Рішення № 79578960, 04.02.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

04 лютого 2019 р. справа № 520/10431/18 Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Котеньова О.Г., розглянувши за правилами спрощеного провадження у порядку письмового провадження справу за ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, код НОМЕР_1) до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова (вул. Валентинівська, буд. 22-Б, м. Харків, 61170, код ЄДРПОУ 22682655), Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради (просп. Тракторобудівників, буд. 144, м. Харків, 61121, код ЄДРПОУ 25864181), про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова, Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради, в якому просить суд:

- скасувати наказ начальника Управління праці та соціального захисту населення Адміністрації Московського району Харківської міської ради від 12.09.2018 №75 про скасування Довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 28.09.2017 НОМЕР_3, видану на ім'я ОСОБА_1;

- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова (ЄДРПОУ: 22682655) відновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1) з 01.05.2018.

- допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на протиправність дій відповідача щодо скасування довідки внутрішньо переміщеної особи, протиправність дій органу Пенсійного фонду в частині припинення виплати пенсії позивачу з підстав, не передбачених ст. 49 ЗаконуУкраїни "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі

Представник відповідача, Управління праці та соціального захисту населення Адміністрації Московського району Харківської міської ради, надав до суду відзив на позов, в якому зазначив, що 29.05.2018 до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради надійшов лист від Управління Пенсійного фонду України в Московському районів м. Харкова 24.05.2018 року з переліком осіб, які відповідно до інформації з Інтегрованої міжвідомчої інформаційно -телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний контроль "Аркан" понад 60 днів перебувають на непідконтрольній території України для здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування. Державним соціальним інспектором управління проведено перевірку фактичного місця проживання ОСОБА_1 відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї на момент перевірки був відсутній за місцем проживання. Позивачу залишено повідомлення про необхідність протягом трьох робочих днів з'явитися до управління для проходження фізичної ідентифікації, але на це повідомлення заявник не відреагував. Наказом начальника Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради № 75 від 12.09.2018 «Про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № НОМЕР_2 ОСОБА_1 скасована 12.09.2018.

Представником управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова надано відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі та вказав, що з 01.05.2018 року позивачу було призупинено нарахування та виплату пенсії у зв'язку із скасуванням довідки внутрішньо переміщеної особи. Заборгованість з виплати пенсії відсутня, оскільки вона не нараховується. Нарахування та виплата пенсії була призупинена управлінням відповідно до п.4 п.12 Порядку №365, яким унормовано, що соціальні виплати припиняються у разі скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону № 1706. Відповідач з заявленими позовними вимогами не погоджується, позов вважає не обґрунтованим та таким, що суперечить нормам матеріального права, що діють в системі пенсійного забезпечення, та просить залишити позов без задоволення.

Відповідно до ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з п.4 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що у зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції у м. Ровеньки Луганської області ОСОБА_1 був вимушений покинути своє постійне місце проживання та переїхати до Московського району м. Харкова.

Згідно з довідкою № НОМЕР_2 від 28.09.2017, виданої Управлінням праці та соціального захисту населення Адміністрації Московського району Харківської міської ради, позивач був взятий на облік, як внутрішньо переміщена особа.

Позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова та отримує пенсію за віком згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

11.06.2018 державним соціальним інспектором управління було проведено перевірку фактичного місця проживання ОСОБА_1, який згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї на момент перевірки був відсутній за місцем проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_1.

У зв'язку з встановленням факту відсутності особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї згідно з пунктом 2 статті 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат, на засіданні комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які здійснили реєстрацію місця проживання на території Московського району м. Харкова 27.06.2018 (протокол № 86) прийнято рішення про припинення виплати всіх видів соціальних допомог ОСОБА_1.

Наказом начальника Управління праці та соціального захисту населення Адміністрації Московського району Харківської міської ради №75 від 12.09.2018 « Про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньої переміщеної особи» довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № НОМЕР_2 ОСОБА_1 скасована 12.09.2018.

Не погодившись з такими діями відповідачів, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно з положеннями ст.12 зазначеного Закону, підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення.

У разі неповідомлення внутрішньо переміщеною особою про її повернення до покинутого місця постійного проживання згідно з абзацом другим пункту 3 частини другої статті 9 цього Закону рішення про скасування дії довідки відповідно до пункту 3 частини першої цієї статті приймається на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання.

Інформацією, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання, є: дані, отримані з відповідних державних реєстрів; дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з громадськими об'єднаннями, волонтерськими, благодійними організаціями, іншими юридичними та фізичними особами, що надають допомогу внутрішньо переміщеним особам відповідно до статті 16 цього Закону.

Як передбачено положеннями п.3 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою КМУ №365 від 08.06.2016, структурні підрозділи з питань соціального захисту населення та/або робочі групи, що утворюються з представників територіальних підрозділів МВС, ДМС, СБУ, Національної поліції, Держфінінспекції, Держаудитслужби та Пенсійного фонду України за рішенням районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - робоча група) також можуть проводити додаткові перевірки фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи із складенням акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї.

Відповідно до положень п.6 Порядку №365, за відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування представник структурного підрозділу з питань соціального захисту населення або робочої групи робить відповідний запис в акті обстеження матеріально-побутових умов сім'ї і залишає внутрішньо переміщеній особі повідомлення про необхідність протягом трьох робочих днів з'явитися до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення для проходження фізичної ідентифікації. Представник робочої групи протягом одного робочого дня передає акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї відповідному структурному підрозділу з питань соціального захисту населення.

Однак, згідно з відзивами на адміністративний позов, додаткова перевірка фактичного місця проживання позивача не проводилась. Підставою для прийняття відповідачами оскаржуваного рішення та допущення протиправної бездіяльності слугувала інформація, надана Державною прикордонною службою України витяг з наявною інформацією щодо перетину державного кордону України.

Як передбачено п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, соціальні виплати за рішенням комісій або органів, що здійснюють соціальні виплати, припиняються у разі: 1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати; 2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї; 3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат; 4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"; 5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Водночас, суд зазначає, що положеннями ст. 14 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" встановлено, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Відповідно до приписів ст.2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Як встановлено судом під час розгляду справи, за повідомленням Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова від 24.05.2018 року, згідно інформації з Інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон "Аркан", Аджамко Васииль Віталійович був відсутній за фактичним місцем проживання понад 60 днів, у зв'язку з чим, на підставі отриманого повідомлення, на виконання вимог п.9, 12 Порядку від 8 червня 2016 року № 365, на засіданні робочої групи було прийнято рішення про скасування довідки внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 червня 2017 по справі № 826/12123/16, яке набрало законної сили, визнано нечинними пункти 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. № 365 та абз. 10 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" від 5 листопада 2014 № 637.

За таких обставин, суд вважає, що оскаржуване рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які здійснили реєстрацію місця проживання на території Московського району м. Харкова Управління праці та соціального захисту населення Адміністрації Московського району Харківської міської ради, оформлене протоколом №65 від 20.12.2017 про припинення виплати всіх видів соціальних допомог та про призупинення дії довідки внутрішньо переміщеної особи Цокурову Анатолію Васильовичу з підстав непідтвердження фактичного місця проживання є протиправним.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що таке рішення обмежує позивача у реалізації його прав, зокрема, прав на пенсійне та соціальне забезпечення, а тому таке рішення підлягає скасуванню.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що наказ Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради №75 від 12.09.2018 «Про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи», яким довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи НОМЕР_3 видану на ім'я ОСОБА_1 скасована незаконно.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовної вимоги щодо скасування наказу начальника Управління праці та соціального захисту населення Адміністрації Московського району Харківської міської ради від 12.09.2018 №75 про скасування Довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 28.09.2017 НОМЕР_3, видану на ім'я ОСОБА_1.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон № 1058-IV.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Судом встановлено, що позивачу з 01.05.2018 призупинено виплату пенсії у зв'язку з відсутністю за фактичним місцем проживання відповідно до пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365. Однак вищезазначений Закон не містить такої підстави припинення виплати пенсії.

Згідно з наявною в матеріалах справи копією листа Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова від 24.05.2018 до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради було надано перелік осіб, які відповідно до інформації з Інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, які перетинають державний кордон "Аркан" понад 60 днів перебувають на непідконтрольній території України для здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування.

Водночас Закон № 1058-IV не передбачає такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як наявність відомостей Інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, які перетинають державний кордон "Аркан" з підстав перевірки місця фактичного проживання пенсіонера.

Суд зазначає, що посилання представника відповідача, що з 01.05.2018 позивачу було призупинено нарахування та виплату пенсії у зв'язку з не підтвердженням фактичного місця проживання не відповідають фактичним обставинам справи оскільки виплату пенсії припинено з 01.05.2018 року, а довідку ВПО скасовано12.09.2018.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Крім того, будь-які посилання пенсійного органу на встановлену законом підставу для призупинення виплати пенсії відповідачем до суду не надано.

Окрім цього суд зазначає, що положення частини другої статті 7 Закону № 1207-VII не застосовуються до спірних правовідносин з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 7 Закону № 1207-VII виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території і не отримують пенсій та інших соціальних виплат від уповноважених органів Російської Федерації, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною першою статті 3 Закону № 1207-VII для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: 1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) повітряний простір над територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини.

Таким чином, положення частини 2 статті 7 Закону № 1207-VII не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки відповідачами не надано до суду доказів щодо проживання позивача на тимчасово окупованій території, визначеною частиною першою статті 3 цього Закону.

Щодо позовних вимог про зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова відновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.05.2018.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 року, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1058- ІV).

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Отже, з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства вбачається, що УПФ має право припинити виплату пенсії особі виключно з підстав передбачених законом, про що приймає вмотивоване рішення.

Суд звертає увагу, що протокол комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, не є таким рішенням у розумінні частини першої статті 49 Закону № 1058-IV.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № К/9901/168/17 № 243/6956/17, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

За приписами статті 6 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення суд зазначив, що наведених вище міркувань Європейському суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08 липня 2004 року "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем "Молдавської Республіки Придністров'я". Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Як вже зазначалось судом вище, рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах "Пічкур проти України", "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що припинення нарахування та виплати пенсії та страхових виплат позивачу було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Щодо вимоги позивача про звернення рішення суду в частині присудження виплати пенсії та страхових виплат в межах суми стягнення за один місяць до негайного виконання, суд зазначає наступне.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 371 КАС України передбачено негайне виконання рішення суду щодо присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення пенсії та страхових виплат за один місяць.

Частиною 4 ст. 245 КАС України встановлено, що у разі визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст.4-10, 19, 77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 293, 295, 297, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, код НОМЕР_1) до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова (вул. Валентинівська, буд. 22-Б, м. Харків,61170, код ЄДРПОУ 22682655), Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради (просп. Тракторобудівників, буд. 144, м. Харків, 61121, код ЄДРПОУ 25864181), про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Скасувати наказ начальника Управління праці та соціального захисту населення Адміністрації Московського району Харківської міської ради від 12.09.2018 №75 про скасування Довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 28.09.2017 НОМЕР_3, видану на ім'я ОСОБА_1.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова відновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.05.2018.

Рішення суду підлягає негайному виконанню в частині присудження виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності редакцією Кодексу адміністративного судочинства України від 15.12.2017.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення у повному обсязі виготовлено 04 лютого 2019 року.

Суддя О.Г. Котеньов