Ухвала суду № 79512848, 24.01.2019, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/793/249/19 Справа № 705/4971/18 Категорія: ст. 82 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2019 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого суддів при секретарі ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_5з участю прокурораОСОБА_6

захисника, адвоката ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси кримінальне провадження за апеляційними скаргами засудженого ОСОБА_8 та адвоката ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 на ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 30 листопада 2018 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання начальника державної установи «Старобабанівська виправна колонія (№ 92)» про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким

ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцю ІНФОРМАЦІЯ_2, українцю, громадянину України, ІНФОРМАЦІЯ_3, не одруженого, раніше судимого.

За цим провадженням засуджений 15.05.2017 року Канівським міськрайонним судом Черкаської області за ч. 3 ст. 185 КК України до 4 років позбавлення волі. На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано повністю в строк відбування основного покарання час його попереднього ув’язнення та перебування під вартою в період з 24.01.2015 року по 02.03.2015 року з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі. Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 26.09.2017 року на підставі ст. 72 ч. 5 КК України зараховано в строк покарання строк попереднього ув’язнення з 15.05.2017 року по 20.06.2017 року, з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі. Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 18.05.2018 року зараховано в строк покарання строк попереднього ув’язнення з 21.06.2017 року по 26.09.2017 року включно відповідно до ст. 72 ч. 5 КК України з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі,

в с т а н о в и л а :

Начальник державної установи «Старобабанівська виправна колонія (№ 92)» звернувся до Уманського міськрайонного суду Черкаської області із клопотання про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким засудженому ОСОБА_8.

Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 30 листопада 2018 року відмовлено у задоволенні клопотання начальника державної установи «Старобабанівська виправна колонія (№ 92)» про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким засудженому ОСОБА_8. В ухвалі суд указав, що ОСОБА_8 засуджений 15.05.2017 року Канівським міськрайонним судом Черкаської області за ч. 3 ст. 185 КК України до 4 років позбавлення волі. На підставі ч. 5 ст. 75 КК України зараховано повністю в строк відбування основного покарання час його попереднього ув’язнення та перебування під вартою в період з 24.01.2015 року по 02.03.2015 року з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.

Згідно з довідкою про заохочення та стягнення, затвердженої 08.11.2018 року засуджений ОСОБА_8 стягнень не має, має два заохочення за виконання покладених на нього обов’язків та правил поведінки. Згідно з довідкою начальника відділу по контролю за виконанням судових рішень ОСОБА_9, станом на 30.11.2018 року не відбута ОСОБА_8 частина покарання становить 1 рік 10 місяців 19 днів. Відповідно до вимог ст. 82 КК України заміна не відбутої частини покарання більш м’яким можлива після фактичного відбуття засудженим ? частини строку покарання, призначеного судом за злочин.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 КК України покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого. Згідно з вироком суду першої інстанції та з поданою характеристикою, ОСОБА_8 на момент засудження не був працевлаштований. Матеріали подання не містять даних про те, що ОСОБА_8 працював на момент засудження, тому місцевий суд не знайшов підстав для заміни покарання більш м’яким у виді виправних робіт.

Не погодившись з ухвалою суду, засуджений ОСОБА_8 та захисник ОСОБА_7 подали апеляційні скарги. Засуджений ОСОБА_8 в апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 30.11.2018 року та постановити нову, якою замінити йому не відбуту частину покарання більш м’яким покаранням, вбачаючи, що для цього наявні всі передбачені законом підстави. Просить слухати справу в апеляційному суді без його участі, але за участю його адвоката ОСОБА_7

Захисник засудженого адвокат ОСОБА_7 в апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 30.11.2018 року та призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції.

Захисник указує, що суд належним чином не дослідив та не з'ясував факт повного визнання вини у скоєному засудженого та його ставлення до вчиненого злочину, що є прямим порушенням п. 17 Постави Пленуму ВСУ від 26.04.2002 р. та вимог ст. 82 КК України.

Згідно з ухвалою суду першої інстанції засуджений ОСОБА_8 має заборгованість за вироком суду в розмірі 7 782, 42 гривень. Цей довод суду є неправильним й таким, що залишився недослідженим в контексті ст. 410 КПК України, оскільки вищезазначена заборгованість за вироком суду була сплачена, про що свідчать квитанція № 32 від 30.10.2018 року про оплату, яка наявна в матеріалах справи.

Крім того указує, що доводи прокурора, який заперечував проти задоволення клопотання посилаючись на ч. 1 ст. 57 КК України, які суд першої інстанції поклав в основу судового рішення, є необґрунтованими в контексті чинного законодавства України. А саме: відповідно до ч. 1 ст. 57 КК України покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого.

Відповідно до Науково-практичного коментаря КК України за загальною редакцією ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, схваленого Вченою радою Національною академією внутрішніх справ, під місцем роботи слід розуміти підприємство, установу, організацію незалежно від форми власності, де особа прийнята на роботу.

Так, під час розгляду кримінального провадження № 11-кп/793/549/17 за звинуваченням ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 185 КК України, захистом в судовому засіданні було надано довідку з ТОВ «Перервинці» про те, що засуджений ОСОБА_8 на момент засудження був офіційно працевлаштований та довідку про участь його у благодійних акціях та спортивно масових заходах. Також вищезазначену довідку про те, що засуджений ОСОБА_8 на момент засудження був офіційно працевлаштований, додавала адміністрація колонії до свого клопотання в Уманський міськрайонний суд Черкаської області.

Але у зв'язку з тим, що ТОВ «Перервинці» на сьогодні офіційно є в стані припинення діяльності (офіційні відомості з сайту «Міністерства юстиції додаються) до матеріалів справи в суді першої інстанції була долучена довідка ПП ОСОБА_13 від 27.09.2018 року, згідно з якою підприємство «Бон Авто» готове прийняти на роботу засудженого ОСОБА_8

Виходячи з вищенаведеного, вимоги ч. 1 ст. 57 КК України були виконані, а тому доводи суду першої інстанції стосовно того, що матеріали клопотання не містять даних про те, що засуджений ОСОБА_8 працював на момент засудження є хибними.

Відповідно до ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

За таких обставин, враховуючи явну неповноту судового розгляду, адвокат вважає, що ухвалу суду першої інстанції від 30.11.2018 року слід скасувати і призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції за наслідками якого прийняти законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення, яке б відповідало вимогам закону.

Засуджений ОСОБА_8 в апеляційній скарзі указує, що з 18.11.2017 року відбуває покарання в ДУ «Старобабанівська виправна колонія № 92». Під час відбування покарання себе зарекомендував з позитивної сторони, що підтверджується характеристикою установи. Режиму відбування покарання не порушує, дотримується встановлених правил поведінки та розпорядку дня, стягнень не має, працевлаштований столяром в майстерні установи, бере активну участь у суспільно-корисному житті відділення, мав заохочення начальника установи.

ОСОБА_8 зазначає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні клопотання про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким, не взяв до уваги той факт, що він на момент засудження був працевлаштований офіційно на підприємстві «Перервинці», відповідну довідку адміністрація колонії суду надавала. Разом з тим до матеріалів справи була долучена довідка від ПП ОСОБА_13 від 27.09.2018 року, згідно з якою підприємство «Бон Авто» готове прийняти засудженого на роботу та взяти його на поруки.

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_8 був відсутній, оскільки просив проводити апеляційний розгляд без його участі, тому колегія суддів виходить з того, що він підтримує вимоги своєї апеляційної скарги з підстав, які в ній наведені.

Захисник засудженого ОСОБА_8 адвокат ОСОБА_7 також підтримав вимоги апеляційних скарг. При цьому на запитання суду щодо різних за змістом апеляційних вимог у скаргах захисника та його довірителя указав, що він підтримує апеляційні вимоги, які указані в апеляційній скарзі ОСОБА_8, але при цьому вбачає, що суд апеляційної інстанції може й за власною ініціативою скасувати ухвалене рішення та призначити новий розгляд провадження в суді першої інстанції, оскільки для цього є відповідні підстави.

Прокурор заперечував проти задоволення апеляційних скарг, просив залишити ухвалу місцевого суду без змін.

Заслухавши доповідача, думки учасників судового провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги засудженого та його захисника не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до положень ст. 82 КК України особам, що відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі, невідбута частина покарання може бути замінена судом більш м'яким покаранням. У цих випадках більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного суду України від 26.04.2002 року за № 2 заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можливе лише після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого. При цьому головною умовою прийняття такого рішення є доведеність того, що засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.

Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким може бути застосована, якщо засуджений став на шлях виправлення.

Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким можлива після фактичного відбуття засудженим не менше половини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин.

Згідно з характеристикою начальника Старобабанівської ВК № 92 ОСОБА_14 (а.с. 2) засуджений ОСОБА_8 під час утримання в СІЗО м. Черкаси характеризувався посередньо, до праці не залучався, стягнень та заохочень не мав. З 18.11.2017 року відбуває покарання в державній установі «Старобабанівська виправна колонія (№92)». За період відбування покарання характеризується позитивно. Режиму відбування покарання не порушує, дотримується встановлених правил поведінки та розпорядку дня. Стягнень не має. Працевлаштований столяром в майстерні установи, до праці ставиться сумлінно, виконує поставлені завдання. Приймає активну участь у суспільно-корисному житті відділення та участь у самодіяльних організацій, за що 1 раз заохочувався правами начальника колонії та 1 раз правами начальника відділення. Дбайливо ставить до майна установи і предметів, якими користується при виконанні дорученої роботи. У відношення до представників адміністрації колонії ввічливий, тактовний, виконує їх законні вимоги. Відповідно до ст. 124 КВК України приймає особисту участь у організації виховних заходів, які проводяться в установі. Відповідно до ст. 127 КВК України приймає участь у роботі самодіяльних організацій, проявляє розумну соціально-корисну активність в організації їх роботи. За характером спокійний, врівноважений.

Крім того, в характеристиці указано, що засуджений ОСОБА_8 став на шлях виправлення, тому до нього може бути застосовано заміну невідбутої частини покарання більш м’яким у вигляді виправних робіт.

Однак, у тій самій характеристиці щодо засудженого ОСОБА_8 О вказано, що 24 травня 2018 року комісія установи, розглянувши питання про зміну умов тримання засудженого, відмовила йому в цьому, у зв’язку з тим, що він не стає на шлях виправлення. Таким чином, за кілька місяців до розгляду клопотання колонії судом першої інстанції, ОСОБА_8 характеризувався як такий, що не стає на шлях виправлення, що вказує не нестабільність його характеристики.

Посилання захисника на те, що засуджений повністю визнає свою провину, що не було враховано місцевим судом, колегія суддів бере до уваги, однак вбачає, що аспекти визнання засудженим своєї вини не мають вирішального значення при вирішення питання про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким, адже вина засудженого вже встановлена чинним вироком суду.

Стосовно доводів захисника про виплату засудженим окремої заборгованості за вироком, колегія суддів вбачає наступне.

Згідно з вироком Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 15 травня 2017 року, покарання за яким відбуває на даний час ОСОБА_8, з нього на користь потерпілих були стягнуті наступні суми коштів: на користь ОСОБА_15 – 163 282 грн. 00 коп.; на користь ОСОБА_16 – 74 324 грн. 00 коп.; на користь ОСОБА_17 – 137 870 грн. 00 коп. (а.с. 7).

Згідно зі змістом характеристики засудженого ОСОБА_8 (а.с. 2) станом на 08 листопада 2018 року він мав заборгованість за виконавчими листами 151 807 грн., а також мав позов за вироком на суму 375 476 грн. (а.с. 2).

Наявною у матеріалах справи довідкою від 09 листопада 2018 року (а.с. 30) підтверджується, що від засудженого ОСОБА_8 на користь ОСОБА_17 надійшли кошти в сумі 151 807 грн. 00 коп. Також є дані, що він сплатив 8 710 грн. 66 коп. на користь держави на відшкодування процесуальних витрат (а.с. 31) Однак, жодних даних про відшкодування іншої шкоди іншим потерпілим згідно з вироком немає.

Оцінюючи доводи апелянтів щодо працевлаштування ОСОБА_8 на момент засудження, колегія суддів вбачає ці доводи в цілому слушними, однак такими, що не мають істотного впливу на суть оскаржуваного рішення.

Колегія суддів погоджується з позицією захисника, що матеріали клопотання містять дані про те, що ОСОБА_8 працював на момент засудження в ТОВ «Перервинці», про що захисником у судовому засіданні були надані додатково підтверджуючі документи. Але враховуючи, що підприємство, де засуджений раніше працював, на даний час перебуває у стані припинення діяльності, вести мову про його подальше працевлаштування там на час відбування покарання у виді виправних робіт вже неможливо.

Крім цього, оцінюючи наявні документи про те, що ФОП ОСОБА_13 з м. Канева готовий узяти ОСОБА_8 на роботу, забезпечивши відбування ним покарання у виді виправних робіт, колегія суддів не вбачає їх достатніми для ухвалення такого рішення.

Покарання у виді виправних робіт не зводиться лише до того, що певна особа буде працевлаштована у певному місці й з її заробітної плати буде відраховуватися певна сума коштів у дохід держави. Оскільки кожне покарання має на меті перш за все необхідність здійснення на особу належного і достатнього виправного впливу, місце роботи, де особа відбуватиме таке покарання, повинне відповідати таким вимогам. Іншими словами, суду мають бути надані переконливі докази, що на певному місці роботи особа потрапить в умови, які сприятимуть її виправленню.

Натомість у матеріалах справи є дані лише про те, що ФОП ОСОБА_13 готовий взяти засудженого на роботу на посаду менеджера з продажу автозапчастин (а.с. 20), його свідоцтво про державну реєстрацію як підприємця (а.с. 22); дані про те, що він є платником єдиного податку (а.с. 23). Жодних даних, принаймні, про осіб, які також офіційно працевлаштовані у цього підприємця, їх характеристик, характеристики самого підприємця тощо немає. За таких умов суд не має достатніх підстав для переконання, що працевлаштування засудженого у вказаного підприємця буде відповідати вимогам, необхідним для виправлення засудженого.

За таких обставин колегія суддів вважає, що постановлена судом першої інстанції ухвала відносно ОСОБА_8 за своєю суттю є вірною, хоча й містить окремі указані апелянтами недоліки щодо мотивів її ухвалення, які, однак, не впливають в цьому конкретному випадку на суть ухваленого рішення, враховуючи, що заміна невідбутої частини покарання засудженому більш м’яким покаранням є правом, але не обов’язком суду. При цьому колегія суддів враховує також характер вчинених засудженим згідно з вироком суду злочинів, їх кількість, наслідки, вчинення їх за попередньою змовою з невстановленими слідством особами.

Аналогічно колегія суддів не вбачає передбачених ст. ст. 412, 415 КПК України підстав для призначення нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, враховуючи необхідність дотримання принципу розумності щодо строку розгляду кримінального провадження в суді.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 82 КК України, ст.ст. 404, 405, 537, 539 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги засудженого ОСОБА_8 та адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 30 листопада 2018 року про відмову у задоволенні клопотання начальника державної установи «Старобабанівська виправна колонія (№ 92)» про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким засудженому ОСОБА_8 залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий :

Судді :