Рішення № 79550390, 01.02.2019, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 лютого 2019 р. № 400/2820/18 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Устинова І.А., розглянув у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1, АДРЕСА_1

до відповідача:Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034

про:визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі-позивач, ОСОБА_1.) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (надалі - відповідач, Управління) про визнання протиправними дій відповідача щодо розгляду його заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 5,39 умовних кадастрових гектарів для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Семенівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області та зобов'язання відповідача повторно розглянути дану заяву.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 входить до складу засновників фермерського господарства "АСО" та має право на отримання у власність частки земельної ділянки, яка знаходиться у постійному користуванні одного з засновників - ОСОБА_2, в зв'язку з відмовою останнього від земельної ділянки. Управління, на думку позивача протиправно перешкоджає йому в реалізації свого права.

Ухвалою від 20.11.2018 року суд відкрив провадження у справі та призначив розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач проти позову заперечував, зазначив, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 р. № 413 ним було затверджено перелік земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність. Бажана позивачем земельна ділянка не входить до вказаного переліку.

Відповідно до ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), суд здійснив розгляд справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них докази, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є членом фермерського господарства "АСО", яке заснував ОСОБА_2 25.11.1997 року, отримавши на підставі розпорядження Арбузинської райдержадміністрації Арбузинського району Миколаївської області 20 травня 1997 року у постійне користування земельну ділянку площею 32,7 га в межах території Семенівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області.

13.04.2018р. ОСОБА_3 надав нотаріально посвідчену згоду на вилучення земельної ділянки, що надана йому в постійне користування та використовується ФГ "АСО", для подальшої передачі у власність членам ФГ "АСО".

Позивач 04.07.2018 року звернувся до Управління з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 5,39 умовних кадастрових гектарів для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Семенівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області. До заяви додавалася нотаріально завірена заява ОСОБА_3 від 13.04.2018 року на вилучення з постійного користування земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 32,6993 га для безоплатної передачі у власність членам фермерського господарства "АСО", серед яких був і ОСОБА_1

Листом від 21.08.2018 р. відповідач повідомив позивача про те, що місце розташування бажаної земельної ділянки відсутнє в переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність у ІІІ кварталі поточного року - відтак, відповідач не вбачає за можливе вирішити дане питання в III кварталі поточного року.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною 1 ст. 116 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України), зокрема, передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону, а згідно ч. 2 вказаної статті набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

У відповідності до ч. 6-7 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 7 червня 2017 року №413 "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними", передбачено, що Держгеокадастр та його територіальні органи під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність в межах норм безоплатної приватизації повинні: формувати перелік земельних ділянок та визначати площу земельних ділянок, яка передається в межах норм безоплатної приватизації на території відповідної області; щокварталу за 10 днів до закінчення поточного кварталу оприлюднювати перелік земельних ділянок, які пропонується передавати у наступному кварталі; надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою та передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації відповідно до зазначених переліків, насамперед учасникам антитерористичної операції; враховувати позицію відповідної сільської та селищної ради під час надання земельних ділянок у власність громадян.

Таким чином, Стратегія є планом щодо вдосконалення використання та охорони земель в Україні та містить лише загальні положення, не зачіпаючи особливості розпорядження землями фермерських господарств, водночас норми ЗК і Закону України "Про фермерське господарство" мають вищу юридичну силу в частині надання земель фермерських господарств. Питання реалізації позивачем права на безоплатну приватизацію земельної ділянки в минулому, відповідачем не досліджувалося і не стало підставою для відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Аргументи позивача, щодо того, що вищезазначеною постановою КМУ на органи Держгеокадастру покладено обов'язок передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення у приватну власність насамперед учасникам бойових дій не приймаються до уваги, так як ці положення Стратегії не виключають права на отримання земельних ділянок у власність іншими громадянами України.

Згідно з частиною 4 ст.15 ЗУ "Про звернення громадян" рішення органу державної влади про відмову в задоволенні вимог, викладених в заяві, доводиться до громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови.

В даному випадку мотиви відмови відповідача на заяву позивача, з огляду на вищезазначене не ґрунтуються на діючому законодавстві, тому позов є таким, що підлягає задоволенню.

Дана позиція також викладена в Постанові Верховного суду №К/9901/48816/18 від 26 червня 2018 року.

Також суд вважає за необхідне дослідити у справі законність вимог позивача щодо надання йому, як члену фермерського господарства частини земельної ділянки, яка знаходиться у постійному користуванні одного з засновників - ОСОБА_2, в зв'язку з відмовою останнього від земельної ділянки.

Громадянам для ведення фермерського господарства передаються у власність та надаються у користування землі, віднесені до категорії земель сільськогосподарського призначення (п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України).

Разом з тим, ч. 5 ст. 116 ЗУ України встановлено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Земельна ділянка сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, що розташована на території Семенівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області області, на яку претендує позивачка, загальною площею 5,39 га, входить до складу земельної ділянки, яка належить на праві постійного користування ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право постійного користування землею, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 312 від 17 липня 1997 року.

У зв'язку з тим, що спірна земельна ділянка входить до земельного масиву, що перебуває у постійному користуванні ОСОБА_3 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії НОМЕР_1, суд дійшов висновку про те, що за таких умов надання дозволу на розробку проекту землеустрою з подальшим наданням цієї ділянки у власність іншій особі, суперечить положенням частини п'ятої статті 116 ЗК України.

Є сумнівними доводи позивача про те, що ОСОБА_3 фактично відмовився від наданої йому земельної ділянки, у зв'язку з тим, що частинами другою та третьою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Стосовно доводів позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин Закону України «Про фермерське господарство», який є спеціальним по відношенню до Земельного кодексу України, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Статтею 12 вказаного Закону визначено склад земель фермерського господарства. Зокрема, встановлено, що землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Частиною другою цієї ж статті визначено, що права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

У свою чергу, відповідно до статті 13 Закону України «Про фермерське господарство» члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

На підставі аналізу наведених правових суд доходить до висновку про те, що громадяни можуть отримати землі державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства у загальному порядку, визначеному Земельним кодексом України. Фермерське господарство може володіти та користуватися землями своїх членів лише у разі, якщо такі земельні ділянки перебувають у власності (а не користуванні) члена фермерського господарства. При цьому, статтею 13 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено право члена фермерського господарства отримати безоплатно у власність земельну ділянку, яка раніше була надана йому у користування, тобто передача у власність земельної ділянки можлива тій самій особі, якій земельна ділянка передана у користування.

В даному випадку, виходячи з положень Закону України «Про фермерське господарство», поки за ОСОБА_3 зареєстрована земельна ділянка на праві постійного користування, претендувати на оформлення права власності на неї може лише він. Позивачка ж згідно із Земельним кодексом України має право отримати безоплатно у власність земельну ділянку із земель сільськогосподарського призначення державної власності у розмірі встановленому законом, у випадку коли її право на таке, ще не було реалізовано.

Дана позиція суду також узгоджується з Постановою Верховного суду №К9901/25300/18 від 19.06.2018 року.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналізуючи вище викладене, слід зазначити, що Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, відмовляючи ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав, що викладені у листі від 21.08.2018 року №4387/1-4372/0/20-18-СГ, які не передбачені законодавством, діяло протиправно.

На підставі ст. 139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір в розмірі 704,80 грн., сплачений при зверненні до суду.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_2) до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034, ідентифікаційний код 39825404) задовольнити.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 5,39 умовних кадастрових гектарів для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Семенівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області.

3. Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 № Г-4387/1/19-18 від 04.07.2018 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 5,39 умовних кадастрових гектарів для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Семенівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034, ідентифікаційний код 39825404) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_2) судові витрати в розмірі 704, 80 грн.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя І. А. Устинов