Рішення № 79540889, 31.01.2019, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/7128/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2019 року Шевченківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Свірідової В.В.

за участю секретаря Шаповалової Ю.О.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

справа № 466/7128/18

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Личаківська виправна колонія №30", третя особа начальник Державної установи "Личаківська виправна колонія №30" ОСОБА_3В про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

ВСТАНОВИВ :

04.09.2018 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Львова з позовом до Державної установи "Личаківська виправна колонія №30" про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якому просить суд ухвалити рішення, яким визнати незаконним та скасувати наказ Державної установи "Личаківська виправна колонія (№30)" №61 о/с від 15.08.2018 року та поновити ОСОБА_1 на посаді молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки "Личаківської виправної колонії №30" з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування своїх уточнених позовних вимог покликається на те, що ОСОБА_4, старший сержант внутрішньої служби перебував на посаді молодшого відділу нагляду і безпеки державної установи "Личаківська виправна колонія (№30)" починаючи з 05.11.2014 року. 15.08.2018р. начальником ДУ "Личаківська виправна колонія (№30)" було видано наказ №61 о/с щодо звільнення позивача з роботи у відповідності до п.п.10 п.1. ст. 77 Закону України про національну поліцію".

Із рішенням керівника установи щодо звільнення його з роботи позивач не погоджується з наступних причин.

Наказом від 05.11.2014 року №97 о/с "По особовому складу" ОСОБА_1 було призначено молодшим інспектором відділу нагляду і безпеки Личаківської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Львівській області, з іспитовим терміном шість місяців, присвоївши спеціальне звання молодшого сержанта внутрішньої служби.

Загальний стаж служби позивача в органах внутрішніх справ кримінально-виконавчої служби складає 3 роки 9 місяців 10 днів.

За вказаний період жодних дисциплінарних стягнень до ОСОБА_1 не застосовувалося, навпаки отримав подяку "За сумлінне ставлення до виконання своїх функціональних обов’язків" та зауваження, про шо свідчить біографічна довідка.

24.05.2018р. відносно позивача працівниками УЗЕ у Львівській області ДЗЕ НП України було складено протокол про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 172-6 КУпАП (несвоєчасне повідомлення про суттєві зміни в майновому стані (зміни у декларації), а саме набуття у власність транспортного засобу.

Відповідно, 08.06.2018 року постановою Шевченківського районного суду м.Львова позивача було визнано винним у вчиненні зазначеного адміністративного правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1700 грн. Зважаючи на це, ОСОБА_1 вказує, що під час дачі пояснень його було введено в оману з приводу визнання вини, оскільки повідомили, що на позивача буде накладено лише штраф і в жодному випадку його не буде звільнено із займаної посади у зв’язку із малозначністю вчиненого правопорушення.

Однак, в подальшому органами прокуратури в порядку статті 65 Закону України "Про запобігання корупції" за місцем праці позивача 13.08.2018 року було внесено подання щодо проведення службового розслідування.

Вказане стало підставою для проведення відносно позивача службового розслідування, яке привело до звільнення ОСОБА_1 з роботи.

15.08.2018р. начальником ДУ "Личаківська виправна колонія (№30)" було видано наказ №61 о/с щодо звільнення позивача з роботи у відповідності до Закону України "Про національну поліцію" - зокрема на підставі п.п.10 п.1. ст.77: у разі набрання законної сили рішення суду про притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов’язаного з корупцією, або кримінального правопорушення. Із вказаним наказом позивач ознайомився та отримав трудову книжку, копію витягу з даного наказу 15.08.2018 року.

Позивач також звертає увагу на те, що згідно ст.1 ЗУ "Про запобігання корупції" встановлено, що корупційне правопорушення - діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність. Зокрема корупція - використання особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону наданих їй службових повноважень чи пов'язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція надання неправомірної вигоди особі, зазначеній у частині першій статті 3 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов'язаних з ними можливостей.

У своїх поясненнях наданих працівникам УЗЕ у Львівській області ДЗЕ НП України, позивач заперечував факт умислу на вчинення інкримінованого правопорушення, у зв'язку з відсутністю у його діях вини. Поряд з цим, вважає, що якщо б ним було вчинено умисне правопорушення, яким би було завдано державі великих збитків чи існував конфлікт інтересів, відповідно тісно пов'язане із виконанням покладених на нього обов'язків чи використанням службового становища, тому ОСОБА_1 було б відсторонено від виконання покладених на нього службових обов'язків до прийняття рішення судом або до закінчення службового розслідування. Однак позивач продовжував виконувати свої службові функціональні обов'язки.

Поряд з цим, позивач зазначає, що у відповідності до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ВССУ) вих. № 223-943/0/4-17 від 22.05.2017 року, зокрема щодо притягнення до адміністративної відповідальності за окремі правопорушення, пов'язані з корупцією зазначено, що: для забезпечення однакового і правильного застосування судами загальної юрисдикції Закону України "Про запобігання корупції" та положень Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), з метою уникнення неоднозначного тлумачення норм закону в судовій практиці та запобігання помилкам при розгляді справ про окремі адміністративні правопорушення, пов’язані з корупцією, діючи відповідно до п. 7 розділу XII "Перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ"Про судоустрій і статус суддів", судова палата у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ звертає увагу судців першої та апеляційної інстанцій на таке. Так, у відповідності до п. 2, вирішуючи питання про притягнення осіб до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, щодо порушення вимог фінансового контролю, яке полягало у несвоєчасному поданні без поважних причин декларації особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, слід враховувати: об'єктивні ознаки складу цього адміністративного правопорушення, зокрема його об'єктивну сторону, яка має активну форму прояву та полягає у несвоєчасному поданні без поважних причин декларації.

І для розкриття об'єктивних складових адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, слід зазначити, що диспозиція цієї норми за своїм змістом є бланкетною адміністративно-правовою нормою, тобто нормою, яка лише називає описує правопорушення, а для повного визначення його ознак відсилає до інших норм. Так, примітка до ст. 172-6 КУпАП, вмішуючи вказівку на суб'єкт цього правопорушення, відсилає правозастосовувача до норм спеціального антикорупційного закону, зокрема частин 1 і 2 ст. 45 Закону, в яких, крім іншого, передбачено певну деталізацію відповідних положень нормативно-правових актів, що наповнює норму ч. 1 ст. 172-6 КУпАП більш конкретним змістом для встановлення саме тих ознак, які мають значення для правової кваліфікації зазначеного діяння. Так, для кваліфікації діяння за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП необхідним є встановлення несвоєчасності подання декларації, тобто подання поза строком, визначеним законом.

Поряд з цим, ч.3 ст.49 ЗУ "Про запобігання корупції", встановлено що, якщо за результатами контролю встановлено, що суб'єкт декларування не подав декларацію, Національне агентство письмово повідомляє такого суб'єкта про факт неподання декларації, і суб’єкт декларування повинен протягом десяти днів з дня отримання такого повідомлення подати декларацію в порядку, визначеному частиною першою статті 45 цього Закону.

Окрім цього, виходячи із об’єктивного складу вчиненого позивачем правопорушення, ОСОБА_1 вважає, що відбулася підміна понять, встановлених ст.1 Закону, зокрема корупційне правопорушення та правопорушення, пов'язане з корупцією - діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.

Також, з врахуванням положень ст. 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, (затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року №3460-ІV) встановлено, що на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.

З огляду на вказані дисциплінарні стягнення, такі застосовуються виходячи із наступного: особа, тобто суб’єкт вчинення правопорушення (раніше притягувався чи ні до дисциплінарної відповідальності і таке вчинене протягом шести місяців), також з врахуванням суб’єктивної та об’єктивної сторони вчиненого (умислу чи необережності), та із завданими збитками такого.

Виходячи з вищевикладеного, а також що не було враховано усіх складових вчиненого правопорушення, зокрема (суб’єктивну та об’єктивну сторони), понесене ним адміністративне стягнення, позитивну характеристику, яку і надав сам відповідач, тому позивач ОСОБА_1 вважає, що його було безпідставно та незаконно звільнено з роботи. З врахуванням вищевикладеного, змушений звернутися до суду.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримав повністю, давши пояснення аналогічні тим, що викладені в позовній заяві та уточненнях до неї. Просив позовну заяву задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позов визнав, віднісши вирішення даного позову на розгляд суду.

Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з’явився, однак надіслав заяву, в якій зазначив, що звільнення позивача у зв’язку з притягненням його до адміністративної відповідальності за корупційне правопорушення було сугубо процедурне. Позивач позитивно характеризується за місцем праці, належним чином виконував покладені на нього службові обов’язки та дане адміністративне правопорушення жодним чином не пов’язане з займаною посадою та покладеними на ОСОБА_1 обов’язками.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно з положеннями ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. При цьому дані докази повинні бути належними та достовірними, як це передбачено ст. ст. 77-79 ЦПК України.

Відповідно до статті 43 Конституції України зазначає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Статтею 5-1 КЗпП України забезпечено правовий захист громадян від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами, що 05.11.2014 року ОСОБА_1 прийнято на посаду молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки Личаківської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Львівській області, з місячним посадовим окладом 580грн., з іспитовим терміном шість місяців, присвоївши спеціальне звання молодший сержант внутрішньої служби, що підтверджується витягом з наказу №97 о/с від 05.11.2014 року (а.с.7).

Постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 08.06.2018 року ОСОБА_1, 10.08.1995р.н. визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 172-6 ч. 1 КУпАП та оштрафовано на 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян 1700 (одна тисяча сімсот гривень 00 копійок) в доход держави (а.с.9).

Відповідно до підпункту "д" пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України "Про запобігання корупції", суб’єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є: особи рядового і начальницького складу державної кримінально-виконавчої служби, податкової міліції, особи начальницького складу органів та підрозділів цивільного захисту, Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України.

Згідно ч. 1 ст. 65 Закону України "Про запобігання корупції", за вчинення корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень особи, зазначені в частині першій статті 3 цього Закону, притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.

У відповідності до ч. 2 ст. 52 Закону України "Про запобігання корупції", у разі суттєвої зміни у майновому стані суб’єкта декларування, а саме отримання ним доходу, придбання майна на суму, яка перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня відповідного року, зазначений суб’єкт у десятиденний строк з моменту отримання доходу або придбання майна зобов’язаний письмово повідомити про це Національне агентство. Зазначена інформація вноситься до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та оприлюднюється на офіційному веб-сайті Національного агентства.

З вищевказаної постанови Шевченківського районного суду м. Львова від 08.06.2018 року вбачається, що ОСОБА_1, перебуваючи на посаді молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки ДУ "Личаківська виправна колонія №30", відповідно до наказу № 97о/с від 05.11.2014, згідно підпункту "д" пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України "Про запобігання корупції" являючись суб’єктом відповідальності за правопорушення, пов’язане з корупцією, примітки до статті 172-6 КУпАП, в порушення вимог ч.2 ст.52 ЗУ "Про запобігання корупції" несвоєчасно повідомив про суттєві зміни у майновому стані, чим вчинив адміністративне правопорушення, пов’язане з корупцією, відповідальність за яке передбачена частиною 2 статті 172-6 КУпАП.

Крім того, в судовому засіданні при розгляді справи про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 172-6 ч. 1 КУпАП, ОСОБА_1 свою вину у вчиненому адміністративному правопорушенні визнав повністю, просив суворо не карати.

Так, постанова Шевченківського районного суду м. Львова від 08.06.2018 року правопорушником не оскаржувалась та набрала законної сили.

Згідно ч. 3 ст. 65 Закону України "Про запобігання корупції", з метою виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню корупційного або пов’язаного з корупцією правопорушення або невиконанню вимог цього Закону в інший спосіб, за поданням спеціально уповноваженого суб’єкта у сфері протидії корупції або приписом Національного агентства рішенням керівника органу, підприємства, установи, організації, в якому працює особа, яка вчинила таке правопорушення, проводиться службове розслідування в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до подання керівника Львівської місцевої прокуратури №2 ОСОБА_5 від 31.07.2018 року в порядку статті 65 ЗУ "Про запобігання корупції", останній вважає за необхідне призначити службове розслідування з метою встановлення причин і умов, що сприяли вчиненню адміністративного правопорушення, пов’язаного з корупцією, молодшим інспектором відділу нагляду і безпеки ДУ "Личаківська виправна колонія №30" ОСОБА_1 та вирішити питання про притягнення останнього до дисциплінарної відповідальності (а.с.8).

У відповідності до п.п.10 п. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну Поліцію", поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов’язаного з корупцією, або кримінального правопорушення.

Так, згідно витягу з наказу начальника установи ДУ "Личаківська виправна колонія №30" ОСОБА_3 №61 о/с від 15.08.2018 року, у відповідності до Закону України "Про Національну Поліцію" звільнено за ст. 77 п.1 п.п.10 (у разі набрання законної сили рішення суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов’язаного з корупцією, або кримінального правопорушення) старшого сержанта внутрішньої служби ОСОБА_6, молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки ДУ "Личаківська виправна колонія №30" з 15 серпня 2018 року. Підстава: постанова Шевченківського районного суду м. Львова від 08.06.2018 року (а.с.10).

У відповідності до біографічної довідки від 27.08.2018 року, старшому сержанту внутрішньої служби ОСОБА_1, молодшому інспектору відділу нагляду і безпеки ДУ "Личаківська виправна колонія №30" оголошено подяку за сумлінне ставлення до виконання своїх функціональних обов’язків та з нагоди відзначення 24-ї річниці Дня незалежності України, а також оголошено зауваження за неналежне виконання своїх службових обов’язків (а.с.11).

Відповідно до службової характеристики, затвердженої 27.08.2018 року в.о. начальника установи, начальника арештного дому ДУ "Личаківська виправна колонія №30" ОСОБА_7, старший сержант внутрішньої служби ОСОБА_1, молодший інспектор відділу нагляду і безпеки ДУ «"ичаківська виправна колонія №30" за час проходження служби зарекомендував себе з позитивної сторони, як дисциплінований виконавець і кваліфікований спеціаліст. До виконання своїх функціональних обов’язків ставився сумлінно, наполегливо. Вказівки і завдання керівництва виконував вчасно і якісно. При вирішенні службових питань не рахувався з особистим часом й власними інтересами, проявляв ініціативу, вмів працювати з людьми (а.с. 12).

Позивач ОСОБА_1 також позитивно характеризується за місцем проживання, що підтверджується Довідкою-Характеристикою сільського голови Мацошинської сільської ради (а.с.13).

У відповідності до ст. 140 КЗпП України, трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохочення за сумлінну працю. У трудових колективах створюється обстановка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, суворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов'язки. Щодо окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу.

Згідно зі ст. 147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Статтею 147-1 КЗпП України передбачено, що дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.

Відповідно до ст. 149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Згідно акту від 14.08.2018 року, позивач ОСОБА_1 від надання пояснень щодо несвоєчасного повідомлення про суттєві зміни в майновому стані, а саме набуття у власність транспортного засобу – відмовився (а.с. 14).

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992 року №9, судам слід звернути увагу на необхідність неухильного додержання при розгляді трудових спорів Конституції України, КЗпП України і інших актів законодавства України. Діяльність судів по розгляду справ цієї категорії повинна спрямовуватися на всемірну охорону конституційного права кожного на працю, яке включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно з пунктом 18 постанови Пленуму ВСУ №9, при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно зясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не повязували звільнення.

Відповідно до пункту 3 та пункту 4 вказаної постанови Пленуму ВСУ №9, вирішуючи спори щодо накладення дисциплінарного стягнення на працівника в судовому порядку, суд перевіряє правильність його накладення, незалежно від того, чи була заявлена позивачем вимога про визнання його необґрунтованим, а також чи надано власнику право притягувати до дисциплінарної відповідальності працівника. Також підлягає мотивуванню висновок суду про ступінь вини працівника та правильність застосованого стягнення. З метою винесення законних і обґрунтованих рішень у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, необхідно з’ясувати, у чому конкретно проявилося порушення трудової дисципліни; чи враховувалися власником підприємства тяжкість вчиненого проступку, обставини, за яких він був вчинений, а також попередня поведінка працівника; чи дотримані власником строки для застосування дисциплінарного стягнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв’язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою.

Таким чином, з врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, не суперечить нормам законодавства, доводи позивача про його незаконне звільнення не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а тому відсутні підстави для скасування наказу Державної установи "Личаківська виправна колонія (№30)" №61 о/с від 15.08.2018 року та поновлення ОСОБА_1 на посаді молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки ДУ "Личаківська виправна колонія №30", у зв'язку з чим позов не підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то суд вважає, що дана вимога також не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Так, правовою підставою для вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивачем визначено ст. 235 КЗпП України.

Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України, - при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Оскільки вимога про поновлення на роботі на переконання суду задоволенню не підлягає, відтак відсутня правова підстава для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, крім вищенаведеного, оскільки позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження свої вимог, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають до задоволення.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 "Про судове рішення у цивільній справі", враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі "Ващенко проти України" (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи вищевикладене, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного ст. 13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справу лише в межах заявлених сторонами вимог і лише на підставі поданих ними доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають до задоволення. В матеріалах справи відсутні докази, які б спростовували даний висновок суду.

Керуючись ст.ст.13,76,81-83,89,95, 141, 223,263-265,268 ЦПК України, ст. ст. 139, 140, 147, 148, 149, 235 КЗпП України, Законом України"Про запобігання корупції", Законом України "Про Національну Поліцію", суд

УХВАЛИВ :

у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Державної установи "Личаківська виправна колонія №30", третя особа начальник Державної установи "Личаківська виправна колонія №30" ОСОБА_3В про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення апеляційної скарги.

Повний текст судового рішення виготовлено 31 січня 2019 року.

Суддя ОСОБА_8