Рішення № 79551576, 01.02.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

01 лютого 2019 року № 826/17447/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Маруліної Л.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1доГоловного управління Пенсійного фонду України в місті Києвіпро визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України Пенсійного фонду України в місті Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 18.08.2018 року та виплатити одноразово не отриману пенсію з 18.08.2018 року;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 704,80 (сімсот чотири) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що має право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Під час звернення до відповідача за призначенням пенсії ним було надано всі необхідні документи, які підтверджують наявність стажу для призначення пенсії на пільгових умовах, однак відповідачем протиправно відмовлено у призначенні відповідної пенсії.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.10.2018 року відкрито провадження у справі в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та зобов'язано відповідача подати до суду відзив на позовну заяву у встановлений судом строк.

Позивачем 13.11.2018 року через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярія) суду подано клопотання про приєднання додаткових доказів до матеріалів справи, до якого додано:

1. наказ Донецького виробничого об'єднання по видобутку вугілля «Шахта імені Максима Горького» від 27.03.1995р. №191;

2. протокол атестації робочих місць за умовами праці підземних працівників шахта імені М. Горького» від 27.03.1995 р.;

3. додатку № 1 /Список № 1 Розділ І «Гірничі роботи»/ Робітники, що зайняті повний робочий день на підземних роботах/.

Через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярія) суду, 04.12.2018 року відповідачем подано відзив на позовну заяву.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши, що позивачу правомірно відмовлено в призначенні пенсії на пільгових умовах, з огляду на відсутність правових підстав для зарахування до пільгового стажу періоду роботи на посадах, віднесених до Списку №1.

Позивачем 12.12.2018 року через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярія суду) подано Відповідь на відзив щодо позовної заяви.

Відповідно до частини третьої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Оскільки, позивачем подано відповідь на відзив, суд при винесенні рішення бере його до уваги.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, проаналізувавши положення чинного законодавства, судом встановлено наступне.

24.07.2018 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (надалі по тексту - відповідач) із заявою про призначення/перерахунок пенсії та іншими визначеними законодавством документами для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1.

Листом від 06.08.2018 року №53293/09 Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по заяві від 24.07.2018 року - відмовлено.

Вказане відповідач обґрунтовує тим, що згідно п. 2.22 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що затверджений Постановою правління Пенсійного фронду України 25.11.2005 № 22-1 "зареєстрований в Міністерстві юстиції України 31.07.2014 року за № 895/25672, до заяви про призначення пенсії додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637. Однак, в матеріалах пенсійної справи дані документи відсутні, а тому немає підстав для призначення пенсії позивачу.

Вважаючи таку відмову необґрунтованою, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

Оцінивши допустимість і достовірність кожного доказу, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд зазначає наступне.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон № 1058- ІV).

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-ІV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Пунктом 1 частини першої статті 9 Закону № 1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються у т. ч. пенсія за віком.

Частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

У відповідності зі статтею 26 Закону № 1058-ІV (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Згідно з пунктом 2 Розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058-ІV, пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими і важкими умовами праці на списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди вищезазначеним особам пенсії призначаються за нормами цього Закону і в разі досягнення пенсійного віку та трудового стажу, передбаченого Законом України Про пенсійне забезпечення № 1788-XII від 05.11.1991 року (далі Закон № 1788-XII).

Відповідно до положень пункту 16 Розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058-ІV, положення Закону № 1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Пунктом 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-ІV визначено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

На підставі частини 1 статті 44 Закону № 1058-ІV, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Закон № 1788-XII відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 статті 114 Закону № 1058-ІV, працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Водночас, у частині другій статті 114 Закону № 1058-ІУ встановлено правило щодо зменшення загального пенсійного віку для чоловіків, зокрема, працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи.

У відповідності до статті 62 Закону № 1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Зазначеній нормі відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637), відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637, визначено, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5).

Відомостями трудової книжки, як основного документа, який підтверджує стаж роботи позивача на підземних роботах та інші обставини, що визначають його право на пенсію на пільгових умовах підтверджуються записами у трудовій книжці: № 11 від 24.08.1987 року , № 12 від 26.01.1988 року, № 13 від 22.02.1988 року, № 14 від 01.03.1991 року, № 15 від 30.07.1993 року, № 16 від 19.08.1993 року, № 17 від 08.03.1994 року, № 18 від 28.03.1994 року, № 19 від 02.09.1994 року, № 20 від 01.05.1995 року, № 21 від 15.02.1996 року.

Вказаними вище записами трудової книжки підтверджені обставини зайнятості позивача на підземних роботах з повним робочим днем протягом його трудової діяльності у періоди; з 24.08.1987 року по 30.07.1993 року; з 19.08.1993 року по 08.03.1994 року; з 28.03.1994 року по 5.02.1996 року.

Таким чином, позивач має право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 по досягненню 52 років.

Крім того, позивачем в позовній заяві зазначено, що ним для призначення пенсії за Списком №1 відповідачу додатково надавалися уточнюючі довідки, що стосуються його трудової діяльності у періоди з 24.08.1987 року по 30.07.1993 року, з 19.08.1993 року по 08.03.1994 року, з 28.03.1994 року по 15.02.1996 року, натомість відповідачем зазначені довідки не було прийнято, з огляду на дату їх видачі.

Так, пільговий період роботи позивача з 24.08.1987 року по 30.07.1993 року додатково підтверджується уточнюючою довідкою від 19.06.2014 року № 89, що видана відокремленим підрозділом «Шахта імені М.І. Калініна» Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія».

Наступний пільговий період роботи позивача з 19.08.1993 року по 08.03.1994 року додатково підтверджується уточнюючою довідкою від 05.08.2014 року № 68, що видана відокремленим підрозділом «Шахта імені М. Горького» Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія».

Черговий пільговий період роботи позивача з 28.03.1994 року по 15.02.1996 року додатково підтверджується уточнюючою довідкою від 07.10.2014 року № 96, що видана відокремленим підрозділом «Шахта «Чайкіно» Державного підприємства «Макіїввугілля».

Як встановлено з доданих до позовної заяви копій вказаних уточнюючих довідок, в них зазначені періоди роботи позивача, що зараховуються до пільгового стажу; професії; посади; характер виконуваних робіт; розділи, підрозділи, пункти, найменування списків, їх номери, до яких включаються періоди роботи; первинні документи за час виконання робіт, на підставі яких видані зазначені довідки.

Отже, вказаними вище додатковими доказами, а саме уточнюючими довідками, підтверджується спеціальний стаж роботи позивача з 24.08.1987 року по 30.07.1993 року, з 19.08.1993 року по 08.03.1994 року з 28.03.1994 року по 15.02.1996 року.

Разом з тим, Відповідачем у відзиві зазначено, що шахти, на яких працював позивач, на момент видачі у 2014 році ними уточнюючих довідок, знаходилися в зоні проведення антитерористичної операції і тому відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є недійсними і не створюють правових наслідків з приводу визначення права на призначення пенсії, Довідки №68 від 05.08.2014 року, №96 від 07.10.2014 року та 89 від 19.06.2014 року відповідно до законодавства України, на думку Відповідача, вважаються не дійсними і не можуть прийматися судом як належний доказ.

З огляду на вищезазначене, суд зазначає наступне.

Згідно статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

У Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки Намібії» зазначено, що держави члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконним і недійсним, ця недійсність не може бути застосована до таких дій як, наприклад реєстрації народжень, смертей і шлюбів».

Так, у справі «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey 18.12.1986 & о) ЄСПЛ обмежився коротким пунктом посилання на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, тоді як у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Nurkey 10.05/2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому, ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de fackto та інститутів (окупаційної влади) далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше, означало б зовсім позбавити людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey 10.05.2001). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіка Молдова та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої договірної сторони (тобто є окупованою) (Mozer v . the Republic of Moldova and Russia 23022016 Ц 142).

Отже, оскільки право позивача, як право на пенсію, ґрунтується на положеннях Закону України «Про пенсійне забезпечення», Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку.

ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі «Ковач проти України», п.59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п.50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

У відповідності до частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно із статтею 21 Конституції України, усі люди є вільними у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.

Оцінюючи копії наданих позивачем документів, що видані підприємством на тимчасово окупованій території України, суд враховує висновки ЄСПЛ у справах проти Туреччини (зокрема, «Loizidou V. Turkey», «Cyprus v. Turkey»), а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v. the Republic of Moldova and Russia», «Ilascu and Others v. Moldova and Russia»), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), згідно яких ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.

Аналогічну правову позицію викладено в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 01.08.2017р. у справі №754/1981/17, згідно якої «Колегія суддів зазначає, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі не можуть бути підставою для відмови у призначенні та нарахуванні пенсії. Тому посилання відповідача на те, що організація знаходиться на тимчасово непідконтрольній території, що не уможливлює проведення перевірки поданих документів, як на підставу для відмови в призначенні пенсії, є необґрунтованими».

За таких обставин суд дійшов висновку про можливість прийняття до уваги зазначених документів, які підтверджують пільговий стаж позивача за Списком № 1.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Позовні вимоги є обґрунтованими, не спростованими суб'єктом владних повноважень, тому підлягають задоволенню.

Таким чином, відмова Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 є протиправною, а тому позовні вимоги в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 18.08.2018 року та виплатити одноразово не отриману пенсію з 18.08.2018 року - підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторона, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи квитанції від 10.10.2018 року №0.0.1154655275.1 ОСОБА_1 під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн., які підлягають присудженню на користь останнього.

Керуючись вимогами статей 2, 5- 11, 19, 72- 77, 90, 139, 241- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.

3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 18.08.2018 року та виплатити одноразово не отриману пенсію з 18.08.2018 року.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Згідно ч. 1 ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач: ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, іпн. НОМЕР_1);

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно - Кудрявська, буд. 16, ЄДРПОУ 42098368).

Суддя Л.О. Маруліна