Рішення № 79546456, 01.02.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2019 року Справа № 160/8005/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Жовтневої районної у м. Дніпропетровську ради про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

26.10.2018р. ОСОБА_2 звернувся з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Жовтневої районної у м. Дніпропетровську ради та просить:

- визнати протиправними дії відповідача, виражені у призупиненні відносно позивача з 01.07.2015р. довічних пільг на оплату жилої площі, комунальних послуг, а також палива, про що відповідач повідомив позивача листом від 24.09.2018р. №5622/01-08-01/11-18;

- визнати неправомірними дії відповідача щодо невнесення (виключення) позивача до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги;

- зобов'язати відповідача включити позивача до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги, для можливості подальшого користування наданими пільгами; поновити дію наданих позивачеві раніше пільг на 50%-ну оплату жилої площі, комунальних послуг, а також палива;

- зобов'язати відповідача вчинити дії, а саме: надати (надіслати) документи на підтвердження пільг позивача постачальникам комунальних послуг, які зазначені у його заяві від 19.09.2018р., що додається;

- зобов'язати відповідача надіслати позивачеві рекомендованим листом із повідомленням про вручення (надати у зручний спосіб за попередньою домовленістю) поштові або інші документи на підтвердження виконання відповідачем п.4 позовних вимог;

- застосувати до відповідача судовий контроль шляхом зобов'язання його подати до суду у 5-денний строк звіту про виконання судового рішення.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 07.10.1997р. по 01.04.1999р. він проходив службу у податковій міліції, отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» із довічним правом позивачеві та членам його сім’ї на 50-ти процентну знижку по оплаті жилої площі, комунальних послуг, а також палива. У вересні 2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надіслання постачальникам комунальних послуг документів, що підтверджують наявність у позивача та членів його сім’ї пільг, проте, відповідач листом №5622/01-08-01/11-18 від 24.09.2018р., зокрема, повідомив позивача про те, що з 01.07.2015р. згідно до вимог Закону №76-VІІІ внесені зміни до ст.22 Закону України «Про міліцію», якими передбачено, що пільги надаються за умови підтвердження факту, що середньомісячний сукупний дохід сім’ї в розрахунку на одну особу станом на 01.07.2015р. не перевищував 1710,00 грн., а також і про те, що вказані пільги з 07.11.2015р. не передбачені відповідно до п.1, п.5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про національну поліцію» та запропонував звернутися до Єдиної приймальні громадян щодо вирішення питання про призначення субсидії. Позивач вважає такі дії відповідача незаконними та неконституційними, так як вищезазначені пільги були встановлені йому та членами його сім’ї довічно, а тому їх скасування не відповідає положенням ст.ст.8, 22, 58 Конституції України, якими заборонено звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів, а також і встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на Загальну декларацію прав людини, рішення Конституційного Суду України, постанову Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18.02.2016р. у справі №183/8000/15 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.05.2018р. у справі №210/1871/17.

Ухвалою суду від 05.12.2018р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та, зокрема, зобов’язано відповідача надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст.162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.2).

28.12.2018р., на виконання вимог вищевказаної ухвали суду, від відповідача надійшов письмовий відзив на позов, у якому останній просив відмовити позивачеві у задоволенні його позовних вимог посилаючись на те, що згідно інформації з Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги з 07.11.2015р. позивач перебуває на обліку в реєстрі, як особа, що втратила статус, який мала відповідно до Закону України «Про міліцію». Із набранням чинності Законом України «Про Національну поліцію» втратив чинність Закон України «Про міліцію», яким були встановлені пільги, при цьому, Законом України «Про Національну поліцію» не передбачені пільги на оплату житлово-комунальних послуг. Також, відповідач зазначає, що у липні 2015 року відповідно до пп.2 п.8 Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім’ї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №389 від 04.06.2015р. позивачеві було направлено повідомлення щодо необхідності подання відповідних документів для визначення права на отримання пільги з 01.07.2015р., проте, таких документів позивачем до управління надано не було, у зв’язку з чим з 01.07.2015р. йому було призупинено нарахування 50-ти відсоткової знижки плати за комунальні послуги. Окрім того, відповідач зазначає про те, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду з даним позовом, оскільки про порушення своїх прав позивачу було відомо ще у 2015 році, а тому позовна заява має бути залишена без розгляду. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач посилається на ухвалу Вищого адміністративного Суду України від 19.07.2017р. у справі №К/800/758/17 (а.с.36-37).

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у даній справі приймається судом 01.02.2019р., тобто у межах строку, встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у справі.

З 01.04.1999р. ОСОБА_2 була призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ», що підтверджується копією пенсійного посвідчення, наявною у справі (а.с.10).

05.08.2004р. Державною податковою адміністрацією України була видана довідка №308, згідно якої пенсіонер ОСОБА_2 та члени його сім’ї мають довічне право відповідно до ст.22 Закону України «Про міліцію» на 50-ти процентну знижку по оплаті жилої площі, комунальних послуг, а також палива, що підтверджується копією відповідної довідки (а.с.11).

20.09.2018р. позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Соборної районної у місті Дніпрі ради із заявою про надіслання постачальникам комунальних послуг документів, які підтверджують наявність у позивача та членів його сім’ї станом на 01.07.2015р. та в подальшому довічно права на 50-ти процентну знижку по оплаті жилої площі, комунальних послуг і палива, що підтверджується копією відповідної заяви (а.с.14).

Листом №5622/01-08-01/11-18 від 24.09.2018р. Управління соціального захисту населення Соборної районної у місті Дніпрі ради повідомило позивача, зокрема, про те, що Законом №76-VІІІ були внесені зміни до ст.22 Закону України «Про міліцію» в частині того, що пільги надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім’ї з розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу згідно до постанови Кабінету Міністрів України №389 на 01.07.2015р. – 1710 грн. та у зв’язку з недостатністю таких даних, позивачеві пільги на житлово-комунальні послуги було призупинено з 01.07.2015р. При цьому, відповідач у вказаному листі зазначив, що з 07.11.2015р. втратив чинність Закон України «Про міліцію» та набув чинності Закон України «Про Національну поліцію», за яким наведені пільги не передбачені (а.с.15).

Вказаний спір виник у зв’язку із незгодою позивача із призупиненням з 01.07.2015р. відповідачем довічних пільг позивача на оплату житлової площі, комунальних послуг, а також палива, невнесенням (виключенням) позивача з Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги, зобов’язання поновити дію зазначених пільг та включити позивача до вказаного реєстру.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення позову.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправними дій відповідача, які виражені у призупиненні відносно позивача з 01.07.2015р. довічних пільг на оплату жилої площі, комунальних послуг, а також палива, про що відповідач повідомив позивача листом від 24.09.2018р. №5622/01-08-01/11-18, суд виходить з наступного.

Так, правовий і соціальний захист працівників міліції до 07.11.2015р. було врегульовано Законом України «Про міліцію» №565 від 20.12.1990р. (далі – Закон №565).

Відповідно до ст.22 Закону №565 (в редакції чинній на момент надання позивачеві права на спірні пільги) було визначено, що працівникам міліції та членам їх сімей надається 50-процентна знижка по оплаті жилої площі, комунальних послуг, а також палива.

За працівниками міліції, звільненими зі служби за віком, хворобою або вислугою років, зберігається право на пільги за цим Законом.

Пунктом 12 розділу II Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року №1166-VII (далі - Закон №1166) частини шоста та сьома статті 22 Закону України «Про міліцію» викладено у наступних редакціях: «За працівниками міліції, звільненими зі служби за віком, хворобою або вислугою років, зберігається право на пільги згідно з цим Законом. Пільги, передбачені частинами 4, 5 цієї статті, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України».

У зв'язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VІІІ (далі - Закон №76) Кабінетом Міністрів України 4 червня 2015 року прийнято Постанову №389, якою затверджено Порядок надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї, який набрав чинності з 1 липня 2015 року (далі – Порядок №389).

Вказаним Порядком №389 визначено механізм реалізації права на отримання пільг з оплати послуг за користування житлом (квартирна плата, плата за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), комунальних послуг (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, вивезення побутових відходів), паливом, скрапленим газом, телефоном, а також послуг із встановлення квартирних телефонів (далі - пільги) залежно від середньомісячного сукупного доходу сім'ї осіб, які мають право на пільги згідно із законодавчими актами.

Дія цього Порядку №389 поширюється на осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою згідно із Законом України «Про міліцію» (звільнені із служби за віком, хворобою або вислугою років працівники міліції, особи начальницького складу податкової міліції, особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби; діти (до досягнення повноліття) працівників міліції, осіб начальницького складу податкової міліції, рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби, загиблих або померлих у зв'язку з виконанням службових обов'язків, непрацездатні члени сімей, які перебували на їх утриманні.

З набранням чинності Закону №76 було внесено зміни до Закону України «Про міліцію», за змістом яких право на отримання працівниками міліції та членами їх сімей, а також працівниками міліції, звільненими зі служби за віком, хворобою або вислугою років, 50-відсоткової знижки плати за користування житлом та комунальними послугами, за паливо збережено, за змістом і колом осіб не звужено.

Між тим, законодавцем встановлено умову, за наявності якої вказана пільга призначається, а саме: якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу. На виконання зазначеної норми закону Кабінетом Міністрів України затверджено-механізм реалізації права на отримання зазначеного виду пільг, яким врегульовано в тому числі види доходів, які враховуються до складу сукупного доходу сім'ї пільговика.

Згідно з п.3 Порядку №389, пільги, зазначені у пункті 1 надаються за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам за умови, що середньомісячний сукупний дохід сім'ї пільговика в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.

У відповідності до п.п.169.4.1 п.169.4 ст.169 Податкового кодексу України податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь платника податку протягом звітного податкового місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї відповідно до законодавства виплати, компенсації та винагороди), якщо його розмір не перевищує суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб: з 1 січня 2015 року - 1218 гривень (стаття 7 Закону).

Аналіз вказаних вище норм свідчить про те, що податкова соціальна пільга (у спірних правовідносинах - 50-процентна знижка по оплаті жилої площі, комунальних послуг, а також палива) застосовується виключно за умови, якщо середньомісячний сукупний дохід сім'ї пільговика в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців станом на 01.07.2015р. не перевищує суму 1710 гривень.

Як свідчить зміст матеріалів справи, згідно бази даних Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги, позивач перебуває на обліку в Управлінні з 10.04.2009р. як податковий міліціонер на пенсії та має право на пільги в розмірі 50% знижки плати за користування житлово-комунальними послугами згідно до вимог Закону України «Про міліцію».

Законом №76 та Порядком №389 було змінено порядок та умови надання таких пільг з 01.07.2015р., а саме: необхідність підтвердження позивачем розміру середньомісячного сукупного доходу сім’ї з розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, який не повинен перевищувати величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу на 01.07.2015р. – 1710 грн.

Як встановлено судом із наданих позивачем документів, останнім не було підтверджено показника сукупного доходу його сім’ї (не більше 1710 грн. на одну особу), необхідного для нарахування та отримання спірної пільги, а тому з 01.07.2015р. позивачеві було призупинено нарахування 50-ти відсоткової знижки плати за комунальні послуги, а також палива.

Окрім того, слід зазначити, що відповідно до пунктів 1 та 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», з 7 листопада 2015 року втратив чинність Закон України «Про міліцію», внаслідок чого особи, які мали право на пільги згідно із Законом України «Про міліцію» з 7 листопада 2015 року втратили право на пільги.

Разом з тим, п.15 розділу ХІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про Національну поліцію», визначено, що за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб. В той же час, саме пільги на оплату житлово-комунальних послуг в Законі України «Про національну поліцію» не передбачені.

За таких обставин, враховуючи те, що Закон №76, яким внесено зміни до Закону України «Про міліцію» щодо пільг не визнаний неконституційним, та те, що позивачем не підтверджено показника середньомісячного сукупного доходу його сім'ї, необхідного для нарахування та отримання спірної податкової соціальної пільги, таких доказів позивачем суду не надано, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо призупинення позивачеві з 01.07.2015р. нарахування пільг на оплату жилої площі, комунальних послуг, а також палива, у зв’язку з недостатністю даних для розрахунку доходів, є правомірними.

Зазначеної правової позиції дотримується і Вищий адміністративний Суд України в ухвалі від 19.07.2017р. у справі К/800/758/17.

Є помилковими та такими, що не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи доводи позивача про те, що, призупинивши нарахування пільг позивачеві, відповідачем було застосовано зворотню дію Закону в часі, що суперечить ст.58 Конституції України, оскільки фактично у даних правовідносинах не відбулося застосування зворотньої дії Закону в часі, виходячи з того, що порядок та умови нарахування вказаних пільг були змінені Законом №76 та Порядком №389, які набрали чинності з 01.07.2015р., та саме з цієї дати позивачеві було призупинено нарахування спірних пільг, а отже застосування зворотньої дії Закону в часі не відбулося.

Також і не можуть бути покладені судом в основу даного рішення посилання позивача на звуження відповідачем змісту та обсягу існуючих прав та свобод позивача в порушення вимог ст.22 Конституції України, виходячи з наступного.

Так, відповідно до ст.1 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні стандарти встановлюються законами, іншими нормативно-правовими актами.

Отже, з огляду на те, що Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України» №76 від 28.12.2014р. є чинним, не визнаний в установленому порядку неконституційним та не був скасований, то відповідно його положення є обов'язковими.

Окрім того, як зазначив Конституційний Суд України в рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційності (розмірності) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов'язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства.

Також, необхідно зазначити, що закони, які встановлюються державою, не можуть бути абсолютними та передбачати незмінний механізм їх реалізації. Для встановлення справедливого балансу інтересів у суспільстві, держава змушена змінювати механізми законодавчого регулювання, в тому числі конституційного права на соціальний захист, з причин неможливості їх фінансового забезпечення. Такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з ч.1 ст.17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Отже, саме висновок Конституційного Суду України, викладений у його рішенні від 26.12.2011р. №20-рп/2011, з урахуванням дати його постановлення пізніше ніж тих, на які позивач посилається у позові, підлягає застосуванню судом у даних правовідносинах.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що твердження позивача про те, що діями відповідача щодо призупинення з 01.07.2105р. нарахування пільг позивачеві було порушено вимоги ст.22 Конституції України, є помилковими, у зв'язку з тим, що держава запропонувала альтернативний спосіб компенсації втраченої пільги - отримання житлових субсидій (пункт 12 Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї), а Закон, на підставі якого таку умову запроваджено не визнаний неконституційним та не скасований.

Зазначеної правової позиції дотримується і Верховний Суд у своїй постанові від 20.03.2018р. у справі №826/12439/16, висновки якого є обов’язковими для застосування адміністративними судами згідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також і ч.2 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Ейрі проти Ірландії» констатовано, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат (Airey v. Ireland № 6289/73).

У рішенні по справі «Сорінг проти Сполученого Королівства» Суд зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод «спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов'язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини» (Soering v. the United Kingdom №14038/88). У рішенні по справі «Ріс проти Сполученого Королівства» Суд відмітив, що, з'ясовуючи, чи існує позитивне зобов'язання стосовно людини, «належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини» (Rees v. United Kingdom № 9532/81).

Також і у рішенні по справі «Кечко проти України» Суд зазначив, що «в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство.». При цьому, Суд зазначив, що, оскільки право на отримання надбавок було призупинене відповідним Законом, то і рішення національних судів щодо відхилення вимог заявника стосовно виплат за ці періоди, базувались на внутрішньому законодавстві.

Враховуючи викладене, у адміністративного суду відсутні обґрунтовані правові підстави для задоволення позовних вимог позивача в частині визнання протиправними дій відповідача, які виражені у призупиненні відносно позивача з 01.07.2015р. довічних пільг на оплату жилої площі, комунальних послуг, а також палива.

Також, відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивача щодо визнання неправомірними дій відповідача щодо невнесення (виключення) позивача до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги, суд виходить з наступного.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги» № 117 від 29.01.2003 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України №1441 від 28.10.2004р.) Міністерству соціальної політики доручено: 1) забезпечити внесення до Реєстру інформації про: осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою, зокрема, відповідно до Закону України «Про міліцію»; 2) надавати інформацію, що міститься в Реєстрі, центральним органам виконавчої влади для забезпечення надання пільг особам, які мають на них право, з дотриманням вимог Законів України "Про інформацію".

Вказаною постановою затверджено Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб (далі – Положення №117), які мають право на пільги, пунктом 1 якого визначено, що Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, - автоматизований банк даних, створений для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою згідно із законами України (далі - пільговики), отримують соціальні стипендії, державну допомогу постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей.

Реєстр складається з баз даних Мінсоцполітики, Міністерства соціальної політики Автономної Республіки Крим, структурних підрозділів з питань соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад.

Структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах рад, зокрема, організовують збирання, систематизацію і зберігання зазначеної в пункті 2 цього Положення інформації та забезпечують її автоматизоване використання для контролю відомостей, які подаються підприємствами та організаціями, що надають послуги, для розрахунків за надані пільговикам послуги, і проведення виплати соціальних стипендій та державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей; ведуть облік пільговиків шляхом формування на кожного пільговика персональної облікової картки згідно з формою « 1 - пільга», в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків; вносять до Реєстру відповідні уточнення в разі визнання такими, що втратили чинність, чи зупинення дії окремих норм законодавчих актів, на підставі яких пільговики отримують пільги (п. 3 Положення).

Відповідно до пункту 4 Положення №117 уповноважені органи з дотриманням вимог Законів України «Про інформацію» і «Про захист персональних даних» мають право: отримувати від пільговиків документи, що підтверджують їх право на пільги; проводити перевірку достовірності поданих документів; отримувати відомості від пільговиків, а також від державних органів, де перебувають на обліку пільговики, підприємств та організацій, що надають послуги, житлово-експлуатаційних організацій та державних органів реєстрації актів цивільного стану, зокрема про осіб, які померли, на паперових та електронних носіях в установленому форматі з питань, пов'язаних з формуванням та веденням Реєстру; використовувати під час наповнення Реєстру інформацію з інших баз даних щодо персоніфікованого обліку осіб, які мають право на пільги; надавати інформацію, яка міститься в Реєстрі, підприємствам та організаціям, що надають послуги, на запити та в межах їх компетенції, а також органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування з метою надання пільг, передбачених законодавчими актами, пільговикам.

З аналізу норм Положення №117 вбачається, що уповноважений структурний підрозділ з питань захисту населення вносить інформацію Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги, зокрема, відповідні уточнення в разі визнання такими, що втратили чинність, чи зупинення дії окремих норм законодавчих актів, на підставі яких пільговики отримують пільги, при цьому, внесення таких відомостей не передбачає виключення пільговика з вказаного реєстру, як і не передбачає повторного включення до нього.

Враховуючи викладене та те, що позивач зареєстрований в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги, як особа, що по 30.06.2015р. мала права на 50-ти відсоткову знижку плати на комунальні послуги в межах соціальних норм згідно до ст.22 Закону України «Про міліцію» та залишається перебувати на обліку у вказаному Реєстрі, що підтверджено відповідачем наданими документами та не спростовано позивачем жодними належними та допустимими доказами, суд приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги позивача з приводу визнання неправомірними дій відповідача щодо невнесення (виключення) позивача до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги є необґрунтованими, оскільки позивачем не доведено, а судом не встановлено фактів виключення позивача з зазначеного Реєстру з урахуванням вимог ст.ст.72-76 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, у адміністративного суду відсутні обґрунтовані правові підстави для задоволення позовних вимог позивача у вказаній частині.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, і ч.1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Однак позивачем не було надано суду жодних доказів та не наведено жодних підстав, які б свідчили про протиправність дій відповідача щодо призупинення позивачу та членам його сім’ї довічних пільг на 50-ти процентну знижку по оплаті житлової площі, комунальних послуг, а також палива та невнесення (виключення) позивача до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги з урахуванням наведених вище встановлених судом обставин у справі та аналізу наведених норм чинного законодавства України, що регулюють спірні правовідносини.

Окрім того, судом відхиляються посилання позивача на постанову Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18.02.2016р. у справі №183/8000/15 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.05.2018р. у справі №210/1871/17, оскільки вказані судові рішення не стосуються прав та обов’язків позивача, а тому не можуть бути обрані підставою для звільнення від доказування у відповідності до вимог ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, також і слід зазначити, що зі змісту постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.05.2018р. у справі №210/1871/17 вбачається, що вона стосується прав та обов’язків особи, якій пільги були призначені відповідно до Закону України «Про пожежну безпеку», тоді як спірні пільги були призначені позивачеві згідно до Закону України «Про міліцію», тобто правовідносини у даній справі не є аналогічними із правовідносинами, що були предметом розгляду у справі №210/1871/17, а тому і не підлягають застосуванню у даних спірних правовідносинах з урахуванням того, що обов’язковому застосуванню підлягають лише висновки Верховного Суду за нормами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, посилання позивача на те, що наведені пільги йому призначено довічно є помилковими, оскільки зі змісту ст.22 Закону №565 (в редакції чинній на момент надання позивачеві права на спірні пільги) не вбачається, що 50-процентна знижка по оплаті жилої площі, комунальних послуг, а також палива надається особі, що має право на її отримання довічно, а тому довідка Державної податкової адміністрації України №308 від 05.08.2004р. не може бути доказом того, що позивач має право на спірні пільги довічно.

Між тим, відповідачем надано достатньо доказів, які свідчать про правомірність його дій щодо призупинення нарахування пільг позивачеві до надання документів, що підтверджують розмір середньомісячного сукупного доходу сім’ї позивача згідно до вимог Закону №76 та Порядку №389.

Щодо посилань відповідача на те, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду з даним позовом, оскільки про порушення своїх прав позивачу було відомо ще у 2015 році, а тому позовна заява має бути залишена без розгляду, слід зазначити наступне.

Як вбачається зі змісту позову, позивач вказує на те, що про призупинення нарахування спірних пільг йому стало відомо лише з листа відповідача №5622/01-08-01/11-18 від 24.09.2018р., при цьому, в обґрунтування того, що про порушення своїх прав позивачу було відомо ще у 2015 році відповідачем відповідно до вимог ст.ст.72-77 Кодексу адміністративного судочинства України жодних доказів суду не надано.

Отже, суд приходить до висновку, що за умови не надання відповідачем доказів того, що про порушення своїх прав позивачу було відомо ще у 2015 році, вказані твердження відповідача про пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до суду з даним позовом є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши дії відповідача щодо призупинення позивачу та членам його сім’ї довічних пільг на 50-ти процентну знижку по оплаті житлової площі, комунальних послуг, а також палива та невнесення (виключення) позивача до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги , суд приходить до висновку, що відповідач діяв у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано та з врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Виходячи з того, що у адміністративного суду відсутні обґрунтовані правові підстави для задоволення позовних вимог позивача про визнання дій відповідача протиправними (основної вимоги), а, відповідно, відсутні підстави для задоволення і похідних вимог позивача про зобов’язання відповідача включити позивача до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги, для можливості подальшого користування наданими пільгами; поновити дію наданих позивачеві раніше пільг на 50%-ну оплату жилої площі, комунальних послуг, а також палива; надати (надіслати) документи на підтвердження пільг позивача постачальникам комунальних послуг, які зазначені у його заяві від 19.09.2018р., що додається та надіслати позивачеві рекомендованим листом із повідомленням про вручення (надати у зручний спосіб за попередньою домовленістю) поштові або інші документи на підтвердження виконання відповідачем п.4 позовних вимог відповідно до ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також, виходячи з того, що адміністративним судом не знайдено правових підстав для задоволення цього позову, а тому відсутні і підстави для застосування до відповідача судового контролю шляхом зобов'язання його подати до суду у 5-денний строк звіту про виконання судового рішення.

Приймаючи до уваги все вищевикладене, у задоволенні даного адміністративного позову позивачеві слід відмовити повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України лише при задоволенні позову судові витрати покладаються на суб’єкта владних повноважень.

Отже, з урахуванням того, що у адміністративного суду відсутні підстави для задоволення позову, судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем за дублікатом квитанції №0.0.1198135259.1 від 28.11.2018р., слід покласти на позивача за нормами ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Жовтневої районної у м. Дніпропетровську ради про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії – відмовити повністю.

Судові витрати покладаються на позивача відповідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва