Рішення № 79524243, 30.01.2019, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2019 року м. Кропивницький Справа № 1140/3226/18

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сагуна А.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення, виклику осіб адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0680 про визнання дій протиправними, стягнення грошової компенсації, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач або ОСОБА_1.) звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати дії військової частини А0680 (далі по тексту - відповідач або в/ч А0680) щодо невиплати йому грошової компенсації за невидане речове майно та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - протиправними;

- стягнути з в/частини А0680 на його користь 82453,62 грн., з яких:

- 28507,26 грн. - грошова компенсація за речове майно;

- 43946,36 грн. - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 серпня 2018 року по 30 листопада 2018 року (останній день місяця звернення до суду) включно;

- 10000,00 грн. - компенсації за завдану моральну шкоду.

Ухвалою суду від 29.11.2018 позивачу поновлено строк звернення до суду (а.с. 1).

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що при звільненні з військової служби в запас 28.08.2018 йму не було виплачено компенсацію за речове майно згідно довідки №9 від 29.05.2018 в сумі 28 507,26 грн. Позивач вважає вказані дії відповідача протиправними та просить стягнути грошову компенсація за речове майно; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 серпня 2018 року по 30 листопада 2018 року (останній день місяця звернення до суду) включно; компенсацію за завдану моральну шкоду.

Представником відповідача Трепак О.С. надано до суду відзив на позовну заяву в якій він просив відмовити в задоволенні позовних вимог зазначивши, що 20.08.2018 позивача було звільнено наказом відповідача з військової служби та виключено зі списків військової частини 28.08.2018. Відповідачем проведено повний розрахунок щодо виплат грошового забезпечення під час звільнення та не має кредиторської заборгованості перед позивачем. Компенсація за недоотримане речове майно, на думку відповідача, не є видом грошового забезпечення військовослужбовця, а є додатковою виплатою тим особам які набули права на цю виплату, а отже не є обов'язковою під час звільнення.

Щодо виплати позивачу компенсація за недоотримане речове майно то позивачем 22.08.2018 подано рапорт до відповідача щодо виплати зазначеної компенсації у розмірі 28 507 грн. згідно довідки №9. Оскільки у відповідача відсутні бюджетні призначення на закупівлю речового майна, та останній не є розпорядником бюджетних коштів, на виконання п. 7 постанови КМ України №158 від 16.03.2016, було подато телеграму до вищого керівництва, з проханням профінансувати відповідача за КПКВ 2101020/3, КЕВ 2210, код видатків 026 на суму 28 507,26 грн. з метою виплати компенсації за неотримане речове майно у зв'язку із звільненням з військової служби позивача.

03.12.2018 відповідачем видано наказ №1063 про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно позивачу. Відповідно до платіжного доручення №1224 від 03.12.2018 позивачу перераховано кошти на картковий рахунок у банку.

Також на думку позивача до військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюються, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 серпня 2018 року по 30 листопада 2018 року, також задоволенню не підлягають.

Представник відповідача наголошує, що компенсація середнього заробітку, у зв'язку з невчасним розрахунком не можлива, оскільки дана виплата не є обов'язковою та не зазначена у наказі Наказі Міністерства Оборони №260 від 07.06.2018.

Таким чином, відповідач не є розпорядником коштів, виконав свої зобов'язання перед позивачем в повному обсязі, але зі значною затримкою, яка не залежала від дій військової частини (а.с.21-26).

Крім того, представник відповідача у відзиві просить закрити провадження у справі. Суд, відмовляє в задоволенні клопотання про закриття провадження у справі, оскільки воно є необґрунтованим та відповідачем не зазначено жодної підстав, встановлених ст. 238 КАС України для закриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Позивач проходив військову службу в Збройних Силах України у військовій частині А0680 на посаді головного сержанта 9 роти спеціального призначення 3 загону спеціального призначення

Наказом командира Військової частини А0680 від 28.08.2018 № 76 -рс позивача було звільнено у запас за підпунктом «к» (які відслужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».

Наказом командира Військової частини А0680 від 28.08.2018 № 187 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 28.08.2018. (а.с.13)

Відповідно до довідки Військової частини А0680 № 9, вартість речового майна, що належало до видачі позивачу, складає 28 507,26 грн. (а.с.9-10).

Як свідчать матеріали справи, Військовою частиною А0680 виплачено позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно, на підставі наказу командира Військової частини А0680 від 03.12.2018 №1063 (а.с.30-31), про що свідчить реєстр перерахувань на особисті вклади за грудень 2018 року та платіжне доручення №1224 від 03.12.2018 (а.с.28,29).

Відповідно до розрахунково - платіжної відомості №2 від 04.12.2018 позивачу перераховано 28 079,65 грн. грошової компенсації за неотримане речове майно, до бюджету перераховано військовий збір у розмірі 427, 61 грн. (а.с.42)

Вважаючи дії відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні протиправними, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Нормами спеціального законодавства у даних правовідносинах є, зокрема, Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу», Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджений постановою КМ України №178 від 16.03.2016, Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 р.

Так, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ (далі - Закон), визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 1 цього Закону встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (ст.2 Закону).

Відповідно до ст.9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 2 ст.24 Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі Закон №2232-XII) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з ч.7 ст.26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до п.210 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), контракт припиняється (розривається), звільнення військовослужбовців строкової військової служби проводиться на підставі указу Президента України та після видання наказу Міністра оборони України командиром військової частини, який має право видавати накази по стройовій частині. Під час дії особливого періоду звільнення військовослужбовців строкової військової служби здійснюється за підставами, визначеними частиною восьмою статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".

Згідно п.215 даного Положення грошове, продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців, які звільняються зі строкової військової служби, здійснюється відповідно до законодавства.

Відповідно до абзацу 3 пункту 242 розділу ХІІ Положення, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Таким чином, наведеними вище нормами спеціального законодавства встановлено, що після видання наказу про звільнення військовослужбовця з військової служби з ним проводиться розрахунок і військовослужбовець виключається із списків особового складу військової частини. На день виключення особи із списків особового складу військової частини із нею проводиться розрахунок за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.

Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, що затверджений постановою КМ України №178 від 16.03.2016 р., визначає механізм виплати військовослужбовцям, зокрема Держприкордонслужби, грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Так, згідно пунктів 2, 3 цього Порядку №178 від 16.03.2016 р., виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, зокрема, звільнення з військової служби.

Пунктом 4 вказаного Порядку №178 від 16.03.2016 р. встановлено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецзв'язку, Головному управлінню розвідки Міноборони та Управлінню державної охорони на відповідний рік (пункт 7 Порядку №178 від 16.03.2016 р.).

Як вбачається з матеріалів справи, позивача виключено із списків Військової частини А0680 з 28.08.2018 року. Повний розрахунок з позивачем було проведено відповідачем 03.12.2018 року.

Отже, існує затримка у виплаті позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно.

Відтак, суд дійшов висновку про те, що відповідачем допущено протиправні дії, що полягає у невиплаті позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно під час звільнення.

При цьому, суд враховує, що наказ командира Військової частини А0680 від 03.12.2018 №1063 (а.с.30-31) «Про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно» про проведення виплати грошової компенсації за неотримане під час проходження служби речове майно військовослужбовцю звільненому у запас ОСОБА_1 у розмірі 28 507,26 грн., було видано лише 03.12.2018 року, а не одразу на час виключення зі списків особового складу.

Відповідачем не надано суду доказів про існування об'єктивних перешкод для дотримання ним, як суб'єктом владних повноважень, наведених вище вимог законодавства щодо обов'язку проведення із позивачем повного розрахунку, зокрема виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, при звільненні з військової служби.

Також суд зазначає, що перебування Військової частини А0680 на державному фінансуванні не звільняє його від обов'язку здійснювати забезпечення дотримання прав військовослужбовців на належне і своєчасне грошове забезпечення.

Фактично відповідач пояснює несвоєчасну виплату грошової компенсації за неотримане речове майно відсутністю коштів для такого виду виплат.

Зазначені доводи відповідача суд вважає безпідставними, оскільки такі суперечать вимогам чинного законодавства щодо проведення розрахунку при звільненні.

Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, висловленою у рішенні від 10.03.2011 у справі Сук проти України, держава може ввести, призупинити або припинити виплати працівникам з державного бюджету, внісши відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні виплати є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Судом також взято до уваги позицію Європейського суду у справіYvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобовязання, взяті державою, навіть якщо такі зобовязання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу повязана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобовязань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Відтак, дії відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні позивачу в день виключення зі списків частини (28.08.2018) за неотримане речове майно є протиправними.

Однак, враховуючи, що компенсація за речове майно перерахована позивачу 03.12.2018, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача грошової компенсації за речове майно у розмірі 28 507,26 грн. задоволенню не підлягають.

Також суд зазначає, що період часу з 29.08.2018. по 03.12.2018 є часом прострочення розрахунку з позивачем при звільненні, а тому вимоги позивача в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку за вказаний період обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, Військовою частиною А0680 при звільненні позивача не було проведено з ним повного розрахунку, а саме: не виплачено грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна. Позивача було звільнено з військової служби 29.08.2018, а остаточний розрахунок проведено лише 03 грудня 2018 року. Таким чином, у позивача виникає право на отримання суми середньомісячного заробітку, у зв'язку із затримкою розрахунку.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Державній прикордонній службі України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Системний аналіз спеціального законодавства та положень КЗпП України через призму правової позиції Верховного Суду свідчить про помилковість доводів відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм КЗпП України, тому судом до уваги не беруться.

Оскільки грошову компенсацію за неотримане речове майно позивачу не виплачено в день його виключення із списків частини, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р. «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100) визначено порядок обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В силу пункту 2 Постанови № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача 43 946, 36 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.08.2018 по 30.11.2018 (останній день місяцю звернення до суду). Однак, до суду позивачем не надано розрахунку зазначеної суми, а тому суд відмовляє в задоволенні вимоги про стягнення з відповідача 43 946, 36 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Судом, для обчислення середньої заробітної плати позивача, відповідно до вимог Порядку №100, неодноразово вимагалась у відповідача надати особисту картку грошового забезпечення позивача про отримання ним грошового забезпечення у 2018 році (а.с.1, 36-37).

Однак, відповідачем не надано інформація до суду щодо грошового забезпечення позивача отриманого протягом 2018 року, в зв'язку відсутністю у відповідача (а.с.41).

Таким чином, суд позбавлений можливості здійснити розрахунок середньої заробітної плати позивача, відповідно до вимог Порядку №100.

А тому, з метою повного та ефективного захисту порушеного права позивача, суд, відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, виходить за межи позовних вимог та вважає за необхідне зобов'язати військову частини А0680 провести розрахунок, відповідно до вимог Порядку №100, середнього заробітку за весь час затримки виплати належних сум з 29.08.2018. по 03.12.2018 та виплатити позивачу.

Окрім того, суд не вбачає підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди, оскільки останній не надав жодного доказу, який би підтверджував його моральні страждання та того, що такі перебувають у причинно-наслідковому зв'язку з протиправними діями відповідача.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (подалі - Постанова) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд зазначає, що позивачем не доведено, у чому безпосередньо полягає завдана йому моральна шкода, та з яких міркувань він виходив, визначаючи її розмір, та якими доказами це підтверджується, а тому в задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди належить відмовити.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом порушеного права до суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Судових витрат, які б підлягали стягненню на користь сторін, відповідно до ст. 139 КАС України, судом не встановлено.

Керуючись статтями 2, 9, 242 - 246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, окпп НОМЕР_1) до Військової частини А0680 (в/ч - польова пошта В2336) (вул. Кавалерійська, 9/11/13-а, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25006, код 07747966) про визнання дій протиправними, стягнення грошової компенсації, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини А0680 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невидане речове майно при звільненні з військової служби.

Зобов'язати військову частини А0680 провести розрахунок та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати належних йому сум з 29.08.2018. по 03.12.2018.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили у порядку та строки, встановлені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржене у порядку та строки, встановлені статтями 293, 295-296 та пунктом 15.5 Перехідних положень цього Кодексу.

Позивач - ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, окпп НОМЕР_1).

Відповідач - військова частина А0680 (в/ч - польова пошта В2336) (вул. Кавалерійська, 9/11/13-а, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25006, код 07747966).

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду А.В. Сагун