Рішення № 79544090, 17.01.2019, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" січня 2019 р. Cправа № 902/607/18

Суддя Господарського суду Вінницької області Нешик О.С., при секретарі судового засідання Шаравській Н.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м.Київ

до комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго", м.Вінниця

про визнання правочину недійсним

представники сторін в судове засідання не з’явилися.

В С Т А Н О В И В :

До Господарського суду Вінницької області 24.09.2018 надійшла позовна заява дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" про визнання недійсним правочину, оформленого заявою відповідача №12/3574 від 06.12.2017 про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що оскаржувана заява не відповідає положенням чинного законодавства, оскільки грошова вимога ДК "Газ України" перед КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго" в сумі 1378,00 грн, станом на 06.12.2017 була припинена заявою позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог №31/12.3-3026 від 24.07.2017. Зазначена заява в судовому порядку не оскаржувалась. Таким чином, правочин, оформлений заявою №12/3574 від 06.12.2017 має ознаки недійсності, оскільки відсутня зустрічна вимога, яка б дозволяла припинити зобов’язання шляхом вчинення даного правочину.

За вказаним позовом ухвалою суду від 01.10.2018 відкрито провадження у справі №902/607/18 для розгляду за правилами загального позовного провадження.

29.10.2018 відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що заява №31/12.3-3026 від 24.07.2017, на яку позивач посилається як на підставу припинення своїх зобов’язань перед відповідачем не відповідає вимогам ст.601 ЦК України, оскільки вимоги про сплату пені та передбачених ч.2 ст.625 ЦК України нарахувань у зв’язку із порушенням грошових зобов’язань є заходами відповідальності, й відтак ці вимоги не можуть бути зараховані як зустрічні. Таким чином, відповідач правомірно листом №34/2040 від 07.08.2017 не погодився із зарахуванням зустрічних грошових вимог позивачем.

09.11.2018 від позивача надійшла відповідь на відзив № 31/13-3717 від 07.11.2018, в якій наведено обґрунтування щодо правомірності правочину щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, оформленого заявою №31/12.3-3026 від 24.07.2017. Зокрема, позивач зазначив, що твердження відповідача щодо недійсності зазначеного правочину спростовуються викладеними в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 05.07.2018 по справі №914/3013/16 висновками про можливість зарахування і вимог про сплату штрафних санкцій та передбачених ч.2 ст.625 ЦК України інших нарахувань у випадку, якщо у кожної із сторін наявне судове рішення, яке набрало законної сили, про стягнення таких вимог.

Ухвалою суду від 18.12.2018 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті, в судовому засіданні на 17.01.2019.

На визначену судом дату (17.01.2019) представники сторін не з’явились.

Разом з тим, 17.01.2019 від представника позивача надійшло клопотання №31/13-4218 від 21.12.2018 про розгляд справи без участі його представника, мотивоване неможливістю забезпечити явку уповноважених представників у зв’язку із значною кількістю відряджень відповідних працівників за іншими судовими справами.

17.01.2019 від представника відповідача надійшло клопотання про проведення судового засідання, призначеного на 17.01.2019, без його участі. При цьому, останній просить суд зобов’язати позивача провести звірку взаєморозрахунків між сторонами з метою повного і всебічного розгляд справи.

Розглянувши клопотання представника відповідача в частині зобов’язання позивача провести звірку взаєморозрахунків, суд відмовляє в його задоволенні з огляду на наступне.

Як слідує із змісту клопотання, заявляючи його відповідач прагне врегулювати наявні між сторонами бухгалтерські розбіжності, тоді як предметом судового розгляду у даній справі є визнання одностороннього правочину недійсним з підстав невідповідності його нормам ст.601 ЦК України. Таким чином, питання щодо проведення розрахунків між сторонами не відноситься до предмету судового дослідження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та комунальне підприємство Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" перебувають в господарських відносинах, які виникли на підставі укладених договорів.

В процесі ведення господарської діяльності в КП Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" виникла кредиторська заборгованість, для стягнення якої, Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулася в судовому порядку.

Так, відповідно до постанови Житомирського апеляційного господарського суду від 01.07.2009 по справі №13/541-06 було вирішено стягнути з міського комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" на користь дочірнього підприємства «Газ-тепло» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» 2850604,23 грн – основного боргу, 91441,09 грн – пені, 97197,12 грн. – інфляційних; 11430,14 грн – річних, 18353,24 грн – витрат по сплаті державного мита та 84,93 грн – витрат інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Як слідує із змісту вказаної постанови суду, зазначена заборгованість виникла у зв’язку із невиконанням в повному обсязі КП Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" зобов’язань за договором на постачання природного газу №16/06-643 щодо оплати вартості поставленого дочірнім підприємством «Газ-тепло» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» імпортованого природного отриманого за зовнішньоекономічними контрактами – газу.

При цьому, суд враховує положення п.1.2 Статуту Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", відповідно до якого компанія є правонаступником реорганізованого Дочірнього підприємства "Газ-тепло" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Окрім того, рішенням Господарського суду Вінницької області від 24.07.2012 по справі №13/19/2012/5003, яке залишено апеляційною інстанцією без змін, вирішено стягнути з комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" на користь дочірньої компанії «Газ-України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» 495955,00 грн – пені, 1236299,45 грн – інфляційних нарахувань, 974306,90 грн – 3% річних та 64680,00 грн – відшкодування витрат пов’язаних зі сплатою судового збору.

В подальшому, з метою виконання вказаного рішення суду було відкрито виконавче провадження №35893523, в ході якого головним державним виконавцем прийнято постанову про арешт майна КП Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" та оголошення заборони на його відчуження від 06.04.2014

Зазначена постанова була предметом розгляду Вищого господарського суду України, який 19.10.2016 прийняв постанову по справі №13/19/2012/5003. Так, касаційна інстанція, поміж іншого, постановила стягнути з дочірньої компанії «Газ-України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на користь міського комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" 1378,00 грн у рахунок відшкодування сплаченого судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції.

24.07.2017 позивач надіслав відповідачу заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог №31/12.3-3026, в якій зазначив про проведення зарахування зустрічних однорідних вимог та припинення грошових зобов’язань ДК «Газ України» перед КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго». Мотивуючи подану заяву позивач зазначає, що станом на 01.07.2017 КП СМР "Вінницяміськтеплоенерго» має грошові зобов’язання перед ДК «Газ України» за договором №06/10-1166 ТЕ-1 від 14.10.2012 в сумі 2381013,58 грн, що підтверджено постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.11.2012 у справі №13/19/2012/5003, а в свою чергу ДК «Газ України» має грошові зобов’язання перед КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго» за договором від 14.10.2010 №06/10-1166 ТЕ-1, що підтверджено постановою Вищого господарського суду України від 19.10.2016 у тій же справі №13/19/2012/5003 в сумі 1378,00 грн (судовий збір).

У відповідь на вказану заяву КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго» направило ДК «Газ України» лист №34/2040 від 07.08.2017, в якій, поміж іншого, зазначило про неможливість зарахування зустрічних вимог, оскільки інфляційні витрати за своєю юридичною природою не являються основним зобов’язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов’язань, що унеможливлює застосуванню ст.601 ЦК України.

Разом з тим, 06.12.2017 відповідач на адресу позивача направив заяву №12/3574 про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 1378,00 грн. Обґрунтовуючи заяву, відповідач зазначає, про наявність грошового зобов’язання у КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго» перед ДК «Газ України» за договором від 27.06.2006 №16-06-643, що підтверджено вищезгаданою постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 01.07.2009 у справі №13/541-06 в сумі 18438,17 грн. Та в свою, чергу, наявність у ДК «Газ України» перед КП ВМР Вінницяміськтеплоенерго» зобов’язання на суму 1378,00 грн, встановленого постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.11.2012 у справі №13/19/2012/5003.

Позивач не погоджується із правочином відповідача щодо зарахування вищезазначених вимог на суму 1378,00 грн, що і стало підставою для звернення до суду з відповідною позовною заявою про його визнання недійсним в судовому порядку.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.

Пунктом 1 ч.2 ст.11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однією сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

За правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги це - одностороння угода, яка оформляється заявою однієї із сторін, згідно вимог ст.601 ЦК України, однак якщо ця угода суперечить вимогам чинного законодавства та інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, то сторона має право звернутись за захистом своїх охоронюваних законом прав з позовом до суду про визнання її недійсною, з урахування п.2 ч.2, ч.1 ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України.

Відповідно до ст.601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зазначене кореспондується із положенням ч.3 ст.203 ГК України, відповідно до якого, господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними, тобто вони повинні бути однорідними у розумінні їх матеріального змісту, тобто мати однорідний предмет; 3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством, за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони, чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов'язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.

Зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин, є волевиявленням суб'єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Інститут заліку покликаний оптимізувати діяльність двох взаємозобов'язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, які складають предмети взаємних зобов'язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов'язані з виконанням.

Отже, зарахування можливе при наявності таких умов: зустрічність вимог, тобто сторони беруть участь у двох зобов'язаннях, і при цьому кредитор в одному зобов'язанні є боржником в іншому зобов'язанні; однорідність вимог (гроші, однорідні речі), строк виконання яких настав.

Разом з тим, ще одною важливою умовою для здійснення зарахування зустрічних вимог - є безспірність вимог, які зараховуються, а саме, відсутність спору щодо змісту, умови виконання та розміру зобов'язань.

Наведеної правової позиції дотримується також Касаційний господарський суд у складі Верховного суду.

Так, в постанові від 05.07.2018 по справі 914/3013/16 Касаційний суд зазначив, що з аналізу положень ст.203 ГК України та ст.601 ЦК України можна зробити висновок, що метою даних норм є:

1. уникнення зайвого та непотрібного перерахування чи передачі сторонами одна одній та повернення в зворотному напрямку тієї частини однорідних зустрічних основних зобов'язань, які однакові за розміром для обох сторін, а отже можуть бути зараховані, що відповідатиме принципу розумності.

2. уникнення ситуації, коли одна сторона добросовісно повністю виконає своє зустрічне однорідне основне зобов'язання, а інша, внаслідок власної недобросовісної поведінки або з інших підстав, своє зобов'язання не виконає, що дозволить добросовісній стороні зменшити свої втрати (або взагалі їх уникнути) на ту частину основного зобов'язання, яку можна зарахувати, що відповідатиме принципам справедливості та добросовісності.

При цьому, основне зобов'язання, як правило, носить ясний та безспірний характер, оскільки зазвичай підтверджується первинними документами, підписаними обома сторонами. Крім того, строк виконання основного зобов'язання детально регламентований вищенаведеною ст.530 ЦК України. В свою чергу, пеня та штраф, наприклад, можуть бути зменшені судом на підставі ч.3 ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України або між сторонами може виникнути спір щодо застосування ч.6 ст.232 ГК України при нарахуванні пені.

Разом з тим, згідно з ч.11 ст.238 ГПК України (далі ГПК): "У разі часткового задоволення первісного і зустрічного позовів про стягнення грошових сум суд проводить зустрічне зарахування таких сум та стягує різницю між ними на користь сторони, якій присуджено більшу грошову суму."

Аналіз даної норми свідчить, що її мета є по суті аналогічною меті ст.203 ГК України та ст.601 ЦК України, оскільки в даному випадку судовим рішенням будуть чітко зафіксовані розміри грошових сум, які сторони винні одна одній, тобто, їх розмір носитиме ясний та безспірний характер, а з моменту набрання таким судовим рішенням законної сили відповідно до п.9 ч.3 ст.129 та ч.1 ст.129-1 Конституції України таке судове рішення підлягатиме обов'язковому виконанню, тобто, буде відсутній будь-який спір між сторонами з приводу настання чи ненастання строку виконання зобов'язання з такої сплати.

При цьому, зазначена норма ГПК України не проводить жодної диференціації, які за правовою природою чи підставами виникнення мають бути ці грошові суми.

На підставі викладеного, Верховний Суд при розгляді справи №914/3013/16 дійшов до висновку, що незважаючи на те, що формально зараховані, як зустрічні, можуть бути лише саме основні зобов'язання, проте, за аналогією ст.203 ГК України, ст.601 ЦК України та ч.11 ст.238 ГПК України, задля досягнення тієї ж мети, на яку направлені вищевказані статті, та з урахуванням наведених засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, може мати місце зарахування і вимог про сплату штрафних санкцій та передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України інших нарахувань у випадку, якщо у кожної із сторін наявне судове рішення, яке набрало законної сили, про стягнення таких вимог, оскільки в такому випадку будуть чітко зафіксовані розміри грошових сум, які сторони винні одна одній по таким вимогам, тобто, їх розмір носитиме ясний та безспірний характер, а з моменту набрання такими судовими рішеннями законної сили відповідно до п.9 ч.3 ст.129 та ч.1 ст.129-1 Конституції України такі судові рішення підлягатимуть обов'язковому виконанню.

Відповідно до ч. 4 ст.. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що заява позивача № 31/12.3-3026 від 24.07.2017 про зарахування зустрічних однорідних вимог в розмірі 1378,00 грн. відповідає вимогам ст. 601 ЦК України. Оскільки, на дату правочину – 24.07.2017, між сторонами існували зустрічні, однорідні, безспірні вимоги, які підтверджені відповідними судовими рішеннями (постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 07.11.2012 у справі № 13/19/2012/5003 та постанова ВГСУ від 19.10.2016 по справі № 13/19/2012/5003) та щодо яких настав строк виконання.

Окрім того, відповідач, у зв’язку із невизнанням дій позивача стосовно "зарахування зустрічних однорідних вимог" не звертався до суду з позовом про захист своїх цивільних прав. Так, в постанові Вищого господарського суду від 22.07.2004 у справі №15-03/186 роз'яснено, що за правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги це - одностороння угода, яка оформляється заявою однієї з сторін, і якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона вправі на підставі статті 16 Цивільного кодексу та статті 20 Господарського кодексу України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду.

Таким чином, зобов’язання ДК «Газ України» перед КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» на суму 1378,00 грн, яке виникло на підставі постанови ВГСУ від 19.10.2016 у справі №13/19/2012/5003 припинено 24.07.2017 на підставі заяви позивача №31/12.3-3026 про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Враховуючи викладене, правочин, оформлений заявою №12/3574 від 06.12.2017 КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» про зарахування зустрічних однорідних вимог не відповідає вимогам ст.. 601 ЦК України, оскільки на момент її пред’явлення у ДК «Газ України» була відсутня зустрічна вимога, яка б дозволяла припинити зобов’язання шляхом вчинення даного правочину.

При цьому суд враховує наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно заява однієї з сторін про зарахування зустрічних вимог повинна відповідати загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбаченим ст.203 ЦК України.

Крім того, відповідно ч.3 ст.202 ЦК України односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Як встановлено ст.ст. 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 79 Кодексу передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В порядку, передбаченому ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача, в порядку ст.129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 74, 76-80, 86, 91, 129, 236-424 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним правочин, оформлений заявою Комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» №12/3574 від 06.12.2017 про зарахування зустрічних однорідних вимог.

3. Стягнути з комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» (вул.600-річчя, 13, м.Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 33126849) на користь дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (вул.Шолуденка,1, м.Київ, 04116, код ЄДРПОУ 31301827) 1762,00 грн судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення направити згідно переліку рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст. 256,257 ГПК України). Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 28 січня 2019 р.

Суддя Нешик О.С.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - дочірній компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України", вул.Шолуденка, 1, м.Київ, 04116;

3 - комунальному підприємству Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго", вул.600-річчя, 13, м.Вінниця, 21100.