Рішення № 79526470, 30.01.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 січня 2019 року № 826/9130/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув у спрощеному провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_2 доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києвіпро визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_2 (надалі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, якому просить суд:

- визнати протиправними дії Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_2 у виплаті пенсії у розмірі 12369,22 грн., який був встановлений у момент його виходу на пенсію;

- зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві встановити і здійснити виплату пенсії ОСОБА_2 у розмірі 12369,22 грн, який був встановлений у момент його виходу на пенсію, починаючи з 01 січня 2018.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.06.2018 відкрито спрощене провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), відповідно до положень ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судом замінено первинного відповідача - Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві його правонаступником - Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві (надалі - відповідач).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просить суд їх задовольнити, посилаючись при цьому на те, що відповідачем протиправно не було здійснено нарахування і виплату пенсії ОСОБА_2 у розмірі 12369,22 грн, який був встановлений у момент його виходу на пенсію, починаючи з 01 січня 2018.

Головне управління Пенсійного фонду України в наданому відзиві заперечує по суті заявлених позовних вимог в повному обсязі, посилаючись при цьому на те, що сума пенсійних виплат позивачу була нарахована і виплачена у відповідності до положень законодавства, внаслідок чого підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 перебував на обліку в Центральному об'єднаному управління Пенсійного фонду України в м. Києві (правонаступником якого є відповідач) та з 08.12.2014 по 01.08.2017 отримував пенсію, як інвалід 2 групи.

З 01 серпня 2017 позивач отримує пенсію за віком, згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Станом на 30.06.2017 позивачу було обчислено пенсію з урахуванням страхового стажу - 42 року 5 місяців 23 дні та нараховано розмір пенсії на рівні 12 369,22 грн, що також підтверджується розрахунком, наведеним Центральним об'єднаним управління Пенсійного фонду України в м. Києві, що вказаний в листі від 26.03.2018 №833/0-469/1, копія якого долучена позивачем до матеріалів справи.

Зокрема, відповідно до вказаного розрахунку, розмір пенсії позивача до 01.10.2017 наступний:

5,70146 * 3467,40 * 057263 = 12290,12 грн, де

- 5,70146 - індивідуальний коефіцієнт заробітної плати (підлягає перерахунку після надходження даних про середню заробітну плату за травень-червень 2017 року);

- 3764,40 грн - показник середньої заробітної плати в Україні за 2014-2016 роки;

- 0,57263 - коефіцієнт страхового стажу з урахуванням підвищення (1,35).

Загальний розмір пенсії позивача: 12290,12 грн + 79,10 грн (сума на яку збільшується розмір прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність) = 12 369,22 грн.

Враховуючи зміни в законодавстві щодо граничного розміру пенсій в 2017 році, з 01 серпня 2018 позивач отримує пенсію на рівні 10 740 грн, що відповідачем не заперечується.

В той же час, на чому наполягає позивач, з 01.01.2018 розмір його пенсії мав складати 12 369,22 грн, адже з 01.01.2018 року максимальний законодавчо визначений розмір пенсії було значною збільшено.

За таких обставин, не отримуючи з 01.01.2018 пенсію в сумі 12 369,22 грн, позивач звернувся до суду з даним позовом та просить його задовольнити.

Оцінивши за правилами ст. 90 КАС України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Статтею 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №1058-IV) визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону №1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Відповідно до ч.3 ст. 27 Закону №1058-IV (в чинній редакції) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

Отже, в період по 31.12.2017 позивачу виплачувалася пенсія в розмірі 10 740 грн. у відповідності до вимог частини третьої статті 27 Закону № 1058-IV.

Разом з тим, відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» з 01.01.2018 установлено прожитковий мінімум осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2018 року - 1373 гривні, з 1 липня - 1435 гривень, з 1 грудня - 1497 гривень.

Таким чином, з 01.01.2018 максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 13 730 гривень.

Отже, обмеження розміру пенсії на рівні 10 740,00 грн діяло по 31 грудня 2017 року.

При цьому, встановлення тимчасового максимального розміру пенсії по 31.12.2012 про що зазначено в ч.3 ст. 27 Закону №1058-IV, не є підставою для зменшення розміру призначеної позивачу пенсії під час проведення відповідачем її перерахунку з 01.01.2018р.

Таким чином, суд приходить до висновку, що застосування відповідачем вказаного обмеження з 01 січня 2018 року є протиправним.

Разом з тим, позивач в позовній заяві зазначає, що йому виплачується пенсія в розмірі 10740 грн. Доказів зворотного суду відповідачем не надано.

Суд враховує, що в Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і дію принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).

Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).

В рішенні від 26 червня 2014 року в справі «Суханов та Ільченко проти України» ЄСПЛ наголосив, що зменшення розміру або припинення виплати установленої соціальної допомоги може становити втручання в право власності (п. 52).

Крім того, ЄСПЛ у своїй прецедентній практиці характеризує якість закону як правове положення, що може витримати перевірку його на якість, якщо це положення є достатньо чітким у переважній більшості справ, що їх розглядали національні органи (Ґавенда проти Польщі від 14.03.2002).

Чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні (Броньовський проти Польщі від 22.06.2004). Якість закону вимагає, щоб він був доступний для даної особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. Це означає, що в національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. Закон має містити досить зрозумілі й чіткі формулювання, які давали б громадянам належне уявлення стосовно обставин та умов, за якими державні органи уповноважені вдаватися до втручання в право (Аманн проти Швейцарії від 16.02.2000).

Як зазначено вище, питання недопущення звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод, зокрема у сфері соціального забезпечення пенсіонерів, неодноразово було предметом конституційного розгляду. Втім, поширеною залишається практика шкодливого та очевидно неправомірного правозастосування органами Пенсійного фонду України приписів законодавства, що має наслідком щомісячне звуження обсягів прав та інтересів осіб, що призводить до недоотримання належних до сплати сум пенсійних виплат.

У зв'язку з викладеним, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з того, що оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати, відповідно, розподілу не підлягають.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Визнати протиправними дії Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_2 у виплаті пенсії у розмірі 12369,22 грн з 01.01.2018, який був встановлений у момент його виходу на пенсію.

2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві нарахувати і здійснити виплату пенсії ОСОБА_2 у розмірі 12369,22 грн, який був встановлений у момент його виходу на пенсію, починаючи з 01 січня 2018.

ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1).

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ В М.КИЄВІ (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, м.Київ, ВУЛИУЯ БУЛЬВАРНО-КУДРЯВСЬКА, будинок 16).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.О. Григорович