Рішення № 79574697, 01.02.2019, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

01.02.2019р. Справа №905/1801/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-виробниче підприємство "Олтак",

м.Запоріжжя

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Бестбетон", м.Маріуполь

про стягнення збитків в сумі 112242,00 грн.

Суддя Левшина Г.В.

при секретарі судового засідання Хохуля М.С.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

В засіданні суду брали участь:

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-виробниче підприємство "Олтак", м.Запоріжжя, позивач, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Бестбетон", м.Маріуполь, про стягнення збитків в сумі 112242,00 грн., що виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань з поставки товару.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за усним договором стосовно постачання 10 та 11 вересня 2018р. на виробничу площадку позивача готової бетонної суміші С20/25 (В25 М350) П4.

Ухвалою господарського суду від 03.10.2018р. відкрите провадження у справі №905/1801/18, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

08.11.2018р. до суду надійшов відзив на позов від 06.11.2018р., згідно якого відповідач проти позовних вимог заперечує з посилання на ті обставини, що:

- рахунок №203 від 05.09.2018р. на суму 308914,50 грн. на поставку готової бетонної суміші 106,25 куб.м., наданий позивачем в обґрунтування позовних вимог, є від самого початку недійсним та не може бути доказом у судовій справі, оскільки того ж дня керівником позивача було змінено своє рішення та зменшено першу партію продукції до 15 куб.м. як пробну, тому рахунок №203 від 05.09.2018р. як ще не виконаний того ж дня було виправлено на загальну суму 54072,00 грн.;

- рахунок №203 від 05.09.2018р. на суму 308914,50 грн. не може визнаватися як доказ у справі, тому що не підписаний та не містить печатки підприємства;

- листом №963 від 06.09.2018р. позивач звернувся до відповідача з заявкою на поставку готової бетонної суміші 10.09.2018р. в обсязі 15 куб.м. та саме на це замовлення було виставлено рахунок №203 від 05.09.2018р. на суму 54072,00 грн., умови якого були виконанні відповідачем 10.09.2018р.;

- 11.09.2018р. позивачем здійснено оплату в сумі 68496,00 грн. в рахунок поставки товару в обсязі 24 куб.м. відповідно до рахунку №218 від 10.09.09.2018р. на суму 75861,00 грн.;

- посилання позивача на відсутність постачання товару в обумовлені терміни, спростовуються товарно-транспортними накладними №1045 від 10.09.2018р., згідно якої отримано замовником бетонну суміш 8,0 куб.м. о 14-15 год. 10.09.2018р., №1046 від 10.09.2018р., згідно якої отримано замовником бетонну суміш 7,0 куб.м. о 15-25 год. 10.09.2018р., №1058 від 11.09.2018р., згідно якої отримано замовником бетонну суміш 8,0 куб.м. о 14-30 11.09.2018р., №1060 від 11.09.2018р., згідно якої замовник відмовився від отримання, №1059 від 11.09.2018р., згідно якої отримано замовником бетонну суміш 6,0 куб.м. о 16 год. 11.09.2018р.;

- висновки позивача про неналежну якість отриманого товару є необґрунтованими та недоведеними, оскільки ситуація щодо незадоволення якістю бетону доводиться шляхом відбору проб за участю двох сторін, претензія щодо якості бетону доводитися шляхом відбору проб в присутності обох сторін, випробування проводиться у сертифікованій лабораторії, про що було повідомлено позивача, однак на адресу відповідача не надходило заявок від замовника про сумісний відбір проб;

- посилання позивача на втрату інтересу є безпідставними, оскільки на рахунки відповідача 06.09.2018р. та 11.09.2018р. надійшли кошти в сумі 112242,00 грн. та відповідно до товарно-транспортних накладних за 10.09.2018р. та 11.09.2018р. готова бетонна суміш отримана позивачем;

- позивачем відповідно до ст.ст.74, 76 Господарського процесуального кодексу України не доведено належними доказами обставини, які входять в предмет доказування, а саме: зірване виконання зобов'язань позивачем перед своїм замовником, неналежна якість отриманої готової бетонної суміші, неотримання позивачем товару;

- позов позивача є штучним та безпідставним відповідно до ч.3 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, спрямований на отримання незаконної вигоди за рахунок повернення коштів та використання бетонної суміші при будівництві об'єкту в с.Благовещенка Запорізької області;

- заявлені позивачем судові витрати є необґрунтовними та повинні бути оплачені позивачем в повному обсязі, оскільки відповідач не визнає позовні вимоги в повному обсязі;

- позивачем не доведено понесення збитків, оскільки між позивачем та відповідачем наявні договірні відносини, оплата здійснюється в межах діючого договору та мав місце рух матеріальних цінностей від відповідача до позивача.

Крім того, відповідачем до відзиву на позовну заяву надано заяви свідків по справі. При цьому, відповідач у відзиві на позовну заяву просить суд стягнути з позивача судові витрати, які відповідач поніс, у зв'язку з розглядом справи про що, надав попередній (орієнтовний розрахунок суми судових витрат.

14.11.2018р. до суду від відповідача надійшла заява з документальним підтвердженням судових витрат, які вже станом на 14.11.2018р. понесені підприємством, у зв'язку з розглядом справи.

14.11.2018р. до суду від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог в порядку п.2 ч.2 ст.46 Господарського процесуального кодексу України, в обґрунтування якої позивач зазначає, що в обумовлений між сторонами термін постачання товару відбулось частково, заявлений товар - бетонна суміш марки С20/25 (В25 М350) П4, яка була вказана в рахунку на оплату, в обсязі 10 куб.м., позивачеві поставлена не була.

Таким чином, позивач вважає, що через невиконання своїх зобов'язань відповідачем з постачання товару і у зв'язку з відмовою від прийняття виконання зобов'язання і повідомлення про втрату інтересу до його виконання - у відповідача в силу ч.3 ст.612 Цивільного кодексу України виник обов'язок відшкодувати збитки в розмірі 21540,00 грн.

Разом з тим, позивачем до вказаної заяви надано заяви свідків.

04.12.2018р. через канцелярію суду від відповідача надійшли заперечення на заяву позивача про зменшення позовних вимог, в яких останній зазначив, що:

- продукцію було виготовлено та доставлено виробником з міста Маріуполь до Запорізької області с.Благовещенка, повідомлення про відмову від отримання товару за місцем його прийняття було безпідставним, оскільки з трьох машин з бетонною сумішшю, які протягом 11.09.2018р. були доставлені в с.Благовещенка, лише друга машина не була прийнята замовником;

- у позивача відсутні підстави для повернення готової бетонної суміші, оскільки умовами домовленостей між сторонами не передбачалась можливість відмовитися від товару, який обмежений в терміні використання та доставлено транспортом виробника більше ніж за 170,0 км.;

- позивачем документально не доведено зірване виконання зобов'язань перед своїм замовником;

- позивачем не надано жодного доказу стосовно неналежної якості бетонної суміші, а тому дані факти є недоведеними;

- лист №983 від 12.09.2018р., в якому позивач повідомив відповідача про загальну непоставку готової бетонної суміші та вимагає в 7-денний термін повернути всю суму оплати -112242,00 грн., суперечить дійсним обставинам справи, які вже встановлені в судовому процесі та не може бути доказом при її розгляді;

- розрахунок позовних вимог не відповідає дійсності, адже рахунки №203 від 05.09.2018р. та №218 від 10.09.2018р. позивачем не оспорюються, а відповідно до вищезазначених рахунків позивач повинен був сплатити на користь відповідача 54072,00+75861,00=129933,00 грн., проте, позивачем оплачено 112242,00 грн., а тому саме позивач має заборгованість перед відповідачем в сумі 17691,00 грн.;

- твердження позивача щодо ненаправлення накладних, актів та рахунків на його адресу не відповідають дійсності, адже рахунки №203 від 05.09.2018р., №218 від 10.09.2018р. та акт наданих послуг були направлені на електронну адресу позивача, що підтверджується скріншотом з електронної поштової скриньки підприємства.

Крім того, у вказаній заяві відповідач просить стягнути з позивача судові витрати, які ним понесені у зв'язку із розглядом справи та надав попередній розрахунок судових витрат.

04.12.2018р. відповідачем подано до суду зустрічну позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-виробниче підприємство "Олтак", м.Запоріжжя про стягнення заборгованості в сумі 17691,00 грн.

05.12.2018р. до суду від позивача надійшла уточнена заява до заяви про зменшення позовних вимог, згідно якої позивач зазначив, що при подані заяви про зменшення позовних вимог №2-ю від 13.11.2018р. останнім не заявлено вимоги щодо послуг з доставки продукції автобетонозмішувачем відповідно до рахунку №203 від 05.09.2018р. Позивач зазначив, що оскільки товарно-транспортна накладна №1060 від 11.09.2018р. позивачем не підписана, а відтак товар не отриманий, відповідачем послуги з доставки продукції не надані, а згідно рахунку №203 від 05.09.2018р. сума за доставку продукції складає 5718,00 грн. з ПДВ. На підставі вищевикладеного, позивачем заявлено до стягнення збитки в сумі 27258,00 грн., з яких: 21540,00 грн. - вартість непоставленого товару, 5718,00 грн. - вартість ненаданих послуг з доставки продукції автобетонозмішувачем.

Ухвалою суду від 06.12.2018р. зустрічну позовну заяву від 29.11.2018р. Товариства з обмеженою відповідальністю "Бестбетон", м.Маріуполь до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-виробниче підприємство "Олтак", м.Запоріжжя про стягнення заборгованості в сумі 17691,00 грн. та додані до неї документи повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "Бестбетон", м.Маріуполь на підставі ч.1 ст.180 Господарського процесуального кодексу України.

12.12.2018р. до суду від позивача надійшла заява про надання документів, а саме доказів направлення уточненої заяви до заяви про зменшення позовних вимог від 05.12.2018р.

18.12.2018р. до суду від позивача надійшли пояснення по справі №1660 від 17.12.2018р., в яких позивач зазначив, що:

- між позивачем та відповідачем укладено договір поставки в спрощений спосіб, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфу 1 глави 30 Господарського кодексу України;

- сторони у спрощений спосіб погодили поставку товару 10.09.2018р. та 11.09.2018р.;

- позивач не прийняв товар, а у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про прийняття товару за накладними;

- відповідачем не надано ані позивачу, ані суду жодного доказу на підтвердження якості поставленого товару (сертифікат, посвідчення про якість, інше);

- позивачем одразу після надходження товару неналежної якості, 11.09.2018р., повідомлено відповідача про необхідність виклику уповноваженого представника для встановлення зазначеного факту, а 12.09.2018р. направлена вимога про повернення сплаченої за товар грошової суми;

- за товарно-транспортною накладною №1060 від 11.09.2018р. відповідач не передав позивачу товар, оскільки в графі «отримав» підпис уповноваженої особи позивача відсутній, а будь-яких інших доказів на підтвердження передачі товару за товарно-транспортною накладною №1060 від 11.09.2018р. відповідач не надав.

18.12.2018р. на електронну адресу суду та 22.12.2018р. на поштову адресу суду від відповідача надійшли заперечення на другу заяву позивача «уточнення заяви до заяви про зменшення позовних вимог», згідно якої відповідач стверджує про те, що:

- до уточнення заяви до заяви про зменшення позовних вимог позивачем не надано до суду інформацію про спрямованість її учасникам справи, а тому вказана заява подана всупереч вимог Господарського процесуального кодексу України;

- отримана заява не є документом, оскільки це є копія даного документа не засвідчена жодним представником позивача, про що свідчать відомості з опису вкладення у цінний лист, а тому відповідач вважає документ взагалі відсутній та не може бути розглянутий по суті справи;

- в п.1 заяви від 05.12.2018р. позивач просить прийняти уточнюючу заяву до заяви про зменшення послуг, але такої заяви про зменшення послуг позивачем відповідно даного відповідача не подавалось, так як заява від 13.11.2018р. має назву заява про зменшення позовних вимог та не містить інформації щодо послуг;

- заявлена вимога позивачем щодо стягнення вартості ненаданих послуг з доставки продукції в заяві про уточнення заяви до заяви про зменшення позовних вимог є безпідставною, оскільки виконання рахунку №203 від 05.09.2018р. на суму 54072,00 грн. відповідач забезпечив 10.09.2018р.;

- позивачем не надано жодних документів, відповідно до яких проведено розрахунок, адже у виставлених рахунках відповідачем №203 від 05.09.2018р. та №218 від 10.09.2018р. відсутні показники, на які посилається позивач, а тому застосовані показники позивача є не підтвердженими документально, а відповідно не можуть бути підґрунтям для вимог позивача;

- розрахунок послуг з доставки продукції автозмішувачем шляхом проведення арифметичних дій не можливий, оскільки були використані транспортні засоби різного об'єму кузова, що відповідно впливає на розрахунок витрат;

- позивач провів розрахунок особистих втрат з можливістю отримання безпідставної вигоди та не мають зовсім ніяких документів, які б підтверджували його позицію;

- позивачем не доведено понесення збитків, оскільки між сторонами наявні договірні відносини, оплата здійснюється в межах діючого договору та мав місце рух матеріальних цінностей від відповідач до позивача;

- вимоги позивача є штучними та безпідставними відповідно до ч.3 п.2 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позивач вже втретє змінює вимоги за відсутності будь-якої доказової бази;

- відповідач не визнає позовні вимоги, а тому судові витрати позивача є неґрунтовними та повинні бути оплачені позивачем в повному обсязі.

21.01.2019р. до суду від відповідача надійшла заява на підтвердження витрат, які відповідач поніс, у зв'язку із розглядом справи в якій відповідач відповідно до ст.126 Господарського процесуального кодексу України повідомив про понесені витрати, у зв'язку з розглядом даної судової справи. Крім того, до вказаної заяви позивачем додано проїзні документи.

Відповідно до ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

За змістом ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, зокрема, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Так, під час підготовчого провадження суд згідно із ст.ст.177, 182 Господарського процесуального кодексу України може роз'яснювати учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи; з'ясовує, чи повідомили сторони про всі обставини справи, які їм відомі; з'ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше тощо.

При цьому, відповідно до ст.177 Господарського процесуального кодексу України завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з'ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Згідно із ст.46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог, змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

За приписом ст.169 Господарського процесуального кодексу України заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.

Як було зазначено вище, позивачем під час здійснення підготовчого провадження подано суду заяву про зменшення позовних вимог в порядку п.2 ч.2 ст.46 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої зменшено розмір збитків до 21540,00 грн.

В уточненій заяві до заяви про зменшення позовних вимог, яка надійшла до суду 05.12.2018р., позивач визначив розмір збитків в сумі 27258,00 грн. внаслідок включення до складу збитків вартості ненаданих послуг з доставки продукції автобетонозмішувачем.

Дослідивши дані заяви позивача з метою остаточного визначення предмету спору, суд виходить з тих обставин, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Виходячи з того, що як первісні, так й змінені позовні вимоги, стосуються правовідносин сторін, пов'язаних з проведенням позивачем оплати на користь відповідача та постачанням, в свою чергу, відповідачем бетонної суміші позивачу у вересні 2018р., за своєю правовою природою позивачем не змінювались - вимоги про стягнення збитків, відповідач отримав дані заяви, судом прийняті заяви позивача та фактично розглянуті вимоги про стягнення з відповідача збитків в сумі 27258,00 грн.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно із ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За приписом ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтями 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України встановлені способи захисту цивільних прав та інтересів. Зокрема, права та законні інтереси захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Аналогічний припис містить ч.2 ст.20 Господарського кодексу України про те, що права суб'єктів господарювання захищаються, зокрема, іншими способами, передбаченими законом.

Таким чином, законодавець визначив, що цивільне право або охоронюваний законом інтерес можуть бути захищені судом не будь-яким способом, а тільки тим, що передбачений договором чи законом.

Виходячи зі змісту позовної заяви (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог та уточненої заяви до заяви про зменшення позовних вимог від 05.12.2018р.), позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення збитків в сумі 27258,00 грн., з яких 21540,00 грн. - вартість непоставленого товару, 5718,00 грн. - вартість ненаданих послуг з доставки продукції автобетонозмішувачем

Обґрунтовуючи дані позовні вимоги позивач посилається на невиконання відповідачем своїх зобов'язань з постачання бетонної суміші.

Так, як вказує позивач, 05.09.2018р. між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бестбетон" було укладено усний договір стосовно постачання 10 та 11 вересня 2018р. на виробничу площадку позивача готової бетонної суміші С20/25 (В25 М350).

05.09.2018р. за наслідками даної домовленості відповідачем було виставлено позивачу рахунок №203 від 05.09.2018р. на суму 308914,50 грн.

Виходячи з домовленостей сторін, позивачем було перераховано попередню оплату відповідачу на загальну суму 112242,00 грн. згідно платіжних доручень №3169 від 06.09.2018р. на суму 43746,00 грн. та №3197 від 11.09.2018р. на суму 68496,00 грн., а решта суми повинна була перерахована по факту постачання товару.

При цьому, як стверджує позивач, постачання товару мало відбуватися 10-11.09.2018р. автотранспортом постачальника за адресою: Запорізька обл., Більмацький р-н, с. Благовещенка з м.Маріуполь, а приймання товару за кількістю та якістю повинно було відбуватися на місці виконання замовлення.

Проте, в обумовлений між сторонами термін постачання товару відбулось частково, через що було зірвано виконання зобов'язання позивача перед своїми замовниками.

Так, 10.09.2018р. на адресу позивача надійшли 2 машини з бетонною сумішшю, які було прийнято представником позивача. На підтвердження вказаного факту відповідач надав заяви свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3

11.09.2018р. від відповідача надійшли 3 машини з бетонною сумішшю, 1 і 3 машини були прийняті позивачем, а 2 машина - обсягом 10 куб.м. не була прийнята через неналежну якість товару і водію запропоновано викликати повноважного представника від відбору проб.

Разом з тим, як зазначає позивач, замість відбору проб водій злив бетонну суміш біля будівництва та покинув будівельний майданчик, а тому заявлений товар - бетонна суміш марки С20/25 (В25 М350) П4, яка була вказана на рахунку на оплату, в обсязі 10 куб.м., позивачеві поставлена так і не була.

Через зазначений факт листом від 12.09.2018р. позивач повідомив відповідача, що через прострочення відповідачем своїх зобов'язань його виконання для позивача втратило свій інтерес.

Позивач вказує, що накладні на постачання товару позивачеві не направлені й досі, а товарно-транспортна накладна №1060 від 11.09.2018р., яка була надана позивачеві 12.11.2018р., не містить підпису особи, що приймала товар, а тому даний товар позивачу так і не було поставлено.

Розрахунок збитків позивач проводить на підставі рахунку №203 від 05.09.2018р., з яких з яких: 21540,00 грн. - вартість непоставленого товару (2154,00 грн. вартість 1 куб.м. з ПДВ. х 10 куб.м. непоставленої бетонної суміші), 5718,00 грн. - вартість ненаданих послуг з доставки продукції автобетонозмішувачем за 1 одиницю.

Відповідач у відзиві на позовну заяву та запереченнях позовні вимоги не визнає, оскільки вважає що позивачем не доведено понесення збитків, так як між позивачем та відповідачем наявні договірні відносини, оплата здійснювалась в межах діючого договору та мав місце рух матеріальних цінностей від відповідача до позивача.

Заперечуючи позовні вимоги відповідач посилається на ті обставини, що рахунок №203 від 05.09.2018р. на суму 308914,50 грн. на поставку готової бетонної суміші 106,25 куб.м., представлений позивачем суду в обґрунтування вимог, є недійсним та не може слугувати доказом у судовій справі, оскільки того ж дня керівником позивача було змінено своє рішення та зменшено першу партію продукції до 15 куб.м. як пробну, тому рахунок №203 від 05.09.2018р. як ще не виконаний того ж дня було виправлено на загальну суму 54072,00 грн.

Відповідно до листа №963 від 06.09.2018р. на поставку готової бетонної суміші 10.09.2018р. в обсязі 15 куб.м., відповідачем виставлено рахунок №203 від 05.09.2018р. на суму 54072,00 грн.

Платіжним дорученням №3169 від 06.09.2018р. позивачем перераховано за товар лише 43746,00 грн.

Як зазначає відповідач, на виконання вищезазначеної домовленості ним було виготовлено та відвантажено відповідно до товарно-транспортних накладних №1045 від 10.09.2018р. - 8,0 куб.м., №1046 від 10.09.2018р. - 7,0 куб.м. доставлено 10.09.2018р. в с.Благовещенка Запорізької області готову бетонну суміш, яка була прийнята представникам позивача, що підтверджується підписом на товарно-транспортних накладних.

11.09.2018р. позивачем здійснено оплату на суму 68496,00 грн. та замовлено іншу поставку товару.

На виконання вказаного замовлення, відповідачем виготовлено, відвантажено та відповідно до товарно-транспортних накладних доставлено в с.Благовещенка Запорізької області готову бетонну суміш: товарно-транспортна накладна №1058 від 11.09.2018р. - 8,0 куб.м. отримано замовником о 14-30 11.09.2018р., товарно-транспортна накладна №1059 від 11.09.2018р. - 6,0 куб.м. отримано замовником о 16 год. 11.09.2018р. При цьому, готову бетонну суміш у кількості 10 куб.м. за товарно-транспортною накладною №1060 від 11.09.2018р. замовник відмовився отримувати посилаючись на втому працівників.

Відповідач вважає, що висновки позивача про неналежну якість отриманого товару є необґрунтованими та недоведеними, оскільки ситуація щодо незадоволення якістю бетону доводиться шляхом відбору проб за участю двох сторін, претензія щодо якості бетону доводитися шляхом відбору проб в присутності обох сторін, випробування проводиться в сертифікованій лабораторії, про що було повідомлено позивача, однак на адресу відповідача не надходило заявок від замовника про сумісний відбір проб.

Разом з тим, відповідач спростовує посилання позивача щодо втрати інтересу, оскільки на рахунки відповідача 06.09.2018р. та 11.09.2018р. надійшли кошти в сумі 112242,00 грн. та відповідно до товарно-транспортних накладних за 10.09.2018р. та 11.09.2018р. готова бетонна суміш отримана позивачем.

Крім цього, відповідач також вважає, що розрахунок позовних вимог не відповідає дійсності, адже, рахунки №203 від 05.09.2018р. та №218 від 10.09.2018р. позивачем не оспорюються, а відповідно до вищезазначених рахунків позивач повинен був сплатити на користь відповідача 54072,00+75861,00=129933,00 грн., але позивачем оплачено 112242,00 грн., а тому саме позивач має заборгованість перед відповідачем в сумі 17691,00 грн.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, заслухавши сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають залишенню без задоволення, враховуючи наступне:

Відповідно до ст.20 Господарського кодексу України, ст.16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів може бути відшкодування збитків.

За приписами ст.22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно положень ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ч.1 ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

У відповідності до ч.1 ст.226 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

Обов'язок відшкодувати збитки є загальною формою цивільно-правової відповідальності, яка настає для боржника внаслідок порушення ним зобов'язань.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності відповідно до ст.623 Цивільного кодексу України та ст.224 Господарського кодексу України.

Умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Тобто збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.

Як було зазначено вище, обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на заподіяння йому відповідачем збитків внаслідок неналежного виконання своїх зобов'язань з постачання товару.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів, тобто, з дій осіб, спрямованих на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків згідно із ст.ст.626, 627 Цивільного кодексу України є договором.

За змістом положень ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 Цивільного кодексу України).

При цьому, положеннями ч.ч.1-3 ст.180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Виходячи зі змісту ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України у разі недосягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами договору, такий правочин буде тільки підтвердженням наміру сторін укласти відповідний договір.

Відповідно до ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Таким чином, виходячи зі змісту ст.655 Цивільного кодексу України, ст.712 Цивільного кодексу України договір поставки є предметним, оскільки за таким договором може бути продане тільки реально існуюче майно.

Предметом договору купівлі-продажу, згідно із ст.656 Цивільного кодексу України, може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Позивач обґрунтовуючи виникнення між сторонами зобов'язальних відносин з постачання товару посилається на рахунок №203 від 05.09.2018р.

За змістом наданої до матеріалів справи копії даного рахунку наявні відомості щодо товару - бетонні суміш готова С 20/25(В25 М350) П4 у кількості 106,25 куб.м. на суму 190718,75 грн. без ПДВ, а також послуги з доставки продукції автобетонозмішувачем у кількості - 14 на суму 66710,00 грн. без ПДВ. При цьому, за висновками суду, наявна у справі копія даного рахунку не містить у собі будь-яких відміток відповідача, його печатки, підписів уповноважених осіб останнього.

Як було встановлено судом під час розгляду справи, відповідач заперечує факт виникнення між сторонами правовідносин саме внаслідок виставлення даного рахунку та його оплати в-подальшому посилаючись на ті обставини, що такий рахунок був пробним, того ж дня керівником позивача було змінено своє рішення та зменшено першу партію продукції до 15 куб.м., внаслідок чого рахунок №203 від 05.09.2018р. було виправлено на суму 54072,00 грн. Крім цього, відповідач стверджує про виставлення позивачу 10.09.2018р. рахунку №218 на суму 75861,00 грн.

Таким чином, за твердженням позивача, за змістом відомостей у рахунку №203 від 05.09.2018р. відповідач мав поставити йому бетонну суміші у кількості 106,25 куб.м. на суму 190718,75 грн. без ПДВ, а також надати послуги з доставки продукції автобетонозмішувачем у кількості 14 шт. на суму 66710,00 грн. без ПВД.

Одночасно, за твердженням відповідача, він мав поставити позивачу бетонну суміш у кількості 15,00 куб.м. на суму 26925,00 грн. без ПДВ, а також надати послуги з доставки продукції авто бетонозмішувачем у кількості 2 шт. на суму 17640,00 грн. без ПВД., послуги з доставки продукції/додатковий час на вивантаження 1 год. на суму 495,00 грн. без ПДВ згідно рахунку №203 від 05.09.2018р.; бетонну суміш у кількості 24,00 куб.м. на суму 43080,00 грн. без ПДВ, а також надати послуги з доставки продукції автобетонозмішувачем у кількості 3 шт. на суму 19890,00 грн. без ПВД., послуги з доставки продукції/додатковий час на вивантаження 0,5 год. на суму 247,50 грн. без ПДВ згідно рахунку №218 від 10.09.2018р.

Згідно із ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

За змістом ст.13 Господарського процесуального кодексу України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

За приписом ст.76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.

Відповідно до чинного законодавства права і обов'язки сторін, які виникають за результатами здійснення господарської операції оформлюються первинними документами відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Згідно ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис" або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За своїм змістом рахунок не є первісним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції, а є лише документом, в якому зазначено суму належного за товар платежу.

Одночасно, враховуючи, що надана позивачем ксерокопія рахунку №203 від 05.09.2018р. на суму 308914,50 грн. взагалі не містить у собі жодних реквізитів відповідача, оригіналу цього рахунку не суду надано, суд не приймає його в якості належного доказу визначення сторонами обсягів та вартості поставки бетонної суміші.

Як наслідок, суд погоджується з позицією відповідача щодо наявності в нього обов'язку поставити позивачу:

- бетонну суміш у кількості 15,00 куб.м. на суму 26925,00 грн. без ПДВ, а також надати послуги з доставки продукції авто бетонозмішувачем у кількості 2 шт. на суму 17640,00 грн. без ПВД., послуги з доставки продукції/додатковий час на вивантаження 1 год. на суму 495,00 грн. без ПДВ згідно рахунку №203 від 05.09.2018р.

- бетонну суміш у кількості 24,00 куб.м. на суму 43080,00 грн. без ПДВ, а також надати послуги з доставки продукції авто бетонозмішувачем у кількості 3 шт. на суму 19890,00 грн. без ПВД., послуги з доставки продукції/додатковий час на вивантаження 0,5 год. на суму 247,50 грн. без ПДВ згідно рахунку №218 від 10.09.2018р.

Згідно вимог ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписом ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 662 Цивільного кодексу України встановлений обов'язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст.663 Цивільного кодексу України).

Одночасно, згідно із ст.689 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Як було зазначено вище, обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на заподіяння йому відповідачем збитків внаслідок неналежного виконання своїх зобов'язань з постачання товару.

Згідно ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

За висновками суду, ні у рахунку №203 від 05.09.2018р., на який посилається позивач, ані в рахунках №203 від 05.09.2018р., №218 від 10.09.2018р., не містяться відомості щодо визначення строку постачання відповідачем бетонної суміші позивачу, місця постачання, інших істотних умов постачання тощо.

Листом від 06.09.2018р. позивач звернувся до відповідача з заявкою №963 на постачання 10.09.2018р. бетонної суміші в с.Благовещенка, Більмацького району, марка М350 П-4, обсяг постачання 15 куб.м.

Згідно наданих до справи товарно-транспортних накладних №1045 від 10.09.2018р. відповідачем було поставлено позивачу бетонну суміш у кількості 8,0 куб.м., №1046 від 10.09.2018р. - 7,0 куб.м. Позивачем дані обставини не заперечуються та підтверджено.

Таким чином, за висновками суду, відповідачем було належним чином виконано свої зобов'язання з постачання замовленої позивачем бетонної суміші у кількості 15,0 куб.м. згідно заявки, викладеної у листі №693 від 10.09.2018р.

Будь-яких належних доказів наявності звернень позивача з вимогою щодо постачання відповідачем інших обсягів бетонної суміші матеріали справи не містять.

Таким чином, враховуючи неузгодження сторонами строку виконання відповідачем своїх зобов'язань з постачання бетонної суміші, відсутність доказів звернення позивача з відповідною вимогою, відсутнім є й відповідне порушення відповідачем строків виконання зобов'язання з постачання товару - бетонної суміші на суму 21540,00 грн.

За змістом наданих до справи товарно-транспортних накладних №1058 від 11.09.2018р. відповідачем було поставлено позивачу бетонну суміш у кількості 8,0 куб.м., №1059 від 11.09.2018р. - 6,0 куб.м., №1060 від 11.09.2018р. - 10 куб.м. При цьому, як зазначає відповідач, бетонну суміш у кількості 10 куб.м. згідно накладної №1060 від 11.09.2018р. позивач відмовився приймати з посилання на неналежну якість товару.

Згідно ст.268 Господарського кодексу України якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів. Номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої документації про якість товарів зазначаються в договорі. Якщо вказану документацію не опубліковано у загальнодоступних виданнях, її копії повинні додаватися постачальником до примірника договору покупця на його вимогу. У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості.

Відповідно до ст.673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети. У разі продажу товару за зразком та (або) за описом продавець повинен передати покупцеві товар, який відповідає зразку та (або) опису. Якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам. Продавець і покупець можуть домовитися про передання товару підвищеної якості порівняно з вимогами, встановленими законом.

За висновками суду, сторонами доказів узгодженням вимог щодо якості бетонної суміші не представлено.

Одночасно, позивачем відповідних посилань на стандарти, технічні умови, яким би мав відповідати товар також не вказано. Як наслідок, твердження позивача щодо порушення відповідачем своїх зобов'язань щодо якості товару, який постачається, є недоведеними.

Викладене, в свою чергу, тягне за собою недоведеність з боку позивача факту порушення відповідачем своїх зобов'язань з постачання товару, факту наявності збитків на суму 27258,00 грн. та, відповідного причинного зв'язку між діями/бездіяльністю відповідача та збитками.

Крім цього, згідно наданих позивачем платіжних доручень №3169 від 06.09.2018р. на суму 43746,00 грн., №3197 від 11.09.2018р. на суму 68496,00 грн., позивачем на користь відповідача було перераховано кошти за бетонну суміш та послуги з доставки згідно рахунку №203 від 05.09.2018р.

Постачання товару відповідачем позивачу відбувалося 10 та 11.09.2018р., тобто, після проведення позивачем оплати, внаслідок чого суд дійшов висновку про здійснення позивачем фактично попередньої оплати.

Відповідно до ст.693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Таким чином, наслідком невиконання продавцем свого обов'язку з постачання товару є не виникнення збитків у покупця, а виникнення у покупця права вимагати повернення попередньої оплати.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, позов про стягнення з відповідача на користь позивача збитків в сумі 27258,00 грн. підлягає залишенню без задоволення.

Судовий збір підлягає віднесенню на позивача.

Судом прийнято до уваги ті обставини, що внаслідок зменшення позивачем позовних вимог, останньому з державного бюджету України згідно ст.7 Закону України «Про судовий збір» підлягав поверненню судовий збір.

Проте, враховуючи мінімальну ставку судового збору як за первісними, так й за зменшеними позовними вимогами, судовий збір в сумі 1762,00 грн. у даному випадку не підлягає поверненню позивачу.

Відповідачем також заявлено про стягнення з позивача витрат, які він поніс у зв'язку із розглядом справи в загальній сумі 11686,78 грн., які складаються з:

- витрат із складання клопотання про перенесення попереднього судового засідання, у зв'язку з неотриманням матеріалів відповідачем - 800 грн. (затрачено 2 години робочого часу на складання документа та встановлення обставин справи, щодо помилок позивача в адресі направлення відповідачу позову);

- витрат із складання відзиву по справі - 2000,00 грн. (затрачено 5 годин робочого часу на вивчення матеріалів та складання ґрунтовного документа);

- витрат із складання заперечення на заяву позивача про зменшення позовних вимог по справі -1600,00 грн. (затрачено 4 години робочого часу на складання ґрунтовного документа);

- витрат на прибуття до господарського суду Донецької області до м.Харків 14.11.2018р. м.Маріуполь - 3780,16 грн., у тому числі вартість пального для проїзду з м. Маріуполь до м.Харків та у зворотньому напрямку біля 1200 км. в обидві сторони 1780,16 грн., витрати на відрядження - 2 дні, у зв'язку з тим, що дні проїзду входять до днів відрядження - 2000,00 грн. (13.11.2018р., 14.11.2018р.);

- витрат із складання заперечення на оновлену заяву позивача про збільшення позовних вимог по справі - 800,00 грн. (затрачено 2 години робочого часу на складання ґрунтовного документа);

- витрат на відрядження - 2 дні, у зв'язку з тим, що дні проїзду входять до днів відрядження -2000,00 грн. 20.01.2019р., 21.01.2019р.);

- витрат на проїзд Маріуполь-Харків в обидва кінці 706,62 грн. (323,24 грн. та 383,38 грн.).

Відповідно до ч.1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження понесених витрат відповідачем надано: копії чеків на паливно-мастильні матеріали, копії посвідчень про відрядження, копію акта №1 наданих послуг (до договору №12 від 16.10.2018р.) на суму 800,00 грн., копію вхідного платежу №645 від 22.11.2018р. на суму 800,00 грн.

Проте, за висновками суду, відповідачем до матеріалів справи не надано будь-яких доказів понесених витрат на правову допомогу, зокрема: витрат із складанням клопотання про перенесення попереднього судового засідання, у зв'язку з неотриманням матеріалів відповідачем, витрат із складання відзиву по справі, витрат із складання заперечення на заяву позивача про зменшення позовних вимог по справі, витрати на відрядження, витрат із складання заперечення на оновлену заяву позивача про збільшення позовних вимог.

Так, наданий відповідачем акт №31 наданих послуг (до договору №12 від 16.10.2018р.) на суму 800,00 грн. та вхідний платіж №645 від 22.11.2018р. на суму 800,00 грн. не можуть слугувати належним доказом понесених відповідачем судових витрат, адже, копія акта №31 наданих послуг не підписана ТОВ «Бестбетон» та містить підпис лише адвоката ОСОБА_4, а вхідний платіж №645 від 22.11.2018р. у призначенні платежу містить посилання на перерахування за адвокатські послуги згідно договору №12 від 16.10.2018р., доказів укладання договору про надання адвокатських послуг №12 від 16.10.2018р. між відповідачем та ОСОБА_4, відповідного договору матеріали справи не містять.

При цьому, документально відповідачем доведено лише витрати понесені для забезпечення участі у вказаних судових засіданнях в сумі 2486,78 грн. (вартість пального для прибуття до господарського суду Донецької області згідно чеків на суму 1780,16 грн. (розмір витрат, заявлений відповідачем до стягнення є меншим ніж у чеках) + посадочний документ №000В3F1E-8DAB-183D-0001 на суму 323,24 грн. + посадочний документ №000В3F1E-1D7B-182В-0001 на суму 383,38 грн.). Одночасно, доказів понесення ТОВ «Бестбетон» витрат на відрядження адвоката ОСОБА_4 матеріали справи також не містять (зокрема, згідно наданих до справи доказів адвокат ОСОБА_4 безпосередньо направляла себе у відрядження, проте, не ТОВ «Бестбетон).

Як наслідок, стягненню з позивача на користь відповідача підлягають витрати, пов'язані з розглядом справи, в сумі 2486,78 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 13, 74, 76, 123, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-виробниче підприємство "Олтак", м.Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бестбетон", м.Маріуполь про стягнення збитків в сумі 27258,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-виробниче підприємство "Олтак", м.Запоріжжя на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бестбетон", м.Маріуполь витрати, пов'язані з розглядом справи, в сумі 2486,78 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні 01.02.2019р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписано 04.02.2019р.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Г.В. Левшина