Рішення № 79513276, 11.10.2018, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/8526/17

провадження № 2/753/1655/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" жовтня 2018 р. Дарницький районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Даниленко В.В.,

при секретарі Пасько І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про скасування постанови, акту державного виконавця та витребування майна з чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року до Дарницького районного суду м. Києва звернулись ОСОБА_1, ОСОБА_2 з позовною заявою до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та просили суд :

- визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Подпоріна Романа Олександровича ВП№45982090 від 23 вересня 2016 року про передачу квартири за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_3 в рахунок погашення боргу;

- визнати незаконним та скасувати акт старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Подпоріна Романа Олександровича ВП№45982090 від 23 вересня 2016 року про передачу квартири за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_3 в рахунок погашення боргу;

-витребувати від ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1. та ОСОБА_2. посилались на те, що між ними 21.05.1983 року укладено шлюб, а 17.04.1996 року ОСОБА_2. на підставі договору купівлі-продажу, що укладено на Товарній біржі «Українська біржа десятинна», купив у ОСОБА_5. квартиру АДРЕСА_1

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю (що був чинним станом на день придбання квартири) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Таким чином, на думку позивачів, вказана квартира є їх спільною сумісною власністю з моменту її придбання.

Позивачі вважають, що старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГУЮ в м. Києві Подпорін Р.О. виконуючи рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15.01.2014 року про стягнення з ОСОБА_2. на користь ОСОБА_3. заборгованості у сумі 1 398 197 грн. 50 коп. незаконно склав зазначений вище акт та постанову про передачу ОСОБА_3. квартири в рахунок погашення боргу, оскільки цим фактично порушено право спільної сумісної власності ОСОБА_1. на квартиру.

Окрім того, позивачі наполягали на тому, що в порушення ч. 6 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній станом на 23.09.2016 року) старший державний виконавець не звернувся до суду з поданням про визначення частки боржника на яку можна звернути стягнення, хоча державний виконавець був обізнаний про те, що зазначена вище квартира належить не лише боржнику ОСОБА_2., а є спільною сумісною власністю разом з його дружиною - ОСОБА_1, що підтверджується довідкою форми №3 від 17.03.2016 року та договором купівлі-продажу квартири від 17.04.1996 року.

У судовому засіданні представник позивачів підтримав позовні вимоги ОСОБА_1. та ОСОБА_2. та просив суд їх задовольнити повністю.

У судовому засіданні представник Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві позовних вимог не визнав, подав до суду письмове заперечення на позовну заяву.

Обґрунтовуючи заперечення вказував, що відповідно до ст. 383 ЦПК України (у редакції станом день ухвалення оскаржуваного акту та постанови)

сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

ОСОБА_2. вже звертався зі скаргою до суду, однак ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 30.06.2017 року №753/18668/16-ц скаргу залишено без розгляду.

У ході примусового виконання виконавчого листа, виданого на виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15.01.2014 р. про стягнення з ОСОБА_2. на користь ОСОБА_3. заборгованості у сумі 1398197 грн. 50 коп., державним виконавцем на підставі ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» 19.02.2016 року складено акт опису й арешту майна, яким описано та накладено арешт на згадану вище квартиру, у цей же день складено акт про відсутність за вказаною адресою іншого майна, яке належить боржнику.

Під час проведення зазначених виконавчих дій 19.02.2016 року була присутня і позивач ОСОБА_1., що підтверджується її підписом під актом, проте жодних заяв про те, що квартира належить у т.ч. їй на праві спільної сумісної власності вона не зробила, будь-яких зауважень у актах не виклала.

З відповіді Київського міського бюро технічної інвентаризації від 29.02.2016 року вбачалось , що квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_2.

Водночас, на думку відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_1 не реалізувала свого права на звернення до суду з позовом про визнання права власності на майно та про зняття з нього арешту, як це випливає зі ст. 60 ч. 1 Закону України «Про виконавче провадження».

Представник ОСОБА_4 та ОСОБА_3. у судовому засіданні також позовних вимог не визнав, просив суд відмовити у їх задоволенні повністю, подав до суду від імені довірителів відповідні письмові заперечення на позов.

Відповідач ОСОБА_4 у письмових запереченнях позов не визнала та наполягала на тому, що позовна вимога про витребування спірної квартири є передчасною, оскільки ні згадана постанова старшого державного виконавця ні вказаний акт старшого державного виконавця не визнані недійсними та/або не скасовані, судом не встановлено, що спірна квартира є спільною сумісною власністю позивачів у справі, тоді як право на витребувати майна із чужого незаконного володіння має лише власник цього майна.

Окрім того, відповідач ОСОБА_4 наполягала на тому, що позивачі не обґрунтували підстави витребування майна з чужого незаконного володіння, не надали належних доказів, що свідчили б про те, що спірне майно було загублене, викрадене чи вибуло з володіння поза волею позивачів тощо.

Відповідач ОСОБА_3 у письмових запереченнях на позовну заяву, вимог позову не визнав та наполягав на тому, що відповідно до ст. 65 СК України при укладенні договору одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Договори позики між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 були укладені 15.12.2008 року та 15.07.2009 року шляхом написання відповідних розписок без встановлення строку повернення позики. Позивач ОСОБА_1 була обізнана як про укладення договорів позики її чоловіком ОСОБА_2, так і про те, що грошові кошти ним було використано в інтересах сім'ї, а також стосовно того, що Дарницьким районним судом м. Києва було ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_2. на користь ОСОБА_3. боргу у сумі 1398197 грн. 50 коп., а також, що з метою його примусового виконання 14.05.2014 року Дарницьким районним судом м. Києва видано виконавчий лист №753/20596/13 тощо.

Водночас, відповідач ОСОБА_1 була обізнана про те, що здійснювалось примусове виконання зазначеного рішення суду, вона була присутня 19.02.2016 року під час складення старшим державним виконавцем Подпоріним Р.О. акту опису й арешту майна, яким описано та накладено арешт на згадану вище квартиру, зазначений акт у тому числі підписано і позивачем ОСОБА_1 без будь-яких зауважень або заяв про те, що квартира належить також їй на праві спільної сумісної власності.

ОСОБА_1 не зверталась до суду з позовом про визнання права власності на майно та про зняття з нього арешту згідно приписів ст. 60 ч. 1 Закону України «Про виконавче провадження».

Представник третьої особи ОСОБА_6 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Третя особа у справі ОСОБА_7. у судове засідання не з'явився, представника не направив, хоча про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції про відкриття виконавчого провадження ВП№45982090 від 16.01.2016 року відкрито виконавче провадження за виконавчим листом №753/20596/13, що видано Дарницьким районним судом м. Києва 14.05.2014 року про стягнення з ОСОБА_2. на користь ОСОБА_3. боргу у сумі 1398197 грн. 50 коп.

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Подпоріна Романа Олександровича ВП№45982090 від 23 вересня 2016 року квартиру за адресою: АДРЕСА_1, передано ОСОБА_3 в рахунок погашення боргу.

Актом старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Подпоріна Романа Олександровича ВП№45982090 від 23 вересня 2016 року квартиру за адресою: АДРЕСА_1, передано ОСОБА_3 в рахунок погашення боргу.

У подальшому за нотаріально посвідченим договором дарування квартири від 16.11.2016 року ОСОБА_3 подарував квартиру ОСОБА_4, яка 16.11.2016 року за нотаріально посвідченим договором дарування квартири подарувала квартиру ОСОБА_4.

Разом з тим, з договору купівлі-продажу від 17.04.1996 року, який укладено на Товарній біржі «Українська біржа десятинна», вбачається, що ОСОБА_2. купив у ОСОБА_5. квартиру АДРЕСА_1.

Встановлено, що станом на день придбання зазначеної квартири ОСОБА_1. та ОСОБА_2. перебували у шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу від 21.05.1983 року, яке видано Бігунською сільрадою Овруцького району Житомирської області, актовий запис №13.

Відповідно до п. 1 прикінцевих та перехідних положень Сімейного кодексу України від 10.01.2002 року цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, який у свою чергу набув чинності з 01.01.2004 року.

За загальним правилом дії законів і інших нормативно-правових актів в часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) норми Сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто, не раніше 01.01.2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на вказану дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, які виникли після набрання ним чинності.

Згадану квартиру позивач ОСОБА_2. придбав у квітні 1996 року, тому на ці сімейні правовідносини поширується чинний на той час Кодекс про шлюб та сім'ю України (1969 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю (1969 року) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що зазначена квартира є спільною сумісною власністю позивачів у справі з дня її придбання.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, як це випливає зі ст. 63 СК України.

У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця (ч. 6 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року).

Матеріали справи не містять доказів того, що розмір часток у зазначеній квартирі, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначено за домовленістю між подружжям ОСОБА_2 або шлюбним договором або рішенням суду.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст.321 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 41 Конституції України закріплено також, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України).

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 388 ЦК України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, зважаючи на те, що обов'язок по доведенню обставин справи покладено на кожну із сторін, суд приходить до висновку про те, що позовну заяву слід задовольнити з огляду на доведення позивачами належними та допустимими доказами безпідставності звернення стягнення на об'єкт нерухомого майна, що на праві спільної сумісної власності належить не лише боржнику ОСОБА_2., але і його дружині ОСОБА_1.

Розподіл судових витрат здійснено відповідно приписів до ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 81, 141, 265, 268, 274, 279 ЦПК України

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про скасування постанови, акту державного виконавця та витребування майна з чужого незаконного володіння - задовольнити.

Визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м.Києві Подпоріна Романа Олександровича ВП№45982090 від 23 вересня 2016 року про передачу квартири за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_3 в рахунок погашення боргу.

Визнати незаконним та скасувати акт старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м.Києві Подпоріна Романа Олександровича ВП№45982090 від 23 вересня 2016 року про передачу квартири за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_3 в рахунок погашення боргу.

Витребувати від ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнути з Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2 судовий збір в сумі 8080 (вісім тисяч вісімдесят) грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя: