Рішення № 79548826, 01.02.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 1540/3344/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Білостоцького О.В.

При секретарі: Єренкевич О.А.

За участю сторін:

Представника позивача: Боголюбської А.О.

Представника відповідача: Поперечного Д.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Комунікації та інженерні мережі» до головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Комунікації та інженерні мережі» (далі - ТОВ «Комунікації та інженерні мережі», ТОВ «КІМ») до головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (далі - ГУ ДФС в Одеській області), в якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення відповідача №0044161401, №0044151401, №0044171401, №0153531307, №0153621307, №0153521307 та №0153551307 від 29.11.2017 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що вищезазначені податкові повідомлення-рішення (далі ППР) були винесені податковим органом на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки №1660/15-32-14-01/37280567 від 20.11.2017 року «Про результати документальної планової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Комунікації та інженерні мережі» з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 року по 30.06.2017 року», а тому вони є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки з боку товариства з обмеженою відповідальністю «Комунікації та інженерні мережі» відсутні порушення вимог Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та інших нормативно-правових документів.

Позивачем також зазначено, що головним управління Державної фіскальної служби в Одеській області було порушено порядок вручення товариству з обмеженою відповідальністю «Комунікації та інженерні мережі» спірних податкових повідомлень-рішень та вчиненні неправомірні дії щодо внесення підприємства до реєстру боржників.

Ухвалою суду від 23.07.2018 року позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Комунікації та інженерні мережі» до головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області було прийнято до розгляду, у справі було відкрито спрощене позовне провадження із повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.

Ухвалою суду від 27.09.2018 року подальший розгляд справи було вирішено проводити в порядку загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання.

22.10.2018 року, 15.11.2018 року, 20.12.2018 року у справі були проведені підготовчі засідання, в яких представники позивача та відповідача надали пояснення, у тому числі письмові (т. 2 а.с. 83-85, 108-112, 141-143), відзив на адміністративний позов (т. 2 а.с. 69-73), відповідь на відзив (т. 2 а.с. 75-79) та додаткові письмові докази (т. 2 а.с.26-35, 87-93, 105-107, 113-119, 126-135, 144-203).

22.12.2018 року протокольною ухвалою суду підготовче провадження у справі було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

22.01.2019 року представник позивача у судовому засіданні підтримала позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Комунікації та інженерні мережі» в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представник головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області проти задоволення позовних вимог ТОВ «Комунікації та інженерні мережі» заперечував з підстав, викладених у відзиві на адміністративний позов, та наполягав, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими, винесеними у відповідності до вимог чинного законодавства.

Судом у справі встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Комунікації та інженерні мережі» зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 06.09.2010 року за № 1 556 102 0000 039913 (т. 1 а.с. 31).

Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності позивача є: виробництво будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій; виробництво інших готових металевих виробів, н. в. і. у.; виробництво інструментів і обладнання для вимірювання, дослідження та навігації; будівництво інших споруд, н. в. і. у.; підготовчі роботи на будівельному майданчику; електромонтажні роботи (основний); монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування; інші будівельно-монтажні роботи; інші спеціалізовані будівельні роботи, н. в. і. у.; оптова торгівля іншими товарами господарського призначення; неспеціалізована оптова торгівля; допоміжне обслуговування наземного транспорту; діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах; ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення; ремонт і технічне обслуговування електричного устаткування; установлення та монтаж машин і устаткування; будівництво житлових і нежитлових будівель; будівництво залізниць і метрополітену; будівництво трубопроводів; будівництво споруд електропостачання та телекомунікацій (т. 1 а.с. 67-71).

В період з 24.10.2017 року по 13.11.2017 року на підставі плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків на 3 квартал 2017 року, наказу начальника ГУ ДФС в Одеській області від 10.10.2017 року №4893 та направлень на перевірку від 23.10.2017 року №7614/14-01 - №7620/14-01 (т. 2 а.с. 87-93) головними державними ревізорами-інспекторами відділу перевірок платників основних галузей економіки управління аудиту ГУ ДФС в Одеській області Баркар В.О. та Байрак Н.В., головним державним податковим ревізором-інспектором відділу перевірок фінансових операцій управління аудиту ГУ ДФС в Одеській області Долгініною І.О., головним державним податковим ревізором-інспектором відділу стягнення та роботи з безхазяйним майном території обслуговування ДПІ у Малиновському районі м Одеси ГУ ДФС в Одеській області Папіджановим С.З., головними державними податковими ревізорами-інспекторами відділу фактичних перевірок, контролю за готівковими операціями управління аудиту ГУ ДФС в Одеській області Ніконовим М.І., головними державними податковими ревізорами-інспекторами відділу планування контрольно-перевірочної роботи юридичних осіб управління доходів із борів з фізичних осіб ГУ ДФС в Одеській області Чернявською В.Г. було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Комунікації та інженерні мережі» з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного законодавства та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 року по 30.06.2017 року.

За результатами перевірки податковим органом було складено акт №1660/15-32-14-01/37280567 від 20.11.2017 року (т. 1 а.с. 29-64), у висновках якого зазначено, зокрема, про порушення позивачем наступних норм законодавства:

1) п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету у розмірі 23010 грн., у т.ч.: лютий 2015 року - на 1 038 грн., квітень 2015 року - на 415 грн., травень 2015 року - на 302 грн., червень 2015 року - на 170 грн., липень 2015 року - на 280 грн., серпень 2015 року - на 127 грн., вересень 2015 року - на 1 069 грн., жовтень 2015 року - на 1 072 грн., листопад 2015 року - на 90 грн., грудень 2015 року - на 1 714 грн., січень 2016 року - на 465 грн., лютий 2016 року - на 731 грн., квітень 2016 року - на 1 701 грн., серпень 2016 року - на 3 690 грн., вересень 2016 року - на 2 800 грн., лютий 2017 року - на 2 076 грн., квітень 2017 року - на 5 271 грн., та зменшено суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у розмірі 1283 грн. (станом на 30.06.2017 року);

2) пп. 14.1.11, п.п. 14.1.27, пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14, п. 85.2 ст. 85, п. 138.4 ст.138, п.44.1, п.44.2 ст.44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток в розмірі сумі 139 657 грн., у тому числі: 2014 рік - на 85 079 грн.; 2015 рік - на 2 360 грн., 2016 рік - на 52 218 грн.;

3) пп. 162.1.3 п. 162.1 ст. 162, пп. 164.2.17 п. 164.2, п. 164.5 ст. 164. п. 167.1 ст.167, пп.168.1.1, пп.168.1.2 п.168.1 ст.168, п. 171.2 ст. 171, п. 176.2 ст.176 Податкового кодексу України донараховано податок на доходи фізичних осіб у розмірі 30375,47 грн.;

4) п.16-1 підрозділу 10 розділу XX «Інші перехідні положення», ст.163, пп.164.2.17 п. 164.2 ст.164, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст.168, п. 171.2 ст. 171 Податкового кодексу України донараховано військового збору у розмірі 2186,44 грн.;

5) ст. 51, п. 119.2 ст. 119, п.176.2 ст.176 Податкового Кодексу України та Порядку заповнення Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма №1ДФ) в частині оподаткування військовим збором, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 року №4, податкова звітність про суми доходів нарахованого (сплаченого) на користь платників податку та суми утриманого з них податку за 4 квартал 2014 року - 2 квартал 2017 року надавались не в повному обсязі та з помилками до ДПІ у Малиновському районі м. Одеси;

6) п. 239.2 ст. 239 Податкового кодексу України позивачем несвоєчасно надано додатковий розрахунок суми збору за першу реєстрацію транспортних засобів за легковий автомобіль Toyota Venza.

За результатами вищезазначеної перевірки головним управлінням Державної фіскальної служби в Одеській області були винесені наступні податкові повідомлення-рішення (далі - ППР):

- за порушення 198.5 ст.198 Податкового кодексу України - ППР №0044161401 від 29.11.2017 року (т. 2 а.с. 35), яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 5 271, 00 грн. та ППР №0044171401 від 29.11.2017 року (т. 2 а.с. 26), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 23 010, 00 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 5 752,00 грн.;

- за порушення п. 239.2 ст. 239 Податкового кодексу України ППР №0153621307 від 29.11.2017 року (т. 2 а.с. 27), яким позивачу нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 170, 00 грн.;

- за порушення п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Інші перехідні положення», ст.163, пп.164.2.17 п.164.2 ст.164, пп. 168.1.1 п.168.1 ст. 168, п.171.2 ст. 171 Податкового кодексу України - ППР №0153551307 від 29.11.2017 року (т. 2 а.с. 29), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податків та зборів, у тому числі з військового збору, пені у розмірі 3 890, 93 грн.;

- за порушення 162.1.3 п. 162.1 ст.162, пп. 164.2.17 п. 164.2, п. 164.5 ст. 164, п.167.1 ст.167, пп. 168.1.1, пп.168.1.2 п.168.1 ст.168, п. 171.2 ст. 171, п. 176.2 ст.176 Податкового кодексу України - ППР №0153521307 від 29.11.2017 року (т. 2 а.с. 31), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податків та зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб, пені у розмірі 52 964,83 грн.;

- за порушення пп. 14.1.11, п.п. 14.1.27, пп.14.1.257 п. 14.1 ст. 14, п. 85.2 ст. 85, п. 138.4 ст. 138, п. 44.1, п.44.2 ст. 44, п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України - ППР №0044151401 від 29.11.2017 року (т. 2. а.с. 32), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 139 657,00 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 34 324,00 грн.;

- за порушення ст. 51, п. 119.2 ст. 119, п. 176.2 ст. 176 Податкового Кодексу України - ППР №0153531307 від 29.11.2017 року (т. 2 а.с. 33), яким позивачу нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 510,00 грн.

Не погодившись із висновками, викладеними в акті перевірки №1660/15-32-14-0/37280567 від 20.11.2017 року ТОВ «Комунікації та інженерні мережі» 27.11.2017 року надіслало на адресу ГУ ДФС в Одеській області відповідні заперечення.

Разом з тим зазначені заперечення не були взятті до уваги податковим органом у зв'язку із пропуском ТОВ «Комунікації та інженерні мережі» строків для їх подачі.

Не погоджуючись з результатами перевірки та винесеними контролюючим органом податковими-повідомленнями рішеннями, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Судом встановлено, що зазначені в акті перевірки №1660/15-32-14-0/37280567 від 20.11.2017 року порушення були визначені податковим органом через:

- придбання директором ТОВ «Комунікації та інженерні мережі» ОСОБА_9 та працівниками підприємства ОСОБА_10 та ОСОБА_11 за рахунок коштів підприємства палива на АЗС у неробочий час (ППР №0044171401, №0153551307, №0153521307, №0153531307, №0044161401 та №0044151401 в частині);

- отримання позивачем від фізичної-особи підприємця ОСОБА_12 юридичних послуг та від фізичної-особи підприємця ОСОБА_13 бухгалтерських послуг (ППР №0044151401);

- не віднесення позивачем до складу доходів за 2015 та 2016 рік у рядку 01 Декларацій «Дохід від будь-якої діяльності (за вирахування непрямих податків)» безнадійної кредиторської заборгованості по підприємствам: ТОВ «Сінтполія» та ТОВ «Чорноморпівденбуд» (ППР №0044151401);

- порушення позивачем строку подання до податкового органу розрахунку суми за першу реєстрацію транспортного засобу (ППР №0153621307).

Заслухавши пояснення, доводи та заперечення представників сторін, дослідивши письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 року №2755-VI (далі ПК України).

В силу п.75.1 ст.75 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підпунктом 14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п. 133.1 ст. 133 ПК України платниками податку з числа резидентів є, зокрема, суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами.

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу (пп. 134.1.1п. 134.1ст. 134 ПК України).

Положеннями Податкового кодексу України, що були чинними на час здійснення господарської діяльності позивачем у перевіряємий період, витрати підприємства були визначені як сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 ст.138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 138.8.5 п.138.8 ст.138 ПК України до складу загальновиробничих витрат включаються, зокрема, амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення; амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення; витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.

Інші витрати за загальними правилами визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку (п. 138.5 ст. 138 ПК). До складу інших витрат, зокрема, відносились витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона) (пп.138.10.2 п. 138.10 ст. 138 ПК).

Згідно пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України було визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З 01.01.2017 року Податковий кодекс України набув змін.

Податковим кодексом України у новій редакції визначено, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу (пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу (п.135.1 ст. 135 ПК України).

Податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу (п. 137.1 ст. 137 ПКУ).

Згідно п.187.1 ст.187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі у разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст.198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

За положеннями п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (п. 201.7 ст. 201 ПК України).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу (п. 201.8 ПКУ).

Пунктом 201.10 ст.201 ПКУ передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи із вищезазначеної норми, податкова накладна є документом, що підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Вирішуючи даний спір, суд, з приводу встановлення контролюючим органом з боку ТОВ «Комунікації та інженерні мережі» порушень вимог податкового законодавства за фактами придбання директором ТОВ «Комунікації та інженерні мережі» ОСОБА_9 та працівниками підприємства ОСОБА_10 та ОСОБА_11 палива на АЗС за рахунок коштів підприємства у неробочий час, зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів адміністративного позову, товариству з обмеженою відповідальністю «Комунікації та інженерні мережі» на праві приватної власності належать транспортні засоби Toyota Venza (реєстраційний номер НОМЕР_3) (т. 2 а.с.154-163) та Ford Cuga (реєстраційний номер НОМЕР_1) (т. 2 а.с. 146-153). Крім того, позивачем орендується для господарської діяльності транспортний засіб Mersedes Benz (реєстраційний номер НОМЕР_2) (т. 2 а.с. 144-145).

При перевірці актів списання паливно-мастильних матеріалів по транспортним засобам позивача, подорожних листів службових легкових автомобілів та вантажного автомобіля, чеків на придбання паливно-мастильних матеріалів, табелів обліку використання робочого часу, відомостей по нарахуванню заробітної плати, податковим органом було встановлено, що позивачем надавався директору ТОВ «Комунікації та інженерні мережі» ОСОБА_9 та працівниками підприємства ОСОБА_10 та ОСОБА_11 дохід у негрошовій формі у вигляді палива за рахунок коштів підприємства, отриманого на АЗС у неробочий час.

Зазначені обставини, на думку податкового органу, призвели до неправомірного віднесення позивачем до складу витрат сум на заправку вказаних автомобілів у неробочі дні, зокрема у 2014 році в розмірі 947,00 грн., заниження податкових зобов'язань з ПДВ за період з 01.01.2014 року по 30.06.2017 року на суму 24 294,00 грн., а також заниження податку на доходи фізичних осіб в розмірі 30 375,47 грн. та військового збору в розмірі 2 186,44 грн.

Як зазначили з цього приводу представники позивача у підготовчих та судових засіданнях (у тому числі його керівник ОСОБА_9), заправка транспортних засобів підприємства у неробочий час свідчить лише про факт заливання палива у бензобак автомобілів. Разом з тим, придбання палива (заправка транспортного засобу) та використання палива у господарській діяльності підприємства (його списання) є різними за своїм змістом діями. Так, не спростовуючи факт заправки автомобілів у позаробочий час, представники ТОВ «Комунікації та інженерні мережі» зазначили, що придбане паливо використовувалось позивачем виключно у робочі години та виключно у власній господарській діяльності підприємства, а отже факт використання автомобілів в особистих інтересів відсутній.

Позивачем на підтвердження факту використання придбаного палива у власній господарській діяльності у робочий час було надано до суду подорожні листи, в яких відображається дата використання (списання) палива, його обсяги та маршрут руху транспортних засобів (т. 1 а.с. 113-248).

Суд зазначає, що відповідно до пп. 138.8.5 п. 138.8 ст. 138 ПК України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) іншими витратами за загальними правилами визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку. До складу інших витрат, зокрема, відносились витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона) (пп.138.10.2 п. 138.10 ст. 138 ПК).

При цьому суд зазначає, що діюче законодавство не містить вимог відносно необхідності формування платником податків витрат з податку на прибуток та податкового кредиту з ПДВ за рахунок сум, витрачених на придбання товарно-матеріальних цінностей виключно у робочі дні, і платник податків, виходячи з особливостей своєї господарської діяльності, самостійно приймає рішення у які дні (робочі або вихідні) здійснювати придбання необхідних товарів або послуг, необхідних для здійснення своєї господарської діяльності.

Судом встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю «Комунікації та інженерні мережі» списувало витрати на паливно-мастильні матеріали, підбивало підсумки роботи водія та автомобілів відповідно до Норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 10.02.1998 року №43 на підставі подорожніх листів службового легкового та вантажного автомобіля, які мають всі ознаки первинного документа, містять відомості про господарську операцію позивача та підтверджують її здійснення. Зазначенні обставини не були спростовані представником відповідача у судовому засіданні та у відзиві на адміністративний позов. Крім того, в акті перевірки відсутні будь-які зауваження до форми та змісту первинних документів позивача, що підтверджується факт списання паливно-мастильних матеріалів останнім. Не було висловлено таких зауважень представниками відповідача і під час слухання справи в суді.

Послання ГУ ДФС в Одеській області лише на ту обставину, що придбання палива відбувалось позивачем у позаробочий час, на думку суду, не може слугувати єдиною та достатньою підставою для висновків податкового органу щодо неправомірного віднесення позивачем до складу витрат сум на заправку транспортних засобів у неробочі дні, зокрема у 2014 році в розмірі 947,00 грн., та заниження податкових зобов'язань з ПДВ за період з 01.01.2014 року по 30.06.2017 року на суму 24 294,00 грн.

Також суд зазначає, що відповідно до п.п. "е" п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: вартість безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку, крім сум, зазначених у підпункті 165.1.53 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.

Згідно з п.164.5 ст.164 ПК України 164.5 під час нарахування (надання) доходів у будь-якій негрошовій формі базою оподаткування є вартість такого доходу, розрахована за звичайними цінами, правила визначення яких встановлені згідно з цим Кодексом, помножена на коефіцієнт, який обчислюється за такою формулою:

К = 100 : (100 - Сп),

де К - коефіцієнт;

Сп - ставка податку, встановлена для таких доходів на момент їх нарахування.

Пунктом 167.1 ст.167 ПК України встановлено, що ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Відповідно до п.п. 168.1.1. п.168.1 ст.168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Згідно з п.п.1.1 - 1.3. п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Суд зазначає, що, донараховувавши позивачу грошові зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та військового збору, відповідач виходив з того, що ТОВ «Комунікації та інженерні мережі» компенсувало директору ОСОБА_9 та працівниками підприємства ОСОБА_10 та ОСОБА_11 вартість паливно-мастильних матеріалів, придбаних ним у вихідні дні для особистих потреб і не здійснило нарахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору на вартість таких матеріалів, як податковий агент.

Разом з тим, суд вважає необґрунтованими такі доводи відповідача, оскільки як вже було зазначено вище, придбане паливо використовувалось ТОВ «Комунікації та інженерні мережі» виключно в господарській діяльності, не передавалось працівникам позивача і не використовувалось ними для свої особистих потреб. В зв'язку з цим працівники ТОВ «Комунікації та інженерні мережі» не отримували безоплатно паливно-мастильні матеріали і як наслідок не відбувалось у них збільшення загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку. Таким чином, в даному випадку відсутній об'єкт оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором, а тому висновки акту перевірки в частині заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб в розмірі 30 375,47 грн. та військового збору в розмірі 2 186,44 грн. є також необґрунтованими.

З огляду на вищезазначене, суд вважає податкові повідомлення рішення №0044161401, №0044171401, №0153531307, №0153521307 та №0153551307 від 29.11.2017 року та №0044151401 від 29.11.2017 року в частині збільшення товариству з обмеженою відповідальністю «Комунікації та інженерні мережі» суми податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 170, 00 грн. та в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 43 грн., а всього на суму грошового зобов'язання 213, 00 грн. протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Щодо отримання позивачем юридичних послуг від ФОП ОСОБА_12, та бухгалтерських послуг від ФОП ОСОБА_13, суд зазначає наступне.

Судом під час розгляду справи було встановлено, що 14.03.2013 року між ТОВ «Комунікації та інженерні мережі» (довіритель) та фізичною-особою підприємцем ОСОБА_12 (повірений) було укладено договір доручення №14/01-Д (т. 1 а.с. 89-94), відповідно до п. 1.1 якого довіритель доручає, а повірений зобов'язується від імені і за рахунок ТОВ «Комунікації та інженерні мережі» здійснювати всі необхідні дії по стягненню існуючої заборгованості з фізичних та юридичних осіб у встановленому чинним законодавством України порядку.

При цьому відповідно до п. 1.2 Договору під необхідними діями щодо стягнення заборгованості розуміються: досудові заходи; судові заході; позасудові заходи; післясудові заходи.

Досудовими заходами за цим договором є: направлення до боржників листів про добровільне здійснення оплати на рахунок вказаний довірителем, за формою, попередньо узгодженою з Довірителем; проведення переговорів з боржниками або представниками боржників з використання засобів контакту на відстані (телефон, факс); проведення безпосередніх переговорів співробітниками повіреного з боржниками або представниками Боржників з питань погашення ними заборгованості; здійснення інших необхідних дій, в межах чинного в Україні законодавства, спрямованих на повернення заборгованості.

Згідно п.1 .4 по закінченню строку, визначеного в п.1.3. даного договору, або достроково - за наявності підстав, передбачених цим договором, повірений може розпочати здійснення судових, позасудових та післясудових заходів стягнення заборгованості з боржників, зокрема: організовувати та вести претензійно-позовну роботу за матеріалами, наданими довірителем, в т.ч. подавати позовні та інші заяви; представляти в установленому законодавством порядку інтереси Довірителя в судах, третейських судах та інших органах; представляти інтереси Довірителя в органах Державної виконавчої служби, за письмовим дорученням; супроводжувати виконавче провадження та здійснювати контроль за його виконанням; захищати порушені права довірителя, пов'язані з виконанням (невиконанням) органами Державної виконавчої служби рішення суду, наказу суду, виконавчого напису, іншого виконавчого документу, у відповідності до чинного законодавства України; складати та підписувати процесуальні документ, скарги, претензії га позови; заяви, необхідні для захисту прав Довірителя як стягувана у силовому та виконавчому провадженні.

Відповідно до п. 5.1 Договору за вчинення дій, визначених у п. 1.3. цього договору, довіритель виплачує повіреному плату у розмірі 20% від суми заборгованості (враховуючи ПДВ), фактично сплаченої боржниками на рахунки довірителя. Перерахування плати за цим підпунктом здійснюється у строк до 130 календарних днів з моменту підписання сторонами Акту наданих послуг. Сума винагороди розраховується та вказується в Акті наданих послуг .

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, за результатами виконаних робіт між позивачем та ФОП ОСОБА_12 були підписані наступні акти виконаних робіт: №30/01-14 від 10.04.2014 року на суму 1 000,00 грн. за юридичні послуги з підготовки та подання скарг в Суворівський відділ ДВС та Держказначейство, а також представництво інтересів (т. 1 а.с. 96); №1 від 01.04.2014 року на суму 14 500,00 грн. за юридичні послуги з підготовки та подання позовної заяви до ТОВ « Олімпекс Купе Інтернейшнл», а також участі у судових засіданнях до винесення рішення судом першої інстанції (т. 1 а.с. 95); №02/07-2014 року від 02.07.2014 року на суму 6 000,00 грн. за юридичні послуги з підготовки процесуальних документів, в тому числі позовної заяви, та участі у засіданнях адміністративного суду до винесення рішення судом (т. 1 а.с. 97); №1 від 30.09.2014 року на суму 450 214,13 грн. за послуги з організації та проведення досудових та позасудових заходів щодо виконання боржниками своїх грошових зобов'язань (т. 1 а.с. 95).

Разом з тим, податковий орган у акті перевірки зазначив про нереальність вищезазначених господарських операцій та безпідставне включення позивачем до складу витрат сум у розмірі 471 714,00 грн., витраченої ТОВ «Комунікації та інженерні мережі» на отримання юридичних послуг, оскільки наданні до перевірки акти наданих послуг не містять даних щодо обсягу фактичної господарської операції (наданої послуги) та іншої інформації, з з якої можливо зробити висновок щодо реального виконання цих послуг.

Судом також встановлено, що 04.01.2016 року між позивачем (замовник) та фізичною-особою підприємцем ОСОБА_13 (виконавець) було укладено договір послуг з ведення бухгалтерського обліку №1 (т. 1 а.с. 101-103).

Так, відповідно до п.1.1 вищезазначеного договору замовник доручає виконавцеві, а виконавець приймає на себе зобов'язання надавати замовникові послуги з ведення бухгалтерського обліку на підприємстві позивача.

Під веденням бухгалтерського обліку в договорі розуміється відображення господарських операцій, проведених замовником за звітний місяць, у реєстрах бухгалтерського обліку, складання фінансової та іншої звітності, передбаченої відповідним чинним законодавством, розрахунок податків (зборів, внесків), що сплачуються замовником відповідно до чинного в Україні законодавства.

Ведення обліку на підприємстві ТОВ «КІМ» включає в себе: обробку первинної документації замовника; внесення записів до єдиної бази обліку; роздрукування зведених регістрів обліку, передбачених обліковою політикою; заповнення передбачених законодавством та обліковою політикою форм звітності; надання відповідей на запити державних органів та інших користувачів облікової інформації.

Згідно п. 3.1 Договору за надання послуг, визначених в ст. 1 Договору, замовник сплачує виконавцеві вартість послуг, вказану в рахунку-фактурі, який виставляється виконавцем за кожний календарний місяць протягом трьох днів з моменту оформлення акту виконаних робіт.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, за результатами надання бухгалтерських послуг між позивачем та ФОП ОСОБА_13 були підписані наступні акти здачі-приймання робіт за 2016 рік: за січень - №1 від 31.01.2016 року, за лютий - №3 від 29.02.2016 року, за березень - №5 від 31.03.2016 року, за жовтень - №15 від 31.10.2016 року, за листопад - №18 від 30.11.2016 року та за грудень -№21 від 30.12.2016 року (т. 1 а.с. 104-109).

Як вбачається з акту перевірки, станом на 30.06.2017 року за даними бухгалтерського обліку по розрахунку 631 рахується кредиторська заборгованість ТОВ «Комунікації та інженерні мережі» по взаємовідносинам з даним контрагентом у розмірі 270 000,00 грн.

Також відповідач у акті перевірки зазначив, що відповідно до наказу від 02.11.2010 року №2 «Щодо облікової політики підприємства», ведення обліку на підприємстві позивача здійснює бухгалтер. Так, відповідно до штатних розписів на 2016 рік, затверджених директором ТОВ «Комунікації та інженерні мережі» від 05.01.2016 року, 31.03.2016 року, 01.05.2016 року, 24.11.2016 року, та 01.12.2016 року на підприємстві позивача передбачена посада бухгалтера у кількості - 1 штатна одиниця із встановленим посадовим окладом, а отже необхідності для залучення ще одного бухгалтера не було.

Крім того, податковим органом в акті перевірки зазначено, що надані позивачем до перевірки первинні документи не відображають сутності господарської операції, не несуть доказовості відносно її змісту та не є документами, що можуть бути підставою для її відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку. Також відображенню у податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, а не та, зміст якої лише відображений на первинних документах.

Представник позивача у судових засіданнях проти зазначених тверджень заперечувала та зазначила, що витрати, понесені ТОВ «Комунікації та інженерні мережі» на отримання юридичних та бухгалтерських послуг за договорами від 04.01.2016 року №1 та 14.03.2013 року №14/01-Д є обґрунтованими та економічно виправданими. Крім того, надані відповідачу під час перевірки первинні документи є доказом того, що відбулось реальне отримання позивачем вищезазначених послуг. Твердження ж податкового органу, що в актах виконаних робіт вказана нереальна господарська операція є безпідставним та надуманим.

З даного приводу суд зазначає, що податкова звітність повинна ґрунтуватись на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим.

Так, зокрема, статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №996-XIV) визначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог п. 2 ст. 3 цього Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це є документ, який містить відомості про господарську операцію.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 року, відповідно до якого первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Статтею 9 Закону України №996-XIV встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Так первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, системний аналіз вище окреслених законодавчих положень дає змогу дійти висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами (у тому числі актами приймання-передачі товарів (робіт, послуг). Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності усіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Також суд вважає за доцільне наголосити, що здійснювані між господарюючими суб'єктами фінансово-господарські операції у своїй суті повинні містити розумні економічні або інші причини (ділову мету) систематичного придбання та виконання робіт. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Водночас, наявність відповідних документів не є безумовним доказом того, що відбулося реальне постачання товару (надання послуг), а наявність податкових накладних не є беззаперечною умовою формування податкового кредиту. При цьому, будь-які документи, складені на підтвердження факту здійснення окремої господарської операції, набувають статусу документа за своїм суттєвим навантаженням лише у разі фактичності здійснення господарської операції, з приводу якої складається відповідний документ, тобто, зміст господарської операції превалює над її формою. Сама по собі наявність окремих документів не є підставою для висновків про реальність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю не мали місце.

Наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

При цьому суд зазначає, що згідно ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Статтею 42 Господарського кодексу України передбачено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до п.п. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, які мають розумну економічну причину.

При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку, і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов'язання).

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом.

У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного. У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків, відповідно до встановленого частиною статтею 77 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтями 78 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Разом з тим, позивачем у судовому засіданні не було спростовано зазначені відповідачем у акті перевірки обставини та не доведено економічну доцільність витрат, понесених ним у зв'язку із укладання договорів від 04.01.2016 року № 1 та 14.03.2013 року №14/01-Д.

Так, в наданих до перевірки актах виконаних робіт відсутнє будь-яке посилання на конкретизацію послуг, які надавались, формування ціни послуги, не зазначено строку, протягом якого надавались послуги, відсутній детальний опис наданих послуг та їх кількісний вираз. До суду позивачем також не надано будь-яких документів, які б свідчили про реальне виконання контрагентами позивача зазначених господарських операцій.

Наявність же формально оформлених (складених) актів виконаних робіт та сплата грошових коштів не можуть слугувати єдиною підставою для формування даних податкового обліку за відсутністю факту отримання послуг.

З огляду на вищезазначене суд вважає, що позивачем не спростовано обґрунтованість висновків контролюючого органу в цій частині акту перевірки підприємства.

Щодо не віднесення позивачем до складу доходів за 2015 та 2016 рік у рядку 01 Декларацій «Дохід від будь-якої діяльності (за вирахування непрямих податків)» безнадійної кредиторської заборгованості, суд зазначає наступне.

Як зазначено в акті перевірки фахівцями ГУ ДФС в Одеській області, позивачем у перевіряємому періоді не було відображено у складі «інших доходів» безнадійної кредиторської заборгованості на загальну суму 33 210,00 грн., що виникла по взаємовідносинам із підприємствами ТОВ «Сінтополія» на суму 13 112,20 грн. та ТОВ «Чорноморпівденбуд» на суму 20 098,18 грн. за якими минув строк позовної давності.

В акті перевірки зазначено, що в ході проведення документальної планової виїзної перевірки перевіряючими посадовими особами від директора ТОВ «Комунікації та інженерні мережі» по вищезазначеним контрагентам були отримані завірені картки рахунку: 631, щодо дати виникнення заборгованості. Так по підприємству ТОВ «Сінтополія» датою виникнення заборгованості є - 28.11.2011 року, а по контрагенту ТОВ «Чорноморпівденбуд» - 06.12.2012 року. При цьому, будь-яких документів та пояснень щодо переривання строку позовної давності керівником підприємства надано не було.

Суд зазначає, що згідно з пунктом 135.1 статті 135 ПК України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин) доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, та складаються з доходу від операційної діяльності та інших доходів.

Відповідно до пункту 135.2 статті 135 ПК України, доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 ПК (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин) «інші доходи» включають, зокрема, суми безнадійної кредиторської заборгованості.

При цьому, підпунктом «а» підпункту 14.1.11 пункту 14.1 ст. 14 ПК України передбачено, що безнадійна заборгованість, зокрема - це заборгованість в тому числі за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Статтею 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Частиною 5 статті 261 ЦК України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати в договорі, передбаченому актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами (частина друга статті 6 ЦК України).

За змістом частини третьої цієї статті сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, однак не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Виходячи з аналізу зазначених правових норм, можна зробити висновок про те, що якщо сторони договору досягли згоди про збільшення позовної давності за всіма або окремими вимогами і така домовленість за змістом і формою відповідає вимогам статті 6 і частини першої статті 259 ЦК України, то розрахунок проводиться в межах збільшеної позовної давності, установленої сторонами в договорі.

Разом з тим, якщо по закінченні терміну позовної давності, боржник не розрахувався за отримані раніше товари (послуги), сума його заборгованості за цими товарами (послугами) набуває статусу безнадійної заборгованості, яка в силу положень пп. 14.1.257 ПК є безповоротною фінансовою допомогою і відповідно до пп. 135.5.4 ПК вважається доходом з інших джерел (інші доходи) і оподатковується у загальновстановленому порядку відповідно до законодавства.

Представник позивача у судових засіданнях та у письмових поясненнях щодо виникнення у ТОВ «Комунікації та інженерні мережі» безнадійної кредиторської заборгованості надавав суперечливі відомості.

Так у письмових поясненнях від 22.10.2018 року (т. 2 а.с. 108-112) представник товариства з обмеженою відповідальністю «Комунікації та інженерні мережі» на спростування висновків податкового органу зазначив, що угоди с контрагентами, стосовно яких виникла кредиторська заборгованість, були укладені позивачем в усній формі. Під час перевірки податковим органом не було виявлено фактів фактичного невиконання умов зазначених угод, що в свою чергу підтверджується первинними документами (актами приймання передач, податковими накладними).

Щодо строку позовної давності представники позивача зазначали, що оскільки форма укладених правочинів була усна, зазначені обставини не передбачають зазначення строку виконання зобов'язання, а тому для правовідносин є правильним застосовувати норми ст. 530 Цивільного кодексу України. Так відповідно до цієї статті, у випадку не встановлення строку виконання боржником обов'язку або визначення моменту пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивачем також зазначалось, що податковим органом в акті перевірки не зазначено початок та закінчення строку виконання угод з вищезазначеними контрагентами, так як договори з ними були укладені без визначення строку його виконання. Окрім того, на думку позивача, перевіряючим не було встановлено фактів пред'явлення контрагентами підприємства вимог про виконання зобов'язань за вищевказаними угодами.

На спростування вищезазначених тверджень представником ГУ ДФС в Одеській області у судовому засідання 15.11.2018 року були наданні до суду письмові договори №010911 від 01.09.2011 року, укладенні позивачем з ТОВ «Сінтополія» (т. 2 а.с. 126) та №01/12-01 від 01.12.2011 року із ТОВ «Чорноморпівденбуд», з пунктів 5 яких вбачається, що розрахунки між сторонами здійснюються в безготівковому порядку, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, на підставі додатків до цього договору на кожну окрему поставку товару. Покупець сплачує постачальнику вартість товару на протязі 30 (тридцяти) календарних днів з дня отримання товару.

Дізнавшись про зазначені обставини, представник позивача у судовому засіданні 20.12.2018 року надав до суду інші письмові пояснення (т. 2 а.с. 141-143), в яких зазначив, що 30.09.2017 року (до складення акту перевірки та винесення спірних податкових-повідомлень рішень) позивачем вже було списано безнадійну кредиторську заборгованість та віднесено її до складу власних доходів, що підтверджується наданими до суду доказами, зокрема оборотно-сальдовими відомостями (т. 2 а.с. 173-177). Крім того, позивач відобразив зазначені відомості в податковій звітності з податку на прибутку в якості доходу, що свідчить про його оподаткування. З огляду на зазначене представник ТОВ «Комунікації та інженерні мережі» вважає, що у відповідача були відсутні правові підставі для нарахування йому податку на прибуток та застосування штрафних санкції.

Суд із вищезазначеною правовою позиціє позивача не погоджується, оскільки на момент проведення податковим органом документальної планової виїзної перевірки та на момент винесення відповідачем спірних повідомлень-рішень, товариством з обмеженою відповідальність «Комунікації та інженерні мережі» не було надано до ГУ ДФС в Одеські області жодних пояснень та документів із зазначених обставин. Зазначені обставини представниками позивача в судовому засіданні спростовані не були. Крім того, в адміністративному позові та у письмових поясненнях від 22.10.2018 року позивачем про зазначені обставини також зазначено не було. Більш того, позивач у судових засіданнях взагалі спростовував наявність у нього письмових договорів, укладених з його контрагентами, за якими сплинув строк позовної давності.

Надання до суду позивачем 20.12.2018 року доказів визнання ним наявності у підприємства безнадійної кредиторської заборгованості на загальну суму 33 210,00 грн. та відображення її в доходній частині декларації ТОВ «КІМ» з податку на прибуток за 2017 рік, свідчить, на думку суду, про обґрунтованість висновків ГУ ДФС в Одеській області в акті перевірки в цій частині та відповідність їх вимогам чинного податкового законодавства.

З огляду на вищезазначене суд доходить висновку, що винесення податковим органом ППР №0044151401 від 29.11.2017 року в частині збільшення товариству з обмеженою відповідальністю «Комунікації та інженерні мережі» суми податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 139 487,00 грн. через встановлені порушення податкового законодавства при виконанні позивачем умов договорів від 04.01.2016 року №1 та 14.03.2013 року №14/01-Д та через неоподаткування підприємством суми безнадійної кредиторської заборгованості в якості доходу, а також в частині застосування контролюючим органом штрафних (фінансових) санкцій на суму 34 281,00 грн. на визначене податкове зобов'язання, є законним та правомірним, та таким, що не підлягає скасуванню.

Щодо порушення позивачем строку подання до податкового органу розрахунку суми за першу реєстрацію транспортного засобу, суд зазначає наступне.

12.12.2014 року між ТОВ «Комунікації та інженерні мережі» та ТОВ «Виробничо-технічне підприємство «Інжпроект» було укладено договір поставки №И/5841-Ю (т. 2 а.с. 154-158) транспортного засобу Toyota Venza, з об'ємом двигуна 2672 куб.см.

24.12.2014 року товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-технічне підприємство «Інжпроект» на адресу позивача була виписана видаткового накладна №13545 на транспортний засіб на загальну суму 680 690,00 грн. (ПДВ - 113 448, 33 грн.) (т. 2 а.с. 162), а 29.12.2014 року між сторонами був підписний акт-приймання передачі автомобілю (т. 2 а.с. 161).

Як вбачається з акту перевірки, вищезазначений транспортний засіб був зареєстрований позивачем відповідно до чинного законодавства 24.12.2014 року. Збір за першу реєстрацію автомобілю в розмірі 850,23 грн. ТОВ «Комунікації та інженерні мережі» сплатило 25.12.2014 року. Разом з тим, розрахунок суми збору за першу реєстрацію транспортного засобу №907795 (т. 2 а.с. 198-200) позивачем було до ДПІ в Малиновському районі м Одеси лише 16.01.2015 року, тобто з порушенням встановленого законодавцем строку.

З даного приводу суд зазначає, що відповідно до п. 231.1 ст. 231 Податкового кодексу України платниками збору за першу реєстрацію транспортного засобу є юридичні та фізичні особи, які здійснюють першу реєстрацію в Україні транспортних засобів, що відповідно до ст. 232 цього Кодексу с об'єктами оподаткування.

Згідно п.п. 233.1.1 п. 233.1 ст. 233 ПК України база оподаткування визначається для колісних транспортних засобів за об'ємом циліндрів двигуна в куб. см.

Відповідно до п. 237.1 ст. 237 Податкового кодексу України, збір сплачується фізичними та юридичними особами перед проведенням першої реєстрації в Україні транспортних засобів.

Сума збору обчислюється щодо кожного транспортного засобу як добуток відповідної бази оподаткування, ставки збору та відповідного коефіцієнта, зазначеного у п. 234.4 статті 234 Кодексу (п. 238.1 ст. 238 Податкового Кодексу України).

Згідно з п.п.239.1 - 239.4 ст.239 Податкового Кодексу України збір сплачується за місцем реєстрації транспортних засобів за ставками, які діють на момент сплати.

Юридичні особи в десятиденний строк після першої реєстрації в Україні транспортних засобів подають відповідному контролюючому органу за місцем свого знаходження та за місцем реєстрації транспортного засобу розрахунок суми збору за такі транспортні засоби за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 Кодексу.

До розрахунку додаються копії реєстраційних документів, завірені відповідним уповноваженим Державним органом України, який проводив таку реєстрацію. Платники збору зобов'язані при першій реєстрації в Україні пред'являти квитанції або платіжні доручення про сплату збору з відміткою банку про дату виконання платіжного доручення, а платники, звільнені від сплати збору, - відповідний документ, що дає право на користування такими пільгами.

У разі відсутності документів про сплату збору або документів, що дають право на користування пільгами, перша реєстрація в Україні не проводиться.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи позивачем було зареєстровано транспортний засіб Toyota Venza - 24.12.2014 року. Відповідно до положень п.п.239.2 ст.239 Податкового Кодексу України останнім строком подачі для позивача розрахунку суми збору за транспортний засіб до податкового органу є 03.01.2015 року.

Разом з тим, суд зазначає, що Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» №71-VIII від 28.12.2014 року, розділ VII "Збір за першу реєстрацію транспортного засобу" Податкового кодексу України з 01.01.2015 року було виключено.

З огляду на вищезазначене, та враховуючи те, що станом на 03.01.2015 року обов'язок у позивача щодо подачі розрахунку суми збору за транспортний засіб до податкового органу був відсутній, суд доходить висновку про протиправність винесення податкового повідомлення рішення №0153621307 від 29.11.2017 року, яким позивачу нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 170,00 грн. та необхідність його скасування.

Додаткового суд зазначає, що при розгляді даної адміністративної справи судом не надавалась оцінка доводам позивача, щодо порушення ГУ ДФС в Одеській області порядку вручення податкових повідомлень-рішень та вчинення відповідачем дій, направлених на внесення підприємства позивача до реєстру боржників, оскільки зазначені дії були предметом розгляду адміністративної справи №815/1185/18.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У відповідності до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем до позовної заяви додані платіжні доручення №1157 від 06.07.2018 року та №1248 від 18.07.2018 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову майнового характеру у загальній сумі 3 982,04грн. (т. 1 а.с. 4, т. 2 а.с. 10).

З урахуванням часткового задоволення адміністративного позову майнового характеру товариства з обмеженою відповідальністю «Комунікації та інженерні мережі» у розмірі, що становить 35% від суми заявлених позовних вимог, суд доходить висновку, що розмір судового збору, що підлягає стягненню на користь позивача з ГУ ДФС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, становить 1 394,03 грн. пропорційно до розміру задоволених вимог.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 180, 192-194, 205, 241-246, 251, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ :

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Комунікації та інженерні мережі» (65091, м. Одеса, вул. Середня, 10А) до головного управління ДФС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області №0044161401, №0044171401, №0153531307, №0153621307, №0153521307 та №0153551307 від 29.11.2017 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області №0044151401 від 29.11.2017 року в частині збільшення товариству з обмеженою відповідальністю «Комунікації та інженерні мережі» суми податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 170, 00 грн. та в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 43 грн., а всього на суму грошового зобов'язання 213,00 грн.

В інший частині задоволення позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління ДФС в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Комунікації та інженерні мережі» суму сплаченого позивачем судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 1 394, 03 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний суддею 01 лютого 2019 року.

Суддя О.В. Білостоцький

.