Рішення № 79548069, 28.01.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2019 року Справа № 160/9719/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та спонукання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та спонукання до вчинення дій, в якому позивач просив:

визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, викладеного у листі № 1232/03-05/12 від 09.11.2018р., про відмову ОСОБА_2 у призначенні пенсії за віком.

зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_2, з врахуванням всього стажу, зазначеного у трудовій книжці, заробітної плати для обчислення пенсії, як не працюючому пенсіонеру, з підвищенням розміру пенсії відповідно до ч.3 ст. 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», але в розмірі не менше прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, починаючи з дати звернення - 27.07.2017 року на визначений пенсіонером банківський рахунок.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що до вересня 1997 року ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживала в ІНФОРМАЦІЯ_2, надалі виїхала на постійне місце звання до Ізраїлю, де перебуває на консульському обліку посольства України в державі Ізраїль. 27.07.2017р. представник ОСОБА_2 за нотаріально посвідченою довіреністю – ОСОБА_3 особисто звернулася до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі із заявою про призначення пенсії за віком. Заяву та додані документи прийняті 27.07.2017р. за № 782/ ел. № 3974. Центральним об'єднаним управлінням ПФУ в м. Дніпрі відмовлено в призначені пенсії на підставі протоколу № 23 від 28.07.2017р. про відмову ОСОБА_2 в призначенні пенсії за віком. Не погодившись із вказаним рішенням звернулась до суду з позовом за результатом розгляду, якого постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2018 року рішення Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі, оформленого протоколом № 23 від 28.07.2017 року, про відмову ОСОБА_2 у призначенні пенсії за віком визнано протиправним та скасовано. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду. На виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2018 року управлінням повторно розглянуто заяву та відмовлено в призначенні пенсії. В обґрунтування прийнятого рішення, управлінням зазначено, що не надано документів які підтверджують факт реєстрації або фактичного проживання в Шевченківському районі м. Дніпра. Загальний стаж складає 5 років 1 місяць 15 днів.

Позивачка, вважає протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду Украй Дніпропетровській області викладеного у листі № 1232/03-05/12 від 09.11.2018 року про відмову ОСОБА_2 в призначенні пенсії за віком, у зв’язку з чим просила позов задовольнити.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.12.2018 року, відкрито провадження у справі за цим позовом та ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

10 січня 2019 року до суду від представника відповідача надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому було зазначено, що згідно з пунктом 1 Порядком подання та оформлення документів для призначення рахунку) пенсій - заява про призначення пенсії працюючим громадянам і членам їх сімей подається заявником особисто або через представника, який діє на підстав виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації), або законним представником відповідно до законодавства за місцем проживання (реєстрації) заявника. У відповідності до пункту 16, 29 Порядку - документ, що посвідчує місце проживання особи, приймаються паспорт або довідка уповноважених органів з місця проживання реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземні громадяни та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (реєстрації). Таким чином, згідно з надісланими ОСОБА_4 ксерокопіями документів для призначення пенсії ОСОБА_2 відсутні документи, які засвідчують місце проживання (реєстрації) цієї особи в Україні, та відповідний страховий стаж, у зв’язку з чим відсутні підстави для призначення пенсії ОСОБА_2 Враховуючи наведене просили у задоволенні позову відмовити.

З огляду на вказане, виходячи з положень п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов до висновку про можливість розгляду даної адміністративної справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши подані сторонами документи та матеріали справи, розглянувши доводи сторін, наведені ними в письмових заявах, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 виїхала з України на постійне місце проживання в Ізраїль, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль 30.04.1999 року.

Перед виїздом за кордон позивачка мешкала за адресою: м. Дніпропетровська, селище Мирне, пер. Чудський, буд. 4.

27 липня 2017 року ОСОБА_2 через представника за нотаріально посвідченою довіреністю - ОСОБА_3 звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком, як не працюючому пенсіонеру, дитині війни, здійснити запит відповідно до записів трудової книжки для отримання довідок по заробітній платі для обчислення пенсії, довідок про реорганізацію (перейменування) підприємств, інших недостатніх для призначення пенсії документів.

Рішенням Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі, яке оформлено протоколом № 23 від 28.07.2017р. відмовлено в призначені пенсії ОСОБА_2

Вказане рішення було оскаржуване позивачкою до суду.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2018 року рішення Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі, оформленого протоколом № 23 від 28.07.2017 року, про відмову ОСОБА_2 у призначенні пенсії за віком визнано протиправним та скасовано; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду.

На виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2018 року управлінням повторно розглянуто заяву та відмовлено в призначенні пенсії.

В обґрунтування прийнятого рішення управлінням зазначено:

в паспорті громадянина України для виїзду за кордон наявна віза про постійне проживання в Ізраїлі та перебування на консульському обліку Генконсульстві України цієї країни;

на даний час угода між Україною та Ізраїль про співробітництво в пенсійного страхування не укладена, а тому відсутні законодавчі підставі призначення пенсії в Україні. Закон передбачає можливість виплати особі під час перебування за кордоном лише в тому разі, якщо це перед міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого Верховною Радою України;

в апостілі відсутні переклад печатки та кутових штампів;

відсутній необхідний страховий стаж.

Вважаючи відмову у призначенні пенсії неправомірною звернулася з позовом до суду.

Надаючи оцінку законності відмови відповідача у призначенні позивачу пенсії за віком, суд вважає за необхідне врахувати наступні обставини та положення законодавства.

Право громадянина на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом закріплене у статті 46 Конституції України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV).

Згідно із частиною 1 статті 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (ч. 3 ст.44 Закону № 1058-IV).

Пунктом 2 частини 1 статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється, зокрема, на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 51 Закону № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Отже, зазначені положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України зазначеного Рішення.

У свою чергу, у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що оспорюваними нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Згідно із ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 року № 1382-IV реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Проживаючи в Ізраїлі, як громадянка України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Аналогічна правова позиція викладена Європейським судом з прав людини у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, та є джерелом права відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Таким чином, суд вважає, що місце проживання особи не визначає обсяг її конституційних прав та свобод, відтак право громадянина на одержання пенсії не може бути обмеженим такою умовою, як постійне проживання в Україні.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України

25.11.2005 року № 22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 року № 13-1 (далі Порядок № 22-1).

Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).

Частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Разом з тим, частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV визначено, що до досягнення віку, встановленого абзацами першим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року.

Пунктом 1.1 Порядку № 22-1 встановлено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

За приписами пункту 2.1 Порядку № 22-1 документи, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком: документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637; для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера у період до 01 січня 2016 року ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) до 01 липня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.

Документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію (п. 2.23 Порядку № 22-1).

Відповідач відмовляючи в призначенні пенсії позивачу, посилався на відсутність страхового стажу, оскільки єдиний документ, яким підтверджується період роботи з 19.12.1975 по 29.09.1979 на Мінському автозаводі, є дублікат трудової книжки виданий 28.09.1981 року в період роботи на іншому підприємстві, а також з 06.11.1985 по 01.08.1997 в тресті "Укрвосток нефтегазстрой», так як назва підприємства при прийомі на роботу не співпадає з назвою підприємства на печатці при звільненні.

Досліджуючи копію дублікату трудової книжки, суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Крім того, законодавством встановлено обов’язок пенсійного органу щодо витребування документів в установ та організацій, які заявник з тих чи інших причин не може надати, з метою з'ясування певних обставин та фактів для призначення пенсії, про що й було заявлено клопотання позивача у поданій заяві про призначення пенсії.

Суд вважає за необхідне зазначити про наступне.

Відповідно до п.1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.85 ), із змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.90 N 412), (надалі - Інструкція №162), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.

Згідно з п.2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.

У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я по батькові, ІНФОРМАЦІЯ_3, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.

Відповідно до п.2.3 Інструкції №162 всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Пунктами 2.25 та 2.26 Інструкції №162 визначено, що записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Наприклад, "Звільнений за згодою сторін", п.1 ст.29 КЗпП РСФСР".

Запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи.

Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (надалі - Інструкція №58), яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за N 110, та зазначено, що з прийняттям цього наказу Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.85 252), із змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.90 N 412, не застосовується.

Відповідно до п. 2.12. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 за №58 (далі-Інструкції №58), після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей.

Відповідно до п.2.4 Інструкції №58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Ведення трудових книжок працівників підприємства, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), оскільки записи до трудової книжки вносяться виключно власником або уповноваженим ним органом, наявність неправильно занесених записів до трудової, не може ставитись в провину власнику трудової книжки.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не зарахував стаж роботи з 19.12.1975 по 29.09.1979, оскільки дублікат трудової книжки видано 28.09.1981року, та з 06.11.1985 по 01.01.1997 у зв'язку з тим, що не співпадає печатка назви підприємства при звільнені з назвою підприємства при прийомі на роботу.

Суд критично оцінює такі твердження пенсійного органу, як підставу для відмову у призначенні позивачу пенсії, оскільки, Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 не передбачає наслідків для особи щодо якої вона складена, порушення порядку ведення трудової книжки.

Крім того, відповідно до п.4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.

Отже, чинним законодавством визначено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).

Як встановлено судом, листом відповідача від 09.11.2018 № 1232/03-05/12 повідомлено позивача про те, що роботи з 19.12.1975 по 29.09.1979 на Мінському автозаводі, є дублікат трудової книжки виданий - 28.09.1981 року в період роботи на іншому підприємстві, а також з 06.11.1985 по 01.08.1997 в тресті "Укрвосток нефтегазстрой» так як назва підприємства при прийомі на роботу не співпадає з назвою підприємства на печатці при звільненні.

Відмовляючи в призначенні пенсії позивачу, відповідач посилався на відсутність страхового стажу для призначення пенсії, однак жодних правових обґрунтувань або невідповідність якій нормі закону суперечить записи у трудовій книжці щодо періодів роботи позивача з 19.12.1975 по 29.09.1979 та з 06.11.1985 по 01.08.1997 у своєму рішення не навів.

Суд зазначає, що такі дії відповідача є необґрунтованими, оскільки відповідач відповідно до вимог пункту 4.2 Порядку 22-1 не був обмежений правом вимагати від позивача дооформления у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих документів.

Пунктом 4.3 Порядку №22-1 визначено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

З аналізу вищевказаних правових норм слідує, що у разі звернення особи до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії, останній зобов'язаний розглянути подану заяву із документами в порядку передбаченому Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Порядку №22-1 та прийняти відповідне рішення щодо призначення або про відмову в призначенні пенсії.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем при розгляді заяви Позивача про призначення/перерахунок пенсії в якій вона просила призначити пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV та п.4.3 Порядку №22-1, однак листом № 1232/03-05/12 від 09.11.2018 року відмовлено у призначені пенсії за віком.

Разом з тим, предметом спору у даній справі є наявність у позивача права на призначення пенсії, що відноситься до виключної компетенції органу Пенсійного фонду України.

З урахуванням відсутності відповідного рішення стосовно саме призначення пенсії ОСОБА_2, суд вважає, що позовні вимоги про зобов'язання управління призначити позивачу пенсію є передчасними, оскільки прийняття такого рішення відноситься до компетенції органів Пенсійного фонду.

Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

З урахуванням встановленого судом порушення відповідачем вимог чинного законодавства в частині прийняття рішення, що не відповідає вимогам заяви про призначення пенсії суд, з метою ефективного захисту прав позивача, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та, у відповідності до ч.2 ст.9 КАС України, зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 27.07.2017 року про призначення пенсії із прийняттям відповідного рішення.

Відповідно до статей 9, 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а згідно статті 90 цього КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно частин 1 та 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 242-246, 250, 255, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та спонукання до вчинення дій - задовольнити часткового повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, викладеного у листі № 1232/03-05/12 від 09.11.2018 року про відмову ОСОБА_2 у призначенні пенсії за віком.

Зобов'язати Головне управління Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийняти відповідне рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_2 у призначенні пенсії за віком з урахуванням висновків суду.

Стягнути на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) сплачені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 704,80 (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок) грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.О. Коренев