Рішення № 79518052, 24.01.2019, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2019 року Справа № 915/956/18

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О.,

за участі секретаря судового засідання Матвєєвої А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: комунального підприємства “Експлуатаційне лінійне управління автодоріг”, 54003, м. Миколаїв, вул. Гречишнікова, 54, код ЄДРПОУ 03349499

до відповідача: державного підприємства “Миколаївський суднобудівний завод”, 54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 38, код ЄДРПОУ 14313240

про стягнення заборгованості у розмірі 24480,46 грн. (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог),

за участі представників учасників справи:

від позивача: ОСОБА_1, ордер МК№74268 від 27.04.18,

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність №36/04Д від 02.04.18,

В С Т А Н О В И В:

03.09.2018 комунальне підприємство “Експлуатаційне лінійне управління автодоріг” звернулось до господарського суду з позовною заявою від 28.08.2018 про стягнення з державного підприємства “Миколаївський суднобудівний завод” заборгованості у розмірі 73441,38 грн.

Ухвалою суду від 05.09.2018 позовну заяву було залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 24.09.2018 відкрито провадження у справі, судом постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 25.10.2018 о 10.00 год., встановлено сторонам процесуальний строк для надання суду заяв по суті справи.

19.10.2018 відповідачем подано до господарського суду відзив на позовну заяву, яким відповідач позовні вимоги не визнає, просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову.

Заперечення відповідача обґрунтовано посиланням на те, що згідно акту звіряння взаєморозрахунків заборгованість відповідача перед позивачем становить 24480,46 грн., актами прийому-здачі виконаних робіт від 31.09.2015, від 24.12.2015 та від 27.05.2016 строк виконання зобов’язання відповідачем за надані послуги з розведення мостів не встановлений, позивач з вимогою про оплату за надані послуги до відповідача не звертався, отже строк виконання зобов’язання не настав.

25.10.2018 позивачем подано до господарського суду заяву про уточнення позовних вимог, якою позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 24480,46 грн. та покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою від 20.11.2018 судом продовжено підготовче провадження у справі на 30 днів.

28.11.2018 відповідачем подано до суду відзив на заяву про уточнення позовних вимог (вх. №15553/18). Відповідач уточнені позовні вимоги не визнає, просить суд відмовити у задоволені позову повністю посилаючись на те, що між сторонами не було укладено жодних договірних зобов'язань, актом прийому-здачі виконаних робіт №39 від 27.05.2016 строк виконання зобов'язання відповідачем з оплати за надані послуги з розведення мостів не встановлений, позивачем не надано суду доказів надсилання і отримання відповідачем претензії №319/18 від 20.06.2018, яка за своєю природою є вимогою у розумінні ст. 530 ЦК України.

Ухвалою суду від 17.12.2018 підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до розгляду по суті на 24.01.2019 з повідомленням учасників справи про призначення судового засідання.

Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання.

Представником позивача уточнені позовні вимоги підтримано в повному обсязі, представник просить суд їх задовольнити, вважає, що в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття рішення.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав з підстав викладених у відзиві від 11.10.2018 та у відзиві на заяву про уточнення позовних вимог, просить у задоволені позову відмовити.

У судовому засіданні 24.01.2019 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Комунальним підприємством “Експлуатаційне лінійне управління автодоріг” (надалі – позивач, виконавець) на замовлення Державного підприємства «Суднобудівний завод ім. 61 комунара», який перейменовано у Державне підприємство «Миколаївський суднобудівний завод» (надалі – відповідач, замовник) були виконані роботи (послуги) з розведення мостів, що підтверджується актом прийому-здачі виконаних робіт (послуг) №39 від 27.05.2016 на загальну суму 24480,46 грн., який підписано представниками замовника та виконавця.

До позовної заяви позивачем додано копію претензії №319/18 від 20.06.2018 на суму 24480,46 грн. та вимогою оплатити вартість наданих послуг у триденний термін.

Дана претензія залишена відповідачем без відповіді, заборгованість не погашена.

Спір у справі виник внаслідок того, що відповідачем не оплачено вартість наданих послуг з розведення мостів на суму 24480,46 грн.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов’язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11цього Кодексу.

За приписами ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору чи юридичних фактів.

Згідно ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

При цьому, за приписами ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 1 ст. 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За змістом ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до змісту ч. ч. 1, 2 ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором про надання послуг.

Згідно ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Статтями 525, 526 ЦК України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст. 193 ГК України.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Названою статтею не визначено яку саме форму повинна мати вимога про виконання зобов’язання, тому позивач може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою тощо. Отже, претензія, в розумінні ст.530 ЦК України, є вимогою позивача про виконання відповідачем свого зобов’язання щодо оплати отриманих послуг з розведення мостів.

Як встановлено судом, у акті прийому-здачі виконаних робіт (послуг) №39 від 27.05.2016 строку виконання зобов’язання відповідачем з оплати за надані послуги з розведення мостів не встановлено.

Рахунку №39 від 19.05.2016, на який позивач посилається у заяві про уточнення позовних вимог, до матеріалів справи не додано.

Позивачем як доказ пред’явлення до відповідача вимоги про сплату заборгованості надано копію претензії №319/18 від 20.06.2018, однак докази надіслання та отримання її відповідачем в матеріалах справи відсутні.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В судовому засіданні представник позивача зазначив, що відповідач протягом розгляду справи у суді знав про наявність заборгованості за надані послуги та мав змогу їх сплатити добровільно. А отже на його думку, позов є обгрунтованим.

З приводу цього господарський суд відзначає, що у відповідності до ст. 202 ЦК України, цивільні права та обов’язки набуваються, змінюються або припиняються шляхом вчинення правочинів.

Враховуючи наведені вище міркування стосовно правового регулювання відносин укладення договору, зокрема, в частині встановлення строку виконання зобов’язання, суд вважає, що слід розмежовувати обставини, пов’язані з усвідомленням боржником свого обов’язку сплатити за надані послуги (що не спростовується відповідачем в цій справі) та обставини відсутності в правочині, укладеному між сторонами (з урахуванням форми правочину, яку було ними обрано) положень щодо строку його виконання.

При цьому, враховуючи положення ст.ст. 610, 612 ЦК України, судовому захисту підлягає порушене право, тобто право, спосіб виконання якого або визначено законом або узгоджено сторонами, зокрема, в правочині, та однією з сторін цього способу не дотримано.

Отже, беручи до уваги спосіб укладення договору послуг, яким скористались сторони в цій справі, а саме – відсутність встановленого строку виконання зобов’язання в частині сплати за надані послуги, яка пов’язана з ненаданням позивачем належних доказів надсилання вимоги про сплату боргу на адресу відповідача, в господарського суду відсутні підстави для примусового зобов’язання відповідача до виконання зобов’язання в цій частині.

Таким чином, відповідач не вважається таким, що прострочив.

Пунктом 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.10.2006 №01-8/2351 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року» роз’яснено, що передбачене статтею 56 ГПК надсилання копії позовної заяви і доданих до неї документів є процесуальним обов'язком позивача як учасника судового процесу і не підпадає під ознаки вимоги щодо виконання боржником обов'язку, про яку йдеться у зазначеній нормі Цивільного кодексу України.

Як визначено статтею другою Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов’язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Це означає, зокрема, що обов’язок доказування тих чи інших обставин лежить на стороні, а суд, крім випадків, встановлених цим Кодексом, не зобов’язаний збирати докази. (ч. 3 ст. 2, ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України)

Сприяння своєчасному, всебічному, повному та об’єктивному встановленню всіх обставин справи, подання всіх наявних доказів в порядку та строки, встановлені законом, віднесено статтею 42 ГПК України до обов’язку учасників справи.

В той же час, згідно ч. 2 ст. 14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, і відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, несе ризик настання наслідків, пов’язаних з вчиненням чи невчиненням тих чи інших процесуальних дій.

Таким чином, в задоволені позову слід відмовити.

На підставі викладеного, враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову позивачеві у задоволені уточнених позовних вимог.

Згідно положень п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, приймаючи до уваги висновки суду про відмову у задоволені позовних вимог, судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 233, 238, 240, 241, 247, 248, 252 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позову комунального підприємства “Експлуатаційне лінійне управління автодоріг” (54003, м. Миколаїв, вул. Гречишнікова, 54, код ЄДРПОУ 03349499) до державного підприємства “Миколаївський суднобудівний завод” (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 38, код ЄДРПОУ 14313240) про стягнення заборгованості у розмірі 24480,46 грн. (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) - відмовити.

2. Судові витрати покласти на позивача.

3. Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

4. Рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повне судове рішення складено і підписано 31.01.2019.

Суддя В.О.Ржепецький