Рішення № 79553376, 31.01.2019, Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області

справа № 274/3910/18

провадження № 2-о/0274/45/19

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

31.01.2019 року м. Бердичів

Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області в складі: головуючого - судді Вдовиченко Т.М., з участю секретаря судового засідання Рудич М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Бердичеві Житомирської області цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення,-

В с т а н о в и в :

В серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд із заявою про встановлення факту захворювання при виконання обов'язку військової служби в 2015 році на території Донецької області, в результаті збройної агресії Російської Федерації проти України.

Заявник свої вимоги мотивує тим, що на підставі Указу Президента України №303/2014 від 17.03.2014 року «Про часткову мобілізацію», 28.01.2015 року Бердичівським ОМВК Житомирської області його було призвано на військову у Збройні Сили України. Військову службу проходив в складі Військової частини В1740 на посаді старшого навідника гранатометника відділення аеромобільно-десантного взводу 2-ї аеромобільно-десантної роти 1-го аеромобільно-десантного батальйону. В період з 14.03.2015 року по 07.04.2015 року безпосередньо брав участь в захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької області України у складі військової частини - польова пошта В1740. Після участі в бойових діях на сході України, зокрема з липня 2015 року, його почали турбувати болі в ділянці серця. У вересні 2015 року він пройшов курс лікування в польовому шпиталі м. Сватове Луганської області. З квітня 2015 року почалися болі в хребті, які на фоні фізичних навантажень тільки посилювались. 21.10.2015 року, враховуючи скарги на періодично виникаючі болі в ділянці серця колючого характеру, задишку при фізичних навантаженнях, болі в грудному відділі хребта, що посилюються при рухах, болі в обох колінних суглобах при ходьбі, погіршення розбірливості зверненої мови, косоокість правого ока, за розпорядженням командира військової частини - польова пошта В1740 від 05.10.2015 року №1345, госпітальна ВЛК військової частини А1065 провела медичний огляд та поставила заявнику діагноз: «Хронічна торакалгія із незначними м’язево-тонічними розладами. Стан після перенесеної гострої реакції на стрес з виходом в одужання. Наслідки перенесеної акубаротравми (02.2015 анамнестично) у вигляді двобічної сенсоневральної приглухуватості, стійке зниження слуху на обидва вуха при сприйнятті шепітної мови до 0,5 м». Згідно постанови ВЛК про причинний зв’язок захворювання, поранення, контузії, каліцтва, вищевказані захворювання - пов’язані з проходження військової служби.

Довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією було встановлено, що в результаті захворювань, отриманих під час захисту Батьківщини, заявнику була встановлена II група інвалідності.

Заявник вказує, що його військова служба була пов'язана з необхідністю відсічі збройної агресії відносно України. Зазначив, що збройна агресія Російської Федерації проти України почалась 20.02.2014 року з незаконної анексії АР Крим та продовжилася у квітні 2014 року, коли озброєні бандитські формування, контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами РФ, проголосили створення так названих «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки», провівши референдум у неконституційний спосіб. Вважає, що факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території України є загальновідомим, а тому не підлягають доказуванню відповідно до ч. 3 ст. 82 ЦПК України. Зазначив, що саме внаслідок військової агресії Російської Федерації при виконанні військової служби у 2015 році у Донецькій області отримав захворювання. Просить встановити юридичний факт захворювання при виконанні обов'язку військової служби в 2015 році на території Донецької області, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. Заявник вважає, що встановлення даного факту можливе лише у судовому порядку, оскільки іншого порядку не передбачено законом. Встановлення цього факту буде породжувати юридичні наслідки у вигляді визнання його жертвою міжнародного збройного конфлікту та виникнення у нього права на справедливу компенсацію з Держави-агресора.

Заявник подав заяву про розгляд справи у його відсутність, заяву про встановлення юридичного факту підтримав в повному обсязі.

Заінтересовані особи про час та місце розгляду справи повідомлені, але їх представники до суду не з'явилися.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши подані суду докази, вважає, що заява підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що відповідно до Указу Президента «Про часткову мобілізацію» №303/2014 від 17.03.2014 року заявник ОСОБА_2 призваний у Збройні Сили України Бердичівським ОМВК.

Згідно довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 11.06.2015 року та військового квитка, солдат ОСОБА_2 перебував на військовій службі у військовій частині польова пошта В1740, з 14.03.2015 року по 07.04.2015 року, безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції Донецької області (а.с.108-110, 161).

Як встановлено свідоцтвом про хворобу № 908, яке було видано 21.10.2015 року військово-лікарською комісією Військової частини польова пошта В1740 ОСОБА_1 отримав ряд захворювань, а саме: «Хронічна торакалгія із незначними м’язево-тонічними розладами. Стан після перенесеної гострої реакції на стрес з виходом в одужання. Наслідки перенесеної акубаротравми (02.2015 анамнестично) у вигляді двобічної сенсоневральної приглухуватості, стійке зниження слуху на обидва вуха при сприйнятті шепітної мови до 0,5 м». Згідно постанови ВЛК про причинний зв’язок захворювання, поранення, контузії, каліцтва, вищевказані захворювання - пов’язані з проходження військової служби (а.с. 162).

Відповідно до витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв’язку захворювань, поранень контузій, травм, каліцтв від 27.04.2017 року №1266, набуте ОСОБА_1 захворювання: «Наслідки перенесеної акубаротравми (02.2015 р. - анамнестично) у вигляді дисциркуляторної енцефалопатії II ст., з емоційно-вольовою нестійкістю; двобічної сенсоневральної приглухуватості з стійким зниженням слуху на обидва вуха при сприйнятті шепітної мови до 0,5 м. Співдружня розбіжна монолатеральна косоокість до 10 градусів правого ока за відсутності бінокулярного зору, при гостроті зору 1,0 на обидва ока. Хронічна торакалгія із незначними м’язево-тонічними розладами. Стан після перенесеної гострої реакції на стрес з виходом в одужання» - пов’язане із захистом Батьківщини (а.с. 177)

Згідно довідки до акта огляду МСЕК Серії 12 ААБ № 100753 від 03.05.2018 року ОСОБА_1 було встановлено другу групу інвалідності (а.с. 178).

Згідно витягу з наказу командира військової частини - польова пошта В1740 (по стройовій частині) від 03.12.2015 року №256, солдата ОСОБА_1, старшого навідника гранатометника відділення аеромобільно-десантного взводу 2-ї аеромобільно- десантної роти 1-го аеромобільно-десантного батальйону, визнано непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатним у воєнний час, звільнено з військової служби у запас та направлено для зарахування на військовий облік до Бердичівського ОМВК Житомирської області; виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, а з котлового забезпечення - з 04.12.2015 року (а.с. 176).

Конституцією України визначено, що Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України забезпечує державну незалежність, національну безпеку держави, є Головнокомандувачем Збройних Сил України; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; вносить до Верховної ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України (стаття 106 Конституції України).

До повноважень Верховної ради України, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 85 Конституції України, належить оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.

Наведені положення Конституції України знайшли свій розвиток у нормах Закону України «Про оборону України», Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Зокрема, як визначено в статті 1 Закону України «Про оборону України», збройна агресія це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України; засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п'ятому-сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях; дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах п'ятому-восьмому цієї статті; застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів.

Відповідно до статті 4 цього закону у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Президенту України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Із врахуванням наведеного можна дійти висновку, що встановлення факту збройної агресії належить до компетенції конституційних, політичних органів (суб'єктів) Верховної Ради України, Президента України, які наділені дискреційними повноваженнями у відповідних сферах.

Наведене підтверджується прийнятими Верховною Радою України та Президентом України актами, якими фактично встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України.

Постановою Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України" "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків" №337-VIII від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної ОСОБА_2 України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків". З якої вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин. На початковій стадії агресії особовий склад окремих російських збройних формувань не мав розпізнавальних знаків.

ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення юридичного факту захворювання при виконанні обов'язку військової служби у 2015 році на території Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької, Луганської областей. Метою встановлення такого факту є визначення статусу заявника як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, ратифікованої Україною 03 липня 1954 року. Іншого порядку встановлення такого юридичного факту законодавством України не передбачено.

Згідно зі статтею 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни особами, які перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.

У статті 55 Конституції України визначено, що права та свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до частин першої та другої статті 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

У Рішенні Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) зазначено, що частину другу статті 124 Конституції України необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.

Зміни до Конституції України, запроваджені Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», не призводять до втрати значення наведеного Рішення Конституційного Суду України.

У Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) визначено, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Така ж правова позиція щодо застосування тих самих норм права у подібних правовідносинах сформульована Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в іншому судовому рішенні, постановленому за результатами перегляду цивільної справи № 363/2981/16-ц. Підстав відступити від такого висновку, під час розгляду цієї справи не встановлено.

При вирішенні даної справи суд виходить з того, що факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території Донецької області України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.

Згідно з ч. 3 ст. 82 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Крім визнання окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України, міжнародною спільнотою та національним законодавством, суд вважає, що на таку вказують також джерела міжнародно-правового регулювання режиму окупації, а саме Гаазька конвенція про закони і звичаї сухопутної війни 1907 р., IV Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни 1949 р. і деякі положення Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів 1977 р.

Існуючі правові норми, що визначають режим окупації, переважно засновані на положенні ст. 42 Гаазької конвенції 1907 р.: «Територія вважається зайнятою, якщо вона дійсно знаходиться під владою ворожої армії». Згідно з цією ж ст. 42 Гаазької конвенції 1907 р., територія, до якої застосовано право окупації, повинна «дійсно перебувати під владою ворожої армії», причому «зайняття поширюється лише на ті області, де ця влада встановлена і в змозі проявляти свою діяльність».

Тобто поняття окупації може бути застосоване до територій, зайнятих країною агресором, якщо наявний її фактичний ефективний контроль окупованих територій. Стан окупації послідовно визначається на основі фактів.

З аналізу норм вказаних конвенцій можна підсумувати наступні ознаки ефективного контролю, а саме: достатня присутність військ держави окупанта; держава окупант здійснює свою владу над окупованою владою, яка втратила здатність до громадських функцій; ворожі сили здалися, були переможені чи відступили; над територією була встановлена тимчасова адміністрація; держава окупант видає укази громадянському населенню та контролює їх виконання.

Здійснення Російською Федерацією ефективного контролю частини території України, а саме: частини Донецької і Луганської областей, з усіма його ознаками підтверджується в сукупності наданою заявником інформацією з Інтернет - джерел прес центра СБУ, оперативної інформації інформаційно-аналітичного центру РНБОУ щодо ситуації на сході України, розслідувань проведених спільно міжнародними громадськими організаціями щодо транскордонних атак на сході України, резолюціями парламентської асамблеї Ради Європи.

Перебування заявника під час проходження ним військової служби на окупованій території Донецької області підтверджено матеріалами справи.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації на території Донецької області було порушено невід'ємне право на життя і здоров'я заявника.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Згідно з ч. 2 ст. 256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначеного іншого порядку їх встановлення.

Факт отримання заявником захворювання під час виконання обов'язку військової служби встановлений у визначеному законом порядку та підтверджений відповідними довідками та посвідченням, що наведені вище. Однак, виданими державними органами України документами не визначено, чим був викликаний обов'язок заявника щодо захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

Як роз'яснено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів, встановлення яких віднесено до компетенції відповідних органів виконавчої влади.

Встановлення даного факту заявнику необхідно для набуття ним статусу жертви міжнародного збройного конфлікту та статусу особи, що перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією.

Враховуючи викладене, а також те, що заявник у 2015 році у Донецькій області отримав захворювання при виконанні обов'язку військової служби, пов'язаного з захистом незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від збройної агресії Російської Федерації проти України, суд вважає за необхідне задовольнити заяву у повному обсязі.

Керуючись ст. 4, 5, 12,13, 76-81, 258, 259, 264, 265, 273, 315-317,354 ЦПК України, суд, -

В и р і ш и в :

Заяву ОСОБА_1, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення задовольнити.

Встановити юридичний факт захворювання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, при виконанні обов'язків військової служби у 2015 році на території Донецької області України, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Житомирського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно п.п.15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги можуть також подаватися учасниками справи до або через відповідні суди.

Головуючий: Т.М. Вдовиченко