Ухвала суду № 79535743, 30.01.2019, Селидівський міський суд Донецької області

242/6151/18

2-з/242/4/19

УХВАЛА

Іменем України

30 січня 2019 року м. Селидове

Селидівський міський суд Донецької області у складі головуючого судді Владимирська І.М., за участю секретаря судового засідання Сафроновій К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Селидівського міського суду Донецької області знаходиться цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом та моральної шкоди.

До суду від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення позову, в якій вона просить накласти заборону на відчуження двокімнатної квартири загальною площею 42.1. кв.м., житловою площею 25,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві приватної власності ОСОБА_2. В обґрунтування якої посилається на те, що існує реальна загроза невиконання майбутньому рішення суду, оскільки ОСОБА_2 має намір активно перешкоджати в подальшому виконанню рішення суду, а саме шляхом відчуження нерухомого майна на користь третіх осіб.

Згідно ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року № 9 суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою. Керуючись наведеними нормами процесуального законодавства та з урахуванням роз'яснень Верховного Суду України, при вирішенні питання про забезпечення позову суди мають здійснити оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Дослідивши заяву, суд вважає, що підстав для задоволення заяви про забезпечення позову немає, оскільки заявником не надано жодного доказу в підтвердження того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Слід також зазначити, що статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17 липня 1997 р. відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції», закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Відповідно до частини 4 статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно частини 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Одночасно, відповідно до положень ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, ОСОБА_1 в якості доказу, надала до суду договір дарування квартири від 16.05.2018 року, в якій зазначено вартість квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 у сумі 119 900 грн. 00 коп.

В той час, коли розмір позовних вимог за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом та моральної шкоди складає 92 000 грн. 00 коп.

У зв’язку з чим, суд вважає, що заявником не доведено співмірність заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до абз. 3 ч. 4 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Судом встановлено, відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстрацію права власності № 26159905 від 16.05.2018 року ОСОБА_2 належить на праві приватної власності квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 81840512110, станом на 24.01.2019 р. квартира загальною площею 42,1 кв., розташована за адресою: АДРЕСА_2, числиться за ОСОБА_2 на праві приватної власності.

Суд, не може прийняти до уваги, як доказ наданий заявником про намір відповідача відчуження свого майна, скриншот з сайту оголошення в мережі Інтернет про продаж квартири, за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Вокзальна, будинок № 16, оскільки з даного оголошення не вбачається, що саме квартира відповідача розміщена на продаж.

Крім того, суд приймає до уваги, що вищевказана квартира не є предметом позову по даній цивільній справі та не має жодного відношення до даної цивільної справи.

Враховуючи вищевикладене, судом не встановлено, що існує загроза подальшого невиконання рішення або утруднення його виконання внаслідок відчуження відповідачами свого майна, позивачем не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у випадку винесення його на користь позивача, не доказано, що відповідач в подальшому буде ухилятись від виконання такого рішення суду.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, суд не має достатніх підстав для задоволення даної заяви.

На підставі вищезазначеного та керуючись ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 41 Конституції України, ст. 321 ЦК України, ст. ст. 149, 150, 153 ЦПК України , постановами Пленуму Верховного суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», суд, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом та моральної шкоди – відмовити.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Донецького апеляційного суду через Селидівський міський суд Донецької області протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення, а після початку її функціонування, безпосередньо до Донецького апеляційного суду.

Учасник справи, якому ухвала суду не були вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення йому цієї ухвали суду.

Суддя І.М. Владимирська