Ухвала суду № 79579277, 04.02.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження у справі

04 лютого 2019 року м. Житомир справа № 240/469/19

категорія 112050000

Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Попова О. Г., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини А 1796 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність суб'єкта владних повноважень начальника Коростенського гарнізону В/Ч А1796 в частині відмови в наданні дозволу на виключення житла - квартири АДРЕСА_1, із числа службового;

- зобов'язати начальника Коростенського гарнізону В/Ч А1796 надати дозвіл виключити житло - квартиру АДРЕСА_1, із числа службового.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він перебуває на квартирному обліку військовослужбовців. 21 вересня 2018 року позивача звільнено з лав Збройних сил України у запас та на день звільнення останній має вислугу 24 календарних років та 32 пільгових, є учасником бойових дій, а квартира, в якій він проживає разом з родиною, відповідає вимогам законодавства, які необхідні для її виключення з числа службових квартир. Наголошує на тому, що відповідь на заяву позивача не надавались. Тому вважає, що незаконні дії відповідачів порушують конституційне право позивача та членів його сім'ї на забезпечення жилим приміщенням для постійного проживання один раз протягом усього часу проходження військової служби, шляхом виключення з числа службового, як перебуваючого на квартирному обліку за останнім місцем проходження військової служби. Крім того, вказує на те, що такі незаконні дії/бездіяльність відповідачів протиправно позбавляють його права на приватизацію вказаної квартири.

Згідно вимог п.4 ч.1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Дослідивши матеріали позовної заяви та перевіривши її відповідність вимогам п.4 ч.1 ст.171 КАС України, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження, з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У відповідності до п.1 ч.1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

При цьому суд зазначає, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.

Відповідно до п.3.2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами" від 09.09.2010 № 19-рп/2010, головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура.

Згідно з п.3.2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями 54 народних депутатів України та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Кримінально-процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України (щодо принципу інстанційності в системі судів загальної юрисдикції) від 12.07.2011 № 9-рп/2011 принцип спеціалізації полягає у створенні відповідних спеціалізованих судів для здійснення цивільного, кримінального, адміністративного, господарського судочинства.

Основними ознаками публічно-правових відносин називають: обов'язкову участь у цих відносинах суб'єкта, який наділений публічно-владними повноваженнями; підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб'єкту владних повноважень (що проявляється у можливості суб'єкта владних повноважень вирішувати питання про права і обов'язки підпорядкованої особи); імперативність публічно-правових відносин; домінування публічно-правового інтересу у цих відносинах.

Адміністративно-правовий спір має певні ознаки. Такі спори виникають у сфері державного управління, в процесі здійснення органами виконавчої влади своїх управлінських функцій. Для цих спорів характерно особливе становище його суб'єктів (учасників спірного правовідношення). Обов'язковим учасником адміністративно-правового спору є наділений владними повноваженнями орган виконавчої влади, місцевого самоврядування, посадові особи, наділені державно-владними повноваженнями. Адміністративно-правовий спір має особливий предмет, що пов'язано з широтою і різноплановістю діяльності управлінського характеру.

Обов'язковою ознакою позовної форми захисту права в адміністративному суді має бути наявність спору про право публічне, тобто спору про права і обов'язки в публічних правовідносинах.

Відтак, віднесення до юрисдикції адміністративних судів спору лише з підстав того, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду його акт індивідуальної дії, є неправильним.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватно-правових відносин.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 ст. 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, спори з приводу захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів, що виникають із житлових відносин, підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Висновки аналогічного характеру, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 2-а/87/11 та у постанові Верховного Суду від 04.10.2018 у справі № 823/25/16, які відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, підлягають обов'язковому врахуванню судом при розгляді даної справи.

В даному випадку позивач звернувся до суду за захистом, в першу чергу, свого порушеного права щодо не виключення його квартири зі складу службового житла та не прийняття відповідного рішення за його зверненням в порядку спеціального законодавства.

Отже, на переконання суду, вказаний спір виник безпосередньо з приводу захисту, передбаченого та гарантованого ст. 47 Конституції України права на житло позивача, яке він вважає порушеним.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що даний спір не є публічно-правовим та підлягає вирішенню за правилами ЦПК України.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Окрім того, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04 та № 29465/04), де вказано про те, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Таким чином, суддя дійшов висновку про наявність достатніх підстав для відмови позивачу у відкриті провадження в адміністративній справі.

Керуючись статтями 2, 19, 170, 171, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ухвалив:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 1796 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії.

Роз'яснити позивачу, що спір підлягає розгляду місцевим судом загальної юрисдикції за правилами цивільного судочинства.

Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача не допускається.

Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати особі, яка подала позовну заяву разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.

Ухвала суду набирає законної сили у порядку, встановленому статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.Г. Попова