Рішення № 79580719, 04.02.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 лютого 2019 року № 826/8570/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пивоварений завод»

до Державної служби України з безпеки на транспорті

третя особа Управління Укртрансбезпеки у Черкаській області Державної служби України з безпеки на транспорті

про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Пивоварений завод» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Пивоварений завод») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі по тексту - відповідач), третя особа - Управління Укртрансбезпеки у Черкаській області Державної служби України з безпеки на транспорті (далі по тексту - третя особа), в якому просить:

- визнати протиправною постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №029239 від 22 травня 2018 року до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пивоварений завод», винесену начальником Управління Укртрансбезпеки у Черкаській області Державної служби України з безпеки на транспорті Завгородським В.І.;

- скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №029239 від 22 травня 2018 року до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пивоварений завод», винесену начальником Управління Укртрансбезпеки у Черкаській області Державної служби України з безпеки на транспорті Завгородським В.І.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що при прийняття оскаржуваної постанови відповідачем не враховано те, що водій ОСОБА_2, який був за кермом автомобіля марки ГАЗ д.н. НОМЕР_2, не здійснював на комерційній основі перевезення вантажу, а лише здійснював перевезення товару для задоволення потреб підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, а відтак під час зазначеного внутрішнього переміщення він не зобов'язаний був мати при собі протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, щоденних реєстраційних листів режимів праці і відпочинку.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 червня 2018 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У відзиві на адміністративний позов представник відповідача зазначив, що наданий представником позивача договір оренди транспортного засобу не можна брати до уваги, оскільки він нотаріально не посвідчений, а тому відповідно до норм Цивільного кодексу України не має ніякої юридичної сили. Водночас, при перевірці у водія був відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа, про що зазначено в акті проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів від 15 травня 2018 року №046469.

Додатково представник відповідача стверджував, що норми чинного законодавства не надають альтернативи щодо можливості встановлення тахографа, а відтак оскаржувана постанова винесена на законних підставах та у повній відповідності до Закону України «Про автомобільний транспорт».

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

15 травня 2018 року співробітниками Управління Укртрансбезпеки у Черкаській області здійснено перевірку транспортного засобу марки ГАЗ 3307, д.н.з. НОМЕР_2, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Пивоварений завод», та за кермом якого перебував водій - ОСОБА_2

Під час перевірки виявлено порушення вимог наказу Міністерства транспорту та зв'язку України від 24 травня 2010 року №385, а саме виявлено надання послуг із перевезення вантажу (пивонакладна №164014 від 15 травня 2018 року, відправник ПП «Гадкий», одержувач ПП «ОСОБА_4.») з повною масою понад 3,5 т без оформлення протоколу перевірки та адаптації тахографа, чим порушено вимоги статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».

22 травня 2018 року начальник Управління Укртрансбезпеки у Черкаській області Завгородський В.І., розглянувши справу про порушення законодавства про автомобільний транспорт Товариством з обмеженою відповідальністю «Пивоварений завод», прийняв постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №029239, на підставі якої відповідно до статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Пивоварений завод» адміністративно-господарський штраф у розмірі 1 700,00 грн.

Не погоджуючись з правомірністю винесення постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу позивач звернувся до суду з відповідним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Правовідносини, між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень, регулюються Законом України «Про автомобільний транспорт», постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року №1567 «Про затвердження здійснення державного контролю на автомобільному транспорті» (далі по тексту - Порядок №1567).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №103 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі по тексту - Положення №103).

Відповідно до пункту 1 Положення №103, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті.

Пунктом 4 Положення №103 передбачено, що основними завданнями Укртрансбезпеки, зокрема, є реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті.

Пунктом 4 Порядку №1567 передбачено, що державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю шляхом проведення планових, позапланових та рейдових перевірок.

Статтею 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Згідно абзацу 1 статті 5 Закону України «Про автомобільний транспорт» основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник повинен виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів і забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства.

Пунктом 15 Порядку №1567 встановлено, що під час проведення рейдової перевірки перевіряється, зокрема, наявність визначених статтями 39, 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом, додержання водієм режиму праці та відпочинку, виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Абзацом 6 статті 18 Закону України «Про автомобільний транспорт» унормовано, що контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.

Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07 червня 2010 року №340, з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв колісних транспортних засобів, затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі по тексту - Положення №340), відповідно до пунктів 1.2, 1.3 якого дане Положення встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку. Вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.

Згідно пункту 6.1 частини 6 Положення №340, зокрема визначено, що вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тон повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами, а відповідно до пункту 6.3 Положення №340 водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3).

При цьому, на переконання суду, пункт 6.1 Положення №340 є імперативним та зобов'язує обладнувати, зокрема, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тон діючими та повіреними тахографами, і ведення водієм на вказаних транспортних засобах індивідуальної контрольної книжки замість тахографа неможливе.

24 червня 2010 року Міністерством транспорту та зв'язку України на виконання вимог законодавства про автомобільний транспорт видано наказ №385 «Про затвердження Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті», яка визначає порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів, поширюється на суб'єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).

Пунктом 1.4 Інструкції №385 встановлено, що контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв.

Тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.

Пунктом 3.3 Інструкції №385 передбачено, що водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв).

Згідно з пунктом 3.5 Інструкції №385 перевізники: забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий); зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії; аналізують інформацію щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, отриману за допомогою тахографа, а в разі виявлення порушень вживають заходів щодо недопущення та запобігання виникненню їх в подальшому.

Відповідно пункту 3.6 Інструкції №385 перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами, згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку: наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа; строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа.

З наведених норм вбачається, що обов'язком автомобільного перевізника є забезпечення автомобіля, який він використовує, тахографом, а також належну його експлуатацію.

Відповідно до статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Таким чином до інших документів, передбачених законодавством, відноситься, зокрема, протокол перевірки та адаптації тахографа, наявність яких передбачена Інструкцією №385.

Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що при проведені рейдової перевірки 15 травня 2018 року, посадові особи Управління Укртрансбезпеки в Черкаській області не перевіряли наявність чи відсутність тахографа, а здійснювали перевірку наявності у водія документів, які передбачені законодавством, зокрема, протоколу перевірки та адаптації тахографа. Оскільки вантажний автомобіль ГАЗ 3307, номерний знак НОМЕР_2, серія та номер свідоцтва про реєстрацію СХМ 303025, який належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Пивоварений завод», має повну масу понад 3,5 тон, то останній повинен обладнуватись діючим та повіреним тахографом. В свою чергу водій ОСОБА_2 під час перевірки 15 травня 2018 року не надав працівникам Управління Укртрансбезпеки у Черкаській області протокол перевірки та адаптації тахографа, що є порушенням статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Відповідно до пункту 20 Порядку №1567 виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.

Згідно з пунктами 25-29 Порядку №1567 справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання.

Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб'єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.

У разі неявки уповноваженої особи суб'єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі.

За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.

Копія постанови видається не пізніше ніж протягом трьох днів після її винесення уповноваженій особі суб'єкта господарювання під розписку чи надсилається рекомендованим листом із повідомленням.

Статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян

Оскільки, під час рейдової перевірки виявлено порушення вимог законодавства, а саме статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», то посадові особи Управління Укртрансбезпеки у Черкаській області у відповідності до Порядку №1567 склали акт про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 15 травня 2018 року, в якому зазначили про наявність відповідних порушень. Вказаний акт підписаний водієм без зауважень.

Стосовно доводів позивача про наявність договору №2401-17 оренди транспортних засобів від 24 січня 2017 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Пивоварений завод» (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (орендар), суд зазначає наступне.

Статтями 798 та 799 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо. Договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм з екіпажем, який його обслуговує. Сторони можуть домовитися про надання наймодавцем наймачеві комплексу послуг для забезпечення нормального використання транспортного засобу.

Договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Частиною 3 статті 640 цього Кодексу встановлено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення. Частиною 1 статті 220 зазначеного Кодексу передбачено, що у разі недодержання сторонами вимог законодавства про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Цивільний кодекс України є основним актом цивільного законодавства, що регулює особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Водночас згідно з частиною 2 статті 9 цього Кодексу законом може бути передбачено особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. При цьому, норми таких законів мають не суперечити нормам Цивільного кодексу і прийматися з дотриманням вимог абзацу 3 частини 2 статті 4 цього Кодексу.

Господарський кодекс України визначає основні засади господарювання в Україні та регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (статті 1 цього Кодексу).

Положеннями статей 2 та 55 Господарського кодексу України передбачено, що учасниками відносин у сфері господарювання є, зокрема, суб'єкти господарювання, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями у межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з частиною 2 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Під господарською діяльністю розуміють діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів, а також з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності (частини 1-2, 5 статті 3 Господарського кодексу України).

Стаття 4 зазначеного Кодексу розмежовує відносини у сфері господарювання з іншими видами відносин, зазначаючи, що не є предметом регулювання цього Кодексу майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом. Особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначає саме Господарський кодекс.

Відповідно до статей 24 і 25 Цивільного кодексу України фізичною особою як учасником цивільних відносин визнається людина, яка набуває цивільної правоздатності у момент її народження. Статтею 30 цього Кодексу встановлено, що цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Водночас частинами 1, 2 статті 50 Цивільного кодексу України передбачено право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є відкритою.

Згідно з частиною 1 статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. У господарських відносинах фізичні особи - підприємці беруть участь насамперед як підприємці, а не як фізичні особи, та лише на підставі їх державної реєстрації та внесення відомостей про них до єдиного державного реєстру.

Закони, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання, застосовуються в частині, в якій вони не суперечать положенням Цивільного кодексу.

Враховуючи положення частини 2 статті 4 Цивільного кодексу України, основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс, тому в разі, якщо норми Господарського кодексу не містять певних особливостей регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, а визначають лише загальні правила, які не узгоджуються з більш деталізованими відповідними правилами Цивільного кодексу, слід застосовувати положення, встановлені саме Цивільним кодексом.

Згідно з абзацом 2 пунктом 6 Порядку №1388 транспортні засоби, що належать фізичним особам - підприємцям, реєструються за ними як за фізичними особами.

Таким чином, оскільки Господарським кодексом України не передбачено особливостей нотаріального посвідчення договору оренди транспортного засобу, укладеного за участю фізичної особи - підприємця, то у вирішенні цього питання слід застосовувати правила, встановлені Цивільним кодексом України, зокрема в приписах частини 1 статті 209, частини 1 статті 220, частини 3 статті 640 та частини 2 статті 799, а це означає, що договір оренди транспортного засобу, укладений за участю фізичної особи - підприємця в простій письмовій формі без нотаріального посвідчення, є недійсним.

Таким чином, постанова №029239 від 22 травня 2018 року про застосування адміністративно-господарського штрафу відповідає вимогам закону і при її прийнятті відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як встановлено частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Згідно із частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи, що суд прийшов до висновку про необхідність відмови в задоволенні адміністративного позову, підстави для присудження на користь позивача понесених ним судових витрат відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Пивоварений завод» відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко