Рішення № 79517687, 16.01.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.01.2019Справа № 910/14282/18

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді - Князькова В. В.,

за участю секретаря судового засідання Скокіна О. Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробнича компанія «КВІК-2006», м. Запоріжжя

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Південно-західна залізниця» Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця», м. Київ

про стягнення 1 987 553,83 грн, -

За участю представників:

від позивача: Хілько А. С.

від відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробнича компанія «КВІК-2006» (далі - ТОВ «Торгово-виробнича компанія «КВІК-2006») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Південно-західна залізниця» Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» (далі - ПАТ «Укрзалізниця») про стягнення 1 966 120,12 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором на надання послуг з ремонту електричного та механічного обладнання тепловозів № ПЗ/Т-171700/НЮ від 31.10.2017 в частині оплати вартості наданих послуг на суму 1 680 983,82 грн, що стало підставою для нарахування пені в сумі 205 172,13 грн, 3% річних в сумі 35 922,39 грн та інфляційних втрат в сумі 44 041,78 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 21.11.2018.

15.11.2018 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив у повному обсязі, посилаючись на відсутність доказів виставлення рахунків на оплату. За твердженнями відповідача, останній був позбавлений обов'язку здійснити оплату наданих позивачем послуг, не маючи в наявності рахунків на оплату. Також відповідач вказав, що згідно з пунктом 7.2 договору № ПЗ/Т-171700/НЮ від 31.10.2017 датою початку нарахування пені є 15.02.2018, а не з 29.01.2018, як зазначає позивач. Окрім того, відповідачем висловлені заперечення щодо заявленої позивачем суми витрат на професійну правову допомогу.

30.11.2018 на адресу Господарського суду міста Києва надійшла відповідь на відзив, у якій позивач вказав, що рахунки на оплату направлялись відповідачу у складі всієї товаросупровідної документації, а належними доказами надання послуг є саме акти здачі-приймання робіт. Окрім того, позивачем було здійснено перерахунок розміру позовних вимог з урахуванням заперечень відповідача, а також надано суду заяву про уточнення позовних вимог вих. № б/н від 23.11.2018.

Відповідач у додаткових запереченнях, поданих до суду 10.12.2018, заперечив проти прийняття судом до розгляду заяви позивача про уточнення позовних вимог, посилаючись на недотримання останнім вимог Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 12.12.2018 судом було розглянуто заяву позивача вих. № б/н від 23.11.2018 та встановлено, що за своїм змістом така заява фактично є заявою позивача про збільшення позовних вимог, в якій заявлено про стягнення з відповідача 1 987 553,83 грн, з яких: 1 680 983,82 грн - заборгованість за надані послуги, 192 645,36 грн - пеня, 33 573,62 грн - сума 3 % річних, 80 351,03 грн - інфляційні збитки.

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Тобто, збільшити або зменшити можна лише вимоги майнового характеру.

При цьому, заява про збільшення або зменшення має відповідати вимогам щодо форми і змісту позовної заяви з доданням до неї відповідних документів. Невідповідність згаданої заяви вимогам норм процесуального права є підставою для залишення її без руху у встановленому законом порядку.

За висновками, заява позивача відповідає вимогам ст. ст. 162, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України та подана до суду з дотриманням строку, встановленого ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України. Підстави для залишення заяви без руху чи повернення заяви без розгляду відсутні, а тому остання була прийнята судом до розгляду в судовому засіданні 12.12.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.01.2019.

У судове засідання 16.01.2019 представник позивача з'явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, надав суду клопотання про стягнення з відповідача витрат на професійну правову допомогу.

Уповноважений представник відповідача в судове засідання не з'явився. При цьому, належне повідомлення останнього про дату, час та місце розгляду справи підтверджується розпискою від 12.12.2018, наявною в матеріалах справи.

За висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті. При цьому, судом враховано, що представник відповідача приймав участь у підготовчому судовому засіданні, а матеріали справи містять відзив Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на позовну заяву.

Відповідно до вимог статті 222 Господарського процесуального кодексу України судом під час розгляду справи здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою.

У судовому засіданні судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, приймаючи до уваги пояснення сторін, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступні фактичні обставини справи.

31.10.2017 за результатами проведення процедури закупівлі між ПАТ «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» (замовник) та ТОВ «Торгово-виробнича компанія «КВІК-2006» (виконавець) укладено договір № ПЗ/Т-171700/НЮ на надання послуг з ремонту електричного та механічного обладнання тепловозів (далі - Договір).

Згідно з п. п. 1.1, 1.2 Договору виконавець прийняв на себе зобов'язання щодо надання послуг з ремонту електричного та механічного обладнання тепловозів, переданих замовником виконавцю, згідно з правилами ремонту, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити послуги, надані виконавцем.

Сторони погодили, що обсяги та ціни послуг з ремонту електричного та механічного обладнання тепловозів визначаються у Додатку № 1 до Договору.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що розрахунки за надання послуг з капітального ремонту електричного та механічного обладнання тепловозів проводиться замовником протягом 30 банківських днів з моменту підписання акту приймання-передачі наданих послуг з ремонту вузлів та агрегатів локомотивів депо, що оформлюється протягом 5 календарних днів від дати надходження вузлів і агрегатів тягового рухомого складу в депо та надання рахунків на оплату, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок виконавця.

Відповідно до пункту 11.1 Договору останній набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2017, а в частині розрахунків - до повного виконання.

На виконання умов Договору позивачем були надані відповідачу послуги на загальну суму 1 680 983,82 грн, що підтверджується відповідними актами здачі-приймання робіт (надання послуг), а саме:

актом № 1229.18 від 29.12.2017 на суму 231 767,94 грн (пункт 2 рахунку на оплату № 1229.18 від 29.12.2017);

актом № 1229.19 від 29.12.2017 на суму 286 607,94 грн (рахунок на оплату № 1229.19 від 29.12.2017);

актом № 1229.20 від 29.12.2017 на суму 75 900,00 грн (рахунок на оплату № 1229.20 від 29.12.2017);

актом № 1229.21 від 29.12.2017 на суму 437 075,94 грн (рахунок на оплату № 1229.21 від 29.12.2017);

актом № 1229.22 від 29.12.2017 на суму 87 600,00 грн (рахунок на оплату № 1229.22 від 29.12.2017);

актом № 1229.23 від 29.12.2017 на суму 562 032,00 грн (рахунок на оплату № 1229.23 від 29.12.2017).

Вказані акти підписані обома сторонами без зауважень та заперечень щодо якості, кількості та вартості наданих послуг та скріплені печатками господарських товариств.

31.08.2018 позивачем направлено відповідачу претензію вих. № 327-08/2018 від 31.08.2018 з вимогою про погашення заборгованості в розмірі 1 680 983,80 грн, а також сплату пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Спір у справі виник у зв'язку з невиконанням відповідачем грошових зобов'язань з оплати наданих послуг на суму 1 680 983,80 грн.

Розглянувши доводи позивача, на яких ґрунтується позовна заява, та відповідні заперечення відповідача, господарський суд зазначає наступне.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За своїм змістом та правовою природою договір № ПЗ/Т-171700/НЮ на надання послуг з ремонту електричного та механічного обладнання тепловозів від 31.10.2017 є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм статей 901-907 Цивільного кодексу України.

З огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип презумпції правомірності правочину, суд приймає укладений між сторонами Договір як належну та достатню підставу, у розумінні норм статті 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Матеріалами справи (підписаними позивачем та відповідачем актами здачі-приймання робіт (надання послуг) від 29.12.2017 за № 1229.18, № 1229.19, № 1229.20, № 1229.21, № 1229.22, № 1229.23) підтверджується факт надання відповідачу послуг на загальну суму 1 680 983,82 грн, внаслідок чого у відповідача виникло зобов'язання оплатити вартість таких послуг.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось судом, пунктом 4.1 Договору передбачено, що розрахунки за надання послуг з капітального ремонту електричного та механічного обладнання тепловозів проводиться замовником протягом 30 банківських днів з моменту підписання акту приймання-передачі наданих послуг з ремонту вузлів та агрегатів локомотивів депо, що оформлюється протягом 5 календарних днів від дати надходження вузлів і агрегатів тягового рухомого складу в депо та надання рахунків на оплату, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок виконавця.

Отже, з урахуванням положень статті 530 Цивільного кодексу України та пункту 4.1 Договору, відповідач повинен був оплатити послуги позивача протягом 30 банківських днів з моменту підписання актів актами здачі-приймання робіт (надання послуг) від 29.12.2017. Відтак, станом на час розгляду справи строк виконання відповідачем грошових зобов'язань, щодо яких заявлено позов, настав.

Суд визнає необґрунтованими твердження відповідача про те, що строк виконання зобов'язання з оплати послуг пов'язується з отриманням рахунків на оплату, оскільки пункт 4.1 Договору встановлює строк оплати, який пов'язується саме з датою підписання акту приймання-передачі наданих послуг (30 банківських днів з моменту підписання актів).

При цьому, відповідач у відзиві на позов довільно трактує положення пункту 4.1 Договору та змінює розміщення пунктуаційних знаків. Суд констатує, що за змістом пункту 4.1 Договору протягом 5 календарних днів від дати надходження вузлів і агрегатів тягового рухомого складу в депо та надання рахунків на оплату оформлюється саме акт приймання-передачі наданих послуг (а не здійснюється оплата послуг, як помилково вказує відповідач).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Разом з цим, всупереч викладеним вище нормам закону, відповідачем не спростовано наданих позивачем доказів, зокрема, не надано до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів погашення заборгованості в розмірі 1 680 983,82 грн.

За таких обставин, приймаючи до уваги підписання відповідачем актів приймання-передачі наданих послуг, господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги в сумі 1 680 983,82 грн.

Щодо вимог про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що за несвоєчасне здійснення оплати послуг з ремонту згідно з умовами цього договору замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період нарахування пені, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення розрахунків.

Як встановлено судом вище, відповідачем у встановлений строк свого обов'язку з оплати наданих послуг не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховано пеню.

Одночасно з цим, судом прийнято до уваги, що частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Позивач та відповідач при укладенні Договору не встановили іншого строку нарахування штрафних санкцій, ніж передбачено у частині 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Тому, зважаючи на дату підписання актів приймання-передачі наданих послуг 29.12.2017, згідно з п. 4.1 Договору останнім днем (терміном) належного виконання грошового зобов'язання у спірних правовідносинах є 14.02.2018, а можливим строком нарахування пені є період з 15.02.2018 по 14.08.2018.

Суд погоджується з визначеною учасниками справи датою початку періоду прострочення - 15.02.2018, зважаючи на порядок роботи банківської системи України у січні 2018 року, який оприлюднений на офіційному сайт Національного банку України.

За перерахунком суду, сума пені, нарахована за період з 15.02.2018 по 14.08.2018, за прострочення відповідачем оплати вартості послуг на суму 1 680 983,82 грн становить 141 778,32 грн.

Відтак, вимоги про стягнення пені в сумі 192 645,36 грн підлягають частковому задоволенню на суму 141 778,32 грн.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу і відсотків річних входять до складу грошового зобов'язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Враховуючи, що господарським судом на підставі поданих доказів були встановлені обставини прострочення виконання відповідачем зобов'язань з оплати наданих послуг, вимоги про стягнення 3% річних, нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, ґрунтуються на нормах закону.

При перевірці наданого позивачем розрахунку суми 3 % річних судом встановлено, що такий розрахунок є вірним, а сума 3 % за прострочення оплати вартості послуг на суму 1 680 983,82 грн становить 33 573,62 грн.

Здійснюючи перевірку наданого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, судом враховано, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Однак позивачем не було враховано дефляцію у липні 2018 року, а тому визначено невірну суму інфляційних втрат.

За перерахунком суду, сума інфляційних втрат, нарахована за період з лютого по вересень 2018 року за прострочення відповідачем оплати вартості послуг на суму 1 680 983,82 грн становить 68 016,22 грн. Вимоги про стягнення суми інфляційних втрат в сумі 12 334,81 грн задоволенню не підлягають.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробнича компанія «КВІК-2006» та стягнення з Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Південно-західна залізниця» Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» заборгованості за надані послуги в розмірі 1 680 983, 82 грн, пені в сумі 141 778,32 грн, 3 % річних в сумі 33 573,62 грн, інфляційних втрат в сумі 68 016,22 грн.

Інша частина позовних вимог (про стягнення пені в сумі 50 867,04 грн та інфляційних втрат в сумі 12 334,81 грн) не підлягає задоволенню з викладених вище підстав.

Розподіл судових витрат.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за розгляд даної справи в розмірі 28 865,28 грн. Інша частина сплаченого судового збору в сумі 948,03 грн залишається за позивачем.

Також судом встановлено, що 04.10.2018 між адвокатом Хільком Антоном Сергійовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробнича компанія «КВІК-2006» укладено договір № 1 про надання правової допомоги, за умовами якого клієнт доручив, а адвокат прийняв на себе зобов'язання надати клієнту правову допомогу, пов'язану з захистом його прав і законних інтересів у справі про стягнення заборгованості за договором на надання послуг з ремонту електричного та механічного обладнання тепловозів № ПЗ/Т-171700/НЮ від 31.10.2017.

Згідно з пунктом 4.1 договору № 1 від 04.10.2018 за надання правової допомоги адвокатом клієнт зобов'язується сплатити адвокату гонорар. Розмір гонорару визначається з урахуванням складності справи, ціни позову, значенням справи для клієнта, витрат адвоката, кваліфікації та досвіду адвоката, фінансового стану клієнта, а також розумності та інших істотних обставин і визначається в Описі робіт (наданих послуг) та здійснених витрат виконаних адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правову допомогу адвокатом подано до суду копію рахунку-фактури № 101 від 15.10.2018 на суму 26 572,30 грн, копію платіжного доручення № 5087 від 16.10.2018 на суму попередньої оплати 26 572,30 грн, акт приймання-передачі наданих послуг від 15.01.2019 на суму 27 937,69 грн, згідно з яким доплаті клієнтом підлягає сума 1 365,39 грн, детальний опис робіт (наданих послуг) та здійснених витрат виконаних адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги № б/н від 15.01.2019 та копію залізничних посадочних документів на загальну суму 1 987,69 грн.

Також представником позивача надано суду копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЗП № 001815, яке видано 27.09.2018 Радою адвокатів Запорізької області, та засвідчену копію ордер серії ЗП № 085101 від 04.10.2018.

За приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат, зокрема: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. ч. 2, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, відповідно до частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що позивачем були понесені витрати на професійну правову допомогу на загальну суму 27 937,69 грн, з яких: 26 572,30 грн вже сплачено позивачем адвокату, а 1 365,39 грн - підлягає сплаті. За висновками суду, розмір гонорару адвоката та понесені ним витрати на проїзні залізничні документи є співмірними з ціною позову та пов'язані з розглядом даної справи, а протилежного відповідачем не доведено.

Враховуючи наведене, зважаючи на наявність в матеріалах справи доказів понесення позивачем витрат на професійну правову допомогу на загальну суму 27 937,69 грн, приймаючи до уваги, що відповідачем не було доведено неспівмірності таких витрат, господарський суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі, пропорційному задоволеним позовним вимогам, а саме в сумі 27 049,30 грн.

Керуючись ст. ст. 129, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробнича компанія «КВІК-2006» до Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Південно-західна залізниця» Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» про стягнення 1 987 553,83 грн - задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд 5; ідентифікаційний код 40075815) в особі регіональної філії «Південно-західна залізниця» Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» (01601, м. Київ, вул. Лисенка, буд. 6; ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 40081221) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробнича компанія «КВІК-2006» (69600, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Базова, буд. 9А; ідентифікаційний код 38284929) заборгованість в сумі 1 680 983 (один мільйон шістсот вісімдесят тисяч дев'ятсот вісімдесят три) грн 82 коп., пеню в сумі 141 778 (сто сорок одна тисяча сімсот сімдесят вісім) грн 32 коп., 3 % річних в сумі 33 573 (тридцять три тисячі п'ятсот сімдесят три) грн 62 коп., інфляційні втрати в розмірі 68 016 (шістдесят вісім тисяч шістнадцять) грн 22 коп., судовий збір в розмірі 28 865 (двадцять вісім тисяч вісімсот шістдесят п'ять) грн 28 коп. та витрати на професійну правову допомогу в сумі 27 049 (двадцять сім тисяч сорок дев'ять) грн 30 коп.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

4. Залишити за позивачем судовий збір, сплачений до державного бюджету, в розмірі 948,03 грн та витрати на професійну правову допомогу в сумі 888,39 грн.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 28.01.2019.

Суддя В. В. Князьков