Рішення № 79523191, 30.01.2019, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2019 року справа № 2340/5113/18

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Гаращенка В.В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Дорошенко Л.В.,

представника позивача: Самофал М.С. - за довіреністю;

представника відповідача: Лисенка М.А. - за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси адміністративну справу за позовом Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області до управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області про визнання протиправною і скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області звернулось до суду з позовною заявою до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, в якій просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову винесену 03.12.2018 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Лисенком М.А., якою арештовано все рухоме та нерухоме майно.

В обґрунтування заявленого позову позивач зазначає, що відповідач при винесенні постанови про арешт майна боржника діяв всупереч вимогам статті 6 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено, що виконання рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Оскільки, виконання постанови про накладення штрафу відноситься до компетенції органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, то відповідач не мав права здійснювати примусове виконання вказаної постанови та накладати арешт на майно позивача.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала на наполягала на їх задоволенні.

Представник відповідача подав відзив на адміністративний позов, у якому з посиланням на приписи Закону України «Про виконавче провадження» зазначив, що накладення арешту на майно боржника віднесено до безпосередніх повноважень державного виконавця, спрямованих на примусове виконання рішення суду, тому оскаржена постанова є правомірною та оскарженню не підлягає.

Представник відповідача в судовому засіданні наполягав на відмові в задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві.

Ухвалою суду від 22.01.2019, із занесенням до протоколу судового засідання, допущено заміну відповідача у справі відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області на належного відповідача - управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області.

Заслухавши пояснення учасників справи, розглянувши подані документи і матеріали, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов наступного.

Згідно відомостей, які містяться в матеріалах справи, на виконанні у державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Лисенка М.А. перебуває зведене виконавче провадження №57822854 з примусового виконання постанов державного виконавця про накладення на боржника - Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області, штрафів та витрат виконавчого провадження за постановами: №57951192 в сумі 5100 грн., №57951178 в сумі 10200 грн., №57633746 в сумі 14892 грн., №57633699 в сумі 167 грн., №55595051 в сумі 10200 грн., №55594983 в сумі 5100 грн.

В межах зазначеного виконавчого провадження №57822854 державним виконавцем прийнято постанову від 03.12.2018, якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику - Головному управлінню Держгеокадастру у Черкаській області у межах суми стягнення 30635 грн.

Вирішуючи питання про правомірність зазначеної постанови, суд виходить з того, що умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною 1 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 6 частини 3 статті 18 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до частин 1-4 статті 48 Закону №1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Приписами частин 1 та 2 статті 56 Закону №1404-VIII визначено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Таким чином, наведеними законодавчими положеннями встановлені права державного виконавця в частині накладення арешту на майно боржника, з метою примусового виконання виконавчого документа, тому державний виконавець мав достатній обсяг повноважень для арешту належного боржнику майна в межах суми стягнення.

Щодо посилань позивача на відсутність повноважень державного виконавця виконувати власні постанови про накладення штрафів та витрат виконавчого провадження, а також необхідність їх направлення до органів Державної казначейської служби України, суд зазначає наступне.

Стаття 2 Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» визначає, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Дія цього Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності.

Пункт 5 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII визначає, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Відповідно до частини 5 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Пункт 13 розділу ІХ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802 (далі - Інструкція №512/5) передбачає, що при виконанні рішення немайнового характеру у разі, якщо боржник самостійно не сплачує виконавчий збір, витрати виконавчого провадження та накладені на нього штрафи, у передбачених Законом випадках виконавець примусово стягує виконавчий збір, витрати виконавчого провадження та накладені на боржника штрафи одночасно із виконанням такого рішення. У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 Закону), 11 частини першої статті 39 Закону, якщо штрафи, накладені на боржника, не стягнуто, постанова про накладення штрафу не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.

З аналізу наведених законодавчих актів слідує висновок, що при застосуванні виконавцем штрафів та стягнення витрат виконавчого провадження під час примусового виконання рішення на підставі виконавчого документа ці суми підлягають примусовому стягненню одночасно із виконанням такого рішення. У разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, якщо штрафи не стягнуто, виконавець відкриває виконавче провадження за відповідною постановою про накладення штрафу та вживає заходи примусового виконання рішення.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що виконання постанов про накладення штрафу та стягнення витрат виконавчого провадження здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі №401/1769/17.

Щодо помилки в загальній сумі стягнення 30635 грн., замість належної 30359 грн. суд зазначає, що вказана обставина не є підставою для скасування постанови, натомість може мати наслідком виправлення допущеної арифметичної помилки. Більш того, після прийняття постанови від 03.12.2018 до зведеного виконавчого провадження приєднано ще декілька виконавчих проваджень, тому актуальна сума стягнення у зведеному виконавчому провадженні становить 45659 грн.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В контексті перелічених положень Кодексу адміністративного судочинства України в ході судового розгляду спору не знайшли свого підтвердження посилання позивача щодо неправомірності оскарженої постанови.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що використовуючи владні, управлінські функції при вирішенні питання про накладення арешту на майно боржника, відповідач діяв у відповідності до вимог Закону №1404-VIII, а тому суд вважає позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України сплачені позивачем судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 139, 143, 241-246, 255, 271, 272, 287, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана з врахуванням особливостей закріплених п. 15.5 Перехідних положень КАС України протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду.

Суддя В.В. Гаращенко