Рішення № 79582280, 01.02.2019, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/4479/18

РІШЕННЯ

іменем України

01 лютого 2019 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Тарновецького І.І.

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області в якому просить:

визнати дії ГУНП у Хмельницькій області, щодо повернення матеріалів (висновку) про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_3 з відмовою у виплаті протиправними;

зобов'язати ГУНП у Хмельницькій області затвердити висновок та прийняти рішення про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_3 у зв'язку з встановленням II групи інвалідності, шляхом видання наказу про виплату такої допомоги.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що звернувся з заявою (рапортом) та відповідним пакетом документів до ГУНП у Хмельницькій області з метою нарахування та виплати йому одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням II групи інвалідності, проте від ГУНП у Хмельницькій області отримав лист від 24.10.2018 року № 29/Г- 294 про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги.

Вважаючи дії ГУНП у Хмельницькій області, щодо повернення матеріалів з відмовою у виплаті одноразової грошової допомоги протиправними, та такими що порушують його права, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою суду від 28.12.2018 року відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для надання відзиву на позов.

Представник відповідача, у встановлений ухвалою суду строк подав відзив на позов, в якому просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог та зазначив, що ОСОБА_1 звільнений зі служби в поліції відповідно до наказу ГУНП в Хмельницькій області №17 о/с від 16.02.2016 року, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 77 (через хворобу) з 16.02.2016 року.

Під час огляду MCЕK 16.02.2016 року ОСОБА_1 встановлено 2 групу інвалідності та 70% втрати працездатності

А відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 97 Закону України "Про Національну поліцію" одноразова грошова допомога призначається і виплачується в разі, встановлення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення з поліції через причини, зазначені у цьому пункті.

Таким чином, на думку представника відповідача, оскільки інвалідність було встановлено не з підстав передбачених у статті 97 Закону України "Про Національну поліцію", керівництвом ГУНП в Хмельницькій області було підписано лист-повідомлення про розгляд заяви позивача від 24.10.2018 року.

Представник відповідача вказує, що як наслідок, листом від 24.10.2018 № 29/Р-294 повідомлено, як того вимагає Порядок №4 із зазначенням підстав такої відмови, а саме, що визначений факт не відповідає вимогам статті 97 ЗУ "Про Національну поліцію" відтак у позивача відсутнє право на отримання одноразової грошової допомоги.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про хворобу №22 від 11.02.2016 стверджено, що у позивача захворювання, яке пов'язане з проходженням служби в ОВС та зроблено висновок про непридатність позивача до військової служби.

Наказом Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області від 16.02.2016 року №17о/с ОСОБА_1 з 16.02.2016 року звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 2 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (через хворобу).

Згідно Довідки огляду медико-соціальною експертною комісією серії АГ №0017335 від 24.02.2016 року, позивачу встановлено ІІ групу інвалідності з 16.02.2016 року у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з проходженням служби в ОВС.

09.10.2018 позивач звернувся до начальника ГУНП в Хмельницькій області із заявою (рапортом) про проведення йому виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з одержанням ІІ групи інвалідності від захворювання, пов'язаного із проходженням служби в ОВС.

24.10.2018 заступником начальника ГУНП в Хмельницькій області було відмовлено у затверджені Висновку про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги.

Позивач про відмову в затвердженні висновку в призначенні одноразової грошової допомоги був повідомлений листом ГУНП в Хмельницькій області від 24.10.2018 за №29/Г-294. В цьому листі вказано, що дата одержання групи інвалідності 16.02.2016 збігається з датою звільнення з поліції 16.02.2016, що не відповідає вимогам статті 97 Закону України "Про Національну поліцію", а саме, в частині, що група інвалідності має бути одержана протягом шести місяців після звільнення з поліції внаслідок причин, зазначених у пунктах статті.

Позивач, вважаючи що порушено його права, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наведене нижче.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 97 Закону України "Про Національну поліцію" №580-VІІІ (далі - Закон №580-VІІІ) одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.

Отже, згідно вказаної норми право на призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням поліцейському інвалідності виникає за дотримання сукупності таких умов:

1) звільнення особи з поліції внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції;

2) визначення поліцейському інвалідності протягом шести місяців після звільнення його з поліції.

Частиною 2 статті 97 Закону №580-VІІІ передбачено, що порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року №4 затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29.01.2016 року за №163/28293 (далі - Порядок №4).

Згідно п.п.4 п.4 розділу І Порядку №4 передбачено призначення поліцейському одноразової грошової допомоги у випадку, пов'язаному з проходженням служби в поліції, органах внутрішніх справ (пункт 4 частини першої статті 97 Закону) - обставина, яка виникла внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, крім випадків, зазначених у підпунктах 1, 2 цього пункту.

Відповідно до п. 1 Розділу ІІ Порядку №4 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення поліцейському інвалідності є дата, з якої встановлено інвалідність, що зазначена в довідці до акта огляду медико-соціальної експертної комісії, у разі відсутності дати, з якої встановлено інвалідність, - дата видачі довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії.

Отже позивач набув права на отримання одноразової грошової допомоги, згідно Довідки огляду медико-соціальною експертною комісією серії АГ №0017335 від 24.02.2016 року, якою позивачу встановлено ІІ групу інвалідності з 16.02.2016 року у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з проходженням служби в ОВС.

Щодо доводів відповідача про те, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з набуттям інвалідності під час звільнення, оскільки призначення допомоги можливе лише у разі визначення інвалідності протягом шести місяців після звільнення, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, в тому числі, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Інвалідність у позивача виникла внаслідок захворювання, яке було пов'язано з проходженням служби в ОВС і звільнений з поліції він був саме внаслідок цього захворювання, а тому суд вважає, що визначальним є причина звільнення - внаслідок захворювання, яке було пов'язано з проходженням служби в поліції, а не факт такого звільнення в день визначення інвалідності. Тобто, у позивача з дати встановлення інвалідності виникло право на отримання одноразової грошової допомоги передбаченої Законом №580-VІІІ і Порядком №4.

Крім цього, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у п.70 рішення у справі "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.

При цьому, відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у національному праві: певні інші права та інтереси, які становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном". Таким чином, за Конвенцією майном визнається й право грошової вимоги до держави про виплату коштів соціального забезпечення.

У практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Серков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) визначено три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейський суд з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу "пропорційності" - "справедливої рівноваги (балансу)" між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" не означає обов'язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Дотримання принципу "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв'язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Таким чином, особа не повинна нести індивідуальний і надмірний тягар за ситуацію, що склалася внаслідок призначення їй інвалідності внаслідок захворювання, котре в подальшому було причиною її звільнення з поліції, у день самого звільнення.

Отже, втручання держави, в даному випадку, у право власності позивача на отримання соціальної виплати не свідчить про наявність "справедливої рівноваги" між інтересами держави, пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

Враховуючи вищенаведене, оскаржуване рішення - відмова заступника начальника ГУНП в Хмельницькій області у затвердженні Висновку Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області від 24.10.2018 про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, порушує принцип пропорційності, Закон №580-VІІІ та Порядок №4, тому це рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Як наслідок, слід зобов'язати Головне управління Національної поліції України в Хмельницькій області затвердити висновок та прийняти рішення про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_3 у зв'язку з встановленням II групи інвалідності, шляхом видання наказу про виплату такої допомоги.

Щодо доводів відповідача про те, що вимоги позивача про призначення одноразової грошової допомоги є втручання в дискреційні повноваження, суд зазначає наступне.

Частиною 3 ст. 245 КАС України визначено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Відповідно до ч. 4 цієї статті, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У спірних правовідносинах повноваження відповідача із вчинення таких дій (затвердження висновку) не є дискреційними, оскільки не здійснюється суб'єктом владних повноважень на власний розсуд; при їх реалізації відповідач позбавлений можливості обирати із свободою розсуду варіант власної поведінки, оскільки зазначені повноваження реалізуються у чіткій відповідності із вимогами Закону №580-VІІІ та Порядку №4, які не наділяють його повноваженнями самостійно обирати один із кількох варіантів прийняття рішення.

Крім цього, слід також відмітити, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі №21-1465а15.

Отже, доводи відповідача про втручання в дискреційні повноваження є безпідставними.

Згідно з ч. 1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем доведено позовні вимоги, а суб'єкт владних повноважень в свою чергу не довів, що не порушив Закон №580-VІІІ, Порядок №4 з урахуванням принципу "пропорційності" і прав позивача при вирішенні заяви (рапорту) ОСОБА_3 про виплату ОГД у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності від 09.10.2018, тому даний адміністративний позов слід задовольнити.

Позивач є інвалідом ІІ групи, та, як наслідок, був звільнений від сплати судового збору відповідно до ст.5 Закону України "Про судовий збір", а тому судових витрат, які визначені ст. 132 КАС України і підлягають розподілу, немає.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати дії Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області, щодо повернення матеріалів (висновку) про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_3 з відмовою у виплаті протиправними.

Зобов'язати Головне управління Національної поліції України в Хмельницькій області затвердити висновок та прийняти рішення про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_3 у зв'язку з встановленням II групи інвалідності, шляхом видання наказу про виплату такої допомоги.

Судові витрати між сторонами розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, Хмельницький, Хмельницька область, 29000 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) Відповідач:Головне управління Національної поліції України в Хмельницькій області (вул. Зарічанська, 7, Хмельницький, Хмельницька область, 29017 , код ЄДРПОУ - 40108824)

Головуючий суддя ОСОБА_4