Рішення № 79581168, 29.01.2019, Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області

Справа № 274/3690/18

Провадження № 2/0274/602/19

Рішення

Іменем України

29.01.2019 року Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області в складі: головуючого –судді Вдовиченко Т.М., з участю секретаря судового засідання Рудич М.О., позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення сторін в відкритому судовому засіданні в залі суду м. Бердичева цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Центральної районної лікарні Бердичівського району про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В с т а н о в и в :

В липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, згідно якого просить суд визнати незаконними та скасувати наказ головного лікаря ЦРЛ Бердичівського району ОСОБА_3 № 117-к від 04.06.2018 року про звільнення його з роботи; ухвалити рішення , яким поновити його на роботі інженером в ЦРЛ Бердичівського району ; стягнути з ЦРЛ Бердичівського району на його користь заробітну плату в повному обсязі за час вимушеного прогулу з 05.06.2018 року по день поновлення на роботі.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що він працював в ЦРЛ Бердичівського району на посаді інженера з 17.08.2016 року. 03.05.2018 року він отримав по пошті попередження відповідача , яке датоване 02.04.2018 року , про те, що посада інженера підлягає скороченню, а він звільненню за п. 1 ст. 40 КЗпП України. Зазначає, що в квітні 2018 року він знаходився у відпустці, тому фізично не міг бути попереджений про скорочення посади інженера та про його звільнення, а з 02.05.2018 року по 23.05.2018 року знаходився на лікарняному. Будь-яких погоджень в органах влади та органах місцевого самоврядування відповідач про скорочення посади інженера не отримував, однак це є обов»язковою умовою скорочення посади. Як зазначив позивач, станом на день звернення до суду, його не ознайомили під розпис з наказом про звільнення та копію наказу не видали, а також не видали трудову книжку, 02.04.2018 року йому ніхто не пропонував іншу роботу, а про звільнення його повідомлено було лише 03.05.2018 року, таким чином двомісячний строк попередження про наступне звільнення сплив лише 03.07.2018 року. Згідно повідомлення від 04.06.2018 року позивачу було запропоновано посаду кухонного робітника , яка є менш кваліфікованою , не відповідає його кваліфікації, освіті та посаді. Однак він був одразу звільнений. Як зазначає позивач, копію наказу про звільнення та трудову книжку на руки він отримав 12.07.2018 року.

21.09.2018 року відповідачем подано відзив на позовну заяву ОСОБА_1, згідно якого вони просять відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог за безпідставністю ( а.с. 60-65).

В судовому засіданні позивач доводи своєї заяви підтримав повністю. Суду пояснив, що він не оспорює сам факт скорочення посади інженера, він не погоджується з тим, що його не було попереджено особисто , у двомісячний термін, про майбутнє скорочення посади та звільнення з даної посади. Вважає, що оскільки повідомлення про скорочення посади та майбутнє звільнення йому не було вручено особисто, а надіслано по пошті, яке він отримав лише 03.05.2018 року, то двомісячний термін, передбачений КЗпП України має рахуватися саме з цієї дати, тому датою звільнення має бути 04 липня 2018 року. Зазначив, що 02.04.2018 року він був на робочу місці, йому пропонували якусь посаду, але він з нею не погодився, робоче місце він залишив за 1 годину 40 хвилини до кінця робочого дня. Вказав, що довідку про його заробітну плату витребовувати у відповідача не потрібно, суд не повинен сам робити розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, це обов"язок бухгалтерії відповідача.

Представник відповідача заперечила проти задоволення позовних вимог позивача з підстав зазначених у відзиві на позов. Вказала, що з боку відповідача порушень КЗпП України при звільненні ОСОБА_1 не було. Попередження про скорочення посади та майбутнє його звільнення йому було надіслано 02.04.2018 року по пошті , оскільки він залишив своє робоче місце без дозволу керівництва, звільнення відбулося з дотриманням двомісячного терміну – 04.06.2018 року. Позивачу також надсилалося повідомлення про отримання ним трудової книжки, яке він також отримав особисто.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що наказом головного лікаря ЦРЛ від 16.08.2016 року № 103-к про прийняття на роботу , 17.08.2016 року позивача було прийнято на посаду інженера ЦРЛ Бердичівського району ( а.с. 69).

Згідно витягу із наказу № 22 від 01.02.2017 року позивач, крім посади інженера, за сумісництвом на 0,25 ставки займав ще й посаду завідувача господарством ( а.с. 70).

На виконання зауважень Управління Держпраці у Житомирській області та з метою недопущення аналогічних порушень у подальшому і враховуючи те, що на момент перевірки у штатному розписі лікарні було лише 0,5 ставки посади інженера з охорони праці, відповідачем було прийняте рішення про введення до штатного розпису 1,0 посади інженера з охорони праці та 0,5 посади завідувача господарством за рахунок скорочення 1,0 ставки посади інженера, якої в штатному розписі лікарні встановленими для лікарні нормативами не передбачалося, все це слідує зі змісту наказу від 02.04.2018 року № 112 "Про зміни в штатному розписі" ( а.с. 71).

Інформація про це в установленому законодавством порядку була направлена до Бердичівського районного центру зайнятості, а повідомлення про заплановане звільнення направлене на адресу позивача зазначену в його офіційних документах наданих ним особисто до відділу кадрів лікарні ( а.с. 72-74).

Дані дії відповідача відповідають чинному законодавству про працю, і не потребують погодження із будь-яким органом, оскільки керівник закладу наділений правом самостійно визначати види посад у штатному розписі та здійснювати їх перепрофілювання відповідно до виділених асигнувань.

Зважаючи на це безпідставним та необґрунтованим є твердження позивача про те, що відповідач мав погоджувати питання скорочення його посади та введення за її рахунок 2 інших посад в органах влади та органах місцевого самоврядування.

Як слідує із ч.5 ст. 65 Господарського кодексу України : «Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і в органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах із юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами».

Відповідно до п.6.6 Статуту ЦРЛ Бердичівського району вбачається, що головний лікар діє на засадах єдиноначальності; складає штатний розпис згідно чинного законодавства, подає на затвердження райдержадміністрації за погодженням голови районної ради.

У зв'язку із втратою чинності наказу МОЗ України № 33 " Про примірні штатні нормативи закладів охорони здоров'я" від 23.02.2000 року, керівники медичних закладів наділені правом на прийняття рішень щодо формування та затвердження штатних розписів цих закладів виходячи з їх функцій та обсягу медичної допомоги. Тому штатний розпис закладу визначається керівником закладу самостійно у відповідності з визначеним фондом оплати праці, доведеним у бюджетних призначеннях на оплату праці і затверджується головним розпорядником бюджетних коштів. Зважаючи на це, відповідач мав повне право з метою усунення порушень виявлених Управлінням Держпраці у Житомирській області та недопущення їх у подальшому внести зміни до штатного розпису ввівши дві посади за рахунок скорочення однієї не допускаючи перевищення визначеного фонду оплати праці.

Згідно з чинним трудовим законодавством України, в строк попередження працівника про звільнення за п.1 ст. 40 КЗпП України (скорочення чисельності або штату працівників) входить час перебування працівника у відпустці чи відсутність на роботі у зв’язку із хворобою чи із іншої поважної причини. Повідомлення про скорочення посади за № 1 від 02.04.2018 року було направлене позивачу по пошті в цей же день та отримано ним особисто, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення листа адресату. Все це вказує на те, що позивач знав про скорочення своєї посади з 04.06.2018 року та про те, що він підлягає звільненню. Враховуючи вищезазначене безпідставним є твердження позивача про те, що він не був попереджений про звільнення особисто під розпис ( а.с. 73-74). Листом №802 від 04.06.2018 року позивачу було запропоновано наявну у штатному розписі лікарні 0,75 ст. посади кухонного робітника від якої позивач відмовився, що підтверджується його записом на наказі ( а.с. 75). Отримати трудову книжку в останній день роботи позивач відмовився, про що складено акт від 04.06.2018 р. ( а.с. 76).

04.06.2018 року о 15 год. 20 хв. було встановлено факт залишення роботи позивачем до закінчення робочого дня, що підтверджується відповідним актом ( а.с. 79). Це стало підставою для направлення в цей же день на його адресу листа № 811 з проханням з’явитися 'до відділу кадрів лікарні за отриманням трудової книжки або надати письмову заяву про направлення трудової книжки по пошті ( а.с. 77, 83-84). Проте позивач таку пропозицію проігнорував. Зважаючи на це безпідставними та необґрунтованими є твердження позивача про те, що відповідачем були порушені його права, зокрема, не вручений наказ про звільнення та не видано трудової книжки 04.06.2018 року. Позивач отримав трудову книжку і копію наказу про звільнення 12 липня 2018 року, коли самостійно виявив на це бажання ( а.с. 80-82). За таких обставин підстав для застосування до відповідача положень ч.5 ст. 235 КЗпП України, зокрема, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за несвоєчасну видачу трудової книжки на користь позивача відсутні. Оскільки позивач не був членом первинної профспілкової організації ЦРЛ Бердичівського району, то при його звільненні не потрібно було звертатися із письмовим поданням до виборного органу первинної профспілкової організації про надання дозволу на його звільнення за ініціативою роботодавця, як це передбачено ст. 43 КЗпП України ( а.с. 85). Згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Положеннями ч. 2 ст. 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у п. п. 1, 2 і б цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. З ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві - роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання про те чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те. що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника ( Постанова Пленуму Верхового Суду України " Про практику розгляду судами трудових спорів " від 06.11.1992 року за № 9).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17.

Суди не можуть обговорювати питання про доцільність проведення скорочення штату на підприємствах, в установах, організаціях. Це право належить виключно роботодавцю. Суди лише перевіряють дотримання законодавства про порядок звільнення.

Аналіз вищезазначених правових положень вказує на те, що при звільненні позивача з роботи відповідачем були у повній мірі дотримані усі вимоги КЗпП України.

Як передбачено ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях ( ст. 81 ЦПК України).

В порушення зазначених вимог ЦПК України ОСОБА_1 недовів суду того, що при звільненні його з посади за п. 1 ст. 40 КзпП України відповідачем було порушено норми чинного законодавства про працю, тому враховуючи вище наведене, суд приходить до висновку, що вимоги заявлені позивачем є безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.

Керуючись ст.ст. 12,13,76-81,137,141,258-259,263-265,268,273,354 ЦПК України, ст. ст. 40, 49-2, КЗпП України, Постановою Пленуму Верхового Суду України " Про практику розгляду судами трудових спорів" № 9 від 06.11.1992 року, суд , -

В и р і ш и в :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Центральної районної лікарні Бердичівського району про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Житомирського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання , має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно п.п.15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги учасниками справи можуть також подаватися до або через відповідні суди першої інстанції.

Головуючий : Т.М. Вдовиченко