Рішення № 79549503, 25.01.2019, Кальміуський районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Іллічівський районний суд м. Маріуполя)

264/1598/18

2/264/299/2019

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" січня 2019 р. Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області під головуванням судді Литвиненко Н. В. , за участі секретаря судового засідання Мащенко Д.О., представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Маріуполі в режимі відеоконференцзв’язку цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним,

В С Т А Н О В И В:

27 березня 2018 року до суду надійшла дана позовна заява ПАТ КБ «Приватбанк», в обґрунтування якої зазначено, що 24.04.2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем був укладений договір №б/н, відповідно до якого ОСОБА_3 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Позивач свої зобов’язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Натомість відповідачка належним чином умови договору не виконала, у зв’язку з цим станом на 31.12.2017 року виникла заборгованість на загальну суму 34604,25грн. На підставі викладеного, позивач просить стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором в розмірі 34604,25грн., та судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1762,00грн.

15 травня 2018 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічною позовною заявою до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання кредитного договору №б/н від 24.04.2008 року недійсним, в обґрунтування якого вказала, що ніякого договору з банком вона не укладала, нічого не підписувала та кредит не отримувала, в наслідок чого не має жодних зобов’язань перед банком.

Представником первинного позивача ОСОБА_1, що діє на підставі довіреності, була надана письмова відповідь, в якій зазначено, що ОСОБА_3 висловила згоду на те, що підписана заява разом з Пам’яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку складає ніж нею та банком Договір банківського обслуговування. Протягом дії кредитного договору відбувалась сплата щомісячних платежів по кредиту. Відсутність в матеріалах справи оригіналу кредитного договору не є підставою для відмови в позові за наявності його копії та інших доказів, які свідчать про укладення кредитного договору і часткове його виконання. Сторонами при укладенні договору були обговорені усі істотні умови. Крім того, банківська виписка, надана до матеріалів справи, має статус первинного документа.

Первинний відповідач ОСОБА_3 також надані письмові пояснення та відзив на позовну заяву, в яких наголошено на тому, що вона кредитний договір не укладала, не підписувала, кредитні кошти не отримувала. В анкеті-заяві не зазначені істотні умови кредитного договору. Позивачем пропущено спеціальну позовну давність по стягненню грошових коштів за кредитним договором. ОСОБА_3 не була ознайомлена з «Умовами та правилами», про що свідчить відсутність підпису на наданих документах. Надані банком документи не відповідають вимогам законодавства та не можуть підтверджувати факт надання та отримання нею коштів.

Представник первинного відповідача ОСОБА_2, який діє на підставі довіреності, в судовому засіданні просив в задоволенні первинного позову відмовити, посилаючись на його необґрунтованість, а зустрічну позовну заяву задовольнити.

Суд, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові матеріали, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення первинного позову та про відмову у зустрічному позові з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України (далі за текстом ЦК України), кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Зокрема, частиною 1 статті 11 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно із частиною 1 статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно із статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 80 ЦПК України).

Судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплачені відсотки.

За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 та 2 ст.639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

За ч.1 ст.634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до п.п.3.2, 3.3 Умов та правил надання банківських послуг після отримання банком від клієнта необхідних документів, а також заяви, банк проводить перевірку наданих документів та приймає рішення про можливість видачі кредиту на платіжну картку. Клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, та клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або підвищити) кредитний ліміт. Підписання даного договору є прямою та безумовною згодою держателя відносно прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком.

Як вбачається з тексту анкети-заяви від 24.04.2008 року, ОСОБА_3 ознайомилася і погодилася з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. Відповідачка зобов’язалася виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, це підтверджується її підписом у заяві.

Що стосується її посилань на те, що жодного документа на отримання кредиту нею не підписувалось, вказані твердження не знайшли підтвердження в судовому засідання належними та допустимими доказами, клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи відповідачкою не заявлялось.

Таким чином, судом встановлено, що 24.04.2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір у формі підписаної сторонами анкети-заяви, за яким позичальник отримала грошові кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків в розмірі 22,8% за користування кредитом.

Отже між сторонами виникли правовідносини внаслідок приєднання однієї сторони до умов іншої. Із запропонованими умовами відповідачка ознайомилася та погодилася, про що розписалася у заяві-анкеті. Таке приєднання відповідачкою вчинено у письмовій формі, що ґрунтується на положеннях статті 634 ЦК України.

Пунктом 6.4 Умов за незгодою зі зміною правил та/або тарифів банку позичальник зобов’язується надати банку письму заяву про розірвання цього договору та погасити виниклу перед банком заборгованість.

На підставі п.5.3 Умов банк має право на зміну тарифів, а також інших умов обслуговування рахунків.

Згідно п.4.6 Умов клієнт доручає банку здійснювати списання грошових коштів з рахунків клієнта, відкритих в валюті кредитного ліміту, в межах суми, що підлягає сплаті банку за даним договором, при настанні строків платежів, а також списання грошових коштів з картрахунку у разі настання строків платежів за іншими договорами клієнта в межах, встановлених цими договорами (договірне списання), в межах платіжного ліміту картрахунку.

Відповідно до п.5.7 Правил передбачено, що банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов’язань в цілому або у встановленої банком долі в разі невиконання боржником своїх боргових та інших обов’язків за цим договором.

Відповідно до п.9.12 Умов та правил надання банківських послуг, - договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на той самий строк.

Підписавши 24.04.2008 року анкету-заяву, відповідачка дала свою згоду на те, що заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами і правилами, а також Тарифами банку складають договір про надання банківських послуг, з якими вона ознайомлена. Також, підписавши цю анкету-заяву відповідачка надала згоду банку право збільшувати, зменшувати або анулювати кредитний ліміт. Доказів того, що вимоги банку ґрунтуються на інших умовах, які сторони не узгоджували, відповідачкою не надано.

В своїх запереченнях відповідачка посилається на те, що кредитні кошти не отримувала.

Як вбачається з виписки по рахунку, банком в межах вказаного кредитного договору встановлювався кредитний ліміт, який протягом користування карткою неодноразово змінювався. Згідно руху по рахунку, відповідачкою як знімались кредитні кошти, так і неодноразово здійснювались погашення боргу.

За приписами п.п.3, 6 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.

Згідно зі ст.41 Закону України "Про Національний банк України" та ч.ч.1, 2 ст.68 Закону України "Про банки та банківську діяльність", Національний банк України встановлює обов'язкові для банківської системи стандарти та правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.

Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою правління Національного банку України від 30 грудня 1998 року № 566(зі змінами та доповненнями), є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.

Пунктом 5.1 глави 5 чинної на час виникнення правовідносин Постанови №254 «Про затвердження Положення про організацію операційної діяльності в банках України» визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа.

Згідно з п.5.4. Положення № 254,особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.

При цьому, п. 5.6 зазначеного Положення визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Таким чином, наявними даними у виписці з особистого рахунку клієнта ОСОБА_3 підтверджені як факти зняття з кредитної картки сум кредитного ліміту, так і факти здійснення погашень заборгованості протягом всього періоду користування карткою.

Враховуючи встановленні вище обставини справи, суд не вбачає підстав для задоволення зустрічної позовної заяви про визнання кредитного договору недійсним, у зв’язку з безпідставністю позовних вимог та їх недоведеністю.

В той же час, сторона відповідача просили застосувати строк позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Оскільки відповідачка не заявляла своє бажання про припинення дії договору упродовж всього часу використання кредитних коштів, кредитний договір був автоматично пролонгований та згідно відомостей наданих ПАТ КБ «Приватбанк», ОСОБА_3 згідно кредитного договору №б/н від 24.04.2008 року, отримала картки №5457082983435335, №5457082991932968, №55772127170412103, остання з яких має термін діє до останнього дня липня 2015 року.

За договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня дії картки.

Такий висновок узгоджується з правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104 цс16.

Згідно розрахунку заборгованості за договором б/н від 24.04.2008 року станом на 31.12.2017 року загальна сума заборгованості становить 36604,25грн., яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 1586,17грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 27683,09грн., заборгованості за пенею та комісією у розмірі 3449,07грн., а також штрафу (фіксована частина) у розмірі 250грн. та штрафу (процентна складова) у розмірі 1635,92грн.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор – прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідачем не було надано суду будь-яких доказів, які б спростовували доводи ПАТ КБ «Приватбанк» про наявність у ОСОБА_3 права на користування кредитною карткою до липня 2015 року.

Отже, ПАТ КБ «Приватбанк» звернулись з вимогами про стягнення заборгованості за тілом кредиту 27.03.2018 року (позовна заява направлена поштою 21.03.2018 року), тобто в межах трирічного строку позовної давності з часу закінчення строку дії картки - липень 2015 року.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення заборгованості за кредитом в сумі 1586,17грн., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вказаний висновок щодо наявності підстав для стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту ґрунтуються на позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 30 травня 2018 року у справі №264/5662/16-ц, провадження № 61-2 св 17.

Щодо перебігу позовної давності за вимогою про стягнення процентів за кредитом суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст.1054 ЦК України визначено, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Тобто, зобов`язання з надання кредиту, його повернення та сплати процентів є основним.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Договором № б/н від 24.04.2008 року, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 встановлено обов`язок відповідача в межах строку кредитування повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними платежами).

Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу (п. 92 постанови ОСОБА_4 Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12).

За умовам кредитного договору відповідач мав виконувати зобов'язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів до 25 числа кожного місяця впродовж строку кредитування (до останнього дня липня 2015 року), перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу.

Згідно висновків, викладених в постанові ОСОБА_4 Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12\ провадження № 14-10 цс 18, після закінчення строку дії договору у банка відсутні підстави для отримання процентів, в інший спосіб, ніж встановлено ст.625 ЦК України.

Матеріалами справи встановлено, що позивач направив позовну заяву до суду 21.03.2018 року, тобто з відповідача на користь позивача слід стягнути проценти починаючи з 21.03.2015 року по останній день липня 2015 року (строк дії карти).

Розраховуючи заборгованість по процентам за користування кредитом, суд виходить з наступного.

Матеріалами справи встановлено, що сторони договору № б/н від 24.04.2008 року під час його укладення погодили, що банк надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 22,80 % річних на суму заборгованості за кредитом.

У розрахунку заборгованості за цим договором, наданого позивачем, зазначена процентна ставка (поточна заборгованість) і процентна ставка (прострочена заборгованість) 22,80%, з 01 січня 2013 року- 30,00%, з 01 вересня 2014 року- 34,8%, з 01.04.2015 року – 43,2% і відповідно до зазначених ставок розрахована заборгованість за процентами за користування кредитом.

Перевіряючи законність підвищення позивачем процентної ставки за користування кредитом з 01.01.2013 року суд виходить з наступного.

Як зазначив Верховний Суд в постанові від 06 червня 2018 року у справі № 325/1163/16-ц (провадження № 61-20225св18), за змістом положень статті 1056-1 ЦК України проценти за кредитним договором нараховуються за користування саме кредитом (кредитними коштами), у зв'язку із чим базою для нарахування процентів є залишок суми основної (поточної та простроченої) заборгованості за кредитом, і проценти за користування кредитом не повинні нараховуватись на заборгованість із раніше нарахованих процентів та на штрафні санкції (частина друга статті 550 ЦК України).

Суд дослідивши надані сторонами докази по справі, дійшов висновку що банк не дотримався встановленого порядку повідомлення клієнта про підвищення відсоткової ставки за кредитом, тим самим зробив це в односторонньому порядку, чим порушив вимоги ст. 1056-1 ЦК України.

Отже, при розрахунку заборгованості за кредитним договором слід використовувати первинно встановлену в договорі процентну ставку, що складає 22,80% річних.

Заборгованість по відсоткам визначається в розмірі 132,60грн. та розраховується наступним чином: 1586,17грн. (заборгованість за кредитом)х22,80(відсотків)/100/360(кількість календарних днів на рік згідно п.5.5 Правил користування платіжною карткою)х 132(кількість днів за період з 21.03.2015 року по 31.07.2015 року).

Відтак, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за відсотками в розмірі 132,60грн.

Вказана сума процентів за користування кредитом підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Також, відповідно до ст.2 ч.1-3 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов’язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов’язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов’язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Положення частин першої і другої цієї статті не поширюються на нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов’язань за кредитними договорами та договорами позики, укладеними з юридичними особами і фізичними особами - підприємцями, місцезнаходженням яких є територія проведення антитерористичної операції, крім населених пунктів згідно з переліками, передбаченими частиною четвертою статті 4 цього Закону, якщо такі договори укладені після 1 січня 2018 року або до яких після 1 січня 2018 року за погодженням сторін вносилися зміни в частині продовження строків виконання зобов’язань та/або зменшення розміру процентів, штрафних санкцій.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 р. №1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Відповідно до вказаного розпорядження м.Маріуполь було включено до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Згідно довідки відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради від 16.04.2018 року, ОСОБА_3, з 05.09.2013 року по теперішній час зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_1/104, кв.2.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» до відповідача в частині стягнення суми пені в розмірі 3449,07грн., а також штрафів в сумі 250грн. (фіксована частина) та 1635,92грн. (процентна складова) є необгрутнованими та задоволенню не підлягають, оскільки з розрахунку заборгованості вбачається, що санкції нараховані після 14 квітня 2014 року, а отже їх нарахування суперечить положенням ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з квитанції про сплату судового збору, розмір судових витрат складає 1762,00 грн., а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати за сплату судового збору пропорційну до розміру задоволених позовних вимог (позовні вимоги підлягають задоволенню на: 1718,73грн. *100% / 34604,25грн. ціни позову = 5%), тобто 5% від суми сплаченого судового збору (5% * 1762,00 грн./100% =88,10 гривень) складає 88,10грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 12, 13, 81, 133, 141, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, ст.ст.203, 215, 310, 509, 526, 527, 530, 553, 554, 559, 598, 1048, 1050, 1054 ЦК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_1, яка проживає в ІНФОРМАЦІЯ_3/104, кв.2, на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, буд.50, р/р №29092829003111, МФО 305299, ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором без номера від 24.04.2008 року в розмірі 1586,17грн., заборгованість за відсотками за користування кредитом в розмірі 132,60грн., а всього 1718,73грн. (одна тисяча сімсот вісімнадцять гривень сімдесят три копійки), а також судовий збір в сумі 88,10грн. (вісімдесят вісім гривень десять копійок).

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним,- відмовити.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення буде виготовлений 28 січня 2019 року.

Суддя: Н. В. Литвиненко