Рішення № 79535252, 22.01.2019, Соснівський районний суд м. Черкас

Справа № 712/7767/18

Провадження № 2/712/173/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 січня 2019 року Соснівськийрайонний суд м. Черкаси в складі:

Головуючогосудді - ОСОБА_1

при секретарі - МОГИЛА І.С.

позивача - ОСОБА_2

представника позивача – адвоката ОСОБА_3

відповідача - ОСОБА_4

представника відповідача- Кравець І.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 доЖалдака ОСОБА_5 про визнання договору дарування будинку недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про визнання договору дарування будинку недійсним, згідно якого просила визнати недійсним Договір дарування будинку, який знаходиться за адресою: вул. Чичеріна, 37, м. Черкаси від 04.04.2008 року, який було укладено між нею та ОСОБА_4 та нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_6; застосувати до Договору дарування будинку від 04.04.2008 року наслідки недійсності, а саме: зобов’язати ОСОБА_4 повернути їй жилий будинок з надвірними спорудами, який знаходиться за адресою: вул. Чичеріна, 37.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 04 квітня 2008 року вона уклала договір дарування будинку, згідно якого подарувала відповідачу, своєму похреснику, належнийїйна підставі договору дарування, посвідченого Першою Черкаською держнотконторою 16.05.1994 року,житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: м. Черкаси, вул. Чичеріна, 37, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_6

Вказувала, що укладала договір дарування під впливом складних життєвих обставин, оскільки на той час її чоловік, з яким вона проживала, перебував при смерті, дітей у них не було і вона боялася залишитися сама без стороннього догляду та допомоги. Відповідач часто приходив провідувати її з чоловіком і вони спілкувалися з ним найбільше серед інших. А тому, ще коли чоловік був живий, вона запропонувала ОСОБА_4 щоб він доглядав її та піклувався, а взамін вона передасть йому свій будинок, на що останній погодився. Оформленням всих документів займався він, оскільки вона є особою похилого віку та не розбирається в юридичних тонкощах. Коли ознайомилася з договором, то попросила відповідача щоб він вніс пункт про те, що власність на будинок перейде до нього лише після її смерті, однак він запевнив її, що буде і так догладати за нею та піклуватися, на що вона погодилася та підписала договір.

Спочатку ОСОБА_4 дійсно виконував свої обов’язки та піклувався про неї, навідував її, проте останнім часом його відношення до неї змінилося. Відповідач поселився в її будинку зі своєю дружиною, часто ображають її, обливають холодною водою та постійно погрожують, ставалися випадки побиття.

Так, позивач сподівалася на догляд, якого вона потребувала та на матеріальне утримання з боку свого похресника. Укладаючи спірний договір, вона помилялася щодо природи правочину, оскільки насправді мала на меті, що будинок перейде у власність відповідача лише після її смерті.

У відзиві на позов відповідач ОСОБА_4 позов не визнав, мотивуючи свої заперечення тим, що спірний договір дарування будинку від 04 квітня 2008 року було укладено в письмовій формі та посвідчено нотаріально. При укладенні договору, нотаріусом було чітко роз’яснено процесуальні права та обов’язки, тобто при підписанні договору, позивач усвідомлювала наслідки вчинення правочину. Окрім того, звертає увагу, що в договорі не передбачено обов’язку утримувати позивача, між тим він здійснював догляд за нею як за своєю хрещеною матір’ю.Зазначає, що ним було проведено капітальний ремонт літньої кухні, встановлено нові ворота, закуплено побутову техніку, оплачувались комунальні послуги. З дружиною вони проживали за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 (літня кухня) лише в літній період. Протягом іншої частини року він провідував позивача щотижня, привозив їжу та давав гроші. Більш того, жодного доказу на підтвердження обставин стосовно побиття та приниження позивачем не надано, будь-яких звернень з цього приводу до правоохоронних органів не надходило. Просив у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 15.08.2018 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 13 вересня 2018 року на 09-00 год. в порядку загального провадження.

03 жовтня 2018 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 03 грудня 2018 року на 10-30 год.

В судовому засіданні позивач та її представник – адвокат ОСОБА_3 позовні вимоги підтримали та просили задовольнити заявлені вимоги.

Відповідач та його представник ОСОБА_7 в судовому засіданні заперечували проти позову та просили відмовити в його задоволенні.

Відповідно до п.3 розділу Х11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 року №1402-У111 «Про судоустрій та статус суддів», районні, міжрайонні, районні у містах, міські, міськрайонні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.

У зв’язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України, який вступив в дію 15.12.2017 року.

Заслухавши пояснення сторін, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини які регулюються нормами цивільного законодавства.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, якімаютьзначення для справи і на які вона посилається як на підставусвоїхвимогабозаперечень, крімвипадків, встановленихцим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, повязаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не можеґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обовязків щодо доказів, а також інших випадків, передбаченихцим Кодексом.

Судом встановлено, що 04 квітня 2008 року між позивачем ОСОБА_2 (Даруватель) та відповідачем ОСОБА_4(Обдаровуваний) укладенодоговірдаруваннябудинку, відповідно до якого Даруватель подарував, а Обдаровуваний прийняв в дар жилий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться в м. Черкаси по вул. Чичеріна, 37, належний Дарувателю на підставі договору дарування, посвідченого Першою Черкаською держнотконторою 16.05.1994 року. Договір посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за № 2575.

Право власності на будинок зареєстровано за ОСОБА_4 15.04.2008 року (витяг із реєстру прав власності виданий комунальним підприємством «Черкаське обласне об»єднане бюро технічної інвентаризації ).

Згідно з ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатномайно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістомст.ст. 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторонни мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинитина користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Відповідно до ст. 233 ЦК України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Згідно з правовоюпозицією Верховного Суду України, яка викладена в постанові №6-2766цс16 від 21.12.2016 року, волевиявлення дарувальника має бути спрямоване на добровільне, безоплатне, без будь-яких примусів (життєвих обставин або впливу сторонніх осіб) відчуження належного йому майна на користь обдаровуваного. Разом з тим, правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа вчиняє їх добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі. Отже, правочинможе бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщойого вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути: тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявност інасильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагаліабо вчинено не на такихумовах.

Необхідним критерієм для визнання правочину недійсним з передбачених вище підстав, є доведення в судовому засіданні нерозривного причинно-наслідкового звязку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин, тобто основний акцент необхідно зробити на об’єктивній та суб’єктивній стороні.

Окрім того, поняття невигідності є оціночним поняттям, тому для визначення невигідності слід досліджувати звичайніумови для такого роду договорів, і зважати на те, наскільки суттєвими є втрати особи від вчинення правочину.

Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на існування тяжких обставин і невигідних умов.

Звертаючись до суду з даним позовом , та посилаючись в позовній заяві на ч. 1 ст.233 ЦК України, як на підставу визнання правочину недійсним, ОСОБА_2 вказувала, що спірний договір дарування був вчинений на вкрай невигідних для неї умовах під впливом тяжких обставин, таких як: похилий вік, смертельна хвороба її чоловіка ОСОБА_8, перебування у стані страху залишитися самій без піклування, у зв’язку з чим вони сподівались на допомогу похресника після укладання договору дарування.

Вирішуючи по суті даний спір слід зазначити наступне.

Згіднозі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести тіобставини, на які вона посилається як на підставусвоїхвимогабозаперечень.

В ході розгляду цивільної справи позивачем та її адвокатом не доведено існування тяжких обставин на момент вчинення правочину, як того вимагає закон.

Твердження позивачки про те, що договір укладався під під впливом тяжкої для неї обставини, а саме: смертельної хвороби її чоловіка, чим скористався відповідач, суд оцінює критично, оскільки з пояснень самої позивачки вбачається, що остання сама виявила бажання укласти спірний договір з відповідачем, більш того саме її чоловіком було запропоновано укласти договір з ОСОБА_4

Так, на час оспорюваного договору дарування, а саме 04.04.2008 року, позивач ОСОБА_2 дійсно була пенсіонером за віком, однак сам по собі вказаний факт не є підставою для визнання договорударування недійсним.

Більше того, як встановлено в судовому засіданні з часу укладення договору дарування будинку, тобто більше десяти років позивач постійно в ньому проживає, тобто фактично продовжує користуватись будинком. Не дивлячиь на безоплатність даного договору, відповідач здійснює ремонтні роботи, роботи щодо благоустрою земельної ділянки на якій будинок знаходиться. Також позивач не довела і те, що позивач дійснював дії, які б свідчили про намір позбавити її житла, що в свою чергу свідчить про добросовісність його дій.

Також позивачем не надано жодних доказів стосовно її побиття та знущання з боку відповідача, будь-яких звернень з цього приводу до правоохоронних органів не надходило.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 ОСОБА_12 даний факт не підтвердили, оскільки не були безпосередньо присутні під час сварки між позивачкою ОСОБА_2 та дружиною відповідача пояснення про яку надавала позивач у судовому засіданні та акцентувала увагу на те, що саме після неї та заподіяння їй тілесних ушкоджень вирішила позиватись до суду.

Пояснення зазначених свідків, не підтверджують існування тяжких обставин і невигідних умов на момент укладання спірного договору дарування ( підстави позову) .

Крім того, із тверджень вищевказаних свідків вбачається, що тривалий час, у тому числі й на момент укладання договору дарування, відповідач належним чином надавав та продовжує надавати допомогу та піклувається про позивача.

Свідки ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 пояснили суду, що на протязі 10 років ОСОБА_4 в літню пору року разом зі своєю сім»єю проживають у домоволодінні по вул. Чичеріна, 37 у м. Черкааси разом із ОСОБА_2 В інший час, ОСОБА_4 навідує ОСОБА_2, допомогає їй по господарству, забезпечував продуктами харчування, обставини дарування будинку їм не відомі.

Окрім того, суд зазначає, щозгідно з ч. 1 ст. 719 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатномайно (дарунок) у власність.

Тлумачення глави 55 ЦК України дозволяє зробити висновок, що Дарувальник добровільно позбавляє себе права власності на майно, не маючи при цьому на меті отримання будь-яких вигод матеріального чи морального характеру з боку Обдарованого, у свою чергу Обдарований набуває права власності на майно при відсутності з його боку обов'язків надання таких вигод.

З урахуванням безоплатності договору дарування і відсутності зі сторони обдаровуваного зустрічного надання для дарувальника, твердження позивачки, що договір вчинений на вкрай невигідних для неї умовах є безпідставними.

Таким чином, суд приходить до висновку, щопозивачкою не доведено, що на момент вчиненняоспорюваногоправочинуіснувалитяжкіобставини, за відсутностіякихправочин не було б вчинено взагаліабо вчинено не на такихумовах. Всі доводи позивачки, її представника та покази свідків, зводяться до того, що договір дарування укладався позивачкою з умовою вчинення відповідачем дій, направлених на надання допомоги, що не передбачено вимогами ст. 717 ЦК України.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності як підстави для відмови у задоволенні позову, слід зазначити наступне.

Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до ст. 261 ЦК України.

Відповідно до ст.ст. 256-257, 261 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа мож звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Спливпозовноїдавності, про застосуванняякої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнаєповажними причини пропущенняпозовноїдавності, порушене право підлягаєзахисту (ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову особою, право якої порушене. За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Однак, судом не застосовуються строки позовної давності до вимог позивачки про визнання договору дарування недійсним тому як позовні вимоги не підлягають задоволенню з підстав недоведеності позовних вимог. матеріального права.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання договору дарування будинку недійсним є необґрунтованим та таким , що не підлягає задоволенню.

Керуючисьст.ст. 12,13,81,258,259,263-265 ЦПК України, ст.ст. 203, 233, 717, 719 ЦК України, суд, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання договору дарування будинку недійсним – відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Черкаської області шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, щодіяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (п.15 Розділу ХII «Перехідніположення» ЦПК України).

Повний текст рішення складено 21 січня 2019 року.

ГОЛОВУЮЧИЙ: