Рішення № 79580042, 04.02.2019, Луганський окружний адміністративний суд

10.2.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

04 лютого 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4156/18

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Чиркін С.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

10 грудня 2018 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) до Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області (далі - відповідач, УПФУ в м. Лисичанську Луганської області), з такими вимогами:

1) визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу доплати до пенсії за період 25.01.2017 по 31.05.218 у сумі 11211,98 грн;

2) зобов'язати відповідача виплатити позивачу доплату до пенсії за період з 25.01.2017 по 31.05.2018 у сумі 11211,98 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що є пенсіонером за віком. Перебувала на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області з 01.08.2014, і отримувала пенсію за віком, як внутрішньо переміщена особа. 25.01.2017 позивач звернулась до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області із заявою про перехід на інший вид пенсії, а саме: на пенсію по втраті годувальника за померлого чоловіка - ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та надала новий пакет документів, згідно з яким позивачу була призначена пенсія по втраті годувальника з 25.01.2017. У січні 2018 року позивач звернулась із заявою про виплату пенсії як внутрішньо переміщена особа до управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області, оскільки змінила місце реєстрації. Розпорядженням управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області від 19.02.2018 електронну пенсійну справу позивача було взято на облік з 01.02.2018.

Після взяття позивача на облік відповідача працівниками управління був надісланий запит до ГУ ПФУ, щодо можливості переведення на пенсію по втраті годувальника за матеріалами пенсійної справи померлого чоловіка позивача. Після надходження відповіді з ГУ ПФУ пенсійна справа позивача була приведена у відповідність з 25.01.2017.

У вересні 2018 року позивач звернулась до відповідача із заявою щодо виплати доплати до пенсії за період з 25.01.2017 по 31.05.2018. Відповідач листом від 30.09.2018 № 7721/02-33 роз'яснив позивачу, що на теперішній час розмір пенсії складає - 4377,96 грн. Доплата за період з 25.01.2017 по 31.05.2018 у сумі 11211,98 грн нарахована на додаткову відомість червня місяця 2018 року. На сьогоднішній день доплата за період з 25.01.2017 по 31.05.2018 у сумі 11211,98 грн відповідачем позивачу не виплачена. Вважає, що відповідач порушив право позивача на пенсійне забезпечення, віднесене Конституцією України до одного з найважливіших особистих прав людини.

Відповідач адміністративний позов не визнав, про що подав на офіційну електронну адресу суду відзив на позовну заяву (а.с. 38).

В обґрунтування своєї позиції зазначив, що після взяття на облік в управлінні до Головного управління ПФУ Луганської області було надіслано запит щодо можливості переведення позивача на пенсію по втраті годувальника за матеріалами пенсійної справи померлого чоловіка ОСОБА_2 Після надходження відповіді від Головного управління пенсійну справу було приведено у відповідність з 25.01.2017. На теперішній час розмір пенсії позивача складає 4420,80 грн. Доплата за період з 25.01.2017 по 31.05.2018 у сумі 11211,98 грн нарахована на додаткову відомість червня місяця 2018 року. З посиланням на норми Постанови КМУ від 25.04.2018 № 335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365», якою визначено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, вважає свої дії щодо не виплати позивачу доплати за період з 25.01.2017 по 31.05.2018 у сумі 11211,98 грн правомірними.

На думку відповідача, управління діяло на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України, Законом України «Про забезпечення прав і свобод переміщених осіб», підзаконними нормативними актами, прийнятими постановами Кабінету Міністрів України.

Просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Ухвалою від 11.01.2019 відкрито провадження в зазначеній справі вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с. 1-2).

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив таке.

Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 народження, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, є громадянкою України, зареєстрованою за адресою: місце реєстрації: АДРЕСА_1, що підтверджується інформацією, зазначеною в паспорті та довідці про присвоєння ідентифікаційного номеру (а.с. 5, 5 зв.).

Позивач є пенсіонером, що підтверджується інформацією, зазначеною в пенсійному посвідченні від 20.07.2005 серії НОМЕР_3 (а.с. 7).

Згідно з інформацією, зазначеною в довідці від 02.01.2018 № НОМЕР_2, позивач є особою, переміщеною з району проведення антитерористичної операції та переміщена до АДРЕСА_3 (а.с. 6).

03.01.2018 позивач звернулась до відповідача із заявою про запит її пенсійної справи (а.с. 49).

Згідно з інформацією, зазначеною у розпорядженні від 19.02.2018 № 94089, позивача взято на облік та призначено виплату пенсії по втраті годувальника з 01.02.2018 розмір пенсії становить 3249,65 грн (а.с. 42).

Згідно з інформацією, зазначеною у розпорядженні від 24.05.2018 № 857107, відповідачем здійснено перерахунок пенсії позивача з 25.01.2017 (а.с. 61-62).

Листом від 21.01.2019 № 658/07-33 відповідач повідомив суд, що доплата за період з 25.01.2017 по 31.05.2018 позивачу нарахована на додаткову відомість та згідно з Постановою КМУ від 25.04.2018 № 335 Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365, буде виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів (а.с. 88).

На підставі вищеописаних письмових доказів судом встановлено, що позивачу нараховано доплату до пенсії за період з 25.01.2017 по 31.05.2018, однак, з посиланням на відсутність окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів, не виплачено .

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених позовних вимог та оцінюючи обґрунтованість заперечень відповідача, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 КАС України).

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Статтею 4 Закону № 1058 встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

У відповідності до частини третьої статті 4 Закону № 1058 виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до статті 47 Закону № 1058 пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Щодо невиплати доплати до пенсії за період з 25 січня 2017 року по 31 травня 2018 року, то право позивача на доплату до пенсії за вказаний період не є спірним. Відповідачем доплата до пенсії за вказаний період нарахована у повному обсязі, однак, не виплачена з посиланням на відсутність окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України

Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», а саме, пункти 15 і 18 доповнені реченням такого змісту: «Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України», враховуючи наведене позивачу не сплачено доплату до пенсії за минулий період.

Суд вважає таку позицію неприйнятною, виходячи з наступного.

Так, за змістом конституційних норм (статті 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

При цьому, суд ще раз акцентує свою увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Виходячи з вищенаведеного, суд дійшов висновку, що вимога позивача про зобов'язання відповідача виплатити доплату до пенсії за період з 25 січня 2017 року по 31 травня 2018 року є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправної бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу доплати до пенсії минулих періодів з 25 січня 2017 року по 31 травня 2018 року.

Таким чином, ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу доплати до пенсії за період з 25.01.2017 по 31.05.2018, а також зобов'язання відповідача здійснити виплату позивачу доплати до пенсії за період з 25.01.2017 по 31.05.2018.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частинами першою та другою статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету, суд вважає необхідним допустити цю постанову до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

Відповідно до частини першої статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Разом з позовною заявою позивачем подане клопотання про звільнення від сплати судового збору, яке обґрунтоване вкрай скрутним матеріальним становищем.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат та клопотання позивача про звільнення від сплати судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

Частиною восьмою статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Відповідно до частини першої статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Згідно із частиною першою статті 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про судовий збір» суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Таким чином, стаття 133 КАС України та стаття 8 Закону України «Про судовий збір» визначає можливість за умови дотримання певних вимог звільнення сторони від сплати судових витрат.

Позивачем до матеріалів справи додано довідку від 27.11.2018 № 47035 ДПІ в м. Лисичанську Головного управління ДФС у Луганській області, згідно з інформацією з якої за період з 3 кварталу 2017 року по 2 квартал 2018 року інформація про доходи позивача відсутня (а.с. 11).

Враховуючи все вищевикладене, зважаючи на вік позивача (69 років), зазначене свідчить про її складний матеріальний стан, що є підставою для звільнення позивача від сплати судового збору відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір».

Враховуючи наведене, суд вважає за можливе задовольнити клопотання позивача та звільнити його від оплати судових витрат.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1, місце мешкання: АДРЕСА_3, ідентифікаційний код НОМЕР_1) до Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області (місце знаходження: 93100, Луганська область, м. Лисичанськ, вул. Сосюри, буд. 347, код ЄДРПОУ 21792407) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 доплати до пенсії за втрату годувальника з 25 січня 2017 року по 31 травня 2018 року.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області виплатити ОСОБА_1 доплату до пенсії за втрату годувальника за період з 25 січня 2017 року по 31 травня 2018 року в сумі 11211 (одинадцять тисяч двісті одинадцять) гривень 95 копійок.

У задоволенні вимоги про визнання неправомірними дій Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області щодо невиплати позивачу доплати до пенсії за період 25.01.2017 по 31.05.218 у сумі 11211,98 грн відмовити.

Звільнити ОСОБА_1 від оплати судових витрат.

В частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду виконується негайно.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.М. Чиркін