Рішення № 79582826, 29.11.2018, Ковпаківський районний суд м. Суми

Справа№573/172/18

Провадження №2/592/1495/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2018 року м.Суми

Ковпаківський районний суд м. Суми у складі:

головуючого: судді Бичкова І. Г. ,

за участю секретаря судового засідання: Чайка Т. В. ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в приміщенні Ковпаківського районного суду м. Суми цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

02.02.2018 року представниця позивача ПАТ КБ “Приватбанк” за довіреністю – юрисконсульт департаменту з супроводу судового та виконавчого провадження публічного акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк” ОСОБА_2 звернулася до Білопільського районного суду Сумської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, із змісту якого вбачається, що ОСОБА_1 (далі – відповідач) звернувся до ПАТ КБ “Приватбанк” (далі – позивач, банк) з метою отримання банківських послуг, у зв’язку з чим підписав(-ла) заяву № б/н від 29.03.2010 року, згідно якій він отримав(-ла) кредит у розмірі 4000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. 1. Порядок виникнення правовідносин: Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з “Умовами та Правилами надання банківських послуг” та “Тарифами банку” , які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, – складає між ним та банком договір про надання банківських послуг (далі – договір) , що підтверджується підписом у заяві. Копії витягу з “Умов та Правил надання банківських послуг” та витягу з “Тарифів банку” додаються до позовної заяви. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п. п. 2.1.1.23. , 2.1,1.2.4. договору, на підставі яких відповідач при укладанні договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Власник картрахунку зобов’язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту, згідно п. 2.1.1.5.7. договору. Овердрафт (п. 1.1.1.63. договору) – короткостроковий кредит, який надається банком клієнту у разі перевищення суми операції за платіжною карткою над сумою залишку коштів на його рахунку в розмірі ліміту кредитування. Відносини між банком та клієнтом, які регулюються договором, можуть вирішуватися як шляхом підписання окремих договорів або додаткових угод до цього договору, так і шляхом погодження, тобто обміну інформацією з питань банківського обслуговування з клієнтом через web-сайт банку (www.privatbank.ua) або інший інтернет/SMS-ресурс, зазначений банком. Відповідно до положень “Умов та Правил надання банківських послуг” , які розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) ПАТ КБ “Приватбанк” , що діяв на підставі Ліцензії НБУ № 22 від 29.07.2009 року, а зараз діє на підставі Ліцензії НБУ № 22 від 05.10.2011 року, керуючись законодавством України, публічно пропонує невизначеному колу осіб можливість отримання банківських послуг, для чого публікує “Умови та Правила надання банківських послуг” , які є публічною офертою, що містять умови та правила надання послуг банком його клієнтам. Таким чином, клієнт отримує доступ до всіх без виключення послуг банку. При укладанні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якій договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Формулярами та стандартними формами є саме “Умови та Правила надання банківських послуг” та “Тарифи банку” , які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, згідно яким обслуговується відповідач. Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в ПАТ КБ “Приватбанк” , які були надані йому для ознайомлення в письмовім формі. У відповідності до ч. 2. ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Згідно ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних) , у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Ст. 207 ЦК України не передбачено вичерпного переліку таких документів, тому окрім листів та телеграм можуть використовуватися й інші засоби зв’язку, наприклад електронний або інший інтернет/SMS -ресурс. Ч. 2. ст. 638 ЦК України передбачено те, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, тому акцентуючи пропозицію банку відповідач підписом у заяві про приєднання до “Умов та Правил надання банківських послуг” визнає та погоджується на запропоновані банком умови користування послугами банку. Також, одночасно із вищезазначеним свідченням приєднання до угоди відповідача, дія договору підтверджується фактом користування відповідачем картковим рахунком та використання кредитних коштів, що повністю узгоджується з ч. 2. ст. 642 ЦК України, згідно якій особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо) , яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції. 2. Порядок внесення змін до умов договору: П. 1.1.3.2.4. договору передбачена можливість зміни “Тарифів банку” та інших невід’ємних частин договору. При цьому у сторін договору виникають обов’язки: - у кредитора: інформування позичальника щодо внесених змін шляхом надання виписки по картковому рахунку на умовах, зазначених в п. 1.1.3.1.9. договору; - у позичальника: отримання виписки про стан та про здійснені операції по карткових рахунках (п. 1.1.2.5. договору) . На підставі п. 1.1.5.2. договору неотримання або несвоєчасне отримання клієнтом виписок про стан рахунків не звільняє клієнта від виконання його зобов’язань за даним договором. Згідно п. п. 1.1.6.1. , 1.1.6.2. договору зміни в “Умови та Правила надання банківських послуг” вносяться банком щомісячно в односторонньому порядку, а у випадках, коли в односторонньому порядку внесення змін неможливо, банк повідомляє клієнтів про внесені зміни шляхом використання різних каналів зв’язку, серед яких: офіційний сайт банку www.privatbank.ua, SMS-повідомлення клієнтам про зміни даних правил, клієнтські виписки, інші канали інформування. У разі незгоди зі змінами “Умов та Правил надання банківських послуг” або “Тарифів банку” клієнт має право надати банку заяву про розірвання договору, виконавши умови п. 2.1.1.5.4. договору. 3. Обґрунтування передумов порушення: ПАТ КБ “Приватбанк” свої зобов’язання за договором виконав в повному обсязі, а саме: надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Згідно ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов’язаннями, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. Таким чином, у порушення умов кредитного договору, а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України. Відповідач зобов’язання за вказаним договором не виконав, хоча ст. 629 ЦК України визначено те, що договір є обов’язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) , тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов’язання за даним договором. Згідно ст. 617 ЦК України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання. Відповідач зобов’язався: - на підставі п. 2.1.1.5.5. договору погашати заборгованість за кредитом, процентами за його використання, по перевитраті платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором; - слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту, згідно п. 2.1.1.5.7. договору, а у разі невиконання зобов’язань за договором, у відповідності до п. 2.1.1.5.6. договору, на вимогу банку виконати зобов’язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та овердрафту) , оплати винагороди банку. П. 2.1.1.12.1. договору сторонами погоджено, що зобов’язання клієнта з повернення тіла кредиту, процентів за користування кредитом, комісії, пені та штрафів, тобто загальна заборгованість клієнта є борговими зобов’язаннями. Відповідно до п. 2.1.1.3.3. договору відповідач доручив банку списувати з карткового рахунку суми грошових коштів у розмірі здійснених ним операцій, а також вартість послуг, визначену “Тарифами банку” при настанні термінів платежу, а при виникненні боргових зобов’язань, згідно п. 2.1.1.12.9. договору, списувати з будь-якого рахунку відкритого в банку (у тому числі з карткового рахунку) грошові кошти для здійснення платежу з метою повного або часткового погашення боргових зобов’язань, у тому числі мінімального обов’язкового платежу. Списання коштів здійснюється відповідно до встановленого законодавством порядку. На підставі п. 2.1.1.12.2. договору, сплату процентів за користування кредитом клієнт здійснює шляхом надання доручення банку про списання грошей з його поточного рахунку в розмірі нарахованих процентів (договірне списання) . Якщо на дату нарахування процентів клієнт використав всю суму кредиту, сторони узгодили збільшення розміру кредиту на розмір боргових зобов’язань за кредитом, що мала місце на дату нарахування процентів. 3. Порядок розрахунків: Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов’язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно п. 2.1.1.12.2. договору в разі непогашення клієнтом боргових зобов’язань за кредитом до 25 числа місяця, що слідує за місяцем, в якому були здійснені трати, за користування кредитом клієнт сплачує банку проценти в розмірі, зазначеному в “Тарифах банку” , що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті https://privatbank.ua/kredity/ , з розрахунку 365/366 календарних днів на рік, що підтверджується п. 2.1.1.12.6. договору. У разі виникнення прострочених зобов’язань за кредитом згідно п. 2.1.1.12.2.1. договору клієнт сплачує банку проценти в подвійному розмірі від зазначених в “Тарифах банку” , що діють на дату нарахування. При непогашенні суми простроченого кредиту згідно п. 2.1.1.12.6.1. договору на суму від 100 грн. , клієнт сплачує банку пеню відповідно до встановлених “Тарифів банку” , що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті https://privatbank.ua/kredity/ . Пеня нараховується в день нарахування відсотків за кредитом. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України та п. 2.1.1.7.6. договору при порушенні позичальником строків платежів по якомусь з грошових зобов’язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов’язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн. (в еквіваленті 500 грн. за кредитними картками, відкритим у валюті USD) + 5 % від суми позову. Відповідно до п. п. 2.1.1.4.2. , 2.1.1.4.6. договору банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов’язань в разі невиконання боржником своїх боргових та інших обов’язків за цим договором. Відповідно до ч. 2 ст. 1050, ч. 2 ст. 1054 ЦК України наслідками порушення боржником зобов’язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту. У зв’язку з зазначеними порушеннями зобов’язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач станом на 26.11.2017 року має заборгованість – 11851,60 грн. , з яких: - 2354,92 грн. – тіло кредиту; - 3822,19 грн. – нараховано процентів за користуванням кредитом; - 4633,94 грн. – нараховано пені; а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6. “Умов та Правил надання банківських послуг” : - 500,00 грн. – штраф (фіксована складова) ; - 540,55 грн. – штраф (процентна складова) . Відповідно до ч. 1 ст. 599 ЦК України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. В ст. 599 ЦК України зазначено про те, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до п. 1.1.7.11. договору, договір діє на протязі 12 місяців з моменту його підписання. Якщо на протязі цього строку жодна з сторін не проінформує другу сторону про розірвання даного договору, він автоматично лонгується на той же строк. П. 1.1.7.43. договору сторони визнали, що дія договору закінчується в момент закриття останнього рахунку/депозиту клієнта, відкритого в рамках договору або підпадаючого під дію договору, а також при закінченні використання послуг банка, передбачених договором. За наявної у клієнта в момент закриття останнього рахунку клієнта непогашеної заборгованості перед банком по договору, в тому числі, по овердрафту, а також заборгованості по сплаті комісії перед банком, дія договору закінчується після повного погашення заборгованості. На даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов’язань і не погашає заборгованість за договором про надання банківських послуг, що є порушенням законних прав ті інтересів ПАТ КБ “Приватбанк” . Викладені у позовній заяві обставини підтверджуються наступними доказами: - розрахунком заборгованості; - копією заяви позичальника; - копією витягу з “Тарифів банку” ; - копією витягу з “Умов та Правил надання банківських послуг” ; - копією документу, що посвідчує особу відповідача. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч. 9 ст. 28 ЦПК України позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред’являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи) . Отримання позивачем інформації щодо місяця реєстрації відповідача ускладнюється тим, що відповідно до ст. 5 Закону України “Про захист персональних даних” персональні дані є інформацією з обмеженим доступом; відповідно до ст. 14 поширення персональних даних без згоди суб’єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Відповідно до ст. 6 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” надання відомостей про місце проживання особи та її персональні дані здійснюється виключно у випадках, передбачених ПК України та законами України, або за згодою самої особи. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Також обмеження можливості отримання позивачем відповідної інформації закладено в Законі “Про інформацію” і не вимагає додаткових доказів у силу правової природи нормативно- правового акту – Закону. Виходячи з вищенаведених норм, позивач не має права на отримання даних від уповноваженого центру надання адміністративних послуг щодо місця проживання відповідача, тому позов подається за останнім відомим зареєстрованим місцем проживання відповідача, а саме: до Білопільського районного суду Сумської обл. , оскільки останнім відомим ПАТ КБ “Приватбанк” місцем реєстрації відповідача є: 41856, Сумська обл. , Білопільський р-н, с. Улянівка, вул. Поділ, буд. 46. Вжиття заходів досудової о врегулювання спору. Заходи досудового врегулювання спору позивачем не проводились, оскільки законом не встановлена їх обов’язковість для спірних правовідносин. Попередній розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс у зв’язку із розглядом справи. Відповідно до приписів ст. 1 Закону України “Про судовий збір” та ч. 4 ст. 177 ЦПК України позивачем при пред’явлені цього позову було сплачено судовий збір у розмірі 1762,00 грн. . Ст. 4 Закону України “Про судовий збір” визначено те, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Відповідно до Закону України “Про Державний бюджет України на 2018 рік” розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2018 року становить 1762,00 грн. . Ціна позову: 11851,60 грн. . Оскільки при розрахунку 1,5 відсотків від ціни позову розмір судового збору складає менше мінімально встановленого, позивачем було сплачено 1762,00 грн. судового збору. Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 509, 525, 526, 527, 530, ч. 1 ст. 598, 599, 610, ч. 2 ст. 615, 629, 1050, 1054 ЦК України; ст. ст. 4, 5, 19, 184, 28 ЦПК України; ст. ст. 5, 14 Закону України “Про захист персональних даних” ; ст. 6 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” , вона просила суд стягнути з відповідача – ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ПАТ КБ “Приватбанк” : 1. Заборгованість за кредитним договором № б/н від 29.03.2010 року у розмірі 11851,60 грн. станом на 26.11.2017 року. 2. Судові витрати у розмірі 1762,00 грн. судовий збір. 3. В разі неявки в судове засідання відповідача ПАТ КБ “Приватбанк” не заперечує проти розгляду справи за відсутності представника банку та винесення заочного рішення судом. На виконання вимог п. 8 ч. 3 ст 175 ЦПК України позивач зазначає щодо наявності у нього або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додані до цієї заяви (вхідний № 880 від 02.02.2018 року) (а. с. 2 – 5, 28) .

Ухвалою Білопільського районного суду Сумської області від 15.02.2018 року по справі № 573/172/18, провадження № 2/573/125/18 цивільну справу № 573/172/18 за позовною заявою ПАТ КБ “Приватбанк” до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором було передано за підсудністю до Ковпаківського районного суду м. Суми. Передача справи на розгляд іншого суду за встановленою ЦПК України підсудністю з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п’яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги – не пізніше п’яти днів після залишення її без задоволення. Ухвала набрала законної сили 06.03.2018 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72213681) (а. с. 44) .

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 13.03.2018 року по справі № 573/172/18, провадження № 2/592/1495/18 було відкрите спрощене позовне провадження у справі за позовною заявою Публічного акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” (адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, код ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_1 (адреса: 40000, м. Суми, вул. Ковпака, буд. 20, РНОКПП НОМЕР_1) , про стягнення заборгованості. Розгляд справи було ухвалено проводити в судовому засіданні, яке відбудеться 04.04.2018 року о 08 годині 00 хвилин в приміщенні Ковпаківського районного суду м. Суми (адреса: 40009, м. Суми, вул. Першотравнева, буд. 12, зал судових засідань № 11) з повідомленням сторін. Було ухвалено встановити відповідачу строк п’ятнадцять днів з дня вручення йому цієї ухвали, протягом якого він має право подати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 178 ЦПК України. Одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду відповідач зобов’язаний надіслати іншим учасникам справи копію відзиву та доданих до нього документів. Було ухвалено роз’яснити відповідачу про те, що в разі ненадання ним відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ЦПК України у строк для подання відзиву відповідач має право пред’явити зустрічний позов до позивача. Було ухвалено встановити позивачу строк три дні з дня отримання копії відзиву, протягом якого він має право подати суду відповідь на відзив, передбачену ст. 179 ЦПК України, до якої застосовуються правила, встановлені ч. ч. 3, 5 ст. 178 ЦПК України. Одночасно з поданням суду відповіді на відзив позивач зобов’язаний її копію надіслати іншим учасникам справи. Було ухвалено встановити відповідачу строк три дні з дня отримання відповіді на відзив, протягом якого він має право подати суду заперечення, передбачене ст. 180 ЦПК України, до якого застосовуються правила, встановлені ч. ч. 3, 5 ст. 178 ЦПК України. Копію заперечення і доданих до нього одночасно з поданням його суду відповідач повинен надіслати іншим учасникам справи. Було ухвалено роз’яснити учасникам справи, що на підставі п. 4 ч. 1 ст. 148 ЦПК України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках: ненадання копії відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк. Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи, що розглядається в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України: http://kv.su.court.gov.ua/sud1806/gromadyanam/csz/ . (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72724012) (а. с. 49) .

17.05.2018 року представник відповідача ОСОБА_1 за довіреністю адвокат ОСОБА_3 надав до канцелярії Ковпаківського районного суду м. Суми відзив на позовну заяву, в якому він зазначив про те, що Ковпаківським районний судом м. Суми розглядається справа № 573/172/18 та позовом ПАТ КБ “Приватбанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Відповідач заперечує проти позову в наступних підстав. Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що 29.03.2010 року між ним та відповідачем було укладемо договір № б/н від 29.03.2010 року шляхом підписання заяви, за якою відповідач отримав кредит у сумі 4000 грн. . Представниця позивача просить суд стягнути з відповідача 11851 грн. , з яких: - 2354,92 грн. – тіло кредиту; - 3822,19 грн. – відсотки за користування кредитом; - 4633,94 грн. – пеня; - 500 грн. – штраф (п. 2.1.1.7.6. “Умов та Правил надання банківських послуг” ) ; - 40,55 грн. – штраф (п. 2.1.1.7.6. “Умов та Правил надання банківських послуг” ) . На підтвердження факту укладення договору представниця позивача надала копію заяви від 29.03.2010 року. Позивач підтверджує факт написання вказаної заяви, оскільки він звертався до банку з проханням відновити втрачену пенсійну картку, про що ним і було написано відповідну заяву. В указаній заяві в розділі “Изъявляю желание оформить на своё имя” проставлено позначку напроти позиції “пенсионная карта” . Вказана заява містить також розділ, який дає змогу замовити послуги платіжної кредитної картки “Универсальная” , проте у вказаному розділі відсутня будь-яка інформація щодо визначення розміру кредитного ліміту, а, отже, згода щодо надання вказаної послуги між сторонами досягнута не була. Відповідно до вказаної заяви про отримання пенсійної картки відповідач отримав картку, якою і користувався. Умови будь-яких додаткових платних послуг банка позивач не узгоджував, кредитних договорів не укладав. Доданий до позовної заяви витяг з “Тарифів обслуговування кредитних карт “Універсальна” ” не містить доказів письмового повідомлення споживача (відповідача) про кредитні умови та інші обов’язкові умови, передбачені ст. 11 Закону України “Про захист прав споживачів” . Докази узгодження всіх істотних умов договору (розміру кредиту, порядку та строків його повернення, порядку нарахування штрафних санкцій, тощо) відсутні. Також вказаний витяг з “Тарифів обслуговування кредитних карт “Універсальна” ” містить інформацію про зміну в односторонньому порядку відсоткової ставки, при цьому докази відповідного узгодження, повідомлення відповідача про відповідні зміни представницею позивача надані не були. Нарахування та сплата неустойки за договором споживчого кредиту, яка є явно завищеною, не відповідають передбаченим в п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509, ч. ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми, як неустойку, спотворює її дійсне правове призначення, оскільки, із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов’язання, неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Крім того, захист від цих зловживань базується на положеннях законодавства, зокрема ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Витяг з “Тарифів обслуговування кредитних карт “Універсальна” ” не відповідає вимогам ч. 2 ст. 21 Закону України “Про споживче кредитування” , відповідно до якої пеня за невиконання зобов’язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу. Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України “Про захист прав споживачів” несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п’ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов’язань за договором. Ст. 11 Закону України “Про захист прав споживачів” (в редакції, яка діяла в період виникнення спірних відносин) визначено наступне. Договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Не вважається пропонуванням споживчого кредиту застереження про можливість надання його під час придбання продукції. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі, між зобов’язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов’язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема, таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо) ; е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі неподання зазначеної інформації суб’єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену ст. ст. 15, 23 цього Закону. Кредитодавець не має права вимагати від споживача відомостей, які не стосуються визначення його платоспроможності та не є необхідними для надання споживчого кредиту. Персональні дані, одержані від споживача або іншої особи у зв’язку з укладенням та виконанням договору про надання споживчого кредиту, можуть використовуватися виключно для оцінки фінансового стану споживача та його спроможності виконати зобов’язання за таким договором. Не є порушенням положень абзацу другого цієї частини повідомлення кредитодавцем відомостей про споживача Бюро кредитних історій, яке займається збиранням, обробленням, зберіганням, захистом і використанням інформації відповідно до законодавства про формування і ведення кредитних історій. Фінансові установи несуть відповідальність за порушення прав споживачів у сфері захисту персональних даних згідно із законом. Договір про надання споживчого кредиту укладається в письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов’язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця. Споживач не зобов’язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені в договорі. В договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) інші умови, визначені законодавством. В договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом, може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною. До договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами, таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов’язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені в складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки. Споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору. Відкликання згоди оформлюється письмовим повідомленням, яке споживач зобов’язаний подати особисто чи через уповноваженого представника або надіслати кредитодавцю до закінчення строку, зазначеного в абзаці першому цієї частини. З відкликанням згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту споживач повинен одночасно повернути кредитодавціо кошти або товари, одержані згідно з договором. Споживач також сплачує відсотки за період між моментом одержання коштів та моментом їх повернення за ставкою, встановленою в договорі. Споживач не зобов’язаний сплачувати будь-які інші збори у зв’язку з відкликанням згоди. Кредитодавець зобов’язаний повернути споживачеві кошти, сплачені ним згідно з договором про надання споживчого кредиту, але не пізніше, ніж протягом семи днів. За кожний день затримки повернення споживачу коштів, сплачених ним згідно з договором про надання споживчого кредиту понад установлений строк (сім днів) , споживачеві виплачується неустойка в розмірі одного відсотка суми, належної до повернення кредитодавцем. Право відкликання згоди не застосовується щодо: 1) споживчих кредитів, забезпечених іпотекою; 2) споживчих кредитів на придбання житла; 3) споживчих кредитів, наданих на купівлю послуги, виконання якої відбулося до закінчення строку відкликання згоди. Споживач має право достроково повернути споживчий кредит, в тому числі, шляхом збільшення суми періодичних виплат. Якщо споживач скористався правом повернення споживчого кредиту шляхом збільшення суми періодичних виплат, встановлених в абзаці першому цієї частини, кредитодавець зобов’язаний здійснити відповідне коригування кредитних зобов’язань споживача вбік їх зменшення. В разі реалізації споживачем своїх прав, передбачених ст. ст. 8, 10 цього Закону, ці права діють і стосовно кредитодавця, що надав йому споживчий кредит для придбання продукції. Кредитодавець в такому випадку зобов’язаний повернути споживачеві суму вже здійснених ним виплат при розірванні договору купівлі-продажу (виконання роботи, надання послуги) або здійснити відповідне коригування кредитних зобов’язань споживача. Якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків: або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п’ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність. Якщо кредитодавець у позасудовому порядку або до судового провадження звертається з вимогою про повернення споживчого кредиту або погашення іншого боргового зобов’язання споживача, кредитодавець не може в будь-який спосіб вимагати будь-якої плати або винагороди від споживача за таке звернення. При цьому кредитодавцю забороняється: 1) надавати неправдиву інформацію про наслідки несплати споживчого кредиту: 2) вилучати продукцію у споживача без його згоди або без одержання відповідного судового рішення; 3) зазначати на конвертах з поштовими повідомленнями інформацію про те, що вони стосуються несплати боргу або споживчого кредиту; 4) вимагати стягнення будь-яких сум, не зазначених в договорі про надання споживчого кредиту; 5) звертатися без згоди споживача за інформацією про його фінансовий стан до третіх осіб, які пов’язані зі споживачем родинними, особистими, діловими, професійними або іншими стосунками у соціальному бутті споживача; 6) вчиняти дії, що вважаються нечесною підприємницькою практикою; 7) вимагати повернення споживчого кредит, строк давності якого минув. Таким чином, представниця позивача не надала суду належних доказів на підтвердження обставин, на які вона посилається у своєму позові. На підставі вищевикладеного, відповідно до ст. ст. 178, 191, 229, 259, 263 – 265 ЦПК України, він просив в задоволенні позову відмовити у повному обсязі (вхідний № 19466/18 від 17.05.2018 року) (а. с. 61 – 66) .

08.06.2018 року представниця позивача ПАТ КБ “Приватбанк” за довіреністю за довіреністю – юрисконсульт департаменту з супроводу судового та виконавчого провадження публічного акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк” ОСОБА_4 надіслала до Білопільського районного суду Сумської області відповідь на відзив, із змісту якої в якому вона зазначила про те, що в провадженні Білопільського районного суду Сумської області перебуває справа № 573/172/18 за позовом ПАТ КБ “Приватбанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Відповідач подав відзив на позовну заяву, на яку вона вважає за необхідне надати наступну відповідь. ОСОБА_1 (далі – відповідач) звернувся до ПАТ КБ “Приватбанк” (далі – позивач, банк) з метою отримання банківських послуг, у зв’язку з чим підписав(-ла) заяву № б/н від 29.03.2010 року, згідно якій отримав(-ла) кредит у розмірі 4000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. При укладанні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якій договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Щодо ознайомлення відповідача з “Умовами та Правилами надання банківських послуг” . Позивачем була надана до суду копія анкети-заяви від 29.03.2010 року, з якої чітко вбачається наступна інформація: персональні дані, адреса проживання та інша додаткова інформація необхідна для отримання кредитної картки. Відповідачем вказана інформація про себе заповнена особисто, також з копії анкети-заяви чітко вбачається, що ОСОБА_1 висловив згоду про укладення договору шляхом отримання кредитної картки “Універсальна” та особистим підписом засвідчив, що “Я згоден з тим, що ця заява, разом із пам’яткою клієнта, “Умовами та Правилами надання банківських послуг” , а також “Тарифами банку” становить між мною та банком договір про надання банківських послуг. Я ознайомився і згоден з “Умовами та Правилами надання банківських послуг” та “Тарифами банку” , які були надані мені для ознайомлення в письмовому вигляді...” . Також до матеріалів позовної заяви долучено “Довідку про умови кредитування з використанням кредитки “Універсальна, 55 днів пільгового періоду” , з якої чітко вбачається, що відповідачу встановлено поточну процентну ставку у розмірі 2,5 % (30 % на рік) , вказано розміри комісій та штрафів тощо. Тобто, сторонами при укладенні договору були обговорені всі істотні умови. Крім того, вищезазначені “Умови та Правила надання банківських послуг” , а також “Тарифи банку” є загальнодоступною інформацією, яка розміщена у відділеннях банку та на офіційному сайті банку. Приймаючи до уваги те, що за ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, то відсутність підпису відповідача в Умовах, при наявності його письмового свідчення про те, що він ознайомлений у письмовому вигляді та згідний з Умовами та Тарифами, що заява разом із Умовами та Тарифами складають договір про надання банківських послуг, не є підставою вважати, що умови укладені поза межами договору та є не допустимими доказами. Відповідач підписанням анкети-заяви позичальника приєднався до “Умов та Правил надання банківських послуг” . Заява разом з Умовами та Тарифами є договором про надання банківських послуг. Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. На підставі ч. 1 ст. 634 ЦК, підписавши заяву, фізична особа, приєднується до запропонованих банком “Умов та Правил надання банківських послуг” , що підтверджується його особистим підписом. Тобто, з моменту підписання фізичною особою заяви, між банком та клієнтом був укладений договір в порядку ч. 1 ст. 634 ЦК шляхом приєднання клієнта до запропонованого банком договору (умов кредитування) . Вона надала до суду виписку з карткового рахунку, де чітко прослідковується те, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт та вбачається, що відповідач користувався грошима, отримував кошти через банкомат, здійснював розрахунки через термінали в касах магазинів, а отже й отримав кредитну картку “Універсальна” , оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. З розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів чітко вбачається, що позивач частково сплачував заборгованість за договором (погашення відображені в графі “Сума погашення за наданим кредитом” ) . Виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів на балансі карткового рахунку відповідача – баланс станом на дату укладання договору (надана сума кредиту) , всі операції за картковим рахунком (з визначенням дати проведення операції та чітким визначенням проведеної операції, зазначенням суми на балансі рахунку після поведеної операції) . Виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості є належними та допустимими доказами по справі. Відповідачем розрахунок заборгованості не спростований, контррозрахунок не наданий, судово-економічні експертизи по справі не призначались. П. 21 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року “Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин” № 5 від 30.03.2012 року роз’яснено про те, що договір про відкриття кредитної лінії є одним із видів кредитного договору, а кредитна лінія – однією із форм її кредитування, в якій у межах встановленого ліміту здійснюється видача і погашення кредиту кількома частинами (траншами) . Оскільки в цьому договорі передбачено всі істотні умови, необхідні для кредитного договору, то зобов’язання з надання кредиту є дійсним із моменту укладення кредитного договору – договору про відкриття кредитної лінії. Ст. 11 ЦК України встановлено, що права сторін виникають на підставі договорів та інших правочинів. Згідно ст. ст. 3, 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу. Презумпція правомірності правочину закріплена в ст. 204 ЦК України та може бути спростована насамперед нормою закону, яка містить відповідну заборону. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний відповідно до закону судом недійсним. Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України не створює юридичних наслідків тільки недійсний правочин. Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи та підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. На підставі ч. 2 ст. 640 ЦК України у разі, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання майна або вчинення певної дії. Оскільки банк надав кошти шляхом встановлення кредитного ліміту, таким чином між банком і відповідачем було укладено договір, який ніким не оспорений, а, отже, є всі законні підстави для стягнення заборгованості з відповідача. Згідно ст. 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. В матеріалах справи відсутні будь-які належні докази погашення кредитної заборгованості за договором. Враховуючи норми закону та докази, що містяться в матеріалах справи, можна дійти висновку про те, що правовідносини між сторонами тривають та належним чином зобов’язання не виконані та кредитором не прийняті. Стосовно форми кредитного договору. При оформленні кредиту заява на отримання кредиту підписується повнолітньою, дієздатною особою (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання абз. 2 ч. 1 ст. 30 ЦК України) , яким підтверджується, що позичальник ознайомлений з “Умовами та Правилами надання банківських послуг” , “Правилами користування платіжною карткою” та “Тарифами банку” . Позичальник підтвердив свою згоду на те, що заява, “Умови та Правила надання банківських послуг” , “Правила користування платіжною карткою” та “Тарифи банку” складають між ним і банком договір про надання банківських послуг. Укладання договору здійснюється за принципом укладання між банком і клієнтом договору приєднання (ст. 634 ЦК України) . Підписанням заяви позичальник приєднався до запропонованих банком Умов та Тарифів. Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У відповідності до ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин (в тому числі, договір) вважається укладеним в письмовій формі, якщо її зміст зафіксовано в одному або кількох документах, якими обмінялися сторони. Ст. 207 ЦК України не передбачає вичерпний перелік таких документів, тому наряду з листами та телеграмами можуть використовуватися й інші засоби зв’язку, наприклад, електронний. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв’язку. Тобто, в даному випадку зміст кредитного договору зафіксовано в декількох документах: в заяві позичальника, “Умовах та Правилах надання банківських послуг” , “Правилах користування платіжною карткою” та Тарифах. Таким чином, між банком та позичальником було укладено договір у письмовій формі. Укладення кредитного договору таким чином чинному законодавству України не суперечить. Між сторонами були вчинені всі необхідні дії, які задля придбання, припинення або зміни цивільних прав та обов’язків, що за змістом ч. 1 ст. 202 ЦК України вказує на вчинення двостороннього кредитного договору, складовими якого виступають заяви, Умови, Правила та Тарифи, з якими позичальник ознайомлений, про що свідчить підпис в заяві. Тарифи – розмір винагороди за послуги банку, які є невід’ємною частиною договору. Перелік може змінюватися та доповнюватися, про що власник картки повідомляється відповідно до “Умов та Правил надання банківських послуг” . Стосовно наданих банком доказів укладення кредитного договору банком надані такі докази, які підтверджують факт укладання кредитного договору та наявність не виконаних кредитних зобов’язань: 1) копія кредитного договору; 2) розрахунок заборгованості; 3) копія паспорта відповідача, за яким був оформлений кредитний договір; 4) виписка по рахунку; 5) фото клієнта з карткою. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності (ч. 1 ст. 89 ЦПК України) , відповідачем не надано належних доказів не укладення кредитного договору. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України (далі – ЦПК України) кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Суд розглядає цивільні справи не інакше як на підставі доказів сторін, наданих суду для обґрунтування своєї правової позиції. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення в справі і щодо яких у сторін виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. У зв’язку з цим обставини, на які відповідач посилається в своєму запереченні, не відповідають дійсності, а позовні вимоги банку підлягають задоволенні в повному обсязі. Щодо підвищення процентної ставки. Згідно ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка може бути фіксованою або змінною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту та пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Під час укладення кредитного договору діяла процентна ставка по кредиту в розмірі 2,5 в місяць або 30 % на рік. Далі процентна ставка була змінена, що підтверджується наказами банку (додаються) . Необхідно зазначити про те, що підвищення процентної ставки відбулося тільки за витратами з певної дати (дата зазначається в наказі) , що дає можливість у разі незгоди з новою процентною ставкою погасити наявну заборгованість за кредитом по раніше встановленій процентній ставці, що являється суттєвою перевагою для клієнта та не порушує його право на незмінність процентної ставки по вже наявній кредитній заборгованості. Зазначені зміни повністю узгоджуються з “Умовами та Правилами надання банківських послуг” . Зокрема, згідно п. 1.1.3.2.3. “Умов та Правил надання банківських послуг” передбачена можливість зміни Тарифів та інших невід’ємних частин договору.

Таким чином, розмір процентної ставки за кредитом може змінюватись банком за умови інформування позичальника шляхом надання виписки по картковому рахунку на умовах, зазначених в п. 1. 1.3.1.9. “Умов та Правил надання банківських послуг” . Відповідно до “Умов та Правил надання банківських послуг” до обов’язків позичальника відноситься: - п. 1.1.2.3. отримання виписок про стан картрахунків та про здійснені операції по картрахункам; - п. 1.1.2.4. у разі незгоди зі змінами “Умов та Правил надання банкіських послуг” та/або Тарифів надати банку письмову заяву про розірвання цього договору і погасити заборгованість, що виникла перед банком, у тому числі й заборгованість, що виникла протягом 30 днів з моменту повернення карток, виданих власнику та його довіреним особам. Повідомлення про підвищення процентної ставки відповідачу було направлено 01.09.2014 року, 01.04.2015 року та на сьогоднішній день заяв про розірвання кредитного договору від відповідача до банку не надходило, більше того вже після підвищення процентної ставки відповідач активно користувався карткою, в тому числі, неодноразово здійснював погашення заборгованості, останнє з яких 02.07.2017 року, що являється підтвердженням прийняття діючих умов договору. Правомірність зміни умов договору також підтверджується постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ “Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин” № 5 від 30.03.2012 року, згідно п. 28 якої При вирішенні спорів щодо правомірності підвищення процентної ставки згідно зі ст. 1056-1 ЦК України у зв’язку з прийняттям Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку” № 661-VI від 12.12.2008 року, яким передбачено, що встановлений кредитним договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а також, що умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною, суди мають виходити з того, що цей закон набрав чинності з 10.01.2009 року . Виходячи із закріпленого Конституцією України принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (ч. 1 ст. 58) , всі рішення банку в будь-якій формі (постанова, рішення, інформаційний лист) щодо підвищення процентної ставки в односторонньому порядку є неправомірними лише з 10.01.2009 року (Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) . При вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки суди також повинні розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог ст. ст. 641 – 642 ЦК України або в порядку, визначеному ч. 6 ст. 1056-1 ЦК України. Наприклад, не є односторонньою зміною умов договору та не суперечить ст. 1056-1 ЦК України зміна розміру фіксованої процентної ставки залежно від зміни обставин кредитного ризику (неукладення договору страхування, припинення договору застави/іпотеки тощо) , якщо в кредитному договорі визначено обставини, за якими застосовується інша фіксована процентна ставка, та її розмір. При підвищенні процентної ставки з’ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо) ; дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо. У разі нормалізації ситуації, банком буде розглядатися питання про зниження ставок. Щодо зменшення розміру неустойки. Відповідач належним чином не виконав зобов’язання за кредитним договором, здійснював повернення частин суми кредиту з порушенням термінів і термінів повернення, підтверджується розрахунком заборгованості за договором, і станом на 26.11.2017 року його заборгованість складає суму в розмірі 11851,60 грн. . У відповідності до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплати неустойки. Згідно ст. 627 ЦК України свобода договору включає вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов’язки учасників. Укладаючи договір позичальник не ставив під сумнів розумність і справедливість його умов, навпаки, укладаючи договір сторони розумно оцінювали умови, за яких він буде виконуватися, зокрема, зважувати відповідальність, яка настає, згідно з умовами договору, при його невиконанні чи неналежному виконанні. При укладанні договору сторони досягли згоди щодо його умов відповідно до ст. 638 ЦК України. Таким чином, розумною вважається сума неустойки (штрафу та пені) , яку сторони визначили та погодили при укладенні договору. Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, що мають істотне значення. Отже, згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений при одночасній наявності обох умов, зазначених у згаданій нормі. Відповідно до листа Верховного Суду України “Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009 – 2010 роки) ” Верховний Суд України зазначив про те, що судам слід звертати особливу увагу на наявність у позовній заяві обставин, передбачених ЦПК України, а саме: виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування. Приймаючи рішення про стягнення сум за кредитним договором, суду слід керуватись положенням ч. 1 ст. 1050 ЦК України та виходити з того, що стягнення сум (процентів) за ст. 1048 ЦК України є платою (винагородою) за користування грошовими коштами, а стягнення сум згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України – заходом цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов’язання. У справах, що розглядалися судами, предметом неустойки були лише грошові кошти, розмір яких встановлювався договором. Як правило, суди правильно визначали цей розмір. При цьому враховували положення ч. 3 ст. 551 ЦК України щодо зменшення розміру неустойки, якщо він значно перевищував розмір збитків, а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Проте суди не завжди застосовували зазначене положення закону та стягували неустойку в сумі, що в кілька разів перевищувала розмір заборгованості. Хоча зазначене положення закону є правом, а не обов’язком суду, однак, якщо наявні такі обставини, то вони мають ураховуватися судом у разі, якщо на це посилається боржник і просить зменшити розмір неустойки. При цьому на виконання вимог ЦПК України суд повинен в обов’язковому порядку мотивувати свій висновок. Істотними обставинами в розумінні ст. 551 ЦК України можна вважати ступінь виконання зобов’язання боржником, наприклад, дострокове погашення кредиту та процентів, доведений матеріалами справи тяжкий майновий стан боржника, інші інтереси сторін (а не лише боржника) , які заслуговують на увагу. В п. 27 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ “Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин” № 5 від 30.03.2012 року роз’яснено про те, що положення ч. 3 ст. 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка, і не може бути застосовано до сум, які нараховуються згідно з ч. 2 ст. ст. 625 ЦК України, які мають іншу правову природу. При цьому проценти, які підлягають сплаті згідно з положеннями ст. ст. 1054, 1056-1 ЦК України, у такому порядку не підлягають зменшенню через неспівмірність із розміром основного боргу, оскільки вони є платою за користування грошима і підлягають сплаті боржником за правилами основного грошового боргу. Істотними обставинами в розумінні ч. 3 ст. 551 ЦК України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов’язання) . Положення ст. 616 ЦК України передбачають право суду за певних умов зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника. Зазначене стосується цивільно-правової відповідальності боржника, а не сплати ним основного грошового боргу за кредитним договором, що суд на підставі вказаної норми закону змінити не може. Згідно ч. 1 ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов’язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Ст. 611 ЦК України містить перелік правових наслідків, які можуть застосовуватися до порушника в сукупності або окремо, залежно від умов, передбачених договором або законом. Чинне законодавство не містить заборон щодо застосування такого виду правових наслідків у разі порушення зобов’язання як неустойка. Отже, пеня за неналежне виконання зобов’язань за договором в частині погашення сум кредиту та відсотків кредиту підлягає стягненню з відповідача. Згідно ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Істотними обставинами згідно ст. 551 ЦК України можна вважати ступінь виконання зобов’язання боржником, наприклад, дострокове погашення кредиту та відсотків, доведений матеріалами справи тяжкий майновий стан боржника, інші інтереси сторін (а не тільки боржника) , які заслуговують на увагу. Відповідач здійснював погашення кредиту з порушенням термінів і термінів повернення, що підтверджується розрахунком заборгованості, наданим позивачем, що підтверджує наміри відповідача про злісне ухилення від виконання зобов’язань за кредитним договором. Відповідач не надав суду жодного доказу важкого фінансового становища з моменту першого порушення умов кредитного договору, а саме: прострочення сплати кредиту. Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказуванню підлягають обставини, що мають значення для прийняття рішення у справі і щодо яких у сторін та інших учасників справи виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У зв’язку з вищенаведеним вона вважає, що позовні вимоги банку підлягають задоволенню в повному обсязі. Щодо посилання відповідача на Закон України “Про захист прав споживачів” . Банком було надано всю необхідну інформацію в письмовому виді, результатом чого є факт підписання сторонами кредитного договору. Враховуючи, що законодавчо не встановлений обов’язок кредитора на відібрання підпису позичальника під наданою інформацією, доказом наявності факту ознайомлення відповідача з умовами кредитування є положення ч. 2 ст. 638, ч. 2 ст. 642 ЦК України, тобто фактичне прийняття пропозиції до укладання договору дією (отримання кредиту боржником та сплата ним періодичних платежів) . Таким чином, кредитний договір був укладений відповідно до норм чинного законодавства та є чинним. Необхідно зауважити на тому, що Закон України “Про захист прав споживачів” не поширюється на спірні правовідносини. Так вищевказаний закон визначає поняття споживчого кредиту, а саме: споживчий кредит – кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. В даному ж випадку грошові кошти надавалися у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Тобто в даному випадку відповідач неправомірно посилається на вищевказаний закон. Окрім того, в анкеті-заяві зазначено: “Я ознайомився (-лась) і згоден (-на) з Умовами та правилами. Своїм підписом я підтверджую факт отримання повної інформації про умови кредитування в ПАТ КБ “Приватбанк” ” . Таким чином, підписавши анкету-заяву відповідач підтвердив те, що він був ознайомлений з умовами кредитування та погодився з ними, що засвідчив власним підписом. Погашаючи заборгованість за кредитом відповідач прийняв умови договору та погодився з ними. Також необхідно зауважити на тому, що із змісту виписки по рахунку вбачається, що відповідач до певного часу належним чином виконував свої зобов’язання за кредитом, що свідчить про те, що відповідач знав про умови кредитування та визнав свої зобов’язання за договором. Одночасно ст. 526 ЦК України наголошує на тому, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Так, на даний час, відповідач належним чином свої зобов’язання за кредитним договором не виконав. Враховуючи викладене, вона просила задовольнити позовні вимоги банку у повному обсязі (вхідний № 4520 від 08.06.2018 року, № 23791 від 13.06.2018 року) (а. с. 76 – 82, 95) .

29.11.2018 року представниця позивача ПАТ КБ “Приватбанк” за довіреністю – юрисконсульт департаменту з супроводу судового та виконавчого провадження публічного акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк” ОСОБА_2 в судове засідання не з’явилася. Про місце, дату та час судового засідання була повідомлена належним чином. Вона не заперечувала проти розгляду справи за відсутності представника банку та винесення заочного рішення судом в разі неявки в судове засідання відповідача (вхідний № 880 від 02.02.2018 року) (а. с. 2 – 5, 28) .

29.11.2018 року представниця позивача ПАТ КБ “Приватбанк” за довіреністю – юрисконсульт департаменту з супроводу судового та виконавчого провадження публічного акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк” ОСОБА_4 в судове засідання не з’явилася з невідомих суду причин. Про місце, дату та час судового засідання була повідомлена належним чином (а. с. 74, 75, 77 – 82, 95, 99, 101, 104, 106) .

29.11.2018 року представник відповідача ОСОБА_1 за довіреністю адвокат ОСОБА_3 надав до канцелярії Ковпаківського районного суду м. Суми клопотання, із змісту якого вбачається, що він просив розглянути справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості без участі відповідача та без його участі. Він просив в задоволенні позову відмовити у повному обсязі (вхідний № 19466/18 від 17.05.2018 року, вхідний № 52716 від 29.11.2018 року) (а. с. 61 – 66, 107 – 113) .

За таких підстав суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутність представниці позивача ПАТ КБ “Приватбанк” за довіреністю – юрисконсульта департаменту з супроводу судового та виконавчого провадження публічного акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк” ОСОБА_2, представниці позивача ПАТ КБ “Приватбанк” за довіреністю – юрисконсульта департаменту з супроводу судового та виконавчого провадження публічного акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк” ОСОБА_4, відповідача ОСОБА_1, його представника за довіреністю адвоката ОСОБА_3, що у повній мірі узгоджується та не суперечить положеннями ст. 223 ЦПК України, на підставі наявних у справі доказів.

Ознайомившись із позовною заявою, відзивом на позовну заяву, відповіддю на відзив, дослідивши письмові докази справи, враховуючи наявність судових рішень в Єдиному державному реєстрі судових рішень в режимі повного доступу, суд дійшов наступного висновку.

Представниця позивача звернулася до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним між ПАТ КБ “Приватбанк” та ОСОБА_1 шляхом підписання заяви № б/н від 29.03.2018 року, за яким ним було отримано кредит у розмірі 4000,00 грн. у виді встановлено кредитного ліміту.

При укладенні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якій договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був письмово проінформований про умови кредитування, які йому були надані для ознайомлення в письмовій формі.

У зв’язку з порушенням відповідачем своїх зобов’язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач станом на 26.11.2017 року має заборгованість в сумі 11851,6 грн. , з яких: - 2354,92 грн. – тіло кредиту; - 3822,19 грн. – відсотки за користування кредитом; - 4633,94 грн. – пеня; - 500 грн. – штраф (п. 2.1.1.7.6. “Умов та правил надання банківських послуг) ; - 540,55 грн. – штраф (п. 2.1.1.7.6. “Умов та Правил надання банківських послуг” ) .

Також представниця позивача просила суд стягнути з відповідача 1762,00 грн. судових витрат у вигляді сплаченого ПАТ КБ “Приватбанк” судового збору за подання позовної заяви. У разі неявки в судове засідання відповідача представниця позивача ПАТ КБ “Приватбанк” не заперечувала проти розгляду справи за відсутності представника банку та винесення заочного рішення судом.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що відповідач не звертався до позивача з проханням надати йому кредитну картку. Відповідач звертався до позивача з проханням лише відновити втрачену ним пенсійну картку. При оформленні документів щодо видачі банківської картки ним було оформлено заяву саме на видачу пенсійної картки. Також він посилався на те, що позивач не надав письмових доказів повідомлення споживача (відповідача) про кредитні умови та інші, передбачені ст. 11 Закону України “Про захист прав споживачів” . Докази узгодження всіх істотних умов договору (розміру кредиту, порядку та строків його повернення, порядку нарахування штрафних санкцій, тощо) в матеріалах справи відсутні.

Нарахування та сплату неустойки за договором споживчого кредиту, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим в п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509, ч. ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України, засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов’язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Крім того, захист від цих зловживань базується на положеннях законодавства, зокрема ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Також наданий представницею позивача витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт “Універсальна” містить інформацію про зміну в односторонньому порядку відсоткової ставки. При цьому докази відповідного узгодження повідомлення відповідача про відповідні зміни суду надано не було.

Крім того, представниця позивача в обґрунтування своєї позиції звертала увагу суду на судову практику в аналогічних спорах.

Згідно інформації викладеній в анкеті-заяві відповідач ознайомившись з умовами надання банківських послуг, тарифами ПАТ КБ “Приватбанк” , просив надати йому послуги пенсійної картки.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти) , визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір) . До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

За вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 1 та 2 ст. 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно з ч. 4 ст. 11 Закону України “Про захист прав споживачів” договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов’язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця. Споживач не зобов’язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) інші умови, визначені законодавством.

У договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.

В той же час, представницями позивача ПАТ КБ “Приватбанк” не було надано суду доказів оформлення та укладання між сторонами та, відповідно, отримання позичальником Правил надання послуг (виконання робіт) і Тарифів, детального розпису вартості кредиту для споживача, розміру річної відсоткової ставки за кредитом, щоб в сукупності із заявою, свідчило про укладений у належній формі договір між сторонами про надання банківських послуг.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних) , у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв’язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) .

Верховний Суд України у справі № 6-16цс15 від 11.03.2015 року висловив правову позицію з приводу того, що за ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43098344) .

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доданий представницею позивача до матеріалів позовної заяви розрахунок заборгованості за договором б/н від 29.03.2010 року, станом на 31.08.2015 року не є належним та допустимим доказом наявності цивільно-правових відносин між сторонами у справі, оскільки по суті є калькуляцією, якою позивач обґрунтовує розмір своїх вимог. Сам по собі розрахунок заборгованості не є тим документом, який підтверджує наявність або відсутність коштів на рахунку особи та факт проведення певних фінансових операцій.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплачені відсотки.

Згідно ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Таким чином, враховуючи те, що доданий представницею позивача до позовної заяви Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ КБ “Приватбанк” не містить підпису позичальника, відтак суд дійшов висновку про те, що представницями позивача не доведено того, що під час підписання заяви позичальника відповідач ОСОБА_1 був ознайомлений саме з цими Умовами та Правилами надання банківських послуг.

Крім того, доданий представницею позивача до позовної заяви витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ КБ “Приватбанк” не містить відомостей про дату їх прийняття/затвердження.

Крім того, у правовій позиції, викладеній Верховним Судом України в постанові від 11.02.2015 року по справі № 6-240цс14 за позовом ПАТ КБ “Приватбанк”про стягнення заборгованості за кредитним договором, зазначено про те, що якщо Умови кредитування не підписані відповідачем, то у такому разі їх неможливо визнати належним та допустимим доказом по справі, вказані умови не є складовою частиною укладеного між ним та банком договору (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42708924) .

Оцінюючи позовні вимоги з позицій належності обраного представницею позивача способу захисту слід зазначити про те, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом, згідно правовій позиції викладений в постанові Верховного Суду України від 12.06.2014 року по справі № 6-32цс13 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/32056429) .

Належність доказів – це правова категорія, яка свідчить про взаємозв’язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об’єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що у задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості слід відмовити повністю.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 259, 265, 268, 272 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається апеляційному суду Сумської області через суд першої інстанції – Ковпаківський районний суд м. Суми, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Головуючий: І.Г. Бичков