Постанова № 79536008, 31.01.2019, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/219/19Головуючий по 1 інстанції Кондрацька Н.М. Категорія: Категорія: 311000000 Доповідач в апеляційній інстанції Пономаренко В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2019 року м. Черкаси

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

суддів Гончар Н.І., Пономаренка В.В., Сіренка Ю.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ПАТ «АЗОТ» - адвоката Хлівненка Павла Васильовича на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 листопада 2018 року (ухваленого суддею Кандрацькою Н.М.) в цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ПАТ «АЗОТ» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати звільненому працівнику, -

:

в с т а н о в и л а :

17 вересня 2018 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до ПАТ «Азот» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати звільненому працівнику.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач з 01 листопада 1995 року по 19 листопада 2017 року працював на ПАТ «Азот», що підтверджується копією трудової книжки.

19 листопада 2017 року відповідно до наказу № 826-вх від 15.11.2017 року ОСОБА_4 звільнено за власним бажанням з посади механізатора (докер-механізатор) комплексної бригади на навантажувально-розвантажувальних роботах відділення пакування і складу комплексної бригади №1 ланки механізаторів цеху М-9 з виробництва аміачної селітри ПАТ «Азот».

Порушивши норму ст. 116 КЗпП України, відповідач в день звільнення позивача не здійснив виплату нарахованої заробітної плати, тому ОСОБА_4 звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

19 квітня 2018 року Придніпровським районним судом м. Черкаси по справі №711/1818/18 було винесено судовий наказ про стягнення з ПАТ «Азот» на користь ОСОБА_4 заборгованості по заробітній платі за період з лютого по травень 2017 року в загальній сумі 12989 грн. 70 коп.

Також рішенням Придніпровським районним судом м. Черкаси від 14 травня 2018 року в справі №711/1819/18 з ПАТ «Азот» на користь ОСОБА_4 було стягнуто суму середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати звільненому працівнику за проміжок часу з 19 листопада 2017 року по 12 березня 2018 року.

В позовній заяві вказано, що ПАТ «Азот» ліквідувало вище зазначену заборгованість перед позивачем 08 травня 2018 року шляхом перерахування коштів через відділ примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Черкаській області та підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження від 08.05.2018 року.

Так, ОСОБА_4 вказує, що після його звільнення з посади за власним бажанням 19 листопада 2017 року до повного розрахунку по заборгованості 08 травня 2018 року пройшло 5 місяців, що на думку позивача грубо порушує норму ст. 116 КЗпП України та ЗК «Про оплату праці».

Позивач вважає, що ПАТ «Азот» зобов'язано виплатити йому середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за період з 19 листопада 2017 року по 08 травня 2018 року. За період з 19 листопада 2017 року по 12 березня 2018 року середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати позивачу стягнуто судовим рішенням по справі №711/1819/18, то при проведенні даного розрахунку за даним позовом вказаний період виключається.

Зокрема позивач зазначає, розмір середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника за період з 12 березня 2018 року по 08 травеня 2018 року становить 35 261 грн.

Просив суд стягнути з ПАТ «Азот» на його користь середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати звільненому працівнику за період з 12 березня 2017 року по 08 травня 2018 року в сумі 35261,00 грн. з відрахуванням при виплаті податків та обовязкових платежів, передбачених законодавством України.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 листопада 2018 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ПАТ «Азот» задоволено в повному обсязі.

Стягнуто з ПАТ «Азот» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 35 261 грн., витрати по сплаті судового збору в розмірі 704 грн. 80 коп., а всього 35 965 грн. 80 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції представник ПАТ «АЗОТ» - адвокат Хлівненко П.В. подав апеляційну скаргу на зазначене рішення та просить скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 листопада 2018 року у зазначеній справі і відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки оскаржуване судове рішення судом першої інстанції винесено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

В обґрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що відхиляючи доводи відповідача щодо порушення позивачем строку звернення до суду з позовом, суд першої інстанції помилково виходив з того, що відповідно до положень ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Таке право дійсно передбачено зазначеною статтею, але це стосується заробітної плати, але позивач вимагає середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати звільненому працівнику, що регулюється іншою частиною ст. 233 КЗпП України, а саме частиною 1.

Апелянт наголошує, що згідно з інструкцією № 5 від 13 січня 2004 року Державного комітету статистики України «Про затвердження Інструкції зі статистики заробітної плати», суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні, не входять до фонду оплати праці, тобто, така виплата не є заробітною платою. Частиною 2 ст. 233 КЗпП України передбачено безстрокове звернення до суду з приводу затримки заробітної плати, а не з приводу виплати середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати звільненому працівнику. Так апелянтом зазначено, що виплата середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати звільненому працівнику і можливість звернення з зазначеною позивною вимогою передбачається ч.1 ст. 233 КЗпП України, де вказано, що в працівника є тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про те, що роботодавець фактично розрахувався з ним. Зазначену позицію підтримує КСУ про, що свідчить рішення від 22 лютого 2012 року у справі № 1-5/2012 в якому зазначено, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Обов'язок по проведенню розрахунку по виплаті заробітної плати позивачу відповідачем виконано 08 травня 2018 року про, що свідчить копія постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 56251001. Саме 08 травня 2018 року є момент фактичного розрахунку, а тому апелянт вважає за потрібне починати відлік три місячного строку з цього моменту та має закінчитись 08 серпня 2018 року. Апелянт наголошує, що позивач подав позовну заяву 17 вересня 2018 року, тобто пропустив тримісячний строк і на його думку судом не вірно застосовано норму ч.1 ст. 233 КЗпП України.

В апеляційній скарзі вказано, що суд першої інстанції порушив норму ст. 267 ЦК України, а саме після пропущення позивачем позовної давності позивач не подав жодної заяви з цього приводу. Так відповідно до ч.1 ст. 43 ЦПК України, особи які береть у часть у справі, мають право надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду. Відповідно ст. 31 ЦПК України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Згідно п.5 ч. 3 ст. 178 ЦПК України заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права.

Тому апелянт будучи відповідачем, подав 10 жовтня 2018 року відзив в якому заперечив проти задоволення позовних вимог мотивуючи це, пропуском тримісячного строку звернення передбаченого ст. 233 КЗпП України.

Так, апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норму матеріального права ст. 267 ЦК України стосовно відмови від застосування положень про сплив позовної заяви допустив порушення ст. 264 ЦПК України, що призвело до неправильного вирішенню справи.

21 січня 2019 року ОСОБА_4 направив відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає на помилковість посилання апелянта на пропущення позивачем строку звернення до суду з даним позовом, оскільки у відповідності до ч.3 ст.233 КЗпП України, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Вважає оскаржуванне рішення законним та обґрунтованим і просив залишити його без змін, а апеляційу скаргу без задоволення.

Передбачені ст. 365 ЦПК України підготовчі дії суддею - доповідачем проведені, апеляційний розгляд справи забезпечено. Визначено коло осіб, які беруть участь у справі, з'ясовано характер спірних правовідносин та матеріальний закон, який їх регулює, обставини, на які посилаються сторона на обгрунтування апеляційної скарги. Підстави для проведення додаткових підготовчих дій відсутні.

У відповідності до вимоги ст. ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 листопада 2018 року, що є об'єктом апеляційного оскарження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи - згідно ухвали апеляційного суду Черкаської області від 28 січня 2019 року.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвалене судове рішення не відповідає.

Відповідно до вимог ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що в порушення вимог ст.117 КЗпП України відповідач не виплатив позивачу належних йому, як звільненому працівнику, сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір, а тому з відповідача на користь позивача стягнув середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 35 261 грн.

При цьому суд першої інстанції вважав, що доводи представника відповідача щодо порушення позивачем строку звернення до суду з позовом є необґрунтованими, оскільки відповідно до положень ст.233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суд з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

З даним висновком не погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.

Встановлено, що 19.11.2017 року відповідно до наказу № 826-вх від 15.11.2017 року ОСОБА_4 звільнено за власним бажанням з посади механізатора (докер-механізатор) комплексної бригади на навантажувально-розвантажувальних роботах відділення пакування і складу комплексної бригади №1 ланки механізаторів цеху М-9 з виробництва аміачної селітри ПАТ «Азот».

Відповідач в день звільнення позивача не здійснив виплату нарахованої заробітної плати, а тому ОСОБА_4 звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

19.04.2018 року Придніпровським районним судом м. Черкаси було винесено судовий наказ про стягнення з ПАТ «Азот» на користь ОСОБА_4 заборгованості по заробітній платі за період з лютого по травень 2017 року в загальній сумі 12989 грн. 70 коп.

Рішенням Придніпровським районним судом м. Черкаси від 14 травня 2018 року з ПАТ «Азот» на користь ОСОБА_4 було стягнуто суму середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати звільненому працівнику за проміжок часу з 19.11. 2017 року по 12.03. 2018 року.

ПАТ «Азот» ліквідувало зазначену заборгованість перед позивачем 08.05. 2018 року шляхом перерахування коштів через відділ примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Черкаській області, що підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження від 08.05.2018 року та не заперечується сторонами по справі.

Відповідно до матеріалів справи, що не заперечується також сторонами по справі, відповідач зобов'язаний виплатити позивачу розмір середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника за період з 12.03.2018 року по 08.05. 2018 року, який становить 35 261 грн.

Колегія суддів погоджується з доводами відповідача про те, що відхиляючи доводи відповідача щодо порушення позивачем строку звернення до суду з позовом, суд першої інстанції помилково виходив з того, що відповідно до положень ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таке право дійсно передбачено зазначеною статтею, але це стосується заробітної плати, але позивач вимагає середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати звільненому працівнику, що регулюється іншою частиною ст. 233 КЗпП України, а саме частиною 1.

Згідно з інструкцією № 5 від 13 січня 2004 року Державного комітету статистики України «Про затвердження Інструкції зі статистики заробітної плати», суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні, не входять до фонду оплати праці, тобто, така виплата не є заробітною платою. Частиною 2 ст. 233 КЗпП України передбачено безстрокове звернення до суду з приводу затримки заробітної плати, а не з приводу виплати середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати звільненому працівнику.

Виплата середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати звільненому працівнику і можливість звернення з зазначеною позивною вимогою передбачається ч.1 ст. 233 КЗпП України, де вказано, що в працівника є тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про те, що роботодавець фактично розрахувався з ним.

Зазначену позицію підтримує КС України про, що свідчить рішення від 22 лютого 2012 року у справі № 1-5/2012 в якому зазначено, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Обов'язок по проведенню розрахунку по виплаті заробітної плати позивачу відповідачем виконано 08.05. 2018 року, саме 08.05. 2018 року є момент фактичного розрахунку, з якого необхідно починати відлік тримісячного строку і він має закінчитись 08.08. 2018 року.

Встановлено, що позивач подав позовну заяву 17.09. 2018 року, тобто пропустив тримісячний строк, а тому судом першої інстанції не вірно застосовано норму ч.1 ст. 233 КЗпП України.

Суд першої інстанції не дотримався норм ст. 267 ЦК України, а саме після пропущення позивачем позовної давності позивач не подав жодної заяви з цього приводу, а тому в суду першої інстанції були відсутні підстави для задоволення позову позивача.

Поза увагою суду першої інстанції залишились доводи відповідача наведені в відзиві, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог мотивуючи це, пропуском тримісячного строку звернення передбаченого ст. 233 КЗпП України.

Колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог позивача необхідно відмовити у зв'язку з пропуском тримісячного строку з зверненням для відновлення свого порушеного права.

Даний висновок узгоджується з п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів».

З огляду на викладене, оскільки судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, колегія суддів у відповідності до вимог ст.376 ЦПК України, апеляційну скаргу представника ПАТ «АЗОТ» - адвоката Хлівненка П.В. задовольняє, рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07.11. 2018 року в даній цивільній справі скасовує та ухвалює нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ПАТ «АЗОТ» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати звільненому працівнику відмовляє.

У відповідності до вимог ст.141 ЦПК України, з позивача ОСОБА_4 необхідно стягнути на користь відповідача ПАТ «АЗОТ» судові витрати в сумі 1057 грн. 20 коп., які складаються з оплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.141,367,368,374,375,381-384 ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу представника ПАТ «АЗОТ» - адвоката Хлівненка Павла Васильовича - задовольнити.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 листопада 2018 року (ухваленого суддею Кандрацькою Н.М.) в цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ПАТ «АЗОТ» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати звільненому працівнику - скасувати та ухвалити нову постанову.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ПАТ «АЗОТ» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати звільненому працівнику - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ПАТ «АЗОТ» судові витрати в сумі 1057 грн. 20 коп.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, на умовах та в порядку визначеному ЦПК України.

Повний текст судового рішення виготовлено 31 січня 2019 року.

Судді Гончар Н.І.

Пономаренко В.В.

Сіренко Ю.В.