Рішення № 79583430, 04.02.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 лютого 2019 року № 826/14988/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві

про стягнення виконавчого збору та виконавчих витрат,-

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, в якому просив:

- визнати протиправною та скасувати Вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про сплату боргу (недоїмки) від 05 лютого 2018 року №Ф-492-17;

- стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 26272, 08 грн;

- стягнути з Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) виконавчий збір у сумі 2627,20 грн та витрати виконавчого провадження у сумі 500,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві та Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві роз'єднані, а саме позовні вимоги до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі по тексту - відповідач) виділені в самостійне провадження.

В подальшому, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві про стягнення виконавчого збору та виконавчих витрат, призначено підготовче заідання.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що стягнення виконавчого збору та витрат на виконавче провадження є необґрунтованими та протиправними, оскільки позивачу не було відомо про існування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05 лютого 2018 року №Ф-492-17 та, відповідно, останній був позбавлений можливості її оскаржити у встановлений строк.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 жовтня 2018 року закрито підготовче засідання та справу призначено до судового розгляду по суті.

Представник Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві подав до суду копії матеріалів виконавчого провадження №56254021 та просив суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1.

В судове засідання 27 листопада 2018 року представники сторін не з'явилися, хоча про дату, час та місце проведення судового розгляду справи повідомлялися належним чином, в зв'язку з чим та враховуючи приписи частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, у відповідному судовому засіданні судом прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

24 квітня 2018 року державним виконавцем Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві за результатами розгляду заяви представника Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про примусове виконання вимоги №Ф-492-17У, виданої 05 лютого 2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві про стягнення з ОСОБА_1 на користь Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві боргу у розмірі 26 272,08 грн. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження.

Пунктом 2 вказаної постанови зобов'язано боржника подати декларацію про доходи та майно та попереджено боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Відповідно до пункту 3 зазначеної постанови стягнуто з боржника - ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 2 627,20 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі розпорядження №56254021 грошові кошти у сумі 29 211,00 грн., що надійшли 01 серпня 2018 року на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого документа №Ф-492-17У, виданого 05 лютого 2018 року, перераховано 26 272,08 грн. на користь Головного управління Державної фіскальної служби у міста Києві, 2 627,20 грн. виконавчого збору та 311,72 грн. витрат виконавчого провадження.

Позивач, вважаючи, що виконавчий збір у сумі 2627,20 грн та витрати виконавчого провадження у сумі 500,00 грн. стягнуто протиправно, звернувся до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі по тексту - Закон України від 02 червня 2016 року №1404-VIII, в редакції станом на момент прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно пункту 7 частини 1 статті 3 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами.

Вимоги до виконавчого документа визначені статтею 4 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII.

Так, у виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;

4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);

5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;

6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);

7) строк пред'явлення рішення до виконання.

У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти.

Статтею 26 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною 5 статті 26 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII визначено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження, 18 квітня 2018 року Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві звернулось до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві із заявою №14828/9/26-15-17-04-20 (вх. №12795 від 23 квітня 2018 року) про відкриття виконавчого провадження на підставі вимоги про сплату боргу №Ф-492-17-У від 05 лютого 2018 року, яка є виконавчим документом.

При цьому, наявна в матеріалах виконавчого провадження копія виконавчого документу підтверджує, що останній містить всі законодавчо передбачені обов'язкові реквізити.

Суд звертає увагу, що на державного виконавця не покладено чинним законодавством обов'язку щодо здійснення перевірки вступу у законну силу (набрання чинності) виконавчим документом та всіх обставин, що цьому передують.

З огляду на те, що до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві подано заяву про відкриття виконавчого провадження та виконавчий документ, який відповідає вимогам, визначеним статтею 4 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII, державний виконавець зобов'язаний був відкрити виконавче провадження.

Крім того, як зазначалось вище, відповідно до частини 5 статті 26 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Вимогами частин 1, 2 статті 27 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII передбачено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби (частина 4 статті 27 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII).

Пунктом 3 постанови про відкриття виконавчого провадження від 24 квітня 2018 року вирішено стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 2 627,20 грн.

01 серпня 2018 року представник позивача звернувся до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві із заявою про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, що підтверджується копією квитанції від 01 серпня 2018 року №2619523.

Так, відповідно до розпорядження №56254021 грошові кошти у сумі 29 211,00 грн., що надійшли 01 серпня 2018 року на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого документа №Ф-492-17У, виданого 05 лютого 2018 року, перераховано у сумі 26 272,08 грн. на користь Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, 2 627,20 грн. виконавчого збору та 311,72 грн. витрат виконавчого провадження.

Частиною 7 статті 27 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

Також, виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження (частина 9 статті 27 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII).

Аналіз наведених норм свідчить, що стягнутий виконавчий збір повертається у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

В даному випадку, постанова про закінчення виконавчого провадження від 13 серпня 2018 року прийнята державним виконавцем на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII, тобто у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що підстави для стягнення на користь позивача сплаченої ним суми виконавчого збору у розмірі 2 627,20 грн. відсутні.

При цьому, суд зазначає, що у разі скасування рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, позивач не позбавлений права на повернення виконавчого збору.

Водночас, суд звертає увагу, що чинним законодавством не передбачено підстав для повернення сплачених сум на витрати виконавчого провадження.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог повністю.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як встановлено частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Згідно із частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи, що суд прийшов до висновку про необхідність відмови в задоволенні адміністративного позову, підстави для присудження на користь позивача понесених ним судових витрат відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко