Рішення № 79551251, 31.01.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 січня 2019 року № 640/19658/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Смолія І.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Громадської спілки "Громадський контроль та порядок"

до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація)

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Будінформ"

про визнання протиправним та скасування рішення,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м.Києва звернулась Громадська спілка "Громадський контроль та порядок" з позовом до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Будінформ" про визнання протиправним та скасування рішення.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов з підстав викладених в позовній заяві.

Представником відповідача на адресу суду подано письмовий відзив на заявлений адміністративний позов в якому просив суд відмовити в задоволенні позову з підстав не обґрунтованості.

Представником третьої особи на адресу суду подано письмові пояснення в яких просив суд відмовити в задоволенні позову.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Позивач зазначає, що за його інформацією Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища ТОВ «Будінформ» видано містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки будівництва житлового будинку з офісними приміщеннями та вбудованою автостоянкою по АДРЕСА_1 від 21.05.2010 №009-233.

Відповідно до п. 15.8 містобудівних умов від 21.05.2010 №009-233 дана земельна ділянка знаходиться в Центральному історичному ареалі, ділянка проектування знаходиться поза межами зон охорони пам'яток.

Крім того, позивач зазначає, що термін дії містобудівних умов від 21.05.2018 №009-233 закінчився 21.05.2012, а відтак використання їх для будівництва, проведення підготовчих дій та будівельних робіт є протиправними.

Земельна ділянка кадастровий номер НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 перебуває в оренді у ТОВ «Будінформ» на підставі рішення Київської міської ради №121-10/994 від 23.10.2003 для будівництва житлового будинку з офісними приміщеннями та вбудованою автостоянкою на АДРЕСА_1.

На виконання якого укладено та зареєстровано договір оренди від 03.08.2004 за № 82-6-00204. Договір укладено на 15 (п'ятнадцять) років до 03.08.2019, речове право внесене до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ТОВ «Будінформ».

Відповідно до ч.1 ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, їх комплексів (ансамблів), історико- культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.

Межі та режими використання зон охорони пам'яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини.

Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам'яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

Відповідно до Генерального плану м. Києва 2020 територія проектування оскаржуваних містобудівних умов та обмеження для проектування об'єкта будівництва (надалі - МУО) належить до Центрального історичного ареалу.

Відповідно до п. 2.3.10 Правил забудови м. Києва (надалі - Правила забудови м. Києва), затверджених Рішенням Київської міської ради від 27.01.2005 №11/2587, які були чинні на момент прийняття оскаржуваних МУО, у межах Центральної планувальної частини міста Києва, визначеної Генеральним планом міста Києва та проектом планування ного приміської зони на період до 2020 року, затвердженим рішенням Київської міської ради 28.03.2002 №370, та Центрального історичного ареалу міста Києва забороняється будівництва висотних будинків. Центральний історичний ареал міста Києва та Центральна планувальні частина міста Києва визначаються графічною частиною до Правил забудови м. Києві (див. додаток 10 до Правил забудови м. Києва). У межах Центральної планувальної частин міста Києва на території, де не встановлено зони охорони пам'яток, розміщення та проектування будинків підвищеної поверховості допускається виключно на підставі історико-містобудівних обґрунтувань та містобудівних обґрунтувань щодо визначення параметрів об'єкта містобудування.

Відповідно до п. 4.5.1 Правил забудови м. Києва, в залежності від призначення об'єкта та умов його розміщення Головкиївархітектура може встановити в містобудівних умовах і обмеженнях забудови земельної ділянки необхідність отримання додаткових вихідних даних,зокрема, історико-містобудівного обґрунтування.

Пункт 8 МУО №009-233 від 21.05.2010 передбачена необхідність розроблення історико-містобудівного обґрунтування.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про планування і забудову територій», чинного на момент видачі ТОВ «Будінформ» оскаржуваних МУО, фізична чи юридична особі, юса подала заяву (клопотання) про намір забудови на земельній ділянці, що перебуває у її власності або користуванні, має право на одержання вихідних даних для проектування об'єкта містобудування.

Основними складовими вихідних даних є: містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки; технічні умови щодо інженерного забезпечення об'єкта містобудування; завдання на проектування.

Містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки надаються в порядку, встановленому статтями 23 і 24 цього Закону.

Згідно з ч.9 ст. 27 Закону України «Про планування і забудову територій», вихідні дані об'єкта містобудування є чинними до завершення будівництва цього об'єкта, але не менше двох і не більше п'яти років.

Замовник має право звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, а також до осіб, які надали технічні умови, з проханням продовжити строк дії вихідних даних. Рішення про продовження чи не продовження строку дії вихідних даних приймається на підставі мотивованого висновку спеціально уповноваженого органу з питань містобудування та архітектури.

Порядок надання вихідних даних для проектування об'єкта містобудування встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з Порядком надання вихідних даних для проектування об'єктів містобудування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №489 від 20.05.2009, що були чинними на час видачі оскаржуваних МУО, містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки - документ, що містить комплекс містобудівних і архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об'єктів містобудування, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Відповідно до п.23 Порядку встановлено, що Містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки та технічні умови чинні до завершення будівництва об'єкта, але не менш як два і не більш як п'ять років.

Таким чином, отримання МУО передбачається тільки на етапі проектування будівництва та є складовою вихідних даних на будівництво (аналогічна позиція викладена в Постанові Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.02.2015 №728/1626/14).

Відповідно до п. 4.4.3. Правил забудови м. Києва, МУО є чинними до завершення будівництва об'єкту, але не менше двох і не більше п'яти років.

Оскаржуване рішення МУО видано третій особі 21.05.2010 строком на 2 роки, тобто до 21.05.2012.

Водночас, Правила забудови м. Києва, затверджені рішенням Київської міської ради від 27.01.2005 №11/2587 втратили чинність згідно з рішенням Київської міської ради від 13.09.2011 №11/6227, тобто до закінчення строку, зазначеного в МУО.

Наказом Міністерства регіонального розвитку України від 07.07.2011 №109 затверджено новий Порядок надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст.

Відповідно до п.1.3 вказаного Порядку, містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об'єкта.

Згідно з п.1.6 вказаного Порядку, МУО, видані до набрання чинності цим Порядком, можуть бути приведені у відповідність (при відхиленні від прийнятої містобудівної документації) у частині визначення максимально допустимих (граничних) техніко- економічних показників об'єкта будівництва (у разі необхідності).

Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011, набув чинності 12.03.2011, тобто до закінчення дії оскаржуваних МУО.

Стаття 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлює, що містобудівні умови та обмеження с чинними до завершення будівництва об'єкта незалежно від зміни замовника, а отже висновок позивача про втрату чинності оскаржуваних МУО є необґрунтованим.

Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) своїм листом №9474/07-2/27-15 від 27.07.2015, підтвердив ТОВ «Будінформ» чинність МУО та можливість їх використання до завершення будівництва.

Враховуючи вищевикладене, на момент закінчення строку дії МУО відбулися зміни в законодавстві, якими встановлено, що вихідні дані, в тому числі містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об'єкта.

Таким чином містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки для будівництва житлового будинку з офісними приміщеннями та вбудованою автостоянкою на АДРЕСА_1 №009-233 від 21.05.2010 видано правомірно, відповідають містобудівній документації, цільовому призначенню земельної ділянки, містобудівного законодавства та є чинними, а відтак і їх використання є законним.

Відповідно до ч.8 ст.29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», скасування містобудівних умов та обмежень здійснюється: за заявою замовника; головними інспекторами будівельного нагляду в порядку здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду у разі невідповідності містобудівних умов та обмежень містобудівному законодавству, містобудівній документації на місцевому рівні, будівельним нормам, стандартам і правилам; за рішенням суду.

У разі скасування в порядку здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду або за рішенням суду містобудівних умов та обмежень посадові особи відповідного уповноваженого органу містобудування та архітектури несуть відповідальність згідно із законом.

Містобудівні умови та обмеження мають обов'язковий характер для суб'єктів містобудування під час проектування і будівництва об'єктів, а тому містобудівні умови та обмеження є актом індивідуальної дії, що містить обов'язкові приписи для суб'єкта містобудування. Таким чином, містобудівні умови та обмеження є рішенням спеціально уповноваженого органу містобудування та архітектури.

Позивачем не наведено обґрунтованих підстав для скасування містобудівних умов та обмежень.

Суд також зазначає, що оскаржувані МУО є актом індивідуальної дії, тобто таким документом, що стосується конкретних осіб у сфері публічно-правових відносин та породжує конкретні адміністративно- правові відносини, обумовлені цим актом.

Обов'язковою ознакою правового акту індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень є створення ним юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

У Рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простіш легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

При цьому, особа на власний розсуд визначає чи порушені її права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки саме цієї особи у сфері публічно-правових відносин.

З цього випливає, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів особи, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо особа не довела факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Частиною 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем не доведено протиправності дій відповідача та винесення оскаржуваного рішення, з урахуванням вимог, встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Оскільки, адміністративний позов задоволенню не підлягає, то судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову Громадській спілці «Громадський контроль та порядок», відмовити.

Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Смолій