Рішення № 79531696, 29.01.2019, Зіньківський районний суд Полтавської області

Справа № 530/2009/18

Номер провадження 2/530/325/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.01.2019 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., секретаря Стрілець Л.Г., розглянувши в місті Зіньків справу за позовом

ОСОБА_1, адреса проживання: АДРЕСА_4 до Лютенсько-Будищанської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, юридична адреса: Полтавська область, Зіньківський район, село Лютенські Будища, третя особа без самостійних вимог: ОСОБА_3, адреса проживання: АДРЕСА_1 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування, - В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, адреса проживання: АДРЕСА_2,звернулася в Зіньківський районний суд Полтавської області з позовом до Лютенсько-Будищанської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, юридична адреса: Полтавська область, Зіньківський район, село Лютенські Будища, третя особа без самостійних вимог: ОСОБА_3, адреса проживання: АДРЕСА_1 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом.

В судове засідання позивач, ОСОБА_1 не з»явилася, але направила до суду заяву про розгляд справи за її відсутності та підтримання позовних вимог.

Представник відповідача Лютенсько-Будищанської сільської ради Зіньківського району Полтавської області в судове засідання не з'явився, але направив до суду заяву, в якій позовні вимоги визнав в повному обсязі і просить розгляд справи провести без його участі.

Суд вирішив за можливе розглядати справу у відсутності сторін, на підставі наявних у справі доказів, з урахуванням норм ст.247 ЦПК України.

На підставі письмових заяв усіх сторін по справі, суд ухвалює рішення за відсутності сторін, на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку, передбаченому ст.ст. 223, 247 ЦПК України.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна зі сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до статті 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Оскільки відповідач визнав позовні вимоги і вони знайшли своє повне підтвердження в судовому засіданні, суд приймає вказане визнання позову, оскільки такі дії відповідача не суперечать закону та не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, тому, відповідно до вимог ст. 206 ЦПК України, суд вважає, що вказані позовні вимоги є цілком доведеними, обґрунтованими і підлягають задоволенню у вказаному обсязі.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов»язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Відповідно до ст. 41 Конституції України: "кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності".

Відповідно до ст. 16 ЦК України, визнання права є одним із способів захисту порушеного майнового права.

Відповідно до ст. 30 ЦПК України: "Позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини", враховуючи місцезнаходження, позов пред'являється за правилами виключної підсудності до Зіньківського районного суду Полтавської області за місцем знаходження земельної ділянки.

Частиною 1 ст. 1297 Цивільного кодексу України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою... .

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 12 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов»язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд зберігаючи об»єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз»яснює у випадку необхідності учасникам судового процессу їхні процесуальні права та обов»язки, неслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процессу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процессу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов»язків.

Відповідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі докозам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до п. 11 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі смерті власника.

Відповідно до ст. ст. 1217, 1218, ЦК України спадщина здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч.1, ч.5. ст. 1268 ЦК України спадкоємець має право прийняти спадщину, яка незалежно від часу прийняття належить спадкоємцю з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 5 ст. З Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Згідно з положеннями ст. 1277 ЦК ( 435-15 ) у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Відповідно до положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ), основні терміни, використані в цьому Законі, мають таке значення: зокрема, територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр; районні та обласні ради - органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст. Згідно з ст.5 Закону система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення. Відповідно до ст.10 цього ж Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Пленуму Верховного Суду України у п. 24 Постанови № 7 від 30 травня 2008 р. Про судову практику у справах про спадкування роз'яснив, що при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Судом встановлено що, 03 липня 2011 року у віці 76 років в селі Лютенські Будища Зіньківського району Полтавської області померла мати позивачки- Бедюх ОСОБА_5, про що 04 липня 2011 року Виконавчим комітетом Лютенсько-Будищанської сільської ради Зіньківського району Полтавської області складено відповідний актовий запис № 14 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2

При житті, ОСОБА_6, 15 грудня 2006 року склала заповіт, який зареєстрований у реєстрі за № 261, посвідчений секретарем Лютенсько-Будищанської сільської ради, Зіньківського району, Полтавської області Слинько Р.І., відповідно до якого спадкодавець на випадок смерті зробив заповітне розпорядження, яким земельну ділянку площею 0,78 га. та 0.40 га., що знаходяться на території села Лютенські Будища, Лютенсько-Будищанської сільської ради Зіньківського району Полтавської області заповіла позивачу, ОСОБА_1.

За останнім місцем реєстрації проживання ОСОБА_6 село Лютенські Будища, Зіньківський район, Полтавська область, відкрилася спадщина. На час відкриття спадщини за вказаною адресою крім позивача разом із спадкодавцем, ОСОБА_6, постійно проживали та були зареєстровані дочка ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, та чоловік ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_6, що підтверджується довідкою №724 Лютенсько-Будищанської сільської ради від 06.12.2018 р.

Після смерті ОСОБА_6 єдиним спадкоємцем на час відкриття спадщини є ОСОБА_1. Відповідно до ст. 1268 ЦК України позивач є такою, що прийняла спадщину шляхом постійного проживання на час відкриття спадщини.

До складу спадщини охопленої заповітом і яка залишилася після смерті ОСОБА_6, також входить право власності на земельну ділянку площею 0.78 га, що розташована село АДРЕСА_3 та була передана для ведення особистого селянського господарства на підставі рішення 12 сесії 4 скликання Лютенсько-Будищанської сільської ради від 19 січня 2005 року згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за НОМЕР_10 від 13 травня 2005 року, та на земельну ділянку площею 0.40 га, що розташована на території с. Лютенські Будища, Лютенсько-Будищанської сільської ради Зіньківського району Полтавської області та була передана для обслуговування житлового будинку і господарських будівель та ведення особистого підсобного господарства на підставі рішення Лютенсько-Будищанської сільської ради від 05 лютого 1997 року згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_4, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №30 від 23 квітня 1997 року.

04 грудня 2018 року, Герасименко Л.В. - нотаріус, відмовила позивачу у вчиненні нотаріальних дій з видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельні ділянки площею 0.78 га га 0.40 га, право власності на які належало ОСОБА_6.

Підставою для відмови у вчиненні нотаріальних дій є та обставина, що земельні ділянки не зареєстровані у Державному земельному кадастрі. Про відмову у вчиненні нотаріальних дій нотаріус надала мотивовану письмову відповідь №1094/02-31.

ІНФОРМАЦІЯ_8 у віці 88 років в селі Лютенські Будища Зіньківського району Полтавської області помер батько позивачки, ОСОБА_7, про що цього ж дня Виконавчим комітетом Лютенсько-Будищанської сільської ради Зіньківського району Полтавської області складено відповідний актовий запис № 01 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_5.

При житті ОСОБА_7 15 грудня 2006 року склав заповіт, який зареєстрований у реєстрі за N° 262, посвідчений секретарем Лютенсько-Будищанської сільської ради, Зіньківського району, Полтавської області Слинько Р.І., відповідно до якого спадкодавець на випадок смерті зробив заповітне розпорядження, яким земельну ділянку площею 3,00 га., що знаходиться на території Лютенські Будища, Лютенсько-Будищанської сільської ради Зіньківського району Полтавської області заповів ОСОБА_1.

За останнім місцем реєстрації проживання ОСОБА_7 село Лютенські Будища, Зіньківський район, Полтавська область, відкрилася спадщина. На час відкриття спадщини за вказаною адресою разом із спадкодавцем, ОСОБА_7, постійно проживала та була зареєстрована, дочка ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується довідкою №723 Лютенсько- Будищанської сільської ради від 06.12.2018 р.

Після смерті ОСОБА_7 єдиним спадкоємцем на час відкриття спадщини є ОСОБА_1. Відповідно до ст.1268 ЦК України позивач є такою, що прийняла спадщину шляхом постійного проживання на час відкриття спадщини.

До складу спадщини охопленої заповітом і яка залишилася після смерті ОСОБА_7, також входить право власності на земельну ділянку площею 3.00 га, що розташована на території Лютенсько-Будищанської сільської ради Зіньківського району Полтавської області та була передана для ведення особистого селянського господарства на підставі розпорядження голови районної державної адміністрації від 04 червня 2002 року.№ 297 згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_6. зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №420 від 07 жовтня 2002 року.

Частиною 1 ст. 1297 Цивільного кодексу України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно зобов»язаний звернутися до нотаріуса до за видачею свідоцтва про право на нерухоме майно.

04 грудня 2018 року, Герасименко Л.В. - нотаріус, відмовила позивачу у вчиненні нотаріальних дій з видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 3.00 га, право власності на яку належало ОСОБА_7.

Підставою для відмови у вчиненні нотаріальних дій є та обставина, що земельна ділянка не зареєстрована у Державному земельному кадастрі. Про відмову у вчиненні нотаріальних дій нотаріус надала мотивовану письмову відповідь №1095/02-31.

Відповідно до ст. 125 ЗК право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно з ч.9 ст. 79-1 Земельного кодексу України, земельна ділянка може бути об"єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Відповідно до ч.10 цієї статті Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Ч. 4 цієї статті - земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформаваними незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі, якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

Відповідно до ст. 316 ЦК України "правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею..."..

Відповідно до змісту ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз'яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв'язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на вищевикладене вбачається, що положення ч.1 ст.1268 ЦК України стосовно захисту права власності повністю відповідає захисту права власності, яке гарантується ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що у відповідності до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Крім цього, зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі «Пайн Велів Девелопментс ЛТД» проти Ірландії» зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Визнання за позивачем права приватної власності на земельну ділянку не порушує прав, свобод та інтересів інших осіб.

Відповідно до змін у ЦПК від 03.10.2017 року вказано, що новий цивільний процесуальний кодекс вводиться в дію з 15.12.2017 року.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини дії суб'єкта владних повноважень щодо втручання чи обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання - пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка рішень органу влади повинна бути чіткою і зрозумілою, як і можливі наслідки таких дій. Особа не повинна відповідати за помилки, вчинені органом держави.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Таким чином, з урахуванням встановлених судом обставин справи та доказів, що подані на підтвердження позовних вимог, із врахуванням визнання відповідачем позову, що не порушує прав та інтересів інших осіб, є підстави для задоволення позову.

За змістом ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Позивач судові витрати покладає на себе.

Суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства ухвалюючи рішення на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні та керуючись ч. 4 ст. 3, ч.3 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", ст.16, ст. 328, 376, 392 Цивільного кодексу України1,2,4,7, 8,12,13,19, 30, 228-229, 258, 263-268 ЦПК , ЗУ "Про судовий збір" суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1, адреса проживання: АДРЕСА_4 до Лютенсько-Будищанської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, юридична адреса: Полтавська область, Зіньківський район, село Лютенські Будища, третя особа без самостійних вимог: ОСОБА_3, адреса проживання: АДРЕСА_1 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування - задоволити повністю.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1, жителькою АДРЕСА_5

- право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_6, право власності на земельну ділянку площею 0.78 га, що розташована с. Лютенські Будища, вул. Захарченка, Зіньківського району, Полтавської області, передану для ведення особистого селянського господарства на підставі рішення 12 сесії 4 скликання Лютенсько-Будищанської сільської ради від 19.01.2005 року згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_7 зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за НОМЕР_10 від 13 травня 2005 року;

- право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_6, право власності на земельну ділянку площею 0.40 га, що розташована на території с. Лютенські будища, Лютенсько-Будищанської сільської ради Зіньківського району Полтавської області та була передана для обслуговування житлового будинку і господарських будівель та ведення особистого підсобного господарства на підставі рішення 14 сесії 22 скликання Лютенсько-Будищанської сільської ради від 05.02.1997 року згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_8 зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 30 від 23 квітня 1997 року;

- право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_7, право власності на земельну ділянку площею 3.00 га, що розташована на території Лютенсько- Будищанської сільської ради Зіньківського району Полтавської області та була передана для ведення особистого селянського господарства на підставі розпорядження голови районної державної адміністрації від 04.06.2002 року №297 згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_9 зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 420 від 07 жовтня 2002 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду через Зіньківський районний суд Полтавської області в 30 денний строк з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Написано власноручно.

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області С.Р.Должко

Секретар : Л.Г.Стрілець