Рішення № 79578525, 28.01.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2019 року м. Житомир справа № 806/1057/18

категорія 11.1

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Романченка Є.Ю.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Житомирської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Андрушівське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання визначеного до виплати розміру суддівської винагороди протиправним, зобов'язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії Апеляційного суду Житомирської області щодо зазначення у довідці від 04.01.2018 № 3-9/03-23/8/2018 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання суддівської винагороди розмір у сумі 29920 грн, з яких 17600 грн посадовий оклад та 12320 грн доплата за вислугу років;

- зобов'язати відповідача видати йому довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання суддівської винагороди, у якій зазначити, що суддівська винагорода, яка враховується для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці станом на 1 січня 2018 року, що становить 69610 грн, у тому числі: посадовий оклад - 40953 грн та доплата за вислугу років 28667 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що з 23 травня 2017 року позивачу виплачується довічне грошове утримання у розмірі 88% заробітної плати судді у зв'язку з виходом у відставку. Вважає, що його посадовий оклад належить обраховувати з огляду на розмір, визначений ч.3 ст.133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VІ та має становити 10 мінімальних заробітних плат. З урахуванням норм ст.8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", довічне грошове утримання має становити 69610 грн. Стверджує, що відповідачем, у порушення вищевказаних норм чинного законодавства України, нараховано та виплачено суддівську винагороду з розрахунку посадового окладу для судді апеляційного суду у розмірі 17 600,00 грн та вважає таку бездіяльність протиправною.

Ухвалою суду вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у судове засідання.

У строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження в адміністративній справі, відповідачем направлено до суду відзив на адміністративний позов, з проханням відмовити позивачу у задоволенні позову. Заперечуючи проти пред'явлених позовних вимог відповідач, посилаючись на вимоги п. 23 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402, ч.ч. 3, 4 ст. 133 Закону України № 2453-VI від 07.07.2010 "Про судоустрій і статус суддів" та п. 3 розд. ІІ Закону України № 1774-VIIІ від 06.12.2016 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", стверджує, що суддям Апеляційного суду Житомирської області, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, розмір суддівської винагороди встановлено, виходячи із розрахункової величини 1600 грн із застосуванням відповідного коефіцієнта 1,1. У зв'язку з цим, а також ураховуючи те, що Закон України № 1774-VIIІ від 06.12.2016 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" неконституційним визнано не було, відповідач вважає, що правомірно нарахував позивачу суддівську винагороду, яка була встановлена виходячи із розрахункової величини 1600 грн.

Також у відзиві відповідач просив розглядати справу за відсутності його представника.

У судове засідання позивач, представник відповідача та третьої особи не прибули, про час, дату та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином. Від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі. Представник третьої особи про причини неявки до суду не повідомив.

Зважаючи на відсутність перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні та приймаючи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, судом постановлено протокольну ухвалу про подальший розгляд справи в письмовому провадженні.

Перевіривши матеріали справи, усебічно й повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов і відзив, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді народного судді Попільнянського районного суду Житомирської області з червня 1992 по лютий 1994 рік, з лютого 1994 по липень 2013 року - суддею Попільнянського районного суду Житомирської області, з липня 2013 року - суддею апеляційного суду Житомирської області.

Рішенням Вищої ради правосуддя України від 11.05.2017 № 1094/0/15-17 ОСОБА_1 звільнено з посади судді апеляційного суду Житомирської області у відставку.

У зв'язку з виходом у відставку позивачу призначено і з 23 травня 2017 року вплачується довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 88 % заробітної плати (рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 02.02.2018 - 90 % заробітної плати судді).

В подальшому позивач, для подання до Андрушівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області заяви про перерахунок довічного грошового утримання, звернувся до відповідача із заявою про видачу довідки.

Апеляційним судом Житомирської області видано ОСОБА_1 довідку від 04.01.2018 № 3-9/03-23/8/2018 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

За змістом указаної довідки, станом на 01.01.2018 суддівська винагорода, яка враховується при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці складає 29920 грн, у томі числі посадовий оклад 17600,00 грн.

При цьому слід відмітити, що посадовий оклад розраховано із застосуванням розрахункової величини мінімальної заробітної плати в розмірі 1600,00 грн з коефіцієнтом 1.1.

Позивач вважаючи, що розмір суддівської винагороди має обраховуватись за правилами, встановленими ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", тобто виходячи із встановленого розміру мінімальної заробітної плати, а дії відповідача протиправними та такими, що призводять до порушення його прав на перерахунок довічного утримання, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.2 ст.130 Конституції України, розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VІІІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 1402-VІІІ), суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 3 статті 135 Закону № 1402-VІІІ визначено, що базовий розмір посадового окладу судді становить:

1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Водночас пунктом 22 розділу XII "ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ" Закону № 1402-VІІІ встановлено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., NN 41 - 45, ст. 529; 2015 р., NN 18 - 20, ст. 132 із наступними змінами).

Згідно із п. 23 вказаного розділу Закону № 1402-VІІІ, до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., NN 41 - 45, ст. 529; 2015 р., NN 18 - 20, ст. 132 із наступними змінами).

Аналіз наведених правових норм свідчить на користь висновку, що для суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, розмір суддівської винагороди слід визначати за положеннями Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VІ.

Частиною другою статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VI (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2453-VI) встановлено, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 133 Закону № 2453-VI, посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Посадові оклади інших суддів встановлюються пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом: 1) судді апеляційного суду - 1,1; 2) судді вищого спеціалізованого суду - 1,2; 3) судді Верховного Суду України, судді Конституційного Суду України - 1,3.

Слід зазначити, що наведена норма є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розмір мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього.

Згідно із пп. 8 п. 1 ст. 40 Бюджетного кодексу України, розмір мінімальної заробітної плати визначається в Законі про Державний бюджет на відповідний рік.

Так, положеннями статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 № 1801-VIII було установлено у 2017 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 3200 гривень.

Статтю 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" від 07.12.2017 № 2246-VIII установлено у 2018 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 3723 гривні.

Разом із цим суд ураховує, що 01 січня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII.

Пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII (у редакції з 01.01.2017 до 21.07.2018) установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Отже, таким приписом законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, в тому числі й суддів, та чітко передбачив, що для визначення посадових окладів суддів застосовується розмір мінімальної заробітної плати 1600,00 гривень.

Наведений висновок суду відповідає правовому висновку Верховного Суду, який викладено в п. 33 постанови від 26.09.2018 у справі № 820/1853/17 та підтримано в постанові Верховного Суду від 28.11.2018 в справі №812/1223/17, про те, що законодавець встановив: по-перше, два види (розміри) мінімальної заробітної плати; по-друге, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати 3200 грн; по-третє, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів суддів застосовується розмір мінімальної заробітної плати 1600,00 гривень.

При цьому Верховний Суд указав, що таким врегулюванням законодавець не порушив гарантії суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до такого врегулювання (п. 34 постанови суду від 26.09.2018).

В межах розгляду даної справи суд наголошує, що положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII ані на час виникнення спору між сторонами, ані на час вирішення справи неконституційними визнані не були. Також відносно них відсутнє офіційне тлумачення Конституційного Суду України, відповідно, нормативні підстави для незастосування пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII відсутні.

Таким чином, аргументи позивача, наведені у позові, щодо незастосування норм Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII при визначенні розміру посадового окладу судді та твердження про те, що не виплата працюючим на відповідній посаді суддям суддівської винагороди без урахування підвищення мінімальної заробітної плати з 01.01.2018 не може бути перешкодою для задоволення його позову, оскільки розмір грошового утримання судді прямо і чітко визначений законом, він не може встановлюватися на розсуд будь-яких інших органів чи їх посадових осіб і не залежить від інших чинників, на думку суду, є хибними.

Вищенаведені положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII є нормативним доповненням до частини третьої статті 133 Закону 2453-VI і становитимуть єдину спеціальну норму, якою визначено розмір посадового окладу судді, який не проходив кваліфікаційне оцінювання у відповідності до вимог законодавства.

Також суд ураховує, що Закон № 1774-VІІІ прийнятий пізніше у часі за норми ст. 133 Закону № 2453-VІ, тому при подоланні колізій положень нормативно-правового (их) акту (ів) рівної юридичної сили слід надавати перевагу тому, що прийнятий пізніше, тобто, - Закону № 1774-VІІІ.

Про необхідність пріоритетного застосування положень Закону № 1774-VІІІ додатково свідчить також і пряма вказівка законодавця, висловлена ним у пункті 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, а саме: до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

За наведених обставин, суд дійшов переконання, що Апеляційним судом Житомирської області під час видачі позивачу у січні 2018 року довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці правомірно визначено суддівську винагороду, яка враховується при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, виходячи із розрахункової величини 1600 грн із застосуванням відповідного коефіцієнта 1,1 (посадовий оклад -17600,00 грн, доплата за вислугу років - 12320,00 грн, всього - 29920,00 грн).

Відтак, суд вважає, що в межах спірних правовідносин відповідач діяв на підставі, в межах і в спосіб, що передбачені законами України.

Слід указати, що питання гарантій незалежності суддів, їх правового захисту, матеріального та соціального забезпечення неодноразово були предметом розгляду Конституційного Суду України.

Так, у пункті 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 18-рп/2011 щодо офіційного тлумачення поняття «щомісячне довічне грошове утримання», що міститься у підпункті «е» підпункту 165.1.1 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України, Конституційний Суд України вказав, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді (частини п'ята, шоста статті 47 Закону № 2453-VІ).

В пункті 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 зазначено, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави (пункт 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011).

Зміна механізму нарахування соціальних виплат та допомоги повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012).

Суд звертає увагу, що у зв'язку з прийняттям Закону України № 1774-VІІІ не відбулось зменшення розміру суддівської винагороди, яку фактично отримував позивач до його ухвалення.

Так, з часу виходу у відставку розмір щомісячного довічного грошового утримання позивача як судді у відставці складає 29920 грн як судді, який працював в апеляційному суді Житомирської області і не пройшов кваліфікаційне оцінювання. Такий розмір утримання співмірний з рівнем суддівської винагороди, яку позивач отримував до відставки та відповідає приписам пункту 6.4 Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10.07.1998, відповідно до якої статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді.

Крім того, відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи від 13.10.1994 №(94)12, від 17.11.2010 № (2010)12, мають існувати гарантії виплат у зв'язку з відставкою суддів, які повинні відповідати попередньому рівню оплати праці суддів.

Додатково суд зауважує, що 22 липня 2018 року набрав чинності Закон України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" від 15.05.2018 № 2415-VIII, підпунктом 6 пункту 6 розділу VI "ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ" цього Закону в абзаці другому пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., N 2, ст. 25) слово та цифри "1600 гривень" замінено словами та цифрами "прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року".

Таким чином, починаючи з 1 січня 2017 року для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, зокрема окладу судді як однієї із складових суддівської винагороди, застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року, а не розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів.

Отже, Законом України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" від 15.05.2018 № 2415-VIII передбачено необхідність перерахунку розміру щомісячного грошового утримання судді у відставці, виходячи з цієї розрахункової величини, яка в майбутньому може змінюватись. Зміна розміру окладу судді, який є складовою суддівської винагороди, є підставою для перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці.

Таким чином, відповідачем після 22.07.2018 повинна бути видана позивачу нова довідка про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи із встановленого порядку обчислення грошової винагороди судді із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених Законом "Про державний бюджет України" на відповідний рік.

Запровадженні законодавцем зміни також свідчать на користь висновку про відсутність підстав для видачі відповідачем довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання суддівської винагороди ОСОБА_1 із зазначенням суддівської винагороди, яка враховується для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці станом на 1 січня 2018 року, обрахованої із урахуванням розміру мінімальної заробітної плати з 01.01.2018 - 3723 грн.

Положеннями частин 1, 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час розгляду та вирішення спору, далі - КАС України) визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 ст. 77 згаданого Кодексу).

За змістом статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, а також ураховуючи те, що позивач не пройшов кваліфікаційне оцінювання, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними, а позов таким, що не належить до задоволення.

З огляду на висновок суду про відмову в задоволенні позову в повному обсязі та положення ст. 139 КАС України, судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 241-246, 250, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП - НОМЕР_1) до Апеляційного суду Житомирської області (вул. Святослава Ріхтера, 24, м. Житомир,10008, ідентифікаційний код - 38035726), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Андрушівське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Вобяна, 15, м. Андрушівка, Житомирська область, 13403, ідентифікаційний код - 20404952) про визнання визначеного до виплати розміру суддівської винагороди протиправним, зобов'язання вчинити дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Є.Ю. Романченко