Рішення № 79526461, 30.01.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 січня 2019 року № 826/8472/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Григоровича П.О. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доМіністерства закордонних справ України в особі Державного секретаря МЗС України Зайця А.І. провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі також - Позивач або ОСОБА_1.) з адміністративним позовом до Міністерства закордонних справ України в особі Державного секретаря МЗС України Зайця А.І. (далі також - Відповідач або Держсекретар), в якому просить:

1. Визнати протиправною бездіяльність Відповідача щодо невиплати Позивачеві належних їй гарантованих державою у зв'язку з вагітністю та пологами виплат в сумі 30 821,16 грн. (тридцять тисяч вісімсот двадцять одна грн. 16 коп.) та стягнути їх з Відповідача з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення.

2. Стягнути з Відповідача 3% річних за прострочку виплати належних Позивачеві гарантованих державою у зв'язку з вагітністю та пологами виплат, як передбачено статтею 625 Цивільного кодексу України, в сумі 462 грн. 32 коп. (за період з 10.03.2018 по 10.09.2018).

3. Стягнути з Відповідача відшкодування нанесеної ним Позивачеві моральної шкоди, моральних та фізичних страждань у розмірі місячного посадового окладу за посадою Позивача з урахуванням надбавок за дипломатичний ранг та вислугу років державної служби - 9976 грн. (дев'ять тисяч дев'ятсот сімдесят шість грн.).

Позовні вимоги мотивовані тим, що Відповідачем допущена протиправна бездіяльність з невиплати належних Позивачу та гарантованих державою у зв'язку з вагітністю та пологами виплат, а також нездійсненно належних соціальних відрахувань, що призвело до порушення прав та законних інтересів Позивача, а також понесення Позивачем значних матеріальних втрат та зазнання моральних страждань.

Відповідач у відзиві на адміністративний позов зазначив, що враховуючи позицію Міністерства соціальної політики України, викладеної в листі від 25.04.2018 № 5739/0/62-18, оскільки Позивач не є застрахованою особою в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, то для отримання допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами їй необхідно звернутися до органів соціального захисту населення. Також Відповідач зазначив, що судовим рішенням у справі № 826/5863/16 її на посаді не поновлено, тож, фактично, Позивач в Міністерстві закордонних справ України на момент оформлення листка непрацездатності по вагітності та пологам не обіймала штатної посади, отже Відповідачем при вирішенні питання виплати коштів у зв'язку з вагітністю та пологами Позивача, не вчиняв жодних протиправних дій (чи протиправної бездіяльності), а, навпаки, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, отже відсутні підстави для задоволення заявлених Позивачем позовних вимог.

Керуючись частиною третьою статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши у порядку письмового провадження подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Міністерства закордонних справ України (далі також - МЗС України) від 24.01.2014 № 151-ос «Про переведення ОСОБА_1» з 07.02.2014 (том 1, а.с. 10), ОСОБА_1 була переведена з посади другого секретаря по посаді радника відділу перспективного партнерства Політичного департаменту МЗС України на посаду другого секретаря по посаді першого секретаря Посольства України в Сполучених Штатах Америки на час довготермінового відрядження.

Наказом МЗС України від 25.02.2016 № 377-ос «Про відкликання ОСОБА_1» ОСОБА_1 (том 1, а.с. 47), другого секретаря по посаді першого секретаря Посольства України в Сполучених Штатах Америки, було відкликано в Україну 07.03.2016 у зв'язку з закінченням довготермінового відрядження.

Разом з тим, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2017 у справі № 826/5863/16 (том 1, а.с. 11-14) за позовом ОСОБА_1 до МЗС України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, залишеною без змін постановою Касаційного адміністративного суду від 20.12.2018, частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1, а саме: визнано протиправними дії МЗС України щодо передчасного відкликання Позивача з посади другого секретаря по посаді першого секретаря Посольства України США; скасовано наказ МЗС України від 25.02.2016 № 377-ос про відкликання ОСОБА_1 другого секретаря по посаді першого секретаря посольства України в Сполучених Штатах Америки, у зв'язку із закінченням довготермінового відрядження; в іншій частині позовних вимог - відмовлено, у тому числі щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді, оскільки як вбачається з копії трудової книжки, з посади другого секретаря Посольства України в Сполучених Штатах Америки її не звільнено, тому відсутні підстави для її поновлення.

Дійсно, як вбачається з копії трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_2 (том 3, а.с. 80-86), останнім записом відомостей про роботу є запис № 22 про переведення на посаду другого секретаря Посольства України в Сполучених Штатах Америки на час довготермінового відрядження. Запис про звільнення з займаної посади у трудовій книжці відсутній, як і відсутні такі дані в особовій справі ОСОБА_1 (том 2 на 205 арк.). Жодних інших доказів, які б свідчили про наявність розпорядчого документа про звільнення ОСОБА_1, Відповідачем суду не подано, тож відсутні будь-які підстави вважати, що Позивач звільнена та у трудових відносинах з Відповідачем не перебуває.

У зв'язку з оформленням листка непрацездатності серії АДІ № 318478 по вагітності та пологам на 126 днів з 13.02.2018 по 19.06.2018 (том 1, а. с. 15-16), Позивач 25.02.2018 звернулась з заявою (том 1, а. с. 48) до Міністра закордонних справи України П.А.Клімкіна (отримано за довіреністю 28.02.2018), в якій просила, зокрема, доручити виплатити їй належні до статей 25, 26, 33 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» коштів в касі МЗС України.

Листом від 08.05.2018 № 212/36-091-2340 (том 1, а.с. 19-20), підписаним Держсекретарем МЗС України, Позивачу було повідомлено, що оскільки з березня 2016 року вона фактично є непрацевлаштованою особою, заробітна плата їй не нараховується, сплата ЄСВ не здійснюється, отже вона не має статусу застрахованої особи та, відповідно, не має права на допомогу по вагітності та пологах за рахунок коштів Фонду соціального страхування. У зв'язку з цим, листок непрацездатності серії АДІ № 318478 був повернутий Позивачу до з'ясування обставин щодо її працевлаштування.

Разом з тим, як вбачається з тексту листів МЗС України від 23.03.2018 № 212/17-927-1603 та від 23.03.2018 № 212/14-927-1607 до Фонду соціального страхування ТВП (Київське відділення) та Міністерства соціальної політики України (том 1, а.с. 50, 51-52), МЗС України зазначило, що у березні 2016 року ОСОБА_1 була відкликана із довготермінового відрядження, прибула в Україну та по теперішній час перебуває в трудових відносинах з Міністерством.

Також, зі змісту листа МЗС України від 26.04.2016 № 201/19-091-1539 (том 1, а.с. 64-65), адресованого Позивачу, вбачається, що незважаючи на припинення роботи Позивача на посаді другого секретаря Посольства України в Сполучених Штатах Америки у зв'язку із відкликанням в Україну, вона продовжує перебувати у трудових відносинах із МЗС України, а відтак зобов'язана дотримуватись вимог чинного трудового законодавства України, зокрема відповідних положень Кодексу законів про працю України, Закону України «Про державну службу», Закону України «Про дипломатичну службу». Враховуючи зазначене, МЗС України наголошувало на необхідності прибуття Позивача до Департаменту менеджменту персоналу для здійснення розрахунків, пов'язаних із завершенням довготермінового відрядження та вирішення питання подальшого проходження дипломатичної служби.

Аналогічно, листами від 11.05.2016 № 201/19-091-1682, від 29.07.2016 № 201/19-091-3152, від 01.02.2018 № 201/19-091-340 (том 3, а.с. 47, 48; том 1, а.с. 63) Департамент менеджменту персоналу повідомляв ОСОБА_1 про необхідність прибуття до Департаменту, зокрема, для вирішення питання подальшого проходження дипломатичної служби.

Поряд з цим, Позивач неодноразово зверталась до Міністра закордонних справи України П.А.Клімкіна із заявами (том 1, а.с. 74, 76) щодо готовності провести зустріч з Держсекретарем з питань, зокрема, повернення її на її робоче місце до Посольства України в США, за результатом розгляду яких Держсекретар пропонував Позивачу повернутися до розгляду порушених у зверненнях питань після прийняття Вищим адміністративним судом України рішення за касаційною скаргою МСЗ України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2017 у справі № 826/5863/16 (том 1, а.с. 75, 77).

Вважаючи протиправною бездіяльність Відповідача щодо невиплати допомоги по вагітності та пологах на підставі листка непрацездатності серії АДІ № 318478, Позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV (далі також - Закон № 1105-XIV).

Відповідно до пунктів 1, 10 частини першої статті 1 Закону № 1105-XIV, у Законі терміни вживаються в такому значенні, зокрема: види соціального страхування, - у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності; страхові випадки - за соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності - подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи, членів її сім'ї або іншої особи на отримання відповідно до цього Закону матеріального забезпечення або соціальних послуг.

Соціальне страхування здійснюється за принципами, окрім іншого: державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав; відповідальності роботодавців та Фонду за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за цим Законом (пункти 3, 10 частини першої статті 3 Закону № 1105-XIV).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону № 1105-XIV, кошти, що надходять до Фонду від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, повинні забезпечувати, зокрема, виплату застрахованим особам матеріального забезпечення та надання соціальних послуг, передбачених цим Законом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 15 Закону № 1105-XIV роботодавець зобов'язаний, зокрема, надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг згідно із цим Законом.

У свою чергу, застраховані особи мають право, окрім іншого: на отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом; оскарження дії страховика, страхувальника-роботодавця щодо надання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг; (пункт 2, 8 частини першої статті 16 Закону № 1105-XIV).

За приписами статті 18 Закону № 1105-XIV, страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору, на інших підставах, передбачених законом, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах, фізичні особи - підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності на інших підставах.

Згідно з частиною першою, четвертою статтею 19 Закону № 1105-XIV, право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом.

Застраховані особи, які протягом дванадцяти місяців перед настанням страхового випадку за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування мають страховий стаж менше шести місяців, мають право на матеріальне забезпечення відповідно до цього Закону в таких розмірах, зокрема, допомога по вагітності та пологах - виходячи з нарахованої заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, але не більше за розмір допомоги, обчислений із двократного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на час настання страхового випадку.

За страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг, окрім іншого, як допомога по вагітності та пологах (пункт 2 частини першої статті 20 Закону № 1105-XIV).

Статтею 23 Закону № 1105-XIV закріплений вичерпний перелік підстав для відмови в наданні допомоги по тимчасовій непрацездатності, до яких належать: 1) у разі одержання застрахованою особою травм або її захворювання при вчиненні нею злочину; 2) у разі навмисного заподіяння шкоди своєму здоров'ю з метою ухилення від роботи чи інших обов'язків або симуляції хвороби; 3) за час перебування під арештом і за час проведення судово-медичної експертизи; 4) за час примусового лікування, призначеного за постановою суду; 5) у разі тимчасової непрацездатності у зв'язку із захворюванням або травмою, що сталися внаслідок алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння або дій, пов'язаних з таким сп'янінням; 6) за період перебування застрахованої особи у відпустці без збереження заробітної плати, творчій відпустці, додатковій відпустці у зв'язку з навчанням.

Застраховані особи, які в період отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності порушують режим, встановлений для них лікарем, або не з'являються без поважних причин у призначений строк на медичний огляд, у тому числі на лікарсько-консультативну комісію (ЛКК) чи медико-соціальну експертну комісію (МСЕК), втрачають право на цю допомогу з дня допущення порушення на строк, що встановлюється рішенням органу, який призначає допомогу по тимчасовій непрацездатності.

Виходячи з наведених норм та обставин справи, судом не встановлено наявності передбачених статтею 23 Закону № 1105-XIV підстав для відмови Позивачу в наданні допомоги по тимчасовій непрацездатності.

За приписами статті 25, 26 Закону № 1105-XIV допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке компенсує втрату заробітної плати (доходу) за період відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами.

Допомога по вагітності та пологах застрахованій особі виплачується за весь період відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, тривалість якої становить 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ускладнених пологів або народження двох чи більше дітей - 70) календарних днів після пологів.

Допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу), обчисленої у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і не залежить від страхового стажу.

Сума допомоги по вагітності та пологах у розрахунку на місяць не повинна перевищувати розміру максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, з якої сплачувалися страхові внески до Фонду, та не може бути меншою за розмір допомоги, обчислений із мінімальної заробітної плати, встановленої на час настання страхового випадку.

Згідно з частиною першою статті 30 Закону № 1105-XIV, матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності застрахованим особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених законом, призначаються та надаються за основним місцем роботи (діяльності).

Допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах застрахованим особам (у тому числі тим, які здійснюють підприємницьку чи іншу діяльність та одночасно працюють на умовах трудового договору) надається за основним місцем роботи (діяльності) та за сумісництвом (наймом) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При цьому, відповідно до пункту 12 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі також - Закон № 2464-VI), основне місце роботи - місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, де знаходиться (оформлена) його трудова книжка, до якої вноситься відповідний запис про роботу.

Відповідно до частина першої статті 32 Закону № 1105-XIV, документи для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах розглядаються не пізніше десяти днів з дня їх надходження.

Виходячи з наведених норм суд дійшов висновку, що оскільки Позивач на момент отримання листка непрацездатності у зв'язку з вагітністю та пологами не була звільнена з посади другого секретаря по посаді першого секретаря Посольства України в Сполучених штатах Америки, що підтверджується даними її трудової книжки, тож мала право на отримання допомоги по вагітності та пологах у визначеному Законом № 1105-XIV порядку, строки (не пізніше 10.03.2018) та розмірі за основним місцем роботи (діяльності).

При цьому, невиконання МЗС України, обов'язку по сплаті за Позивача єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не може бути підставою для відмови їй у наданні допомоги по вагітності та пологах, оскільки є виключно сферою відповідальності Відповідача.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону № 1105-XIV при обчисленні середньої заробітної плати (доходу) для забезпечення допомогою по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах враховуються всі види заробітної плати (доходу) в межах граничної суми місячної заробітної плати (доходу), на яку нараховуються страхові внески на страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності.

Порядок обчислення середньої заробітної плати для надання допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, механізм обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності (далі - страхові виплати), у разі настання страхового випадку, а також оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємства, установи, організації або фізичної особи, яка використовує працю найманих працівників (далі - роботодавці) визначає Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 № 1266 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.06.2015 № 439) (далі також - Порядок).

Згідно з пунктами 2,3 Порядку, сума допомоги по вагітності та пологах у розрахунку на місяць не повинна перевищувати розміру максимальної величини бази нарахування єдиного внеску та не може бути меншою, ніж розмір мінімальної заробітної плати, встановлений на час настання страхового випадку.

Середньоденна заробітна плата (дохід, грошове забезпечення) обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період (12 календарних місяців) заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на яку нарахований єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або страхові внески на відповідні види загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - єдиний внесок та/або страхові внески), на кількість календарних днів зайнятості (відповідно до видів страхування - період перебування у трудових відносинах, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими договорами, проходження служби, провадження підприємницької або іншої діяльності, пов'язаної з отриманням доходу безпосередньо від такої діяльності) у розрахунковому періоді без урахування календарних днів, не відпрацьованих з поважних причин, - тимчасова непрацездатність, відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами, відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та шестирічного віку за медичним висновком, відпустка без збереження заробітної плати (далі - поважні причини).

Місяці розрахункового періоду (з першого до першого числа), в яких застрахована особа не працювала з поважних причин, виключаються з розрахункового періоду.

При цьому, за приписами статті 7 Закону № 2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Пунктом 25 Порядку визначено, що розрахунковим періодом для обчислення середньої заробітної плати для призначення допомоги по вагітності та пологах, за який обчислюється середня заробітна плата, є 12 календарних місяців перебування у трудових відносинах (з першого до першого числа) за останнім основним місцем роботи застрахованої особи, що передують місяцю, в якому настав страховий випадок; для осіб, у яких через деякий час погіршився стан здоров'я у зв'язку з раніше отриманим ушкодженням здоров'я внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, - перед настанням тимчасової непрацездатності.

Якщо у розрахунковому періоді перед настанням страхового випадку застрахована особа з поважних причин не мала заробітку або страховий випадок настав у перший день роботи (для розрахунку допомоги по тимчасовій непрацездатності, в тому числі внаслідок захворювання або травми, що пов'язані з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням), середня заробітна плата визначається виходячи з тарифної ставки (посадового окладу) або її частини, встановленої на день настання страхового випадку. Якщо тарифна ставка (посадовий оклад) не встановлюється, розрахунок проводиться виходячи з розміру мінімальної заробітної плати (або її частини), встановленого законом на день настання страхового випадку.

Згідно з розрахунком Позивача, сума належних їй гарантованих державою у зв'язку з вагітністю та пологами виплат, яка підлягає стягненню з Відповідача, становить 30 821,16 грн. Натомість, Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування здійсненого Позивачем розрахунку.

В процесі розгляду справи, суд неодноразово намагався отримати від Відповідача контр розрахунок сум гарантованих державою у зв'язку з вагітністю та пологами виплат, проте вказане Відповідачем реалізовано не було.

Разом з тим, вимога Позивача щодо стягнення з Відповідача суми щомісячного індексу інфляції за весь час прострочення виплати їй допомоги по вагітності та пологам, починаючи з 10.03.2018 по дату фактичної виплати, задоволенню не підлягає, оскільки є передчасною, зважаючи на те, що факт протиправної невиплати допомоги встановлюється саме даним рішенням, яке має набрати законної сили.

Щодо вимоги про стягнення з Відповідача 3% річних за прострочку виплати належних Позивачеві гарантованих державою у зв'язку з вагітністю та пологами виплат, як передбачено статтею 625 Цивільного кодексу України, в сумі 462 грн. 32 коп. (за період з 10.03.2018 по 10.09.2018), суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, передбачене частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, як спосіб захисту майнового права та інтересу у цивільно-правових відносинах. Отже дія вказаної статті, якою передбачено цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання на трудові правовідносини не поширюється.

Аналогічної правової позиції дійшов й Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 12.11.2018 по справі № 826/22868/15 (№ К/9901/11731/18).

Щодо вимоги про стягнення з Відповідача відшкодування нанесеної ним Позивачеві моральної шкоди, моральних та фізичних страждань у розмірі місячного посадового окладу за посадою Позивача з урахуванням надбавок за дипломатичний ранг та вислугу років державної служби в розмірі 9976 грн. (дев'ять тисяч дев'ятсот сімдесят шість грн.), суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною другою статті 23 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 № 4 визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно за статтею 1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

У той же час, пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 № 4 закріплено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

При цьому, абзацом другим пункту 5 зазначеної постанови закріплено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У той же час, у спірних правовідносинах Позивачем не доведено і належними доказами не підтверджено, а судом не встановлено обставин завдання їй Відповідачем моральної шкоди, отже відповідна вимога про стягнення з Відповідача на користь Позивача моральної шкоди задоволенню не підлягає.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З огляду на зазначене та враховуючи, що Позивачем позовна вимога, яка за висновком суду підлягає задоволенню, фактично викладена у скороченому вигляді, суд, з метою забезпечення ефективного захисту та відновлення прав Позивача, вважає за необхідне частково задовольнити позовну вимогу у зазначеному в резолютивній частині рішення вигляді.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач належним чином не виконав обов'язок щодо доказування правомірності прийняття ним рішення, вчинення дії, допущенні бездіяльності, з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

За змістом ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

В той же час, абзацом 2 ч.5 ст.139 КАС України визначено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В даному випадку позивача звільнено від сплати судових витрат у вигляді судового збору та одночасно відсутні особи, які їх понесли, внаслідок чого судові витрати розподілу не підлягають.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Міністерства закордонних справ України в особі Державного секретаря МЗС України Зайця А.І. щодо невиплати ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1, АДРЕСА_1) належних їй гарантованих державою у зв'язку з вагітністю та пологами виплат в сумі 30 821,16 грн. (тридцять тисяч вісімсот двадцять одна грн. 16 коп.) та стягнути їх з Міністерства закордонних справ України (ЄДРПОУ 00026620, Михайлівська площа, 1, м. Київ, 01018).

3. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_2).

Міністерство закордонних справ України (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 00026620, адреса: 01018, м.Київ, МИХАЙЛІВСЬКА ПЛОЩА, будинок 1).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя П.О. Григорович