Рішення № 79515905, 23.01.2019, Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 500/5489/15-ц

Провадження № 2/500/794/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2019 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

в складі: головуючого судді – Бурнусуса О.О.,

за участю: секретаря судового засідання – Петрової В.В.,

позивача – ОСОБА_1,

відповідача - ОСОБА_2,

представника відповідачів – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ізмаїлі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, який заявою від 29.01.2018 року уточнила, та просить стягнути з відповідачів солідарно на її користь заборгованість за договором позики від 14.01.2013 року у сумі еквівалентній 2000,00 доларів США, відповідно до офіційного курсу НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, 3% річних за прострочення виконання зобов’язання у розмірі еквівалентном 149,92 доларів США, судові витрати по справі у сумі 455 грн. 35 коп. та витрати на проведення почеркознавчої експертизи 2272,74 грн., посилаючись на те, що 14.01.2013 року позивач уклала з ОСОБА_4 договір позики, згідно якого вона у присутності ОСОБА_2 передала йому грошові кошти у сумі 1500 доларів США з умовою їх повернення в строк до 31 грудня 2013 року у тій самій сумі, однак зобов’язання відповідачем ОСОБА_4 виконане не було. Того ж дня на прохання відповідача нею було передано йому додатково ще грошові кошти у сумі 500 доларів США, про що було внесено відповідний запис у розписці. В свою чергу, заявою від 26.11.2018 року позивач вважає , що строк прострочення складає 608 днів та відповідно до цього розмір 3% річних за прострочення виконання зобов’язання складає саме 99,95 доларів США і просила стягнути саме цей розмір.

В судовому засіданні позивач уточнені позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила позов задовольнити.

Представник відповідачів ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_2 уточнені позовні вимоги не визнали у повному обсязі, просили відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що позивач не являється позикодавцем по договору позики, оскільки розписка від 14.01.2013 року була видана на ім’я ОСОБА_5, за цих обставин ОСОБА_4 не повинен повертати ОСОБА_1 грошові кошти. Крім цього, позивачем не надано правового обґрунтування стягнення грошових коштів по договору позики з ОСОБА_2, тому вона не може нести будь-яку відповідальність за невиконання умов договору позики. Також відповідачі не згодні з сумою позики, яка пред’явлена позивачем, оскільки доповнення у виді 500 доларів США, ніяким чином не підтверджено особою, яка склала перший текст та не завірено підписом ОСОБА_4 Крім цього, просили стягнути з позивача витрати на правову допомогу у розмірі 8000 грн.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, необхідно задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред’явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред’явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Так, позивач ОСОБА_1 наполягає на тому, що 14 січня 2013 року між ОСОБА_1 - позикодавцем та ОСОБА_4 - позичальником було укладено договір позики, у відповідності до умов якого ОСОБА_1 передала ОСОБА_4 грошову позику в розмірі 1500 доларів США та 500 доларів США, що підтверджується борговою розпискою про отримання позики від 14.01.2013 року. У розписці зазначені саме дві суми 1500 доларів США та 500 доларів США, під кожною сумою є підпис ОСОБА_4.

Датою повернення позики сторони визначили 31.12.2013 року, однак зобов’язання відповідачем ОСОБА_4 виконане не було.

Також як зазначається позивачем кошти в розмірі 2000 доларів США були передані нею відповідачу ОСОБА_4 14 січня 2013 року в момент підписання розписки, що вказує на виконання позивачем своїх зобов’язань за договором позики в повному обсязі.

Згідно вимог ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та сплата неустойки (пені).

Згідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

Відповідно правового висновку, який міститься в постанові від 18 вересня 2013р. Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах по справі № 6-63 цс 13, предметом якої був спір про стягнення боргу за договором позики, при розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Частина перша статті 510 ЦК України визначає, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

У частині першій статті 527 ЦК України сформульовано загальне правило, відповідно до якого боржник зобов’язаний особисто виконати зобов’язання, а інша сторона (кредитор) повинна особисто прийняти виконання, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно боргової розписки відповідач ОСОБА_4 отримав позику в іноземній валюті.

Відповідно до ст.ст. 192, 524 ЦК України законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно - правовим актом.

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом із тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов’язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов’язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За клопотаннями позивача та відповідача ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 28.12.2015 року для встановлення, ким виконаний текст і підписи у розписці від 14.01.2013 року було призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено судовим експертам Одеського науково-дослідницького інституту судових експертиз. Роз’яснено сторонам положення ст.146 ЦПК України та наслідки ухилення від проведення призначеної експертизи.

Клопотанням про надання додаткових матеріалів від 28.01.2016 року, судовим експертом було витребувано: оригінал досліджуваної розписки, вільні зразки почерку та підпису ОСОБА_4, експериментальні зразки його почерку. У судових засіданнях відповідач ОСОБА_4 неодноразово відмовлявся від надання вільних та експериментальних зразків почерку та підпису та надавав на адресу суду заяву, якою відмовлявся від проведення експертизи ( т. 1, а.с. 113).

Повідомленням судового експерта від 07.04.2017 року за № 206 було зазначено про неможливість проведення експертизи.

В подальшому позивач ОСОБА_1 наполягала на призначенні експертного дослідження в зв’язку з чим, судом вживалися заходи щодо витребування документів на яких наявні зразки почерку та підписів відповідачів.

В свою чергу, відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ухилялися від надання вільних та експериментальних зразків почерку та підписів ( т. 1, а.с. 194, 236, т. 2, а.с. 59).

Разом з тим, за клопотанням позивача Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області винесено ухвалу від 11.07.2017 року про призначення експертизи, якою по цивільній справі призначено судову почеркознавчу експертизу саме за наявними зразками та на вирішення якої поставлене питання, чи виконаний текст розписки ОСОБА_4, ОСОБА_2 чи іншою особою. Роз’яснено сторонам положення ст.146 ЦПК України та наслідки ухилення від проведення призначеної експертизи.

Згідно до висновку експерта № 318-П від 01.12.2017 року, не виявилося можливим відповісти на питання: «Чи виконані підписи у розписці від 14.01.2013 року ОСОБА_4 чи іншою особою?» у зв’язку з встановленням розбіжностей за загальними та окремими ознаками підписів, які свідчать про те, що підписи у документах, які надані в якості порівняльних зразків підписів ОСОБА_4 виконані не однією особою, що викликає у експерта сумніви щодо виконання наданих зразків підписів від імені ОСОБА_4, самим ОСОБА_4 та унеможливлює проведення повного, об’єктивного та всебічного порівняльного дослідження. Також не виявилося можливим відповісти на питання: «Чи виконані підписи у розписці від 14.01.2013 року ОСОБА_2 чи іншою особою?», у зв’язку з тим, що підписи є незіставними за транскрипцією, а також відсутністю експериментальних зразків підписів ОСОБА_2 від імені ОСОБА_4.

Разом з тим, судом приймається до уваги, що згідно вказаного висновку експерта № 318-П від 01.12.2017 року рукописний текст зазначеної розписки, виконаний особою, якій належать зразки почерку в документах та відповідних заявах, які були витребувані судом та відповідно подавались до різноманітних установ від імені відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_2

Статтею 146 ЦПК України (в редакції на час призначення експертизи судом) передбачено, що у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд, в залежності від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з’ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Відповідно до ст. 109 ЦПК України, у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з’ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Відповідно до ч.5 ст. 12 ЦПК України, суд сприяв учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК України, зокрема, витребував всі необхідні документи нібито складені відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_2, роз’яснював сторонам процесуальні права, наслідки від вчинення певних дій чи ухилення від їх вчинення.

З підстав, встановлених вище суд, зважаючи на ухилення відповідача ОСОБА_4 від надання експериментальних зразків почерку та підпису, необхідних для проведення судової почеркознавчої експертизи, а також враховуючи яке для останнього ця експертиза має значення, вважає за можливе визнати, що заборгованість за договором позики слід стягнути саме з ОСОБА_4, оскільки необхідно вважати, що договір позики був укладений саме між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_4, а ОСОБА_2 не є стороною та суб’єктом відповідного договору позики.

В свою чергу, володільцем зобов’язання та боргової розписки є саме ОСОБА_1 та суд вважає помилку у по батькові позивача «Миколаївна» замість «Іванівна», здійснену у розписці від 14.01.2013 року технічною, оскільки вищевказана розписка від 14.01.2013 року зберігалась саме у позивача ОСОБА_1 та неможливістю встановлення іншого виходячи з вищевказаного експертного висновку.

За таких обставин позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню в частині позовних вимог до ОСОБА_4.

Згідно відомостей Національного банку України співвідношення долара США до української гривні за офіційним курсом НБУ станом на 23.01.2019 року тобто на день ухвалення рішення складає 27,8958 грн. за 1 (один) долар США.

Таким чином, враховуючи вимоги ст. 533 ЦК України, з ОСОБА_4 на користь позивача слід стягнути - 2000 доларів США суми позики, що за курсом Національного банку України становить 55791,60 грн.

Три відсотків річних за період з 31 грудня 2013 р. по 31 серпня 2015 року (608 днів) складають:

3% : 365 днів = 0,0082191781 % (в день) х 2000 доларів США = 0,164383562 доларів США х 608 днів = 99,95 доларів США.

За співвідношенням долара США до української гривні за офіційним курсом НБУ три відсотки річних, у зв’язку із невиконанням грошового зобов’язання з грудня 2013 по серпень 2015 року за договором позики від 14 січня 2013 року складає 2788 грн.

Згідно з ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов’язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Позивачем при зверненні з позовом до суду був сплачений судовий збір в розмірі 445 грн. 35 коп. і понесені судові витрати за проведення судової почеркознавчої експертизи №318-П від 01.12.2017 року в розмірі 2272,74 грн. і в зв’язку з задоволенням позову вказаний судовий збір та судові витрати стягуються з ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_1.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 109, 133, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (паспорт серії КМ 722275, виданий Ізмаїльським МВ ГУМВС України в Одеській області 12.07.2011 року, РНОКПП –НОМЕР_1, місце проживання зареєстроване за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1) до ОСОБА_4 ( паспорт серії КМ 472393 виданий Ізмаїльським МВ ГУМВС України в Одеській області 05.07.2007 року, РНОКПП – НОМЕР_2, місце проживання зареєстроване за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2), ОСОБА_2 (паспорт серії КМ 831348, виданий Ізмаїльським МВ ГУДМС України в Одеській області 19.04.2013 року, РНОКПП –НОМЕР_3, місце проживання зареєстроване за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3) про стягнення суми за договором позики – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 (паспорт серії КМ 472393 виданий Ізмаїльським МВ ГУМВС України в Одеській області 05.07.2007 року, РНОКПП – НОМЕР_2, місце проживання зареєстроване за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2) на користь ОСОБА_1 (паспорт серії КМ 722275, виданий Ізмаїльським МВ ГУМВС України в Одеській області 12.07.2011 року, РНОКПП –НОМЕР_1, місце проживання зареєстроване за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1) заборгованість за договором позики від 14 січня 2013 року у сумі еквівалентній 2000,00 доларів США, яка відповідно до офіційного курсу НБУ, встановленого на день ухвалення рішення становить 55791,60 грн. та 3 % річних, у зв’язку із невиконанням грошового зобов’язання з грудня 2013 року по серпень 2015 року за договором позики від 14 січня 2013 року у сумі 2788 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 (паспорт серії КМ 472393 виданий Ізмаїльським МВ ГУМВС України в Одеській області 05.07.2007 року, РНОКПП – НОМЕР_2, місце проживання зареєстроване за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2) на користь ОСОБА_1 (паспорт серії КМ 722275, виданий Ізмаїльським МВ ГУМВС України в Одеській області 12.07.2011 року, РНОКПП –НОМЕР_1, місце проживання зареєстроване за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1) судовий збір в розмірі 445 грн. 35 коп. і понесені судові витрати за проведення судової почеркознавчої експертизи в розмірі 2272,74 грн.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми за договором позики – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду – протягом п’ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 30.01.2019 року.

Суддя: ОСОБА_6