Рішення № 79584585, 31.01.2019, Херсонський міський суд Херсонської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №766/21521/18

Пров. №2-о/766/78/19

31 січня 2019 року м. Херсон

Херсонський міський суд Херсонської області в складі: головуючого судді Ус О.В., секретар Неменко Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1, зацікавлена особа: Зеленівська селищна рада про встановлення факту проживання однією сім'єю,-

ВСТАНОВИВ:

Заявник звернулась до суду з вказаною заявою, в якій просить встановити факт її проживання однією сім'єю, як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2, з 1970 року по день його смерті, а саме по ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Заява мотивована тим, що вона з 1970 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 рік вона перебувала з ОСОБА_2 у фактичних шлюбних відносинах та проживала із ним однією сім'єю, вони були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, піклувалися один про одного. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_2 помер, після його смерті ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу, щодо отримання свідоцтва про право на спадщину, однак отримала відмову, у зв'язку з відсутністю свідоцтва про шлюб, яке підтверджувало б факт наявності шлюбних відносин, внаслідок чого вона змушена звернутись до суду.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 12 листопада 2018 року відкрито провадження у справі в порядку окремого провадження та призначено судовий розгляд.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 17 січня 2019 року задоволено клопотання заявника про виклик та допит свідків.

В судовому засіданні, яке відбулось 17.01.2019 року представник заявника вимоги заяви підтримав, просив їх задовольнити, пізніше надав заяву про розгляд справи за його відсутності, просив заяву задовольнити.

Представник заінтересованої особи в судове засідання не з'явився, подана заява про розгляд справи за його відсутності, не заперечує проти визнання факту проживання однією сім'єю заявника та покійного ОСОБА_2

Суд, заслухав вступне слово заявника та допитавши свідків в засіданні, яке відбулось 17.01.2019 р, дослідив наявні письмові докази, встановив наступне.

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, що підтверджено свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 18.01.2017 р. (арк. справи 5).

Заявник ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 на день смерті її цивільного чоловіка ОСОБА_2 (який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року) вони проживали за вказаною адресою постійно та вели спільне господарство, що підтверджено довідкою №1298 від 20.10.2017 року виданої Виконкомом Зеленівської селищної ради (арк. справи 6).

Згідно акту-підтвердження, засвідченого 19.10.2017 року депутатом Зеленівської селищної ради виборчого округу №10 Троян О.В. вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно проживали в цивільному шлюбі з 1970 року до моменту смерті ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року та вели спільне господарство за адресою: АДРЕСА_1 (арк. справи 7)

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_4 суду пояснив, що працює охоронцем в Зеленівській селищній раді, завжди вважав що заявник ОСОБА_1 та нині померлий ОСОБА_2 перебували у шлюбі. Як з'ясувалось пізніше, вони не розписувались як чоловік і дружина, але вели спільне господарство, дітейу них не було.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_5 суду пояснила, що є сусідкою заявниці, яка приблизно сорок років проживала однією сім'єю з ОСОБА_2, вели спільне господарство. Вона вважала що вони баба ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі.

Відповідно до положень ст.ст. 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За змістом ст. 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст. 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Здійснення права на спадкування визначено Главою 87 ЦК України.

Згідно зі ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Згідно із ч.1ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до абз. 3 п. 3 роз'яснень постанови Пленуму ВСУ України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, яке визначається за правилами ст. 29, ч. 2 ст.1221 ЦК України. Якщо спадкодавець мав кілька місць проживання, місцем відкриття спадщини вважається останнє місце реєстрації спадкодавця.

Згідно з ч.1 ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. З цієї норми випливає, що прийняття спадщини має важливе практичне значення: з ним пов'язана можливість оформлення права власності на спадкове майно шляхом видачі нотаріусом правовстановлюючого документа - свідоцтва про право на спадщину та реєстрації, у випадках, визначених законом, прав на неї (наприклад, на нерухоме майно).

Акт прийняття спадщини характеризується наступними ознаками: односторонній характер даного правочину, оскільки його здійснення залежить виключно від волі спадкоємця; безумовність та беззастережність передбачають, що не можна поставити факт прийняття спадщини у залежність від настання або ненастання якої-небудь умови, рівно як і не допускається часткове прийняття спадщини з відмовою від прийняття тієї її частини, що залишилася; прийняття спадкоємцем спадщини хоча б у частині свідчить про те, що спадкоємець прийняв її у цілому, незалежно від того, у чому полягає частина, що залишилася, і де вона знаходиться.

Щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори. Для тих спадкоємців, які не проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є заява про це, подана до нотаріального органу (ч.1ст.1269 ЦК України).

Для того, щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, самого факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини недостатньо. Необхідно, щоб таке проживання було постійним.

При цьому, слід враховувати, що чинним законодавством не розкривається поняття постійного місця проживання фізичної особи, тому визнання цього факту розцінюється законом як встановлення факту, що має юридичне значення.

Згідно з п. 4.10 п. 4 гл. 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, жодним строком не обмежена. Тобто спадкоємець, який прийняв спадщину, може звернутися за видачею свідоцтва протягом будь-якого часу після закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Особливе значення при цьому має факт постійного проживання спадкоємця на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем, який підтверджує фактичне прийняття спадщини і має бути доведений спадкоємцем.

В останньому випадку зазначені обставини є підставою для звернення з позовом або заявою (в залежності від наявності або відсутності спору щодо спадкового майна) про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не з позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини. Отже, законодавець в даному випадку висунув вимогу про обов'язковість постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що ставить прийняття спадщину у такому випадку в залежність від факту спільного постійного проживання вказаних осіб.

Як випливає із п. 3.22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, у разі відсутності у паспорті спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем. ; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Установлення юридичних фактів у порядку окремого провадження сприяє реалізації конституційних прав громадян. Умовами, за наявності яких можливим є звернення до суду для встановлення фактів, що мають юридичне значення є те, що згідно із законом ці факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб; чинним законодавством не передбачено іншого порядку, їх встановлення факту потрібне заявникові для конкретної мети.

Статтею 3 СК України встановлено, що сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім'ї має одинока особа. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Статтею 1264 ЦК України встановлено, що особа, яка проживала зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини, має право на спадкування за законом як спадкоємець четвертої черги.

Згідно з ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до роз'яснень наданих у п.21 Постанови Пленуму Верховного СудуУкраїни №7 від 30.05.2008 року "Про судову практикуу справах про спадкування" при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права і обов'язки.

Оскільки в судовому засіданні встановлено, що заявник ОСОБА_1 постійно проживала з ОСОБА_2 однією сім'єю, була пов'язана з ним спільним побутом, та введенням спільного домашнього господарства по день його смерті, що підтверджено письмовими доказами та показами свідків, суд приходить до висновку, що заява обгрунтована. В той же час, суд вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на те, що факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу набув юридичного значення після набрання чинності СК України та ЦК України з 1 січня 2004 року. КпШС Української РСР не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживала разом без реєстрації шлюбу.

Разом з тим згідно із загальним правилом дії законів та інших правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Отже, не можна встановити факт спільного проживання заявника разом з ОСОБА_2 до 01 січня 2004 року, оскільки законодавством України, яке діяло до 2004 року, встановлення такого факту не мало правового значення.

За приписами ч.7 ст. 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення у справі окремого провадження судові витрати не відшкодовуються.

Підстави для негайного виконання судового рішення відсутні.

Заходи забезпечення позову (заяви) судом не застосовувалися.

Рішення в повному обсязі складено 04 лютого 2019 року.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 5, 7, 12, 141, 258, 259, 263, 264, 264,268, 273, 274, 279, 293, 294, 315, 319, 354 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1, заінтересована особа: Зеленівська селищна рада про встановлення факту проживання однією сім'єю - задовольнити частково.

Встановити факт, що ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1) проживала однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 з 01.01.2004 року по день його смерті, а саме по ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

В задоволенні решти вимог - відмовити.

Судові витрати не відшкодовуються.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи до Херсонського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до п.п.15.5 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Херсонський міський суд Херсонської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяО. В. Ус