Рішення № 79540703, 21.01.2019, Пустомитівський районний суд Львівської області

Справа № 450/2762/18 Провадження № 2/450/392/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2019 року Пустомитівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого-судді Мусієвського В.Є.

при секретарі Гук О.П.

з участю представників ОСОБА_1, ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Пустомити цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерцало» про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерцало» про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яким просила скасувати наказ директора ТзОВ «Зерцало» №2-к від 28.12.2017 року про звільнення її з посади палітурника, поновити на посаді палітурника та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 28.12.2017 року директор ТзОВ «Зерцало» виніс наказ №2-к про звільнення її з посади палітурник за власним бажанням. Цей наказ вона отримала 16.01.2018 року разом з трудовою книжкою. Вважає даний наказ незаконним, оскільки 30.03.2015 року надіслала поштою на адресу ТзОВ «Зерцало» заяву, в якій просила звільнити її за угодою сторін на підставі ч.1 ст. 36 КЗпП України, проте така заява не була задоволена керівництвом ТзОВ «Зерцало», оскільки не були узгоджені умови звільнення. Підприємство повідомляло її про необхідність прибути для узгодження умов звільнення та отримання трудової книжки, однак у зв’язку з доглядом за дитиною-інвалідом першої групи вона не мала змоги прийти на підприємство. Проти звільнення її за власним бажанням з ініціативи працівника вона заперечує. Наказ про звільнення вона отримала 16.01.2018 року, а 16.02.2018 року подала засобами поштового зв’язку позовну заяву до суду, однак внаслідок помилки таку отримала представник Пустомитівського відділення державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Львівської області.

Ухвалою суду від 05.09.2018 року відкрито провадження у справі.

30.10.2018 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву.

Протокольною ухвалою суду від 20.12.2018 року закрито підготовче провадження та призначено судовий розгляд справи.

В суді представник позивача позовні вимоги підтримав, надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, просив позовні вимоги задовольнити. В судове засідання 24.01.2019 року сторона позивача не з’явилася, хоча була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, зазначивши про розгляд справи у її відсутності.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечив та пояснив, що позивач 01.03.2013 року прийнята на посаду палітурника у ТОВ «Зерцало», трудові обов’язки виконувала до 31.05.2014 року. Після 01.06.2014 року і до дня звільнення позивач жодного дня не виходила на роботу та не виконувала трудові обов’язки. Позивач направила по пошті заяву про своє звільнення за згодою сторін від 30.03.2015 року, в подальшому у цивільній справі, яка розглядалася Пустомитівським районним судом Львівської області, настоювала на своєму звільненні. Відповідач пропонував позивачу прибути до ТОВ «Зерцало» для узгодження питань, які виникають при звільненні працівника та отримання трудової книжки, проте позивач не прибула. Відповідач беручи до уваги заяву ОСОБА_3 від 30.03.2015 року, ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 10 жовтня 2017 року у справі № 450/2249/15-ц, звернення ТзОВ “Зерцало” до ОСОБА_3 від 17.11.2017 року, заяву ОСОБА_3 від 19.12.2017 року, звільнив позивача згідно наказу №2-к від 28.12.2017 року за власним бажанням працівника відповідно до ст. 36 КЗпП України, оскільки відповідач (роботодавець), не дійшов згоди із працівником щодо його звільнення. У позовній заяві позивач не наводить обставин та не підтверджує їх належними і допустимими доказами, що з вини відповідача через неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці виникли перешкоди подальшому її працевлаштуванню.

Заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов"язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч.1 ст.4, ч.2 ст.5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч.1 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб визначений законами України.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_3 з 01.03.2013 року працювала в ТзОВ «Зерцало» на посаді палітурника відповідно до строкового трудового договору згідно наказу № 7.

Представник відповідача зазначив, що позивач після 01.06.2014 року не виконувала свої трудові обов’язки, чого не заперечив і представник позивача.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 01.02.2017 року, яке набрало законної сили згідно ухвали Апеляційного суду Львівської області від 10.10.2017 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ТзОВ «Зерцало» про стягнення середнього заробітку за затримку у видачі трудової книжки за період з 01.06. 2014 року по 01.12.2016 року включно у розмірі 50649,00 грн. та стягненні судових витрат відмовлено.

Відповідно до ч.1 ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено що в період з 01.06.2014 року до дня звільнення 28.12.2017 року позивач не виконувала своїх трудових обов’язків, була відсутньою на робочому місці, не подавала карток обліку робочого часу за цей час.

Згідно ст. 2 КЗпП України право громадян на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до ст. 61 КЗпП України на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин.

Згідно ч.1 ст.94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Таким чином, підстави для виплати заробітної плати позивачу за період з 01.06.2014 року до 28.12.2017 року відсутні.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом відповідача №2-к від 28.12.2017 року позивач була звільнена з посади палітурника 28.12.2017 року за власним бажанням відповідно до ст. 36 КЗпП України підставою звільнення була заява позивача, отримана у квітні 2015 року та заява від 19.12.2018 року, яку ТзОВ «Зерцало» отримало 27.12.2017 року.

Як зазначив представник відповідача у судовому засіданні, та не заперечив представник позивача, останній 28.12.2017 року було направлено копію наказу про звільнення та оригінал трудової книжки, які нею отримані.

В силу вимог ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є: 1) угода сторін; 2) закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення; 3) призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу; 4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45); 5) переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду; 6) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці; 7) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи; 7-1) укладення трудового договору (контракту), всупереч вимогам Закону України "Про запобігання корупції", встановленим для осіб, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення; 7-2) з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади"; 8) підстави, передбачені контрактом; 9) підстави, передбачені іншими законами.

Як зазначив представник позивача, остання заяви про звільнення за власним бажанням відповідачу не надсилала, та просила звільнити її за згодою сторін.

З оспорюваного наказу вбачається, що позивача звільнено з посади палітурника за власним бажанням відповідно до ст. 36 КЗпП України та внесено відповідний запис до трудової книжки.

Згідно із ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає спір, зобов’язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Аналогічне положення закріплене у п. 2.25 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 року: «Записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону. При розірванні трудового договору з ініціативи працівника з причин, за яких законодавство пов’язує надання певних пільг і переваг, запис про звільнення вноситься до трудової книжки із зазначенням цих причин.

Судом встановлено, що позивач, згідно поданих нею заяв, виявила бажання звільнитися з посади палітурника ТзОВ «Зерцало» за згодою сторін.

Як зазначив представник відповідача, позивача неодноразово запрошували до роботодавця для врегулювання питання її звільнення, однак через догляд за дитиною-інвалідом вона до відповідача не з’явилася, а тому її було звільнено за власним бажання.

Таким чином, суд приходить до переконання, що підставою звільнення позивача є угода сторін, а тому слід змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_3 з Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерцало» «за власним бажанням», вказавши формулювання причини звільнення - за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України) з 28.12.2017 року.

Крім того, згідно довідки Галицької об'єднаної ДПІ ГУ ДФС у Львівській області від 05.09.2018 року №396, ОСОБА_3 отримувала доходи (заробітну плату) від СПД у 2017 році, що свідчить про її працевлаштування у даний період.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Жодних доказів незаконності оспорюваного наказу та скасування такого стороною позивача суду не надано, як і поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 82, 89, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 36, 38, 233, 235 КЗпП України, суд, -

у х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_3 – задоволити частково.

Визнати формулювання причини звільнення ОСОБА_3 з Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерцало» – невірним.

Змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_3 з Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерцало» «за власним бажанням», вказавши формулювання причини звільнення - за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України) з 28.12.2017 року.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду або через місцевий суд до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_3, місце проживання 81100, с.Кротошин, вул. Лісна, 15, Пустомтівського району, Львівської області,

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Зерцало», місцезнаходження 81136, с.Кротошин, вул. Січових Стрільців, 35, Пустомитівського району, Львівської області.

Повний текст рішення виготовлено 31.01.2019 року.

Суддя Мусієвський В.Є.