Рішення № 79518189, 24.01.2019, Господарський суд Рівненської області

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" січня 2019 р. м. Рівне Справа № 918/780/18

Господарський суд Рівненської області у складі судді Бережнюк В.В. розглянувши матеріали позовної заяви від 05 грудня 2018 року

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотий Екватор"

до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот"

про визнання договору недійсним

Секретар судовго засідання ОСОБА_1

представники:

від позивача: ОСОБА_2

від відповідача: ОСОБА_3

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Золотий Екватор" звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" про визнання недійсним договору про безвідсоткову поворотну фінансову допомогу №24/02/14-2 від 24 лютого 2014 року повністю з додатковою угодою від 24 лютого 2014 року, додатковою угодою №2 від 30 грудня 2014 року, додатковою угодою №3 від 29 грудня 2016 року, додатковою угодою №4 від 15 червня 2017 року з моменту укладення - 24 лютого 2014 року.

Позов обгрунтований тим, що директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотий Екватор" підписуючи оспорюваний правочин діяв поза межами повноважень, передбачених Статутом. Жодного дозволу на підписання Договору про безвідсоткову поворотну фінансову допомогу №24/02/14-2 від 24.02.2014 р. директору підприємства ОСОБА_4 видано не було. Більше того, аналогічно із Директором підприємства ОСОБА_5 рішень щодо надання дозволу на пролонгацію вказаного правочину не приймалося. Отже, вказані особи діяли поза межами повноважень, визначених Статутом, не мали необхідного обсягу дієздатності для підписання подібного роду договорів, що є підставою для визнання недійсними спірного Договору від 24.02.2014 р. зі всіма Додатковими угодами. Також позивач вказує, що спірний договір та додатки до нього підписані невстановленими особами. Вказане слугувало підставою для проведення службового розслідування на підприємстві позивача.

Відтак, позивач вважає, що в момент вчинення оскаржуваного правочину, його сторонами не було додержано вимог, встановлених ст. 203 ЦК України, та спірний договір із додатками до нього підлягає визнанню недійсним.

02 січня 2019 року відповідач подав письмовий відзив на позов, згідно якого вимоги позивача не визнає. Вказує, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Золотий Екватор" вчинило ряд дій, що свідчать про схвалення та прийняття правочину до виконання, зокрема останнім було прийнято поворотну фінансову допомогу у розмірі 275 235 000,00 грн. Крім того, позивачем було підписано чотири додаткові угоди до спірного правочину, у зв’язку зі зміною юридичної адреси та банківських реквізитів ТзОВ "Золотий Екватор" та ПрАТ "Рівнеазот", а також продовження строку повернення фінансової допомоги.

Також звертає увагу суду, що відповідно до пункту 13.6 Статуту ТзОВ "Золотий Екватор" компетенцією Загальних зборів учасників є прийняття рішення та надання дозволу (повноважень) директору Товариства на укладення договорів (угод, контрактів), незалежно від їх суми, щодо надання будь-якої позики, поруки (поручительства), гарантії, отримання кредиту, а також передаче в довірче управління майна Товариства. Так, відповідно до вказаного пункту отримання директором дозволу (повноважень) Загальних зборів учасників на укладення договорів, є необхідним у випадку надання будь-якої позики, а в даному випадку ТзОВ "Золотий Екватор" не надавало, а отримувало фінансову допомогу на поворотній основі. Враховуючи вищевикладене, наявність у директора дозволу (повноважень) Загальних зборів учасників на укладення договорів Договору про безвідсоткову фінансову допомогу на поворотній основі від 24.02.14 р. №24/02/14-2 не була обов’язковою, а тому останній мав необхідний обсяг дієздатності для укладення спірного правочину.

Тому відповідач вважає, що спірний Договір про безвідсоткову фінансову допомогу на поворотній основі від 24.02.14 р. №24/02/14-2 не суперечить як положенням ст.203 ЦК України, так і іншим вимогам чинного законодавства. Вказаний договір містить всі істотні умови встановленні законодавством для даного виду правочинів, такі як предмет, ціна та строк. Тому відповідач просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову.

Підготовче судове засідання 03.01.2019 р. було відкладено на 15.01.2019 р.

Ухвалою від 15.01.2019 р. закрито підготовче провадження та призначено спір до розгляду по суті на 24.01.2019 р.

14 січня 2019 року від позивача надійшло клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи у даній справі. У судовому засіданні 24 січня 2019 року до початку слухання спору по суті - суд розглянув дане клопотання, заслухав пояснення представників позивача та відповідача, та після виходу із нарадчої кімнати оголосив вступну та резолютивну частини ухвали про відмову Товариству з обмеженою відповідальністю "Золотий Екватор" у задоволенні клопотання від 14.01.2019 р. про призначення судової експертизи.

Також, 24.01.2019 р. позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи орієнтовно на один місяць для надання можливості подати суду висновки за результатами службового розслідування, що проводиться на даний час на підприємстві позивача. Представник відповідача заперечив проти задоволення цього клопотання у зв'язку з його необгрунтованістю. Суд, без виходу до нарадчої кімнати, ухвалив відмовити позивачу у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки представник ТзОВ "Золотий Екватор" не навів підстав для відкладення слухання справи, що передбачені ст.202 ГПК України.

Відтак суд розпочав розгляд спору по суті у судовому засіданні 24.01.2019 р.

Присутній представник позивача надав пояснення, які співпадають із позицією, що викладена у позовній заяві. Просить позов задоволити.

Натомість представник відповідача підтримав доводи, викладені у письмовому відзиві. Просить в позові відмовити.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, господарським судом встановлено наступне.

24 лютого 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Рівнеазот" до Товариством з обмеженою відповідальністю "Золотий Екватор" був укладений Договір про безвідсоткову фінансову допомогу на поворотній основі №24/02/14-2, відповідно до п. 1.1 якого Позикодавець (відповідач) надає Позичальнику (позивачу) тимчасову поворотну фінансову допомогу в розмірі 278 235 000,00 (двісті сімдесят вісім мільйонів двісті тридцять п’ять тисяч) гривень 00 коп. Проценти по даному договору не нараховуються і не виплачуються (арк.с. 9).

Згідно з п.2.1 Договору, передача грошових коштів здійснюється шляхом безготівкового перерахування на розрахунковий рахунок Позичальника в строк дії договору.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що строк повернення тимчасової фінансової допомоги - 31 грудня 2014 р.

Як зазначено у п.3.3 Договору - строк повернення тимчасової фінансової допомоги може бути продовжено за письмовою угодою сторін.

Позичальник зобов’язується повернути вказану вище суму фінансової допомоги повністю не пізніше строку повернення, встановленого даним Договором (п.3.4 Договору).

Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2014 року, а в частині взаєморозрахунків до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань. Срок дії даного Договору може бути продовжено за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до Договору (пункти 5.1. та 5.2. Договору).

Даний Договір підписаний та скріплений печатками обох його сторін.

У подальшому між сторонами було укладено Додаткові угоди до Договору від 24.02.2014 р. (арк.с. 11-14). А саме:

- Додаткова угода від 24.02.2014 р., яка стосується внесення змін в банківські реквізити Позичальника;

- Додаткова угода № 2 від 30.12.2014 р., яка стосується зміни юридичної адреси та реквізитів Позикодавця;

- Додаткова угода № 3 від 29.12.2016 р., якою Сторони змінили строк повернення фінансової допомоги та встановили його до 31.12.2017 р., також змінили строк дії Договору та погодили, що останній діє до 31.12.2017 р.

- Додаткова угода №4 від 15.06.2017 р., яка стосується внесення змін у тип та найменування Позикодавця, а саме Публічне акціонерне товариство "Рівнеазот" змінено на Приватне акціонерне товариство "Рівнеазот".

Додаткові угоди підписані та скріплені печатками обох сторін.

У матеріалах справи наявна копія Статуту (у новій редакції, яка чинна станом на час розгляду даної справи, затверджена протоколом №49/11 від 15.09.2011 року Загальних зборів учасників) Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотий Екватор" (арк.с. 17-24).

Розділом ХІІІ Статуту передбачено, що директор має право укладати від імені Товариства правочини (договори): А) право на прийняття рішення про укладення яких належить Директору відповідно до цього Статуту; Б) інші правочини (договори), рішення про укладення яких віднесено до компетенції Вищого органу управління, за умови, що таке рішення було прийняте Вищим органом управління та доведене до відома Директора. Право на укладення таких правочинів (договорів) виникає у Директора з моменту надання йому письмового рішення (витягу з протоколу) Вищого органу управління (п. 13.10 Статуту).

Абзацом 16 п. 13.6 (“Компетенція Загальних зборів учасників”) передбачено, що Загальні збори Товариства приймають рішення про надання дозволу (повноважеь) директору Товариствва на укладення договорів (угод, контрактів), незалежно від їх суми, щодо надання будь-якої позики, поруки (поручительства), гарантії, отримання кредиту, а також передачі в довірче управління майна Товариства.

До матеріалів справи позивачем подано копії наказів від 31.03.2015 р. №21-к та від 31.03.2015 р. №22-к, із яких слідує, що до 01.04.2015 р. директором ТзОВ "Золотий Екватор" був ОСОБА_4, а з 02.04.2015 р. директор ТзОВ "Золотий Екватор" - ОСОБА_5 (арк.с. 15-16).

Отже, вбачається, що вказані особи були компетентними представниками ТзОВ "Золотий Екватор", уповноваженим від його імені укладати і підписувати договори та інші угоди, з урахуванням обмежень, встановлених статутом.

Однак, позивач стверджує, що згадані особи уклали спірний Договір та додатки до нього із перевищенням повноважень. Також вказує, що цей Договір та додаткові угоди до нього взагалі підписані невстановленими особами від імені ТзОВ "Золотий Екватор".

Тому на переконання позивача особи, які вчинили наведені вище правочини, не мали необхідного обсягу цивільної дієздатності, у зв`язку з чим позивач просить їх визнати недійсними.

За умовами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

В силу положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним.

Згідно зі ст. ст. 202, 203 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Приписами ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" господарський суд, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р. № 18-рп/2004 по справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Спірний договір за своєю правовою природою є договором позики.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові), грошові кошти або інші речі, визнані родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей такого ж роду та такої ж якості.

В силу приписів ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Разом із тим, статтею 237 ЦК України визначено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє.

Згідно ст.241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Суд констатує, що наданими до справи документами підтверджується факт вчинення спірного правочину і наступне його прийняття до виконання та схвалення.

Зокрема, вчинення правочину між сторонами підтверджується наявністю не лише підписів на спірному договорі, але і наявністю відтисків печаток як юридичної особи позивача, так і відповідача.

Позивачем не доведено фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само як і не надано доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки. Тому у суду відсутні підстави вважати, що у даному випадку печатка використовувалася проти волі позивача.

Суд зазначає, що печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин.

У разі непідписання договору особою, зазначеною в ньому як сторона, за умови підтвердження цього факту належними доказами, при встановленні, що нею не вчинялись дії, спрямовані на виникнення відповідних правовідносин, такий договір за позовом цієї особи (або іншої заінтересованої особи) може бути визнаний недійсним у зв'язку з його невідповідністю до вимог частин 3 і 5 ст. 203 ЦК, а саме: волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Слід зауважити, що визнання договору недійсним згідно зі статтями 203, 215 ЦК у звязку з підписанням договору особою, яка не має на це повноважень, та відсутністю волевиявлення власника, можливе лише у тому випадку якщо власник у подальшому не схвалив такого правочину.

У процесі розгляду справи сторонами було надано ряд документів, що засвідчують наступне схвалення спірного Договору про безвідсоткову фінансову допомогу на поворотній основі №24/02/14-2.

Так, у справі міститься копія платіжного доручення №2226 від 11.03.2014 р., за яким ПАТ "Рівнеазот" перерахував на рахунок ТзОВ "Золотий Екватор" 278 235 000,00 грн. коштів, призначення платежу: надання безпроцентної фінансової допомоги згідно договору №24/02/14-2 від 24.02.2014 р. Надходження цих коштів на рахунок позивача підтверджено наданою банківською випискою за 13.03.2014 р. (арк.с. 45-52).

Крім того, як вказано вище, у продовж 2014-2017 років між сторонами були укладені Додаткові угоди до Договору про безвідсоткову фінансову допомогу на поворотній основі №24/02/14-2: Додаткова угода від 24.02.2014 р., яка стосується внесення змін в банківські реквізити Позичальника; Додаткова угода № 2 від 30.12.2014 р., яка стосується зміни юридичної адреси та реквізитів Позикодавця; Додаткова угода № 3 від 29.12.2016 р., якою Сторони змінили строк повернення фінансової допомоги та встановили його до 31.12.2017 р., також змінили строк дії Договору та погодили, що останній діє до 31.12.2017 р.; Додаткова угода №4 від 15.06.2017 р., яка стосується внесення змін у тип та найменування Позикодавця, а саме Публічне акціонерне товариство "Рівнеазот" змінено на Приватне акціонерне товариство "Рівнеазот". На станніх наявні підписи та печатки обох сторін.

Усі наведені документи містять відомості про те, що вони складені у процесі виконання, зокрема зі сторони позивача, Договору про безвідсоткову фінансову допомогу на поворотній основі №24/02/14-2. Таким чином судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач вчиняв дії, спрямовані на прийняття до виконання оспорюваного договору.

При цьому, стверджуючи у позовній заяві, що спірний договір не прийнятий до виконання, та позивач взагалі не мав наміру на його укладення, ТзОВ "Золотий Екватор" не подав доказів того, що отримавши кошти на свій рахунок у розмірі 278 235 000,00 грн., ним вчинялися дії по поверненню цих коштів особі, від якої вони надійшли. Також відсутні відомості про те, що сторона позивача зверталася до ПАТ "Рівнеазот" з приводу повернення останньому коштів як помилково перерахованих тощо.

Крім того, позивач вказує, що директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотий Екватор" підписуючи оспорюваний правочин діяв поза межами повноважень, передбачених Статутом. Жодного дозволу на підписання Договору про безвідсоткову поворотну фінансову допомогу №24/02/14-2 від 24.02.2014 р. директору підприємства ОСОБА_4 видано не було. Та із директором підприємства ОСОБА_5 рішень щодо надання дозволу на пролонгацію вказаного правочину не приймалося.

Суд звертає увагу, що відповідно до пункту 13.6 Статуту ТзОВ "Золотий Екватор" компетенцією Загальних зборів учасників є прийняття рішення та надання дозволу (повноважень) директору Товариства на укладення договорів (угод, контрактів), незалежно від їх суми, щодо надання будь-якої позики, поруки (поручительства), гарантії, отримання кредиту, а також передачі в довірче управління майна Товариства. Так, відповідно до вказаного пункту отримання директором дозволу (повноважень) Загальних зборів учасників на укладення договорів, є необхідним у випадку надання будь-якої позики, а в даному випадку ТзОВ "Золотий Екватор" не надавало, а отримувало фінансову допомогу на поворотній основі. Враховуючи вищевикладене, наявність у директора дозволу (повноважень) Загальних зборів учасників на укладення договорів Договору про безвідсоткову фінансову допомогу на поворотній основі від 24.02.14 р. №24/02/14-2 не була обов’язковою, а тому останній мав необхідний обсяг дієздатності для укладення спірного правочину.

Умови, на яких договір укладається, мають істотне значення, оскільки від них залежать особливості договірних прав і обов'язків сторін договору, а також належне виконання зобов'язань. За загальним правилом істотними вважаються умови, які необхідні і достатні для укладення договору. Це випливає зі ст. 638 ЦК, згідно з якою договір вважається укладеним тільки тоді, коли між сторонами досягнуто згоди зі всіх істотних його умов. Це означає, що за відсутності хоча б однієї з таких умов договір не може вважатися укладеним. Водночас, якщо досягнуто згоди щодо істотних умов, то договір набирає чинності, навіть якщо не містить якихось інших умов.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що істотними умовами, є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до вимог ст.ст. 73,74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Враховуючи те, що норми Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, були створені належні умови та здійснені всі необхідні дії для надання сторонами доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, повязаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, суд приходить до висновку, що позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними. Доводи позивача, що висвітлені у позові, не знайшли свого підтвердження при дослідженні доказів та встановленні обставин справи.

З огляду на наведене, беручи до уваги ті обставини, що спірний Договір не суперечить положенням ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, іншим вимогам чинного законодавства, містить всі істотні умови встановленні законодавством для даного виду правочину, зважаючи на підтвердженість фактів прийняття до виконання та вчинення дій щодо схвалення стороною позивача спірного правочину, виходячи з положень законодавства України, матеріалів та обставин справи, у даному випадку відсутні підстави для визнання недійсним Договору про безвідсоткову фінансову допомогу на поворотній основі від 24.02.14 р. №24/02/14-2 та додатків до нього.

Відтак, у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

Відповідно до ст.ст. 123, 129 Господарського процесуального Кодексу України, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано "30" січня 2019 року.

Суддя Бережнюк В.В.