Рішення № 79520861, 30.01.2019, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

30 січня 2019 року м. Ужгород№ 260/1285/18 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради в особі відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про визнання протиправними та скасування дії/запису державного реєстратора,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Ужгородської міської ради в особі відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, в якому просить визнати протиправною та скасувати дію - запис державного реєстратора за №2 324 175 0000 026193 від 24.06.2014 року про включення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що, отримавши вимогу ГУ ДФС у Закарпатській області про сплату боргу від 06.11.2018 р., дізналася про те, що вона перебуває на обліку у податковій інспекції з 26.06.2014 р. як фізична особа-підприємець. У зв'язку з чим 19 листопада 2018 року звернулася до державного реєстратора Ужгородської міської ради, який повідомив, що 11.06.1998 р. вона зареєструвала підприємницьку діяльність, а 24.06.2014 р. внесено запис про включення її до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Такі дії відповідача вважає протиправними, оскільки рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради №347 від 24.12.2003 р. скасовано державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на підставі рішення господарського суду Закарпатської області, а отже відомості щодо неї підлягали виключенню з реєстру. Відтоді із заявою щодо проведення її повторної реєстрації чи перереєстрації вона до державного реєстратора не зверталась, а тому відповідач не мав жодних правових підстав вносити запис про включення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Ухвалою про відкриття провадження у адміністративній справі, отриманою представником відповідача 04.12.2018 р., Ужгородській міській раді в особі відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановлено 15-денний строк для подання відзиву на позовну заяву та повідомлено, що згідно з вимогами ч. 4 ст. 159 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Проте відповідач відзив на позов у встановлений судом строк не подав, про причини неподання суд не повідомив.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Розглянувши подані позивачем документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, що 11 червня 1998 року проведено державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1.), що підтверджується копією витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, наявною в матеріалах справи (акр. спр. 11 - 12).

Рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради №347 від 24.12.2003 р. на підставі рішення господарського суду Закарпатської області №7/342 від 11.12.2002 р. за позовом Державної податкової інспекції в м. Ужгород за неподання протягом року в ДПІ податкових декларацій, бухгалтерської звітності, інших документів та відомостей, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів), керуючись Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 р. №740, скасовано державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (арк. спр. 12 - 14).

На момент скасування державної реєстрації позивача питання реєстрації фізичних осіб-підприємців були врегульовані нормами Закону України «Про підприємництво» №698-XII від 07.02.1991 р. та Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №740 від 25.05.1998 р. (далі - Положення).

Відповідно до норм ч. 1 ст. 8 Закону України «Про підприємництво» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності, крім об'єднань юридичних осіб, що здійснюють свою діяльність в Україні на умовах угод про розподіл продукції, проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законом.

Згідно ч. 3 ст. 8 Закону України «Про підприємництво» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.

Ч. 18 ст. 8 Закону України «Про підприємництво» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що скасування державної реєстрації здійснюється за заявою власника (власників) або уповноважених ним (ними) органів чи за особистою заявою підприємця-громадянина, а також на підставі рішення суду в разі, зокрема, неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності згідно з законодавством.

Зазначене кореспондується також з положеннями ст. 11 Закону України «Про підприємництво» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до яких діяльність підприємця припиняється, в тому числі, на підставі рішення суду у випадках, передбачених законодавством України.

Ч. 20 ст. 8 Закону України «Про підприємництво» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) покладено обов'язок на орган державної реєстрації в десятиденний термін повідомити відповідні державні податкові органи та органи державної статистики, органи Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та Пенсійного фонду України про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

Ч. 21 ст. 8 Закону України «Про підприємництво» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що скасування державної реєстрації позбавляє суб'єкта підприємницької діяльності статусу юридичної особи і є підставою для виключення його з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України.

Порядок державної реєстрації та перереєстрації суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, за винятком окремих видів суб'єктів підприємницької діяльності, для яких законами України встановлено спеціальні правила державної реєстрації, а також порядок скасування державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності на момент виникнення спірних правовідносин регулювався нормами Положення.

Так, відповідно до п. 33 Положення, скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи здійснюється органом державної реєстрації за заявою підприємця-громадянина, а також на підставі рішення суду (господарського суду), в тому числі, неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності згідно із законодавством.

Згідно норм п. 37 Положення скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи здійснюється шляхом виключення його з Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності на підставі, зокрема, особистої заяви підприємця-громадянина або рішення суду (господарського суду) у випадках, передбачених законодавством.

Орган державної реєстрації у 10-денний термін повідомляє відповідні органи державної податкової служби та державної статистики про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності (п. 38 Положення).

Таким чином, суд констатує, що державна реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 була скасована.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ОСОБА_1, до такого внесено запис про державну реєстрацію позивача як фізичної особи-підприємця 24.06.2014 р., номер запису 2 324 175 0000 026193 (акр. спр. 11).

Позивач стверджує, що після скасування рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради №347 від 24.12.2003 р. на підставі рішення господарського суду Закарпатської області №7/342 від 11.12.2002 р. її реєстрації як фізичної особи-підприємця вона із заявою до державного реєстратора про проведення її реєстрації чи перереєстрації як фізичної особи-підприємця не зверталася.

Жодних доказів на спростування даного твердження та на обґрунтування прийнятого рішення під час розгляду даної адміністративної справи в суді відповідач не надав.

15 травня 2003 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» №755-IV, який набув чинності 01 липня 2004 року та регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 вказаного законодавчого акту державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», державна реєстрація базується на таких основних принципах: обов'язковості державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі; публічності державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі та документів, що стали підставою для її проведення; врегулювання відносин, пов'язаних з державною реєстрацією, та особливостей державної реєстрації виключно цим Законом; державної реєстрації за заявницьким принципом; прийняття документів для державної реєстрації та здійснення державної реєстрації за принципом екстериторіальності в межах України; єдності методології державної реєстрації; об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у Єдиному державному реєстрі; внесення відомостей до Єдиного державного реєстру виключно на підставі та відповідно до цього Закону; відкритості та доступності відомостей Єдиного державного реєстру.

Нормами ст. 42 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» визначено, що для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем та має реєстраційний номер облікової картки платника податків, або уповноважена нею особа повинна подати особисто (надіслати поштовим відправленням з описом вкладення або в разі подання електронних документів подати опис, що містить відомості про надіслані електронні документи, в електронній формі) або через уповноважену особу державному реєстратору за місцем проживання перелік документів, визначених ч. 1 цієї статті Закону, в тому числі, заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця.

Відповідно до ч. 5 ст. 42 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», документи, які подаються для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, приймаються за описом, копія якого в день надходження документів видається (надсилається поштовим відправленням) заявнику з відміткою про дату надходження документів. Дата надходження документів на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця вноситься до журналу обліку реєстраційних дій.

Таким чином, провівши правовий аналіз законодавчих норм, які регулюють відносини, що виникають у сфері державної реєстрації фізичних осіб-підприємців, які були чинні як на момент скасування державної реєстрації фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, так і на момент включення оскарженого запису державного реєстратора до Єдиного державного реєстру, суд дійшов висновку, що необхідною передумовою для прийняття державним реєстратором рішення про проведення державної реєстрації особи є виявлення такою бажання щодо проведення її реєстрації як фізичної особи-підприємця, що проявляється у поданні нею особисто або через уповноважену особу відповідної заяви (заповненої реєстраційної картки).

Можливість проведення реєстрації особи без її волевиявлення законодавством не передбачена.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, правомірність своїх дій не довів.

Таким чином, суд вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню запис державного реєстратора №2 324 175 0000 026193 від 24.06.2014 року про включення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Стосовно вимоги позивача про стягнення на її користь витрат на оплату правничої допомоги адвоката у розмірі 15000,00 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Ч. 4 зазначеної статті встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з положеннями ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Тобто при вирішенні питання про стягнення на користь позивача судових витрат суд зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку за критеріями реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України", заява №19336/04, п. 269).

Так, на підтвердження понесених витрат на оплату послуг адвоката позивач долучив копію договору про надання правничої допомоги №21 від 24 листопада 2018 р., відповідно до якого вартість правничої допомоги за договором визначена в розмірі 15000,00 грн.; квитанцію прибуткового касового ордера №09 від 24 листопада 2018 р. та опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом за укладеним з ОСОБА_1 договором від 24.11.2018 р. №21 (акр. спр. 15 - 17).

Як вбачається з опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом за укладеним з ОСОБА_1 договором від 24.11.2018 р. №21, до вартості наданих послуг включено:

- вивчення наданих клієнтом документів (2 год.) - 2600,00 грн.;

- перегляд законодавчої бази, пошук і вивчення судової практики (3 год.) - 3900,00 грн.;

- надання консультації клієнту (2 год.) - 2000,00 грн.;

- підготовка позовних матеріалів (3 год.) - 3900,00 грн.;

- участь у судових засіданнях (2 год.) - 2600,00 грн.

Проте, дослідивши надане позивачем обґрунтування витрат на правничу допомогу адвоката, суд дійшов висновку, що такі не відповідають критерію розумності їх розміру у співвідношенні до складності справи, а тому не можуть бути визнані судом обґрунтованими. Окрім того, суд зазначає, що дана адміністративна справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а тому включення до складу заявленої до відшкодування суми розмір витрат на участь адвоката у судових засіданнях є безпідставним.

У зв'язку з наведеним суд відмовляє позивачу у стягненні судових витрат на правничу допомогу адвоката.

Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1, ідентифікаційний код - НОМЕР_1) до Ужгородської міської ради в особі відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (місцезнаходження: пл. Поштова, буд. 3, м. Ужгород, Закарпатська область, 88018, код ЄДПРОУ - 33868924) про визнання протиправними та скасування дії/запису державного реєстратора - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати запис державного реєстратора №2 324 175 0000 026193 від 24.06.2014 р. про включення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

3. Стягнути з Ужгородської міської ради в особі відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (місцезнаходження: пл. Поштова, буд. 3, м. Ужгород, Закарпатська область, 88018, код ЄДПРОУ - 33868924) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1, ідентифікаційний код - НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань 704 грн. 80 коп. (Сімсот чотири грн. 80 коп.) судових витрат.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України).

СуддяР.О. Ващилін