Рішення № 79581958, 30.01.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 січня 2019 року № 826/5535/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві

про зобов'язання провести поновлення пенсії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі-позивач/ОСОБА_1.) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, в якій просить суд:

- визнати неправомірним рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу викладене у відмові відповідача №14775/09/Р-1284 від 02.10.2017 року та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві провести поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 24.05.2012 року відповідно до норм закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 квітня 2018 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що їй, громадянці України, з 31.10.2001 року була призначена та виплачувалася пенсій за віком, яка в подальшому була припинена у зв'язку з виїздом позивачки за кордон на постійне місце проживання (а саме - до Ізраїлю). Оскільки Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 були визнані неконституційними окремі положення Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що стосуються нормативного регулювання питання припинення виплати пенсії громадянам України, які постійно не проживають на її території, то у вересня 2017 позивачка, через свого уповноваженого представника звернулась до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про поновлення пенсії. Проте, 09.10.2017 позивач отримала від органу Пенсійного фонду України лист-відмову від 02.10.2017 №14775/09/Р-1284 з посиланням на положення п. 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1. Таку відмову відповідача у поновленні виплаті пенсії позивач вважає незаконною та дискримінаційною по відношенню до неї.

Відповідач проти позову заперечив із посиланням на те, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не відповідають законодавству з тих підстав, що для поновлення виплати раніше призначеної пенсії пенсіонеру необхідно було особисто звернутися з заявою в органи пенсійного фонду, за місцем проживання особи. Також було зазначено, що позивачем було додано копію закордонного паспорту, а не паспорту громадянина України, що на думку представника відповідача не посвідчує громадянство України, а тому у позивачки відсутнє право на виплату пенсії. В обґрунтування відсутності підстав для проведення перерахунку та індексації пенсії відповідач зазначає, що оскільки позивачка після 2001 року не працювала, внески не сплачувала, необхідних документів для перерахунку не надала, а тому у неї не має права на перерахунок пенсії. Додатково представник відповідача зазначив, що індексація пенсій особам, які постійно проживають за межами України, не проводиться.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України та постійно проживає на території Ізраїлю, що вбачається з даних паспорта громадянина України для виїзду за кордон (тип "Р") серії ЕН №310400, виданого 14.09.2010.

Позивач стверджує, що 31.10.2001 їй уповноваженим органом пенсійного фонду була призначена пенсія за віком, яку вона отримувала та виплата якої в подальшому була припинена з причини виїзду позивачки з України на постійне місце проживання до Ізраїлю (24.11.2011).

28.09.2017 представник позивача звернувся до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про поновлення виплати раніше призначеної пенсії за віком. До цієї заяви представником позивача були додані наступні документи: копію довіреності на представника; копію закордонного паспорту та ідентифікаційного номеру; копію трудової книжки та пенсійного посвідчення; оригінал апостильованої заяви про призначення/перерахунок пенсії від 13.09.2017.

Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 02.10.2017 №14775/09/Р-1284 повідомило представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про відсутність підстав для поновлення виплати раніше призначеної пенсії. В якості мотивів, якими керувався орган Пенсійного фонду України при розгляді заяви позивача останній посилався виключно на положення п. 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, а саме: заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто до органу, що призначає пенсію, за місцем реєстрації або фактичного проживання. За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка уповноважених органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Аналогічно в ст. 92 Закону №1788 встановлено, що громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються. За час перебування цих громадян за кордоном виплачуються тільки пенсії, призначені внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання. В даному випадку постійним місцем проживання позивача є Ізраїль, з яким Україною наразі не укладено жодної угоди щодо урегулювання питань пенсійного забезпечення осіб, що виїхали на постійне місце проживання в Державу Ізраїль.

При цьому, як вбачається з тексту листа від 02.10.2017 №14775/09/Р-1284, жодних конкретних зауважень до змісту та форми поданих представником пенсіонера заяви та документів (в т.ч. довіреності на представництво інтересів пенсіонера) та/або достовірності неведених у таких документах даних Лівобережним об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві заявлено не було. Також Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві не повідомило пенсіонера про обставини відсутності у Пенсійного фонду України матеріалів пенсійної справи або документів, що підтверджують призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком до моменту виїзду її за кордон.

Надаючи оцінку спірних правовідносинам, суд виходить з наступного.

В силу норми ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 ч. I). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині I Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Частиною третьою ст. 4 Закону №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду України та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону №1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із ч. 1 ст. 49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (при цьому, положення цього п. 2 ч. 1 ст. 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Тобто, починаючи з 07.10.2009 порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV з урахуванням рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" (від 07.10.2009 №25-рп/2009).

Так, відповідно до ст. 51 цього ж Закону, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду від 07.10.2009 №25-рп/2009 наведені вище п. 2 ч. 1 ст. 49, друге речення ст. 51 Закону №1058-IV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Зазначені положення Закону №1058-IV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного Рішення від 07.10.2009 №25-рп/2009.

Також у даному Рішенні №25-рп/2009 Конституційний Суд України зауважив, що всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавлено цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Відповідно до ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Рішення Конституційного Суду України має преюдиційне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень законів України, визнаних неконституційними та є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

На підставі наведеного суд приходить до висновку, що з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду №25-рп/2009 від 07.10.2009 щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону №1058-IV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу (07.10.2009) територіальні органи Пенсійного фонду України мають відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд під час розгляду даного спору застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, зокрема, у п. 51 Рішення Європейського суд з прав людини від 07.11.2013 по справі Пічкур проти України (Заява №10441/06) зазначено: Суд вважає, що цю справу слід відрізняти від вищезазначеного рішення у справі "Карсон та інші проти Сполученого Королівства" (Carson and Offers v. United Kingdom), у якому відмінність у поводженні, що оскаржувалася, стосувалася відсутності індексації існуючих пенсій для тих, хто проживає в інших державах, при тому, що ніхто не ставив під сумнів право заявника на отримання пенсії як таке. Проте у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому Суд доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії.

Також, у п. 54 Рішення Європейського суд з прав людини від 07.11.2013 по справі Пічкур проти України (Заява №10441/06) зазначено:54.Вищезазначених міркувань Суду достатньо для висновку про те, що різниця у поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу.

Таким чином, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства.

При цьому, відсутність на даний час механізму виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення, не може бути підставою для позбавлення громадянина України гарантованого йому державою права на отримання пенсії у старості. Так як право позивача на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

В контексті з вищенаведеним, суд вважає безпідставним посилання відповідача на норми ст. 92 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII, відповідно до яких громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються. Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед від'їздом за кордон. За час перебування цих громадян за кордоном виплачуються тільки пенсії, призначені внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання. Оскільки як відзначив Пленум Верховного Суду України в тексті своєї постанови від 24.04.2015 №6 "Про відмову у зверненні до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо конституційності частини першої статті 92 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення": "рішення Конституційного Суду України є єдиним, цілісним та неподільним юрисдикційним актом. Відповідно, і законна сила судового рішення - єдине та неподільне правове явище, оскільки окремі частини судового рішення (вступна, описова, мотивувальна, резолютивна) не можуть набути законної сили. Тому, незважаючи на відсутність у резолютивній частині його Рішення від 7 жовтня 2009 року N 25-рп/2009 посилання на статтю 92 Закону N 1788-XII, закріплення в мотивувальній частині цього ж Рішення твердження, відповідно до якого право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, є позицією Конституційного Суду України щодо підходів до права громадянина на пенсію й пов'язаність з умовою постійного проживання".

Як свідчать наявні у справі матеріали, позивачка є громадянкою України та 24.11.2011 виїхала на проживання до Держави Ізраїль, з якою у України відсутня Міжнародна угода з питань врегулювання пенсійного забезпечення громадян України, які проживають в цій першій країні. Таким чином, оскільки, як стверджує позивач та не спростував жодними документальними доказами відповідач, виплата пенсії за віком була припинена позивачу (пенсіонеру) в період проживання за кордоном, то, враховуючи той факт, що на даний час ОСОБА_1 не втратила громадянство України, вона має право на поновлення виплати раніше призначеної пенсії.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а також поновлення виплати пенсії врегульовані Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1.

Так, за змістом положень п.п. 1.1 - 1.3, 1.5 і 1.7 цього Порядку, заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Заява про призначення пенсії працюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником до органу, що призначає пенсію, через уповноважену посадову особу підприємства, установи, організації (далі - посадова особа) за місцезнаходженням такого підприємства, установи або організації. За бажанням особи така заява може бути подана особисто за місцем проживання (реєстрації) або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, або законного представника.

Заява про призначення пенсії громадянам України, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, або законного представника, або надсилається поштою до органів, що призначають пенсію, визначених постановою правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року N 13-4 "Про органи, що здійснюють виплату пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя", зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 14 липня 2014 року за N 804/25581 (далі - постанова).

Заява про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону.

Днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.

Перелік документів, необхідних для призначення, перерахунку пенсії або поновлення виплати раніше призначеної пенсії, визначений у розд. ІІ Порядку. Також, зокрема, п. 2.8 Порядку передбачено, що поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 Порядку, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).

Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

При прийманні документів орган, що призначає пенсію, зокрема: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). При цьому, Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Також, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження (п. 4.7 Порядку).

Як свідчать наявні у справі матеріали, у вересні 2017 року позивача через свого уповноваженого представника (копія апостильованої нотаріально посвідченої довіреності від 13.09.2017 на представництво інтересів ОСОБА_1 в тому числі в органах Пенсійного фонду України для вирішення питань щодо подання та підписання документів (заява), необхідних для оформлення пенсійних виплат довірительці, - наявна у матеріалах справи) звернулась до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою за формою, затвердженою в додатку 2 до Порядку. До цієї заяви був наданий комплект засвідчених копій документів.

Проте, в тексті свого листа від 02.10.2017 №14775/09-Р-1284 Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві відмовило пенсіонерці у задоволенні такої заяви.

Між тим, в силу приписів ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Дослідивши та проаналізувавши зміст такого листа суд приходить до висновку, що органом Пенсійного фонду України за наслідками отримання заяви позивача не була надана належна оцінка такій заяві та доданим до неї документам, в порядку визначеному розд. IV. "Приймання, оформлення і розгляд документів" Порядку. При цьому, лише посилання Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на зміст Порядку, на думку суду, не належним обґрунтуванням для прийняття рішення за результатами розгляду заяви пенсіонера з урахуванням наведених вище норм права.

Що стосується посилання представника Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на обставини щодо необхідності подачі заяви особисто позивачем та відсутності у позивача паспорту громадянина України, а тому і відповідно не підтвердження факту громадянства України, то суд вважає їх необґрунтованими та такими, що суперечать чинному законодавству.

Так, згідно ст. 5 Закону України «Про громадянство» документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвідчення громадянина України; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну.

Згідно положень Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій - заява про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

Крім того, наведені обставини, як видно з тексу листа від 02.10.2017 №14775/09-Р-1284, не були покладена в основу рішення прийнятого Лівобережним об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві за результатами отримання заяви позивача про поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а тому в силу норми абз. 2 ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України судом до уваги не береться.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Між тим, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З урахуванням вищенаведеного суд приходить до висновку про необхідність визнання протиправним рішення Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у поновленні виплати раніше призначеної ОСОБА_1 пенсії за віком, оформленого листом від 02.10.2017 №14775/09/Р-1284.

Одночасно, виходячи з положень п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України (за змістом яких суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів), суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача у межах даного спору є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення виплати раніше призначеної пенсії, поданої через свого представника, та прийняття рішення за результатами розгляду такої заяви, у встановленому законом порядку, з урахуванням наведених вище по тексту цього судового рішення висновків суду.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України про виплату перерахованої пенсії з урахуванням індексації, суд зауважує, що позивач у своїй заяві не просив відповідача здійснити перерахунок пенсії, у тому числі індексації. Відповідно і відповідач у своєму листі від 02.10.2017 не вирішував вказаного питання. Враховуючи вищевикладене, а також те, що у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права, отже суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє, тому вказана вимога задоволенню не підлягає.

За змістом норм ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

За змістом ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства України, одним із питань, які вирішує суд при ухваленні рішення, є те, як розподілити між сторонами судові витрати (п. 5 ч. 1 ст. 244 зазначеного Кодексу).

Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 цього Кодексу).

Наявною у матеріалах справи квитанцією №0.0.1002571643.1 від 02.04.2018 підтверджено, що ОСОБА_1 під час звернення до суду з вказаними позовом сплачено судовий збір у загальному розмірі 704,80 грн. Відтак, суд вказує про присудження вказаних судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в частині задоволених позовних вимог на користь позивача у сумі 704,80 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись положеннями статтями ст.ст. 2, 5 - 11, 14, 19, 72 - 77, 90, ст. ст. 241 - 246, 250, 251, 255, 371, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368), оформлене листом від 02.10.2017 №14775/09/Р-1284, щодо відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 з питання поновлення виплати раніше призначеної пенсії.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення виплати раніше призначеної пенсії, з урахуванням висновків суду, наведених в мотивувальній частині даного рішення.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Присудити на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) документально підтверджені судові витрати у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П. Васильченко