.1-3.2.3 викласти в такій редакції: « 3.2.1. Новий кредитор зобов'язаний передати в розпорядження (сплатити) Первісному кредитору грошові кошти а сумі, зазначеній в пункті 3.2 цього Договору, у строк з 01 липня 2017 року до 26 квітня 2018 року (включно).

3.2.2. У випадку виконання Боржниками перед Новим кредитором в повному обсязі зобов'язань за Основним договором до настання терміну, передбаченого в підпункті 3.2. і Договору, Новий кредитор зобов'язується перерахувати Первісному кредитору суму, означену в пункті 3.2 Договору, протягом одного місяця з дати повного виконання боржником зобов'язань за Основним договором.»

Цей Договір вважається укладеним та вступає в силу з дати його підписання сторонами і скріплення печатками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. (п. 6.2 Договору відступлення права вимоги)

28.04.2016 на підставі постанови Правління Національного Банку України «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «БАНК «ЮНІСОН» до категорії неплатоспроможних» №300, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 28.04.2016 №614 «Про затвердження тимчасової адміністрації у ПАТ «БАНК «ЮНІСОН» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

Згідно з даним рішенням розпочато процедуру виведення Публічного акціонерного товариства «БАНК «ЮНІСОН» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 28.04.2016 до 27.05.2016 включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ «БАНК «ЮНІСОН», визначені статтями 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», начальнику відділу запровадження планів врегулювання неплатоспроможності 4 банків департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Шевченку Андрію Миколайовичу строком на один місяць з 28.04.2016 до 27.05.2016 включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 26.05.2016 № 829 продовжено строки тимчасової адміністрації в ПАТ «БАНК «ЮНІСОН» з 28.05.2016 до 27.06.2016 року включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 21.06.2016 №1051 «Про продовження повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «БАНК «ЮНІСОН» продовжено здійснення тимчасової адміністрації та продовжено повноваження Шевченка Андрія Миколайовича до дати отриманням рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «БАНК «ЮНІСОН».

19.04.2018 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 1139 про зміну уповноваженої особи Фонду, якій делеговано повноваження тимчасового адміністратора ПАТ «БАНК «ЮНІСОН». Відповідно до цього рішення повноваження тимчасового адміністратора ПАТ «БАНК «ЮНІСОН» делеговано провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Федорченку Андрію Володимировичу на строк з 20.04.2018 до дати отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «БАНК «ЮНІСОН».

На підставі рішення Правління Національного банку України від 18.06.2018 № 345-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «БАНК «ЮНІСОН» та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 19 19.06.2018 № 1725 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «БАНК «ЮНІСОН» та делегування повноважень ліквідатора банку» запроваджено процедуру ліквідації ПАТ «БАНК «ЮНІСОН» та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з делегуванням повноважень ліквідатора банку ПАТ «БАНК «ЮНІСОН», визначених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Федорченка Андрія Володимировича строком на два роки з 19.06.2018 по 18.06.2020 включно.

14.07.2016 була створена комісія для перевірки договору відступлення права вимоги, укладеного між ПАТ «БАНК «ЮНІСОН» та ТОВ "ЕКСЕЛЬСІОР" відповідно до наказу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про організаційні заходи щодо перевірки договору" № 118.

15.07.2016 за результатами перевірки комісія шодо перевірки договору відступлення права вимоги, призначена Наказом № 118 від 14.07.2016, дійшла висновку про нікчемність Договору відступлення права вимоги.

Наказом уповноваженої особи Фонду гарантування на здійснення тимчасової адміністрації Банку Шевченко А.М. від 01.08.2016 за №71/ач Договір відступлення було визнано нікчемним.

Листом №1223/02 від 15.07.2016 уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації публічного акціонерного товариства «БАНК «ЮНІСОН» Шевченко А.М. повідомив ТОВ "ЕКСЕЛЬСІОР" про нікчемність договору відступлення права вимоги від 26.04.2016.

Відповідно до Наказу уповноваженої особи Фонду гарантування на ліквідацію ПАТ «БАНК «ЮНІСОН» Федорченко А.В. № 49Л від 10.08.2018 продовжено перевірку договору відступлення права вимоги на предмет виявлення ознак нікчемності, які відповідають критеріям, передбаченим ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

За результатами перевірки комісією по перевірці договору відступлення права вимоги встановлено, що договір відповідає ознакам нікчемності правочину відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", що відображено у Акті № 1 від 14.08.2018.

Наказом уповноваженої особи Фонду гарантування на ліквідацію ПАТ «БАНК «ЮНІСОН» Федорченко А.В. від 14.08.2018 № 53Л затверджено результати перевірки правочину (договору), що викладені у Акті № 1 від 14.08.2018, згідно з яким виявлено нікчемність договору відступлення права вимоги від 26.04.2016, укладеного між Публічним акціонерним товариством «БАНК «ЮНІСОН» (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ЕКСЕЛЬСІОР".

21.08.2018 позивачем на адресу відповідача було скеровано повідомлення №1009/13 від 20.08.2018 про нікчемність Договору відступлення права вимоги від 26.04.2016, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та фіскальним чеком.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що оспорюваний договір підпадає під ознаки нікчемності правочину, передбачені пунктами 1, 3, 7, 9 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а також є недійсним в силу ст. 207 Господарського процесуального кодексу України, оскільки укладений з порушенням вимог законодавства, а саме, статей 3, 47, 49, 66 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статей 1, 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а також всупереч обмежень, встановлених постановою Правління Національного банку України № 189/БТ від 14.03.2016, що є порушенням господарської компетенції банку. Окрім того, відповідач зазначає, що Договір відселення права вимоги є фактично договором факторингу.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає, що доводи позивача про нікчемність Договору відступлення права вимоги не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки, зокрема, постановою Окружного адміністративного суду від 11.11.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду, у справі № 826/14000/16 позов було задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано наказ уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації публічного акціонерного товариства «БАНК «ЮНІСОН» Шевченко Андрія Миколайовича №71/ач від 01.08.2016 про визнання договору відступлення права вимоги б/н від 26.04.2016, укладеного між ПАТ «БАНК «ЮНІСОН» та ТОВ «КУА «ЕКСЕЛЬСІОР» відносно договору про відкриття кредитної лінії №15/14/КЛ-КБ від 05.02.2014, нікчемним; а ні Закон «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а ні Інструкція про порядок виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення не передбачає проведення перевірки під час введення та здійснення процедури ліквідації банку, а також будь яке внесення змін та доповнень до наказів, виданих раніше тимчасовим адміністратором та додаткову перевірку договорів (правочинів) на предмет нікчемності; позивачем не доведено, а іншими доказами не встановлено, що відступлення банком прав вимоги відбулось за цінами, нижчими від звичайних; позивач не надав докази на підтвердження того, що якісь кредитори виявили бажання укласти договір про відступлення вимоги за кредитним договором і саме ТОВ «КУА «ЕКСЕЛЬСІОР» було надано перевагу в укладенні спірного договору; порушення постанови Правління Національному банку України №189/БТ не є підставою нікчемності правочинів в розумінні ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та ст. 215 Цивільного кодексу України; в оспорюваному договорі передбачено здійснення оплати у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною передбаченою в договорі, право вимоги за яким передається; укладений Договір відступлення права вимоги є безоплатним.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Як встановлено у ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить статті 20 Господарського кодексу України.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п.2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, саме позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Статтею 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що цим законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Метою вказаного нормативно-правового акту є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст.37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Частиною 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; 9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

Аргументуючи позовні вимоги, позивач вказує, що оспорюваний Договір відступлення права вимоги від 26.04.2019 є нікчемним відповідно до пунктів 1, 3, 7, 9 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Так, стверджуючи про наявність критерію нікчемності, передбаченого п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", позивач зазначає, що супереч умовам договору грошові кошти у встановлений ним строк на рахунок банку не надійшли, що свідчить про те, що банк відмовився від власних майнових вимог.

Суд зазначає, що матеріали справи дійсно не містять, а відповідачем не надано доказів здійснення оплати за Договором відступлення права вимоги на користь позивача.

Водночас, Суд звертає увагу, що Договір відступлення права вимоги є оплатним і в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати первісному кредитору майнову компенсацію в оплату отриманого права вимоги у сумі 5 877 600,89 грн.

За переконанням Суду, факт відсутності оплати за оспорюваним договором зі сторони відповідача не може вважатися відмовою Публічного акціонерного товариства "БАНК "ЮНІСОН" від власних майнових вимог, а натомість свідчить про наслідок невиконання покладеного на сторону зобов'язання, що регулюється відповідними нормами зобов'язального права.

Так, на момент вчинення спірного правочину позивач усвідомлював значення своїх дій та розраховував на отримання коштів за відступлене право вимоги, а тому стверджувати про відмову банку від власних майнових вимог на момент укладення договору Суд не вважає вірним та обґрунтованим.

Окрім того, обґрунтовуючи критерій нікчемності, передбачений пунктом 3 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", позивач зазначає, що умови Договору відступлення права вимоги підтверджують відступлення вимоги за ціною нижчою на 60% від вартості заборгованості за кредитним договором, стверджуючи при цьому, що реальна сума відступленого права за кредитним договором становить 15 101 754,39 грн.

Як встановлено Судом, ціна прав грошової вимоги у розмірі 14 694 002,23 грн за Договором відступлення права вимоги складає 5 877 600,89 грн.

Згідно із статтею 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Поняття "звичайних" цін наведено в ПК України. Пунктом 14.1.71 ПК України передбачено, що звичайна ціна - це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Якщо під час здійснення операції обов'язковим є проведення оцінки, вартість об'єкта оцінки є підставою для визначення звичайної ціни для цілей оподаткування.

Відтак рівень звичайної ціни (рівень ринкової ціни) може бути визначений за результатами оцінки об'єкту продажу.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності, у цьому Законі майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Згідно із статтею 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.

Статтею 13 вказаного Закону передбачено можливість здійснення рецензування звіту про оцінку майна, що здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб'єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна).

Відповідно до статті 3 Закону України "Про аудиторську діяльність" аудит - це перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб'єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб'єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів.

Як вбачається з наведених норм права, для встановлення факту заниження ціни продажу права вимоги необхідно встановити його ринкову ціну, яка, виходячи з приписів Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", може визначатись шляхом проведення незалежної оцінки, при здійсненні якої враховується не тільки рівень обслуговування проблемного активу, а й наявність забезпечення, його вартість та ступінь ліквідності.

Номінальний розмір заборгованості за кредитним договором не є тотожним поняттям ринковій ціні права вимоги цієї заборгованості, оскільки, при визначенні ринкової вартості прав вимоги за кредитними договорами, які були відступлені, безумовно підлягають врахуванню такі фактори, як стан обслуговування боргу, платоспроможність позичальника, наявність застави, її належне оформлення, процес стягнення боргу або звернення стягнення на заставлене майно тощо. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.03.2018 у справі № 904/1954/16, від 17.10.2018 у справі № 910/14081/17.

Проте, у даному випадку позивачем не надано а ні звіту про незалежну оцінку майнових прав, а ні інший висновок експерта, а, отже, належним чином не доведено реальну ціну права вимоги за Договором про відкриття кредитної лінії №15/14/КЛ-КБ від 05.02.2014.

А відтак, відсутні правові підстави стверджувати про те, що вартість відступлення права відрізняється від звичайної вартості права вимоги на 20 та більше відсотків.

Також, обґрунтовуючи критерій нікчемності, передбачений пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", позивач зазначає про надання відповідачу пільг щодо ціни за відступлення майнових прав та відстрочення розрахунку за майнові права.

Зазначеним у наведеній нормі Закону критерієм передбачається укладення сторонами будь-якого договору, що передбачає таку операцію з майном банку, яка має на меті надати пільги окремим кредиторам банку.

Натомість, як встановлено вище, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що ціна відступленого права вимоги не відповідає звичайним цінам вартості права вимоги для подібних майнових прав на момент укладення оспорюваного договору.

Окрім того, позивачем не доведено, що відповідач відноситься до числа кредиторів банку, а надання йому можливості здійснити оплату за набуті права з відстрочкою в два роки не відповідає законодавству чи внутрішнім документам банку.

Отже, Суд доходить висновку, що надання відповідачу очевидних «пільг» в розумінні господарських відносин та банківського законодавства не підтверджено належними даними.

Також позивач не надав суду доказів, які б підтверджували, що будь-які кредитори банку виявили бажання укласти оспорюваний договір про відступлення права вимоги та саме відповідачу було надано у цьому перевагу.

При обґрунтування критерію нікчемності згідно з пунктом 9 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", позивач зазначає, що у постанові Правління Національного банку України від 24.03.2016 № 189/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Юнісон» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку» були встановлені обмеження у діяльності банку як юридичної особи, що входить до банківської системи України, проблемному банку було заборонено укладати такі договори, які є предметом перевірки Комісією.

Однак, Суд відхиляє вказані аргументи як такі, що не доводять та не обґрунтовують, яким чином укладення позивачем договорів, зокрема, оспорюваного Договору про відступлення права вимоги, призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку.

Поряд з наведеним вище позивач зазначає про порушення банком його господарської компетенції під час укладення оспорюваного договору, оскільки це відбулося в період, коли існували встановлені постановою Правління Національного банку України № 189/БТ від 24.03.2016 обмеження та в силу яких укладення договору відступлення права вимоги Публічного акціонерного товариства «Банк «Юнісон» потребувало обов'язкового погодження куратора (представника) від Національного банку України ОСОБА_7

Як встановлено Судом, 24.03.2016 Правлінням Національного банку України було винесено постанову №189/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Юнісон» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку», якою, серед іншого було вирішено:

1. Віднести Публічне акціонерне товариство «Банк «Юнісон» до категорії проблемних строком до 180 днів;

2. Із дня прийняття цієї постанови та до кінця строку, визначеного в пункті 1 цієї установити для ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «Банк «Юнісон» такі обмеження в його діяльності:

не здійснювати кредитних операцій в обсязі, що перевищує обсяг таких операцій на дату прийняття цієї постанови (у розрізі валют) без урахування нарахованих доходів за цими операціями та обсягу зобов'язань з кредитування, що надані банкам і клієнтам;

не надавати кредитів, банківських гарантій, непокритих акредитивів, акцептів та авалів юридичним, фізичним особам та іншим банкам без забезпечення, яке відповідає вимогам підпунктів 4.2.1, 4.2.2, 4.2.3 пункту 4.2 глави 4 розділу II Положення № 23, крім кредитів фізичним особам у сумі не більше ніж 50,0 тис. грн. за зарплатними проектами;

не здійснювати кредитування/надання коштів/майна у користування акціонерам ПАТ "БАНК "ЮНІСОН" та пов'язаним особам з ПАТ "БАНК "ЮНІСОН";

не надавати нових кредитів клієнтам на погашення наявної кредитної заборгованості (у тому числі на погашення нарахованих та несплат відсотків);

не вивільняти отримане ПАТ "БАНК "ЮНІСОН" забезпечення за кредитними операціями до повного погашення позичальниками заборгованості перед ПАТ "БАНК "ЮНІСОН";

не здійснювати заміну або поповнення забезпечення за наданими кредитами на забезпечення, яке не відповідає вимогам підпунктів 4.2.1, 4.2.2, 4.2.3 пункт глави 4 розділу II Положення № 23;

не укладати нових форвардних контрактів; не здійснювати інвестицій у статутний капітал юридичних осіб;

не придбавати недержавних цінних паперів, крім цінних паперів, емітентом яких є Національний банк України;

не здійснювати будь-якого відчуження основних засобів ПАТ "БАНК "ЮНІСОН", крім відчуження майна, що перейшло у власність банку на під реалізації прав заставодержателя, за вартістю, не нижче ніж визначена результатами оцінки, проведеної відповідно до вимог законодавства України незалежним суб'єктом оціночної діяльності;

не придбавати основних засобів, що не беруть участі в проведенні банківських операцій, крім тих, що перейшли у власність банку на підставі реалізації прав заставодержателя;

не здійснювати випуску боргових цінних паперів;

не здійснювати залучення коштів від фізичних осіб в обсязі, що перевищує обсяг таких операцій на дату прийняття цієї постанови без урахування нарахованих витрат, та за відсотковими ставками, вищими, ніж середні по банках II групи;

не допускати проведення будь-яких операцій за договорами, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, крім договорів, укладених до дати прийняття цієї постанови, умовами яких передбачено поповнення вкладів фізичних осіб за рахунок відсотків;

не здійснювати дострокового повернення вкладів (депозитів) акціонерам ПАТ "БАНК "ЮНІСОН", крім спрямування коштів на збільшення статутного капіталу ПАТ "БАНК "ЮНІСОН";

не здійснювати виплати дивідендів акціонерам ПАТ "БАНК "ЮНІСОН" не здійснювати розподілу капіталу в будь-якій формі, крім спрямування прибутку на збільшення статутного капіталу, формування резервного фонду, покриття збитків минулих років;

не здійснювати викупу акцій власної емісії, за винятком випадків, передбачених законодавством України щодо обов'язкового викупу банком акцій власної емісії;

не здійснювати виплати бонусів, премій та інших додаткових матеріальних винагород керівникам банку, крім виплат, які є складовою частиною заробітної плати та виплачуються на постійній основі;

не відкривати нові відокремлені підрозділи.

3. На період віднесення ПАТ "БАНК "ЮНІСОН" до категорії проблемних запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратором ПАТ "БАНК "ЮНІСОН" службовця Національного банку України ОСОБА_7.

4. Кураторові ПАТ "БАНК "ЮНІСОН", призначеному згідно з пунктом 3 цієї постанови, надати право керуватися у своїй діяльності повноваженнями, визначеними в пункті 5.7 глави 5 розділу І Положення № 346.

Статтею 4 ЦК України передбачено, що органи державної влади України можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність" державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України шляхом встановлення вимог та обмежень діяльності банків.

Статтями 2, 6 Закону України "Про Національний банк України" встановлено, що Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України. Національний банк у межах своїх повноважень сприяє фінансовій стабільності, в тому числі стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню цілі, визначеної у частині другій цієї статті. Національний банк також сприяє додержанню стійких темпів економічного зростання та підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України за умови, що це не перешкоджає досягненню цілей, визначених у частинах другій та третій цієї статті.

Статтею 56 Закону України "Про Національний банк України" (у редакції, чинній на час прийняття НБУ Постанови про віднесення АТ "Дельта банк" до категорії проблемних) встановлено, що Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність.

Нормативно-правові акти Національного банку, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Нормативно-правові акти Національного банку України набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо більш пізній строк набрання чинності не передбачений у такому акті. Офіційним опублікуванням нормативно-правового акта Національного банку вважається перше опублікування його повного тексту в одному з періодичних друкованих видань - "Офіційному віснику України", газетах "Урядовий кур'єр", "Голос України" або перше розміщення на сторінці Офіційного інтернет-представництва Національного банку України.

Відповідно до пунктів 4.8, 4.9 постанови Правління Національного банку України від 17.08.2012 №346 "Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства" (в редакції, чинній на момент призначення куратора позивачу) куратор банку здійснює посилений контроль за діяльністю банку шляхом проведення аналізу фінансової, статистичної звітності та іншої інформації, що надається банком до Національного банку, та/або перебуваючи безпосередньо в банку. Банк зобов'язаний забезпечити куратора, призначеного Національним банком, окремим приміщенням, що обладнане необхідними технічними засобами, з доступом до відповідних програмно-технічних комплексів банку для перегляду в режимі поточного часу всіх операцій банку та його клієнтів.

Згідно з пунктом 5.7 вказаної постанови, на куратора банку можуть покладатися такі повноваження: а) здійснювати постійний контроль за проведенням банком операцій; б) отримувати інформацію та ознайомлюватися з документами щодо проведення банком операцій і визначення рівня ризиків, на які він може наражатися; в) ініціювати встановлення порядку виконання банком та його відокремленими підрозділами початкових платежів з урахуванням наявності коштів на кореспондентському рахунку і змісту платежів, обрання способів організації управління черговістю початкових платежів (використовуючи засоби системи автоматизації банку, внутрішньобанківської міжфілійної платіжної системи банку, автоматизоване робоче місце "АРМ куратора банку", призначене для управління початковими платежами банку, що надсилаються до СЕП); г) ініціювати заборону на використання для розрахунків прямих кореспондентських рахунків; ґ) ініціювати переведення банку на модель обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку в СЕП, яка дає банку змогу здійснювати початкові платежі від імені відокремлених підрозділів або через внутрішньобанківську міжфілійну платіжну систему; д) ініціювати проведення нарад з керівництвом банку для отримання пояснень та інформації про вжиття банком заходів щодо усунення порушень і недоліків та забезпечення його фінансової стабільності; е) бути присутнім на: загальних зборах акціонерів, на засіданнях ради і правління банку з правом дорадчого голосу; засіданнях комітетів (в обов'язковому порядку кредитного комітету, комітету з питань управління активами та пасивами, тарифного комітету); нарадах керівництва, у тому числі щодо реструктуризації зовнішніх зобов'язань банку, та інших структурних підрозділів банку, у тому числі підрозділів внутрішнього контролю та аудиту банку; переговорах з інвесторами банку з питань продажу чи реорганізації банку, шляхів оздоровлення банку за рахунок коштів учасників; є) здійснювати контроль за своєчасним виконанням банком вимог (заходів), висунутих (застосованих) Національним банком до банку за результатами його діяльності, у тому числі за виконанням банком плану заходів з фінансового оздоровлення та/або прийнятих у письмовій угоді зобов'язань перед Національним банком; ж) інформувати керівництво служби банківського нагляду щодо результатів аналізу фінансового стану банку, а в разі виникнення негативних тенденцій і виявлення проблем у його діяльності, які можуть нести загрозу втрати ліквідності й платоспроможності та інтересам кредиторів і вкладників, оперативно готувати обґрунтовані пропозиції щодо подальших наглядових дій за цим банком; з) виконувати функції, пов'язані зі здійсненням контролю за використанням коштів, отриманих від Національного банку; и) звертатися до Національного банку з клопотанням про розгляд питання щодо застосування відповідного заходу впливу згідно з вимогами статті 73 Закону про банки до посадових осіб або осіб, які діють за їх дорученням, якщо вони перешкоджають здійсненню функцій куратора банку, зокрема створюють умови, за яких куратор не може повністю або частково здійснювати повноваження, покладені на нього Національним банком; і) виносити за межі банку копії документів, що можуть свідчити про факти порушення банком банківського законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку.

Відповідно до пункту 12.4 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, затвердженого постановою Національного банку України від 17.08.2012 № 346, Національний банк інформує банк та Фонд гарантування про прийняте ним рішення про віднесення до категорії проблемних з дотриманням вимог нормативно-правового акта Національного банку з питань захисту банківської таємниці.

Так, Суд доходить висновку, що постанова Правління Національного банку України від 24.03.2016 №189/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Юнісон» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку» є документом з обмеженим доступом і є обов'язковою для виконання.

Водночас, твердження позивача про те, що протокольне рішення спостережної ради Публічного акціонерного товариства «Банк «Юнісон» 25.04.2016 про погодження укласти Договір відступлення права вимоги від 26.04.2016 з новим кредитором було прийнято за відсутності на засіданні куратора банку ОСОБА_7 не знаходять свого підтвердження серед матеріалів справи, адже відповідного протоколу засідання спостережної ради позивачем в матеріали справи позивачем не подано.

Інших доказів, з яких би вбачалася відсутність куратора Публічного акціонерного товариства «Банк «Юнісон», призначеного постановою Правління Національного банку України, ОСОБА_7, на засіданні спостережної ради та непогодження ним укладення спірного Договору відступлення права вимоги від 26.04.2016, в матеріали справи подано не було.

Поряд з викладеним, Суд зазначає, що позивач не довів належними та достатніми доказами, що укладення оспорюваного договору підпадає під визначення кредитних операцій, наведених у переліку обмежень в Постанові Національного банку України № 189/БТ від 24.03.2016, а натомість такі висновки позивача ґрунтуються на хибному його розумінні природи укладеного між сторонами договору як договору факторингу.

Разом з тим, аргументи позивача про те, що всупереч підпункту 5.2.12 п. 5.12 Положення Про кредитний комітет банку, затвердженого протоколом Правління банку від 20.11.2014 № 35/2014, кредитний комітет не приймав рішення щодо надання згоди на укладення Договору відступлення права вимоги, також Суд не вважає підтвердженими, оскільки подана позивачем роздруківка вказаного положення не є належним чином засвідченою копією внутрішнього документа банку, з якої вбачається його затвердження правлінням банківської установи.

З приводу тверджень позивача, що Договір відступлення права вимоги від 25.04.2016 фактично є договором факторингу, оскільки у ньому передбачено здійснення фактору (новому кредитору) плати у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченою у договорі, право за яким передається, Суд зазначає таке.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Як встановлено Судом, 26.04.2016 між Публічним акціонерним товариством «БАНК «ЮНІСОН» (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ЕКСЕЛЬСІОР", яке діє від власного імені та за рахунок ПВНЗІФ "СОЛДО" (новий кредитор) було укладено Договір відступлення права вимоги, за умовами якого Новий кредитор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження Первісного кредитора, а Первісний кредитор зобов'язується відступити Новому кредиторові свої права грошової вимоги (надалі іменуються «права» або «право», в залежності від контексту) до боржників (які надалі, в залежності від контексту, іменуються «Боржники» або «Боржник») за Кредитними договорами (надалі іменуються «Основні договори» або «Основний договір», в залежності від контексту), перелік яких міститься в Додатку 1 до Договору.

В Додатку 1 до Договору відступлення права вимоги зазначений Договір про відкриття кредитної лінії №15/14/КЛ-КБ від 05.02.2014.

За приписами п.п. 1.2, 1.3 Договору відступлення права вимоги, основними договорами відступаються наступні права, сума яких зазначена в Додатку 2 до Договору: вимоги повернення заборгованості за основною сумою кредитів відповідно до Основних, договорів; право вимоги сплати процентів за користування кредитами в розмірі, встановленому Основними договорами, нарахованих та несплачених станом на дату підписання цього Договору; право вимоги сплати комісій та інших обов'язкових платежів у розмірі, встановленому Основними договорами, нарахованих та несплачених станом на дату підписанім цього Договору; право вимоги сплати неустойки (пені, штрафів) у випадку невиконання чи неналежного виконання Боржниками зобов'язань за Основними договорами; інші, крім зазначених вище, права грошової вимоги, строк платежу за якими настав (наявна-вимога), на підставі Основних договорів.

Право грошової вимоги вважається відступленим Новому кредиторові в день укладення та підписання цього договору.

Цей Договір вважається укладеним та вступає в силу з дати його підписання сторонами і скріплення печатками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. (п. 6.2 Договору відступлення права вимоги)

Глава 47 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) регулює загальні положення про зобов'язання, зокрема положення щодо порядку та підстави заміни сторін у зобов'язанні.

Загальні підстави та порядок заміни кредитора у зобов'язанні визначені ст. 512 ЦК України, в силу якої кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Відступлення права вимоги (цесія) за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Договір відступлення права вимоги може бути як безоплатним, так і оплатним.

У останньому випадку на відносини цесії розповсюджуються положення про договір купівлі-продажу, оскільки ст. 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Норми цивільного права не встановлюють суб'єктних обмежень як щодо договору купівлі-продажу права вимоги, так і до договору відступлення права вимоги, адже ці договори за своєю правовою суттю є цивільно-правовими зобов'язаннями сторін та не мають відношення до спеціальних галузей права, тож регулюються цивільним законодавством.

Разом з тим, відносини факторингу регулюються нормами глави 73 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.

Водночас щодо суб'єктного складу таких правовідносин у частині третій статті 1079 ЦК України зазначено, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

За змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" факторинг є фінансовою послугою. Фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (пункт 5 частини першої статті 1 вказаного Закону).

Разом з тим, законодавець визначив факторинг, як кредитну операцію, про що зазначено у ст. 49 Закону України "Про банки та банківську діяльність".

Виходячи із системного аналізу зазначених норм матеріального законодавства договір факторингу, як договір фінансової послуги, спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором.

Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.

Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Сам же договір факторингу у нормі статті 1077 ЦК України визначений як фінансування під відступлення права грошової вимоги та вже передбачає, що відступлення права вимоги є наслідком та лише складовою частиною цієї господарської операції, що полягає в забезпеченні виконання зобов'язання під фінансування.

Однією із відмінних ознак факторингу від інших правочинів, які передбачають відступлення право вимоги, є передача грошових коштів у розпорядження за плату, тобто взамін права вимоги, клієнт отримує послугу, що полягає в передачі грошових коштів у розпорядження на певний час, з обов'язком повернення цих коштів та оплати часу користування ними.

Договір факторингу та купівлі-продажу права грошової вимоги мають відмінності і у строках дії таких договорів. Договір купівлі-продажу права грошової вимоги припиняє свою дію після того, як первісний кредитор передав новому кредитору право вимоги до боржника, а новий кредитор оплатив її вартість. Договір факторингу діє і після того як фактор оплатив клієнту вартість грошової вимоги, а клієнт передав фактору право грошової вимоги до третіх осіб, до моменту коли боржник (або клієнт, в разі якщо це передбачено договором факторингу) виплатить факторові кошти за первісним договором.

Між договором про відступлення права вимоги та договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) є лише одна спільна риса - вони базуються на заміні кредитора у зобов'язанні (відступленні права вимоги).

Виходячи з того, що правова природа договору визначається з огляду на його зміст, суд при його правовій оцінці повинен дослідити його умови, права та обов'язки сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і настання певних правових наслідків.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 910/7038/17, від 21.03.2018 у справі № 910/2489/17.

З урахуванням наведеного, дослідивши зміст та умови Договору відступлення права вимоги від 26.04.2016, укладеного між сторонами спору, Суд доходить висновку, що оспорюваний договір є оплатним договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, оскільки за укладеним договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а також оспорюваний не є договором про надання фінансової послуги в розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Відтак, Суд зазначає, що норми чинного законодавства, які регулюють відносини факторингу, до вказаного договору застосуванню не підлягають, всупереч позиції позивача.

Крім того, Суд звертає увагу, що факти, встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 02.10.2018 у справі №910/2374/18, не мають для суду преюдиційного значення в межах цієї справи відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, оскільки таке рішення не набрало законної сили у встановленому порядку, адже станом на час вирішення даного спору перебуває на розгляді у апеляційній інстанції.

Так само Суд не бере до уваги постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.11.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.01.2017 у справі № 826/14000/16, оскільки вони скасовані постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.10.2018, якою провадження у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСЕЛЬСІОР", яке діє від свого імені в інтересах та за рахунок пайового венчурного недиверсифікованого закритого інвестиційного фонду "СОЛДО" до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства "Банк "ЮНІСОН" Шевченка Андрія Миколайовича, третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування наказу закрито.

Отже, на підставі викладеного Суд доходить висновку, що позивачем у встановленому порядку не доведено наявності підстав нікчемності Договору відступлення права вимоги від 26.04.2016 відповідно до ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та його недійсності відповідно до норм Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим позов в частині визнання недійсним вказаного договору задоволенню не підлягає.

Разом з цим, позовні вимоги про застосування наслідків недійсності (нікчемності) Договору також задоволенню не підлягають як похідні вимоги від основної вимоги про визнання недійсним правочину, у задоволенні якої Судом відмовлено.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню підлягають не у повному обсязі, з огляду на їх необґрунтованість.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 05.02.2019

Суддя Т.Ю. Трофименко