Рішення № 79545983, 24.01.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

24 січня 2019 р. Справа № 0240/3389/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Вільчинського О.В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Бондаренка І.В.,

представника позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: Рудого О.А., Тимошевської Ю.Й.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до: Головного управління ДФС у Вінницькій області

про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4, позивач) з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Вінницькій області (далі - ГУ ДФС у Вінницькій області, відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до наказу ГУ ДФС у Вінницькій області від 21.06.2018 № 3738 та плану-графіку проведення документальних планових перевірок суб'єктів господарювання на 2018 рік проведена документальна планова виїзна перевірка діяльності ФОП ОСОБА_4 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2017, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 по 31.12.2017, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2017, за результатами якої прийняті податкові повідомлення-рішення від 06.09.2018 № 0042171305, № 0042221305, №0042471305, №0042461305 щодо збільшення суми грошових зобов'язань і застосування штрафних санкцій.

Позивач вважає зазначені рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню в повному обсязі, як такі, що суперечить Податковому кодексу України та іншим законом України. Так, позивач не погоджується з висновком контролюючого органу про те, що він (позивач) має право включати до складу витрат, пов'язаних з провадженням його господарської діяльності, амортизаційні відрахування з вартості придбаних саме після 2017 року основних засобів та нематеріальних активів, оскільки у пп. 177.4.6 п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України (далі - ПК України) міститься єдина вимога, яка ставиться законодавством щодо об'єктів основних засобів та нематеріальних активів - документальність підтвердження витрат на їх придбання чи самостійність виготовлення, На переконання ФОП ОСОБА_4 закон не вимагає, щоб вказані основні засоби чи нематеріальні активи були придбані саме після 01.01.2017, а лише надає право з 01.01.2017 включати амортизаційні відрахування до складу витрат підприємців з цього періоду. Оскільки, як вважає позивач, амортизаційні відрахування були здійснені ним без порушення податкового законодавства, то і база оподаткування не збільшена, а тому не допущено порушень нарахування військового збору.

Також позивач не погоджується з нарахуванням йому штрафних санкцій в розмір 10 та 20 відсотків за несвоєчасно сплачений податок на доходи фізичних осіб за 2017 рік. З посиланням на постанову Верховного Суду України від 16.06.2015 зазначає, що в його діях відсутні ознаки бездіяльності, оскільки станом на 19.02.2018 ним не було встановлено точну суму податкового зобов'язання, єдине порушення, яке було допущене ним, це несвоєчасне подання податкової декларації, за яке передбачена відповідальність п. 120.1 ст. 120 ПК України.

Ухвалою від 01.10.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі з призначенням підготовчого засідання. Крім того, встановлений відповідачу строк для подачі відзиву на позов.

01.11.2018 за вх. № 49379 на адресу суду від ГУ ДФС у Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову повністю. Свою позицію мотивує тим, що дія п.п. 177.4.6 п. 177.4 ст. 177 ПК України поширюється виключно на об'єкти основних засобів та нематеріальних активів, витрати на придбання чи самостійне виготовлення яких підтверджені документально. Відповідач вважає, що ФОП ОСОБА_4 на загальній системі оподаткування, починаючи з 01.01.2017 має право (за власним бажанням) включати до складу витрат, пов'язаних з провадженням його господарської діяльності, амортизаційні відрахування з вартості придбаних після 01.01.2017 основних засобів та нематеріальних активів або самостійно виготовлених основних засобів, за наявності підтверджених на здійснення таких витрат документів. На переконання контролюючого органу, включення позивачем до витрат 348824,95 грн. за 2017 рік амортизаційних відрахувань з вартості основних засобів та нематеріальних активів, придбаних до 01.01.2017 є порушенням п. 177.2, п.п. 177.4.6 п. 177.4 ст. 177 ПК України, що призвело до заниження чистого оподатковуваного доходу за 2017 рік на 348824,95 грн., в результаті чого правомірно нараховано податок на доходи фізичних осіб в розмірі 18% в сумі 62788,49 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 50% в сумі 31394,25 грн. Крім того, як зазначено у відзиві, контролюючим органом встановлено, що на порушення п.п. 1.2, 1.3 п. 16 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, занижено суму військового збору на 5232,37 грн., в т.ч. за 2017рік на 5232,37 грн., у зв'язку із заниженням чистого оподатковуваного доходу за 2017 рік в сумі 348824,95 грн., внаслідок чого застосовано штрафну санкцію в розмірі 50% в сумі 2616,19 грн.

Крім того, відповідач зазначає, що в порушення п. 57.1 ст. 57 ПК України позивачем несвоєчасно сплачено податок на доходи фізичних осіб за 2017 рік в сумі 1859857,08 грн. Вказує, що відповідно до поданої із порушенням граничного строку подання декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік (№9299855230 від 28.03.2018 позивачем нараховано податок на доходи фізичних осіб в інтегрованій картці платника 28.03.2018 в сумі 3349858,56 грн., при цьому граничним строком подання податкової декларації визначено 09.02.2018, відповідно граничним строком сплати податкового зобов'язання визначено 19.02.2018. Зазначає, що станом на 19.02.2018 в інтегрованій картці платника рахувалася переплата в сумі 1490001,48 грн., що складається із сплаченого податку протягом 2017 рік в сумі 290001,48 грн. (переплата станом на 01.01.2018) та сплаченого податку 16.02.2018 в сумі 1200000 грн.; частину недоплати ФОП ОСОБА_4 сплачено із порушенням граничного терміну сплати, а саме: сплачено в сумі 1000000,00 грн. 16.03.2018 (платіжне доручення №411 від 16.03.2018); сплачено частину недоїмки в сумі 859857,08 грн. 03.04.2018 (платіжне доручення №528 від 03.04.2018 на суму 859858,56 грн.). На підставі викладеного ГУ ДФС у Вінницькій області просить відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 29.11.2018 встановлено відповідачеві та позивачеві строки для подання відповіді на відзив, заперечень, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні 24.01.2019 з розгляду справи по суті представник позивача позов підтримав з підстав, викладених в позовній заяві, та просив задовольнити позовні вимог повністю.

Представники відповідача в судовому засіданні 24.01.2019 проти позову заперечували, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позову заяву, просили відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив, що ОСОБА_4 зареєстрований виконавчим комітетом Вінницької міської ради як фізична особа-підприємець 19.01.1999. З 21.01.1999 ФОП ОСОБА_4 перебуває на обліку як платник податків у Вінницькій ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області.

Відповідно до наказу ГУ ДФС у Вінницькій області від 21.06.2018 № 3738 та плану-графіку проведення документальних планових перевірок суб'єктів господарювання на 2018 рік головним державним ревізором-інспектором відділу контрольно-перевірочної роботи фізичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС у Вінницькій області Кучером Д.С., головним державним ревізором-інспектором відділу контрольно-перевірочної роботи фізичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС у Вінницькій області Рудим О.А., у період з 30.07.2018 по 17.08.2018 проведена документальна планова виїзна перевірка діяльності ФОП ОСОБА_4 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2017, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 відповідно до затвердженого плану перевірки.

Результати перевірки оформлені актом про результати документальної планової виїзної перевірки від 23.08.2018 № 4157/13/25851034. Відповідно до висновків акта перевірки встановлено: порушення позивачем, зокрема п. 177.2, п.п. 177.4.6 п. 177.4 ст. 177 ПК України, в результаті якого визначено суму податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на 62788,49 грн. за 2017 рік; порушення п. 57.1 ст. 57 ПК України в результаті несвоєчасної сплати податку на доходи фізичних осіб за результатами звітного (податкового) 2017 року в сумі 1859857,08 грн.; порушення п.п. 1.2, 1.3 п. 16-1 підрозділу ХХ ПК України, в результаті чого визначено суму військового збору у періоді, що перевірявся, на загальну суму на 5232,37 грн., в т.ч. за 2017 рік на 5232,37 грн.

На підставі висновків акта перевірки 06.09.2018 ГУ ДФС у Вінницькій області прийняло податкові повідомлення-рішення:

№ 0042461305, яким на підставі п. 126.1 ст. 126 ПК України за затримку на 25 календарних днів грошового зобов'язання в сумі 1000000,00 грн. зобов'язано сплатити штраф у розмірі 10% у сумі 100000 грн.;

№ 0042471305, яким на підставі п. 126.1 ст. 126 ПК України за затримку на 43 календарних дні грошового зобов'язання в сумі 859857,08 грн. зобов'язано сплатити штраф у розмірі 20% у сумі 171971,42 грн.;

№ НОМЕР_1, яким за порушення п. 177.2, п.п. 177.4.6 п. 177.4 ст. 177 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, на 62788,49 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмір 31394,25 грн.;

№ НОМЕР_1, яким на підставі п. 123.1 ст. 123 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем військовий збір на 5232,37 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на 2616,19 грн.

Не погодившись з указаними податковими повідомленнями-рішеннями, вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку податковим повідомленням-рішенням № 0042461305 та № 0042471305 від 06.09.2018, суд виходив з такого.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Нормативно-правовим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, є ПК України.

Так, відповідно до пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з нормами ст. 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Пунктом 54.1 ст. 54 ПК України встановлено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

При цьому "грошове зобов'язання платника податків" в розумінні пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України є сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до п. 31.1 та п. 31.3 ст. 31 ПК України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному додатковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Момент виникнення податкового обов'язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою. Строк сплати податку та збору встановлюється відповідно до податкового законодавства для кожного податку окремо.

Виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк (п. 38.1 ст. 38 ПК України).

За загальним правилом нарахування та сплати податків, визначеним в абз. 1 п. 57.1 ст. 57 ПК України, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У свою чергу, згідно з пп. 49.18.5 п. 49.18 ст. 49 ПК України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - підприємців - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

З контексту наведених норм Кодексу можна дійти висновку, що податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб - підприємців, самостійно визначене платником податків у податковій декларації підлягає сплаті протягом 10 днів, наступних за останнім днем строку подання такої податкової декларації, що подається за базовий звітний (податковий) період, який дорівнює календарному року.

Відповідно до вимог п. 126.1 ст. 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у розмірах при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Таким чином, за несплату платником податків узгодженої суми грошового зобов'язання у певний термін законодавець для такого платника передбачив негативні наслідки у вигляді штрафних санкцій.

Положень, які б звільняли платника податків від застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій за порушення законів з питань оподаткування в залежності від тих чи інших обставин, законодавство не містить.

Встановлено, що відповідно до поданої із порушенням граничного строку подання декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік (№9299855230 від 28.03.2018 позивачем нараховано податок на доходи фізичних осіб в інтегрованій картці платника 28.03.2018 в сумі 3349858,56 грн., при цьому граничним строком подання податкової декларації визначено 09.02.2018, відповідно граничним строком сплати податкового зобов'язання визначено 19.02.2018. Станом на 19.02.2018 в інтегрованій картці платника рахувалася переплата в сумі 1490001,48 грн., що складається із сплаченого податку протягом 2017 року в сумі 290001,48 грн. (переплата станом на 01.01.2018) та сплаченого податку 16.02.2018 в сумі 1200000 грн.; частину недоплати ФОП ОСОБА_4 сплачено платіжним дорученням №411 від 16.03.2018, частину недоїмки в сумі 859857,08 грн. сплачено платіжним дорученням №528 від 03.04.2018.

Таким чином, грошове зобов'язання в сумі 1000000,00 грн. сплачено позивачем з затримкою на 25 календарних днів; грошове зобов'язання сумі 859857,08 грн. сплачено з затримкою на 43 календарних дні.

Посилання позивача на постанову Верховного Суду України у справі від 16.06.2015 суд вважає безпідставними, оскільки зазначена постанова Верховного Суду України ухвалена за інших встановлених фактичних обставин у справі (позивач, здійснюючи оплату податкового зобов'язання помилково зазначив код бюджетної класифікації у платіжному дорученні).

Отже, позивачем не спростовано правомірності нарахування контролюючим органом штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податку на доходи фізичних осіб.

З огляду на наведене суд доходить висновку, що податкові повідомлення-рішення №0042461305 та № 0042471305 від 06.09.2018 відповідають вимогам законодавства, правові підставі для їх скасування відсутні.

Визначаючись щодо правомірності формування спірних податкових повідомлень-рішень № НОМЕР_1 та № НОМЕР_1 від 06.09.2018 та наявності підстав для їх скасування, суд виходив з такого.

Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, визначає ст. 177 ПК України.

За приписами п.п. 177.1, 177.2 зазначеної статті доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні" № 1797-VIII від 21.12.2016, який набрав чинності з 01.01.2017 було, зокрема, доповнено пункт 177.4 статті 177 ПК України підпунктами 177.4.5-177.4.9, якими врегульовано порядок здійснення амортизаційних відрахувань підприємцями, які перебувають на загальній системі оподаткування.

Відповідно до пп. 177.4.5 п. 177.4 ст. 177 ПК України не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати.

Згідно з пп. 177.4.6. п. 177.4. ст. 177 ПК України зазначені у цій статті підприємці мають право (за власним бажанням) включати до складу витрат, пов'язаних з провадженням їх господарської діяльності, амортизаційні відрахування з відповідним веденням окремого обліку таких витрат. При цьому амортизації підлягають: витрати на придбання основних засобів та нематеріальних активів; витрати на самостійне виготовлення основних засобів.

Не підлягають амортизації та повністю включаються до складу витрат звітного періоду витрати на: проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів; ліквідацію основних засобів (у частині залишкової вартості).

Не підлягають амортизації такі основні засоби подвійного призначення: земельні ділянки; об'єкти житлової нерухомості; легкові та вантажні автомобілі.

Розрахунок амортизації основних засобів та нематеріальних активів здійснюється із застосуванням прямолінійного методу нарахування амортизації, за яким річна сума амортизації визначається діленням первісної вартості об'єкта основних засобів та нематеріальних активів, яка амортизується, на строк корисного використання об'єкта основних засобів та нематеріальних активів (пп. 177.4.7 п. 177.4 ст. 177 ПК України).

Облік вартості, яка амортизується, ведеться за кожним об'єктом (пп. 177.4.8. п. 177.4 ст. 177 ПК України).

Згідно з пп. 177.4.9 п. 177.4. ст. 177 ПК України, амортизація нараховується протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта основних засобів та нематеріальних активів, самостійно установленого фізичною особою, але не менше мінімально допустимого строку корисного використання об'єкта основних засобів та нематеріальних активів. Дія цього підпункту поширюється виключно на об'єкти основних засобів та нематеріальних активів, витрати на придбання чи самостійне виготовлення яких підтверджені документально.

Таким чином, за змістом наведених норм права, витрати на придбання та/або на самостійне виготовлення основних засобів фізичною особою-підприємець амортизуються, а сума вказаних амортизаційних відрахувань підлягає включенню до складу витрат фізичної особи-підприємця на загальній системі оподаткування. При цьому, єдиними умовами для включення вищевказаних амортизаційних відрахувань до складу витрат фізичної особи-підприємця на загальній системі оподаткування є:

- власне бажання підприємця на загальній системі оподаткування щодо нарахування амортизації основних засобів та нематеріальних активів;

- ведення окремого обліку таких витрат за кожним об'єктом основних засобів та нематеріальних активів;

- документальне підтвердження витрат на придбання та/або на самостійне виготовлення таких об'єктів основних засобів та нематеріальних активів;

- амортизація нараховується прямолінійним методом, з урахуванням встановленого законодавцем мінімально допустимого строку корисного використання об'єкта основних засобів та нематеріальних активів;

- основні засоби, вартість яких амортизується, не може входити до кола основних засобів подвійного призначення.

Інших умов, як-то придбання основних засобів після 01.01.2017 для включення до складу витрат фізичною особою-підприємцем на загальній системі оподаткування амортизаційних відрахувань нормами чинного законодавства не передбачено. У нормі пп. 177.4.7. п. 177.4. ст. 177 ПК України йдеться тільки про первісну вартість об'єкта основних засобів, однак не вказано що відповідна первинна вартість об'єкта повинна бути визначена виключно після 01.01.2017.

За таких обставин суд приходить висновку, що з 01.01.2017 фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування вправі відносити до складу витрат, пов'язаних з провадженням їх господарської діяльності, амортизаційні відрахування з вартості основних засобів та нематеріальних активів, в т.ч. тих котрі придбані або самостійно виготовлені до 01.01.2017, з урахуванням встановленого законодавцем мінімально допустимого строку їх корисного використання та при наявності підтверджуючих на здійснення таких витрат документів (крім основних засобів подвійного призначення, визначених пп. 177.4.6 п. 177.4 ст. 177 Кодексу).

Протилежний висновок відповідача про те, що амортизаційні відрахування можуть нараховуватись тільки на вартість придбаних після 01.01.2017 основних засобів, суд вважає таким, що не відповідає нормам чинного законодавства, оскільки Податковим кодексом України такого обмеження не встановлено.

В даному випадку відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0042171305, діяв всупереч такого основоположного принципу податкового законодавства як презумпція правомірності рішень платника податку (пп. 4.1.4. п. 4.1. ст. 4 ПК України), адже аналізуючи норми ПК України, прийшов до висновку, який суперечить нормам чинного законодавства та є найменш сприятливим для платника податків.

Застосування норм ПК України відповідно до висновку контролюючого органу призведе до зменшення конкурентоздатності фізичної особи-підприємця на загальній системі оподаткування порівняно з платниками податків юридичними особами на загальній системі оподаткування, оскільки для вказаних юридичних осіб, нормами чинного законодавства (розділ ІІІ ПК України), такого типу обмежень щодо порядку нарахування амортизації не передбачено. Аналогічно, суттєву перевагу матимуть ті фізичні особи-підприємці, які придбають та/або самостійно виготовлять основні засоби та нематеріальні активи після 01.01.2017, ніж ті, котрі їх придбали та/або самостійно виготовлять до вказаної дати.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить висновку про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0042171305.

Визначаючись щодо податкового повідомлення-рішення № 0042221305, суд виходив з такого.

Відповідно до п. 16.1 підрозділу 10 ХХ розділу "Інші перехідні положення" ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту. Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу.

Оскільки амортизаційні відрахування, як було наведено вище були здійснені без порушення податкового законодавства, то і база оподаткування не збільшена, а тому і порушень п.п. 1.2, 1.3 п. 16 підрозділу 10 розділу XX ПК України позивачем не допущено. Отже податкове повідомлення-рішення № 0042171305 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 КАС України).

З огляду на те, що позовні вимоги ФОП ОСОБА_4 задоволено частково урахуванням частини 3 статті 139 КАС України суд вважає за необхідне стягнути з ГУ ДФС у Вінницькій області за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень на користь позивача судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1009,81 грн.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Вінницькій області від 06.09.2018 № 0042171305 та № 004221305.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Вінницькій області судовий збір у сумі 1009,81 грн. (одна тисяча дев'ять гривень вісімдесят одна копійка).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1)

Головне управління ДФС у Вінницькій області (21100, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7, код ЄДРПОУ 39402165)

Рішення у повному обсязі виготовлено 01.02.2019

Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович