Рішення № 79575446, 24.01.2019, Тиврівський районний суд Вінницької області

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

24.01.2019 р. 145/1069/18 2/145/59/2019

Тиврівський районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Ратушняка І. О.

при секретарі Тихій О.Н.

за участі представника позивача Сікори О.Г.

відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Тиврівської районної державної адміністрації Вінницької області до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав,

встановив :

Тиврівська РДА звернулась до суду з позовом, в якому вказує, що ОСОБА_2 є матір'ю малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відомості про батька записані за вказівкою матері згідно з ч.1 ст.135 СК України. ОСОБА_2 разом із сином ОСОБА_3 проживають по АДРЕСА_1. Дана сім'я перебуває на обліку та під супроводом районного центу соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді як сім'я, що перебуває у складних життєвих обставинах. На території Пилявської сільської ради ОСОБА_2 зарекомендувала себе з негативної сторони, ніде не працює, неодноразово помічалася в зловживанні алкогольними напоями, а також залишенні дитини без догляду.

ОСОБА_2 не створила належних санітарно-побутових умов проживання в помешканні. В будинку брудно, меблі поламані, у вікнах відсутнє скло, рами забиті плівкою. Хлопчик не відвідував школу через відсутність чистого одягу.

На ОСОБА_2 працівниками Тиврівського відділення Жмеринського відділу поліції 06 грудня 2017 року складено протокол та притягнено до адміністративної відповідальності за ст.184 ч.І КУпАП

Службою у справах дітей Тиврівської РДА 30 листопада 2018 року ОСОБА_3 влаштовано до комунального закладу «Вінницький обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей». Мати хлопчика не вжила жодних заходів щодо повернення дитини в сім'ю, не створила в будинку належні умови для проживання малолітньої дитини, житло знаходиться в жахливому стані. ОСОБА_2 не має постійного місця роботи, сина провідувала в центрі соціально-психологічної реабілітації дітей лише тричі.

Просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно її малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

В судовому засіданні представник органу опіки і піклування Тиврівської РДА Сікора О.Г. позовні вимоги підтримала та підтвердила обставини, зазначені вище. Вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3, 2007 р.н., оскільки за період перебування дитини у реабілітаційному центрі умов, достатніх для проживання сина, вона не створила.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позову та не позбавляти її батьківських прав щодо сина ОСОБА_3. Пояснила суду, що вона вже переглянула свої життєві цінності, не зловживає спиртними напоями, працює неофіційно, на даний час влаштовується на офіційну роботу. В силу своїх можливостей створила всі належні умови для проживання свого сина, в подальшому буде забезпечувати всім необхідним, піклуватися про нього та любити. На даний час вона проживає із дочкою ОСОБА_5 та її дитиною, допомагає їм матеріально. Оскільки льох промерзає та потребує ремонту, картоплю поки зберігає у сусіда. В будинку збирається облаштувати ще одну кімнату, де будуть окремо дочка зі своєю дитиною.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні показала, що вона - сільський голова с.Пилява. З тих пір як з позивачкою проживає донька ОСОБА_5 з дитиною, в хаті прибрано, тепло, зроблено ремонт, необхідний для проживання. Позивачка більшість часу проживає у співмешканця у с.Кліщів. Останнім часом (з вересня) в стані алкогольного сп'яніння ніхто її не бачив, скарг до сільської ради на неї не надходило.

Свідок ОСОБА_8 показала, що вона - секретар Пилявської сільської ради. Була при огляді умов проживання ОСОБА_2 В хаті було тепло, затишно, однак лише два ліжка, позивачка сказала, що облаштує для сина ще місце для сну та того, щоб робити уроки. Продукти харчування були у наявності, але в малій кількості, консервації, запасів овочів не було. Сусід позивачки - гарний господар, підтвердив, що ОСОБА_2 працює неофіційно, не вживає алкоголь.

Суд, перевіривши та оцінивши доводи представника органу опіки і піклування Тиврівської РДА, доводи та заперечення відповідача ОСОБА_2, дослідивши надані ними докази та оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення свідків, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У справі Bellet v. France суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Відповідно до ч.ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до положень ч.3 ст.51 Конституції України дитинство в Україні охороняється державою.

Відповідно до частини 1 статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради УРСР № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, частин 7, 8 статті 7 СК України, під час вирішення будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з як найкращого забезпечення інтересів дітей.

Відповідно до статті 9 Конвенції про права дитини, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в як найкращих інтересах дитини.

Згідно вимог ч.2 ст.1, ч.3 ст.5 СК України пріоритетом у правовому регулюванні сімейних відносин є забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

Згідно ч.2 ст.150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до пунктів 1-5 статті 150 СК України, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини,свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Відповідно до статті 152 СК України право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та людської гідності. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Згідно вимог ч.1 ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до роз'яснень. викладених у п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

В п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток, як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи суд може відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_2 є матір'ю ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є що підтверджується свідоцтвом про народження дитини (а.с. 5). Відомості про батька зазначено відповідно до ч.1 ст.135 СК України, що стверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до ст.ст.126,13, 135 СК України (а.с.6).

Відповідачка ОСОБА_2 разом із сином ОСОБА_3 проживають по АДРЕСА_1, що стверджується довідкою про склад сім'ї (а.с.7).

Відповідно до довідки Пилявської сільської ради №498 від 20.11.2017 р. дана сім'я перебуває на обліку та під супроводом районного центу соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді як сім'я, що перебуває у складних життєвих обставинах, на території Пилявської сільської ради ОСОБА_2 зарекомендувала себе негативно: ніде не працює, неодноразово помічалася в зловживанні алкогольними напоями, а також залишенні дитини без догляду.

Рішенням №39 від 08.11.2017 р. дитину ОСОБА_3 тимчасово вилучено у ОСОБА_2

Службою у справах дітей Тиврівської РДА 30 листопада 2017 року ОСОБА_3 влаштовано до КЗ «Вінницький обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей».

Відповідно до довідки-характеристики Пилявської сільської ради №411 від12.09.2018 р. ОСОБА_2 зарекомендувала себе посередньо, так як зловживала раніше алкогольними напоями . На даний час не помічалася у зловживанні алкоголем. В порушенні громадського порядку не помічалася, скарг та нарікань на неї до сільської ради не надходило.

Відповідно до характеристики КЗ «Вінницький обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей» від 25.09.2018 р. мати ОСОБА_2 провідувала сина ОСОБА_3 впродовж перебування його у закладі, під час хвороби доглядала за хлопчиком, а після виписки систематично провідувала його. Хлопчик емоційно прихильний до матері.

Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов відповідачки від 16.01.2019 р. ОСОБА_2 проживає в с.Пилява у власному будинку з дочкою ОСОБА_5, 1999 р.н., яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною ОСОБА_7, 2017 р.н., до досягнення нею трирічного віку. Будинок у задовільному стані, чисто та тепло, запас палива відсутній, продуктів мінімум.

З матеріалів справи та пояснень сторін, свідків вбачається, що ОСОБА_2 зробила належні висновки із ситуації, яка з нею сталась, вчиняє дії направлені на її виправлення, а саме: перестала вживати спиртні напої, працює, почала створювати всі необхідні для проживання дитини.

Зазначене підтверджується актами обстеження умов проживання, показаннями свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9

Суд вважає, що позивачем та його представником ОСОБА_1 належним чином не вмотивовано доводів про обрання щодо відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, не надано належних та допустимих доказів, що відповідачка свідомо та умисно ухиляється від виконання батьківських обов'язків і що позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до малолітнього сина ОСОБА_3 буде в його інтересах, а судом не встановлено свідомого нехтування нею своїми обов'язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для матері, так і для дитини (ст. 166 Сімейного кодексу). Це означає, що позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Суд прийшов до висновку, що мати дитини хоче і бажає спілкуватися із сином, брати участь у його вихованні та утриманні, а тому у даному випадку у якнайкращих інтересах малолітнього ОСОБА_3 буде збереження його зв'язків з матір'ю, оскільки ОСОБА_2 не є особливо непридатною та явно неблагополучною

Беззаперечні докази винної поведінки та свідомого нехтування своїми обов'язками відповідача, які б свідчили про ухилення нею від виховання свого сина і як наслідок необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав до суду не надано. Оскільки дії відповідачки засвідчують, що вона не втратила інтересу до дитини, має бажання та можливість утримувати та виховувати сина, враховуючи доведеність певних намагань відповідача проявити турботу до дитини, суд вважає доцільним і таким що відповідає інтересам дитини - не позбавляти ОСОБА_2 батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання сина.

Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Європейським судом з прав людини при вирішенні справи № 39948/06 «Савіни проти України» в пунктах 49-52 рішення від 18 грудня 2008 року зазначено, що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (справа «Ньяоре проти Франції» (Gnahore v. France), N 40031/98, п. 59, ECHR 2000-IX). Отже, відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава-відповідач повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини (справа «Скоццарі та Дж'юнта проти Італії», NN 39221/98 і 41963/98, п. 148, ЄСПЛ 2000-VIII).

Таким чином, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, враховуючи, що відповідачка ОСОБА_2 на даний час умисно не ухиляється від виконання своїх материнських обов'язків щодо виховання дитини на даний час вона прагне належним чином виконувати свої материнські обов'язки, повноцінно приймати участь у вихованні сина, а тому позбавлення її батьківських прав на даний час є передчасним, так як винна поведінка її або свідоме нехтування своїми обов'язками щодо дитини в суді не доведені, а тому в задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

На підставі та керуючись ст.51 Конституції України, ст.ст.5, 150,151, 152, 155, 164 СК України, ст.ст. 4, 7, 10, 12, 13, 15, 16, 18, 76-81, 258, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, Законом України "Про охорону дитинства", Постановою Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав", суд

ухвалив:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Вінницького апеляційного суду через Тиврівський районний суд Вінницької області протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення, тобто з 31.01.2019 р.

Суддя Ратушняк І. О.