Рішення № 79577948, 04.02.2019, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа №203/8195/13-ц

Провадження №2/0203/126/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.02.2019 року Кіровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Католікяна М.О.,

при секретарі Дзьомі Ю.О.,

з участю:

-представниці позивача Христян М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

у с т а н о в и в:

02 грудня 2013 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02.04.2008 року між сторонами було укладено кредитний договір, за умовами якого відповідачка отримала грошові кошти, зобов'язавшись повернути їх у порядку та на умовах, визначених договором. Відповідачка не виконує свої зобов'язання за кредитним договором, що стало причиною звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідачки заборгованості в сумі 32 805,14 грн. з урахуванням процентів за користування коштами, неустойки та комісії (а.с.а.с. 2, 3).

26 червня 2014 року суд ухвалив заочне рішення, яким позов задовольнив у повному обсязі (а.с. 51).

Ухвалою суд 29.05.2018 року суд скасував заочне рішення від 26.06.2014 року та призначив справу до повторного розгляду у порядку спрощеного позовного провадження (а.с. 97).

Представниця позивача у судовому засіданні позов підтримала, пояснивши, що 02.04.2008 року між сторонами було укладено кредитний договір, за умовами якого відповідачка отримала грошові кошти в сумі 9 000,00 грн., зобов'язавшись повернути їх у порядку та на умовах, визначених договором. Відповідачка в односторонньому порядку припинила виконання своїх зобов'язань.

Відповідачка, її представники до суду не з'явилися, були повідомлені належним чином. Відзив на позов подано 01.11.2018 року (а.с.а.с. 161 - 163).

Заслухавши пояснення представниці позивача, вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частинами 2, 3 статті 12 ЦПК учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності з частинами 1, 3 статті 13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За правилами, встановленими статтею 76 ЦПК, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частинами 1, 5 статті 81 ЦПК визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За змістом частини 2 статті 77 ЦПК предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Аналіз доказів, наданих позивачем, у контексті приведених вище норм, свідчить про безпідставність заявлених позовних вимог.

Так, позивач стверджує, що між сторонами 02.04.2008 року було укладено кредитний договір, за умовами якого позивач надав відповідачці кредит у сумі 9 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом (30,0% на рік) на суму залишку заборгованості за кредитом. Кредитним договором, на думку позивача, є сукупність документів, що містять умови надання кредиту, а саме: заява від 02.04.2008 року, Умови та правила надання банківських послуг. Відповідачка неналежно виконує свої зобов'язання з повернення кредитних коштів та процентів за ними, і у неї перед позивачем станом на 31.10.2013 року утворилася заборгованість у сумі 32 805,14 грн. відповідно до доданих позивачем розрахунків (а.с.а.с. 4 - 11).

Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1055 ЦК кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

У відповідності з частинами 1, 2 статті 207 ЦК, яка регулює правила додержання письмової форми правочинів, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Таким чином, кредитний договір має бути укладений у письмовій формі у вигляді одного документа (що містить усі істотні умови), підписаного обома сторонами, або у вигляді декількох документів, якими сторони обмінялися (листи, телеграми, телетайпне чи електронне повідомлення тощо). При цьому документи, якими сторони обмінюються, також мають містити підписи відправників.

Між тим, аналіз зазначених доказів свідчить про те, що єдиним документом, що містить підписи сторін є заява від 02.04.2008 року, яка не містить більшості істотних умов кредитного договору.

На думку позивача, такі істотні умови сторони узгодили в Умовах та правилах надання банківських послуг.

Така позиція є безпідставною, оскільки позивач не довів належними, допустимими, достовірними й достатніми доказами, що відповідачка при складанні заяви ознайомилася саме із цими Умовами і правилами надання банківських послуг.

Так, у справі, що розглядається, позивачем за допомогою жодного доказу не підтверджено, що відповідачка, підписуючи заяву, розуміла саме ті Умови та правила надання банківських послуг, що додано позивачем до позову.

З огляду на викладене факт ознайомлення відповідачки з Умовами та правилами надання банківських послуг не можна визнати доведеним, а самі Умови та правила надання банківських послуг не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору, у зв'язку з чим суд не знаходить підстав для задоволення позову.

Крім того, із заяви від 02.04.2008 року вбачається, що, підписуючи її, відповідачка, у тому числі погодилася з Тарифами, які позивач протягом розгляду справи не надав.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 11.03.2015 року №43098344 (справа №6-16цс15), яка відповідно до статті 263 ЦПК підлягає урахуванню судом.

Крім того, таку ж позицію зайняв і новостворений Верховний Суд, який у постанові від 21.02.2018 року, ухваленій у цивільній справі №203/5497/13-ц (провадження №61-1391св18), постанові від 05.03.2018 року, ухваленій у цивільній справі №192/156/17 (провадження №61-2109св18), дійшов аналогічного висновку з тих самих правовідносин.

При цьому суд бере до уваги й те, що позивач на виконання статей 12, 13 ЦПК не вважав за необхідне у відповідний процесуальний спосіб довести обставини, які мають значення для справи і на які він послався як на підставу своїх вимог, безпосередньо у суді, обмежившись матеріалами, доданими до позовної заяви.

Керуючись статтями 5, 7, 10 - 13, 19, 23, 76 - 81, 89, 133, 141, 209, 210, 213, 223, 228, 229, 258, 259, 263 - 265, 274, 275, 279 Цивільного процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

Акціонерному товариству комерційному банку «ПриватБанк» (ідентифікаційний номер - 14360570; 01001, Україна, місто Київ, вулиця Грушевського, 1Д) у позові до ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_1; АДРЕСА_1) про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється від дня складення повного судового рішення. Рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне рішення складено 04 лютого 2019 року.

Суддя М.О. Католікян