Рішення № 79541494, 10.01.2019, Підволочиський районний суд Тернопільської області

Справа № 604/1332/18

Провадження № 2/604/49/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2019 року сел. Підволочиськ

Підволочиський районний суду Тернопільської області складі:

головуючого судді - Сташківа Н.Б.

за участі

секретаря судового засідання: - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в сел. Підволочиськ в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою № 14, що знаходиться в будинку № 29 по вул. П.Мстислава в смт. Підволочиськ Тернопільської області.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що є власником квартири № 14, яка знаходиться в будинку № 29 по вул. П.Мстислава в смт. Підволочиськ, що належить йому на підставі договору купівлі-продажу серії ВТМ № 765199 від 06 грудня 2013 року. За зазначеною адресою також зареєстрований відповідач по справі ОСОБА_3, як родич колишнього власника, проте з дня укладення Договору у квартирі не проживає, допомоги у веденні господарства не надає, добровільно знятись з реєстрації не бажає. Реєстрація відповідача створює перешкоди позивачу щодо реалізації права власності, зокрема: права на відчуження, сплата додаткових коштів квартплати, а тому з метою захисту права власності просить позов задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою судді від 07 грудня 2018 року по даній справі відкрито спрощене провадження з повідомленням сторін та відповідачу надано строк, що не перевищує 15 днів з дня отримання копії вказаної ухвали, для подання відзиву на позов.

Позивач в судове засідання не з’явився, подав заяву, згідно якої позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить позов задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач відзив на позов на надав, в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про день слухання справи в суді, причини його неявки суду не відомі, а тому у відповідності до ст.281 ЦПК України, суд постановив ухвалити заочне рішення по справі.

Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд сприяє всебічному і повному з’ясуванню обставин справи, дотримуючись принципів диспозитивності та змагальності сторін. Суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення за правилами спрощеного позовного провадження, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку, передбаченому ст.ст. 247,179 ЦПК України, виходячи з наступного:

Згідно Договору купівлі-продажу квартири від 06 грудня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Підволочиського районного нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрованого за №1007, Продавець ОСОБА_5, що проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1, продала належну їй на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 09 березня 2006 року квартиру № 14, що розташована в житловому будинку № 29 по вулиці Патріарха Мстислава в смт. Підволочиськ Підволочиського району – ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний НОМЕР_1, що постійно проживає в ІНФОРМАЦІЯ_3.

Згідно ч. 5Договору право власності на житловий будинок у Покупця виникає з моменту державної реєстрації цього договору.

Як убачається з Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 14101762 від 06 грудня 2013 року ОСОБА_2 здійснив реєстрацію права власності на квартиру № 14, в житловому будинку № 29 по вулиці Патріарха Мстислава в смт. Підволочиськ Підволочиського району, належну йому на підставі договору купівлі-продажу серія та номер 1007, від 06 грудня 2013 року. Дата прийняття рішення про реєстрацію 06 грудня 2013 року.

Згідно будинкової книги для прописки громадян, які проживають в квартирі № 14, в житловому будинку № 29 по вулиці Патріарха Мстислава в смт. Підволочиськ Тернопільської області за зазначеною адресою зареєстрований ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4.

З актів обстеження матеріально-побутових умов проживання від 01 лютого 2018 року, 04 травня 2018 року, 07 серпня 2018 року, 19 листопада 2018 року вбачається, що гр. ОСОБА_3 зареєстрований ІНФОРМАЦІЯ_5, проте з 2014 року за даною адресою не проживає.

Таким чином, із письмових пояснень позивача судом встановлено, що відповідач не проживає у квартирі № 14, в житловому будинку № 29 по вулиці Патріарха Мстислава в смт. Підволочиськ, із реєстрації у добровільному порядку не знімається, не є родичем позивача, жодних заперечень щодо цього відповідачем суду не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

У відповідності до ч. 2 ст. 319 ЦК України, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. У разі порушення своїх прав власник згідно зі ст. 391 ЦК України має право, зокрема, вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

При цьому положення ст. 391 ЦК України підлягають застосуванню у тих випадках, коли між сторонами не існує договірних відносин і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі укладеного з позивачем договору.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.

В судовому засіданні встановлено, що факт реєстрації місця проживання відповідача у належному позивачу житловому приміщенні порушує право позивача на вільне володіння, користування та розпорядження своєю власністю, в тому числі оформлення субсидії та реалізації її майнових прав як власника будинку.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім’ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Окрім того,Верховний Суд України в постанові від16 листопада 2016року в справі №6-709цс16 зазначив, що за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти до висновку що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жилого приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім’ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім’ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім’ї власника без поважних причин понад один рік.

Статтею 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17.07.1997 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном.

Відповідно до ст.7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Відповідно до ч.ч.1,5 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ч.ч.1,2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, оскільки відповідач був зареєстрований у вищезазначеному житловому приміщенні за згодою колишнього власника цього будинку ОСОБА_5, право власності ОСОБА_5 на квартиру припинилося після укладення між нею та позивачем договору купівлі-продажу від 06 грудня 2013 року та реєстрації права власності на цей будинок за ОСОБА_2І в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06 грудня 2013 року , відповідно ОСОБА_3 також втратив право користування даним жилим приміщенням.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне, задовольняючи позовні вимоги, визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою № 14, що знаходиться в будинку № 29 по вул. П.Мстислава в смт. Підволочиськ Тернопільської області.

Керуючись ст.319,321,383,391,405 ЦК України, ст.156,157 ЖК України, ст. 10-13,142,206,259,263-265,268 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_2, жителя ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, до ОСОБА_3, зареєстрованого в ІНФОРМАЦІЯ_6, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням -задовольнити.

Визнати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, паспорт серії НЮ 324330, виданий Підволочиським РВ УМВС України 07 лютого 2014 року, таким, що втратив право на користування житловим приміщенням - квартирою № 14, що знаходиться в будинку № 29 по вул. П.Мстислава в смт. Підволочиськ Тернопільської області.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційного суду Тернопільської області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя – підпис

копія вірна:

Суддя Н.Б.Сташків