Ухвала суду № 79578778, 04.02.2019, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про забезпечення позову

04 лютого 2019 рокум. Ужгород№ 807/692/18

Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Плеханова З.Б., розглянувши заяву позивача про забезпечення адміністративного позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Ужгородська міська рада , третя особа: громадська організація "Об'єднання осіб з інвалідністю" про визнання протиправними та скасування рішень, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Ужгородської міської ради, третя особа: Громадська організація « Обєднання осіб з інвалідністю - Допомога», яким просить:

1 Позов задовольнити.

2 Визнати протиправним та скасувати рішення Ужгородської міськради від 15 травня 2018 року № 1087 "Про затвердження та відмову у затверджені технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) в частині п. 2.3 про надання земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_1) без складання технічної документації із землеустрою (згідно пункту 1 статті 123 ЗКУ) в постійне користування Громадській організації «Об'єднання осіб з інвалідністю - Допомога» з цільовим призначенням для іншої житлової забудови в мікрорайоні «Боздош».

3. Визнати протиправним та скасувати рішення Ужгородської міськради від 15 травня 2018 року № 1086 "Про надання та відмову у наданні згоди на складання технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) в частині п. 7.3 та п.7.4 щодо відмови у наданні згоди на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0, 2290 га для будівництва та обслуговування будинку по АДРЕСА_1.

4. Зобов'язати повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо надання згоди на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0.2290 для будівництва та обслуговування будинку по АДРЕСА_1.

31 січня 2019 року на адресу Закарпатського окружного адміністративного суду від позивача надійшла заява про забезпечення адміністративного позову шляхом заборони Відповідачу вчиняти дії з приводу падання містобудівних умов та обмежень, будь яких дозволів на проведення будівельних робіт чи затвердження будівельної (технічної) документації (намірів забудови чи ескізів) за адресою: АДРЕСА_1 до вирішення судового спору.

Дана заява обґрунтована тим, що в разі затвердження будівельної документації чи дозволів на проведення будівельних робіт, постановлення рішення про задоволення судом позовних вимог, відновлення порушених прав Позивача буде потребувати значних зусиль, часу та витрат, крім того третім особам можуть бути завдані збитки. Оскільки наслідком прийняття оскаржуваного рішення є вчинення подальших дій, що можуть завдати суб'єктам процесу матеріальних збитків.

Окрім того, зазначає, що ознаки неправомірності оскаржуваних рішень (дій) є очевидними, оскільки прямо суперечать чинному законодавству України.

На підтвердження своєї позиції надав роздрукований з офіційного сайту Ужгородської міської Ради детальний план території, обмеженої вулицями Возєднання, Миколи Бобяка, Володимирською, Михайла Драгоманова .

Розглянувши заяву про забезпечення позову, заслухавши представника позивача, дослідивши необхідні для розгляду заяви матеріали адміністративного позову, суд приходить до наступного висновку.

Згідно зі статтями 150, 151 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Тобто, згідно з вимогами зазначеної статті підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати виключно такі обставини: неможливість чи складність захисту прав, свобод та інтересів позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів, очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Приписами частини 1 статті 151 КАС України передбачено, що позов може бути забезпечено:

- зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

- забороною відповідачу вчиняти певні дії;

-встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії;

- забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

-зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Вжиття таких заходів згідно ч.2 ст.151 КАС України повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Згідно із п. 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 №2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Аналіз наведеної правової норми свідчить на користь висновку, що законодавець встановив наступні підстави для постановляння ухвали про забезпечення позову у справі: існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; захист прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; наявні ознаки очевидної протиправності оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності. Забезпечення адміністративного позову можливе виключно за наявності вищевказаних обставин, які підлягають доведенню позивачем та встановленню судом у разі вжиття таких заходів.

У контексті наведеного суд наголошує, що забезпечення позову - це заходи адміністративного процесуального припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим. Вони повинні гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову. Значення цього інституту адміністративного процесуального права в тому, що ним захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення. Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричинення значної шкоди заявнику.

Таким чином, заходи забезпечення позову не мають якогось дискримінаційного характеру стосовно будь-якої із сторін у спорі, їх застосування здійснюється в рамках дискреційних повноважень суду і на основі принципів змагальності та процесуального рівноправ'я сторін.

Відтак, під час вирішення питання про забезпечення позову адміністративний суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчується, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Так, судом встановлено, що згідно із договором купівлі - продажу нерухомого майна від 20.10.2016 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_1, останній прийняв у власність нерухоме майно, розташоване за адресою АДРЕСА_1. Нерухоме майно, що предметом цього договору, складається з незавершеного будівництвом блоку інженерних споруд літ.АА, загальною площею 219,9 кв.м.. Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - НОМЕР_3. Нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці площею 2,2400 га, кадастровий номер якої : НОМЕР_2.(а.с.27).

Позивач неодноразово звертався до міської ради із заявами про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для нежилого приміщення загальною площею 219,9 кв.м, загальною площею 0,22 га, яка розташована по вулиці АДРЕСА_1 , а саме заяви від : 10.02.2018 року,16.03.2018 року, 04.06.2018 року, 14.08.2018 року (а.с.130,139,159,165-166,).

Рішенням Ужгородської міськради від 15 травня 2018 року № 1087 "Про затвердження та відмову у затверджені технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) в частині п. 2.3 про надання земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_1) без складання технічної документації із землеустрою (згідно пункту 1 статті 123 ЗКУ) було надано в постійне користування Громадській організації «Об'єднання осіб з інвалідністю - Допомога» з цільовим призначенням для іншої житлової забудови в мікрорайоні «Боздош», а в частині п. 7.3 та п.7.4 було відмовлено у наданні згоди на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0, 2290 га для будівництва та обслуговування будинку по АДРЕСА_1.

Отже , на земельній ділянці на яку позивач просить надати згоду на складання технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, в чому вищевказаним рішенням йому відмовлено, знаходиться об'єкт нерухомості, який належить йому на праві приватної власності.

Згідно із ст.120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди.

Відповідно до ч.1 ст. 118 Земельно кодексу України, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (ч. 6 ЗК України).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. (ч. 7 ЗК України).

Наведені фактичні обставини та аналіз вищезазначених норм законодавства, дають суду підстави для висновку про обґрунтованість доводів позивача щодо існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі.

Оскільки, позивач на даний час оскаржує рішення Ужгородської міськради від 15 травня 2018 року № 1087 "Про затвердження та відмову у затверджені технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) в частині п. 2.3 та в частині п. 7.3 та п.7.4, суд вважає, що на даний час існує очевидна небезпека заподіяння правам та інтересам позивача, до ухвалення рішення у справі, а для відновлення його прав необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Також, слід звернути увагу на те, що задоволення заяви про забезпечення позову є співмірним заявленим позовним вимогам. У даному випадку, співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що у даному випадку невжиття заходів забезпечення адміністративного позову може мати наслідком заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника та ускладнить їх відновлення, що відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

При вирішенні питання щодо вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, суд оцінив, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти, та дійшов висновку, що вжиття вказаних заходів забезпечення адміністративного позову буде мати наслідком виключно збереження існуючого становища до розгляду справи по суті. Водночас, невжиття таких заходів, очевидно, може призвести до того, що захист прав, свобод та інтересів заявника, на захист яких подано адміністративний позов, стане неможливим, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль.

Суд бере до уваги приписи частини першої статті 9 Конституції України, відповідно до якої чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, та і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного прав Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів" ефективний засіб - це запобігання тому щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

У відповідності до ч. 4 ст. 9 Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля( Орхуська Конвенція)ратифіковано Законом N 832-XIV ( 832-14 ) від 06.07.99 ) судові процедури «мають забезпечувати адекватні та ефективні засоби правового захисту, включаючи у разі потреби засоби правового захисту у формі судової заборони, і бути справедливими, неупередженими, своєчасними».

У Керівництві про впровадженню Орхуської Конвенції , яке ООН видало у 2014 році, зазначено , що «Промежуточное судебное запрещение, также известное как предварительное или временное судебное запрещение, - это запрещение, выносимое судом или трибуналом перед полномасштабным слушанием дела в суде. В тех случаях, когда ущерб наносится или может быть нанесен, или когда свод правил, предназначенных для охраны здоровья иблагосостояния людей, нарушается или может быть нарушен, суду или трибуналу могут быть предоставлены полномочия по изданию судебного запрещения с целью сохранить статус-кво или восстановить ситуацию в ее прежнем состоянии до разрешения данного вопроса. В случаях, касающихся окружающей среды, может быть достаточным показать, чтонарушаются или могут быть нарушены соответствующие законы или нормативные положения. В чрезвычайных ситуациях или другихсерьезных случаях трибунал иногда выносит предварительное запрещение ex parte, не проводя слушаний, а на основе судебных прений.

Суд зазначає, що заборона Відповідачу вчиняти дії з приводу надання містобудівних умов та обмежень, будь яких дозволів на проведення будівельних робіт чи затвердження будівельної (технічної) документації (намірів забудови чи ескізів) за адресою: АДРЕСА_1, носить тимчасовий характер, не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване на забезпечення виконання рішення суду у разі задоволення адміністративного позову та недопущення настання його негативних наслідків для позивача, крім того, при забороні Відповідачу вчиняти вищезазначені дії не відбувається жодного втручання у дискреційні повноваження Ужгородської міської ради, оскільки суд виконує власну компетенцію по здійсненню правосуддя відповідно до повноважень, наданих Конституцією та законами України.

Аналогічна правова позиція також викладена в постанові Верховного суду від 28.03.2018 по справі №804/2789/17.

Щодо ознак неправомірності оскаржуваних рішень (дій) то суд зазначає, що оцінка таким буде надана судом при розгляді даної справи по суті.

Відтак, враховуючи наведене в сукупності, суд погоджується з доводами заяви представника позивача та вважає, що невжиття заходів забезпечення адміністративного позову може мати наслідком заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, що відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Крім того, у разі невжиття заходів забезпечення адміністративного позову можливе настання негативних наслідків, для виправлення яких позивачу буде необхідно докласти значних зусиль. Отже, заходи забезпечення адміністративного позову відповідають предмету адміністративного позову та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення адміністративного позову.

Згідно ч.1 ст.154 КАСУ заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

У відповідності до вимог ст. 156 КАСУ ухвала суду про забезпечення позову має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Примірник ухвали про забезпечення позову негайно надсилається заявнику, всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також, залежно від виду вжитих заходів, направляється судом для негайного виконання державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів.

Особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.

Керуючись ст. ст. 150, 154, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

1.Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - задовольнити.

2.Вжити заходів забезпечення позову шляхом: заборони Ужгородській міській раді( код ЄДРПОУ 33868924, м. Ужгород, пл. Поштова,3) вчиняти дії з приводу надання містобудівних умов та обмежень, будь яких дозволів на проведення будівельних робіт чи затвердження будівельної (технічної) документації (намірів забудови чи ескізів) за адресою: АДРЕСА_1 до вирішення судового спору.

Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Ухвала про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно ч.8 ст.154 Кодексу адміністративного судочинства України оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Суддя З.Б. Плеханова