Рішення № 79507439, 27.12.2018, Кропивницький районний суд Кіровоградської області (до 25.04.2025 - Кіровоградський районний суд Кіровоградської області)

Справа № 393/148/18

Провадження № 2/390/890/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

"27" грудня 2018 р. Кіровоградський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого – судді Терещенко Д.В.,

при секретарі – Бреус І.П.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Кропивницький цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Єврокар Україна», про захист прав споживачів, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «Єврокар Україна» про визнання договору фінансового лізингу недійсним, стягнення 50000,00 грн. та судових витрат по справі. Позивач посилається на те, що 19 серпня 2017 року вона уклала з відповідачем договір фінансового лізингу, відповідно до якого товариство зобов'язалось придбати у свою власність та передати їй у користування автомобіль моделі «Renauit Captur». На виконання умов договору 19.08.2017 року позивач, як сторона договору – лізінгоодержувач сплатила 50 000 грн. Відповідач, отримавши вказані кошти, не здійснив дій, спрямованих на виконання договору, тому позивач вважає, що умови договору фінансового лізингу містять несправедливі умови, оскільки вони не відповідають діючому законодавству та порушують її права як споживача. Так, в договорі не зазначено технічні та індивідуальні характеристики автомобіля, отже договір не містить істотних умов щодо предмету договору. Крім того, за невиконання умови договору щодо надання предмету договору лізінгодавець не несе відповідальності, та навпаки отримує вигоду у виді 20 відсотків розміру авансового платежу та всю суму сплаченої комісії за організацію договору. Крім того, договір укладений в простій письмовій формі без нотаріального посвідчення, що є порушенням закону. На письмове звернення щодо вирішення спору в досудовому порядку відповідач повідомив, що договір вважається розірваним, в поверненні сплачених грошових коштів відмовлено та зазначено, що поверненню підлягає сума в розмірі 863 грн.20 коп. У зв’язку з наведеним, просить визнати договір недійсним, стягнути з відповідача на її користь сплачені за договором лізингу платежі в розмірі 50 000 грн. та судові витрати у справі в сумі 5000 грн. за правову допомогу.

Представник позивача ОСОБА_2, який діє на підставі ордеру, в судове засідання не з”явився. Надав заяву про розгляд справи без його участі, не заперечував щодо ухвалення заочного рішення у справі.

Представник відповідача в судове засідання не з”явився. Про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Суд, оглянувши матеріали справи, вважає можливим, керуючись ст.ст.223, 280 ЦПК України, розглянути справу та ухвалити заочне рішення, на підставі наявних у справі доказів.

Суд, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, прийшов до висновку про те, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1ст.626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Згідно із ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України, визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як вбачається із матеріалів справи, 19.08.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» в особі представника ОСОБА_3, який діяв на підставі довіреності № 135 від 30.06.2017 року, та ОСОБА_1, був укладений Договір фінансового лізингу № 3556, який є предметом даного розгляду, копія якого є в справі.

Відповідно до п. 1.1 договору, предметом фінансового лізингу є транспортний засіб, зазначений у даній статті та у специфікації (Додаток № 2 Договору), а саме: автомобіль моделі «Renauit Captur».

Відповідно до п. 1.3 договору, лізингодавець бере на себе зобов»язання придбати предмет лізингу у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим договором.

Згідно п.п. 1.7, 4.1 договору, лізингодавець передає у користування предмет лізингу лізингоодержувачу не пізніше 90 календарних днів з дати отримання на поточний рахунок лізингодавця наступних платежів - комісія за організацію договору, авансовий платіж, комісія за передачу предмету лізингу.

Згідно п. 8.2 договору, укладаючи даний договір сторони погоджуються, що вартість предмета лізингу, на момент укладання договору, за цим договором становить 19035,40 доларів США з урахуванням ПДВ, згідно обмінного курсу долара США до української гривні, на фактичну дату укладання даного договору. На дату укладання цього договору, згідно обмінного курсу долара США до української гривні, гривневий еквівалент вартості предмета лізингу становив 489210 грн.

Згідно п. 9.7 договору, комісія за передачу предмета лізингу - одноразовий платіж, розмір якого становить 3% від вартості транспортного засобу вказаного у договорі, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця для здійснення необхідних дій, які повязані з передачею предмета лізингу лізингоодержувачу.

Відповідно до п.9.2 договору, авансовий платіж складає 23% вартості предмета лізингу.

Відповідно до п.10.3 договору, щомісячний платіж складає – 438,85 доларів США, що згідно обмінного курсу долара США до української гривні становить 11278,44 грн.

З п. 12.1. ст.12 договору вбачається, що у разі дострокового розірвання договору фінансового лізингу на вимогу лізингоодержувача поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20% лізингодавець утримує в якості штрафу. Комісія за організацію договору в такому випадку лізингоодержувачу не повертається.

На виконання Договору, 19.08.2017 року позивач сплатила на користь ТОВ «Єврокар Україна» суму авансового внеску у розмірі 50 000 грн. (п»ятдесят тисяч гривень) в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», що підтверджується квитанцією, копія якої є в справі.

Не отримавши від відповідача автомобіль, позивач звернулась з листом до ТОВ «Єврокар Україна», з вимогою розірвання договору та повернення коштів.

На дану заяву ТОВ «Єврокар Україна» на адресу позивача направило лист, копія якого є в справі, в якому директор ТОВ повідомила, що згідно її заяви, Договір фінансового лізингу № 3556, який є предметом розгляду, вважається розірваним з 06.09.2017 року, а вона має право на повернення зі сплачених нею 50 000 грн. – 863,20 грн.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3ст. 215 ЦК України).

Згідно ч.2 ст.1 Закону України «Про фінансовий лізинг», за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ч.2 ст.806 ЦК України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Отже, за своєю правовою природою, договір фінансового лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) і договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Згідно вимог ст. 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно зі статтею 220 ЦК України,у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.

Нікчемний договір не породжує тих прав і обов'язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

Правові наслідки недійсності договору передбачені статтею 216 ЦК України.

Положення статті 216 ЦК України застосовуються також при вирішенні вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Зазначений правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-648цс16.

Як вбачається з оспорюваного договору, він укладений між юридичною особою - ТОВ „Єврокар Україна" та фізичною особою ОСОБА_1 і оскільки договір містить елементи договору найму транспортного засобу, то в силу положень ч.2 ст.799 ЦК України, він підлягав нотаріальному посвідченню.

Проте, в порушення зазначених вимог закону, договір не був посвідчений нотаріально.

Крім того, Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачем товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Згідно з ч.5 п. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансовий лізинг вважається фінансовою послугою. Метою цього Закону є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності та розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України. Це означає, що Закон України «Про захист прав споживачів» безпосередньо регулює відносини, що склались між сторонами договору, а умови договору фінансового лізингу, в свою чергу, не можуть суперечити положенням цього Закону.

Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачені самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми, у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно з якою, умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Згідно з укладеним між сторонами Договором, який є предметом даного спору, лізингодавець зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування майно (предмет лізингу) лізингоодержувачу, а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати передбачені договором платежі (пункти 1.1, 1.3, 3.3.1, 3.3.2 договору).

Відповідно до п. 8.3 Договору, гривневий еквівалент вартості предмета лізингу, визначений на дату укладення договору, може змінюватися в разі зміни обмінного курсу долара США до гривні або в разі зміни відпускної ціни транспортного засобу у продавця.

Усі планові платежі здійснюються лізингоодержувачем відповідно до умов, визначених у додатках 1, 3 до договору фінансового лізингу. Планові платежі зараховуються лізингодавцем згідно з обмінним курсом долара США до гривні на дату фактичного зарахування платежу на рахунок лізингодавця (пункт 8.5).

Зі змісту договору також слідує, що за невиконання своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу лізингодавець не несе відповідальності, а, навпаки, отримує вигоду - штраф у розмірі 20% від розміру авансового платежу та всю суму сплаченої комісії за організацію договору (пункт 12.1 договору).

Відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Крім того, з огляду на юридичну природу договору фінансового лізингу та положення статті 692 ЦК України, споживач послуг, укладаючи такий договір, має право знати обсяг своїх фінансових зобов'язань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу. При цьому, ціна предмета лізингу є істотною умовою такого договору згідно вимог статей 638, 655, 691 ЦК України.

Відповідно до пункту 10.1 Договору, лізинговим платежем є платіж, що сплачується кожного місяця лізингоодержувачем на користь лізингодавця відповідно до графіку сплати лізингових платежів (додаток №3 до договору). Кожний лізинговий періодичний платіж включає: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування в розмірі 20% річних на залишок частини від обсягу фінансування (винагорода лізингодавця за отримане у лізинг майно); частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу); комісію за супроводження договору в розмірі 6%.

Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля, остаточно не визначили вартість предмета лізингу.

Таким чином, на момент укладення договору фінансового лізингу лізингоодержувач був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобов'язань та графіком лізингових платежів, що свідчить про невизначеність загального обсягу грошових зобов'язань лізингоодержувача.

Згідно з п.12.14 договору лізингу, у випадку необґрунтованої відмови від прийняття предмету лізингу, лізингодавець має право розірвати даний договір та вимагати від лізингоодержувача сплати на користь лізингодавця неустойки (штраф) у розмірі 10% від вартості предмета лізингу. Також лізингоодержувач зобовязаний компенсувати всі понесені витрати лізингодавця з реєстрації та страхування предмета лізингу. У такому випадку лізингодавець не повертає лізингоодержувачу сплачені ним на виконання даного договору кошти.

Разом з тим, зазначений пункт договору суперечить ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якою передбачено право споживача на одержання відповідної компенсації від продавця у зв'язку з розірванням або невиконанням умов договору та є несправедливим.

Крім того, достроково погасити лізингові платежі можна не раніше ніж через 12 (дванадцять) календарних місяців після підписання акта приймання-передачі предмета лізингу між лізингодавцем та лізингоодержувачем (п. 3.4.5), що свідчить також про порушення прав споживача.

Також суд відмічає, що предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Відповідно до ст. 184 ЦК України, річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Відповідно до п.1.1 оспорюваного договору фінансового лізингу, предметом лізингу є транспортний засіб автомобіль моделі «Renauit Captur».

Таким чином, у даному випадку, у суду відсутні підстави вважати, що предмет лізингу - є індивідуально визначеною річчю, оскільки, в договорі відсутні ознаки, які можуть бути властиві тільки йому, зокрема, рік випуску, колір, номер кузова, шасі, та інше, що є порушенням вимог чинного законодавства.

Окрім того, згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Суду не надано відповідачем доказів наявності у нього ліцензії для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), та суперечить вимогам законодавства.

Суд вважає, що положення Договору встановлюють жорстку відповідальність за порушення умов договору лише споживача, усуваючи відповідальність відповідача, не надають право споживачу вимагати дострокового розірвання договору, передбачають покладення на споживача штрафів, у тому числі, за дострокове розірвання договору, надають відповідачу право не повертати сплачені споживачем кошти у випадку дострокового розірвання договору, явно є несправедливими.

Виходячи з зазначеного, при вирішенні спору між сторонами, суд враховує, що позивачу, як споживачу, на момент укладення договору, об'єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору фінансової послуги із запропонованих на ринку, а також для оцінки договору з відповідачем щодо придбання у нього послуги фінансового лізингу.

Отже, враховуючи зазначені вище норми цивільного законодавства, оскільки договір фінансового лізингу містить несправедливі умови відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», не спрямований на настання правових наслідків зі сторони відповідача щодо купівлі для позивача автомобіля та передачі йому придбаного транспортного засобу, предмет договору фінансового лізингу є не конкретизованим, при укладенні договору не дотримано положення законодавства щодо нотаріального посвідчення договору та відсутність у відповідача ліцензії на здійснення фінансових послуг, суд приходить до висновку про задоволення позову та визнання договору фінансового лізингу недійсним.

Таким чином, суд вважає необхідним: визнати Договір фінансового лізингу № 3556 від 19.08.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» та ОСОБА_1 - недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Проаналізувавши вищевикладені обставини справи та законодавчі норми, виходячи з принципів: законності, об»єктивності, розумності та справедливості, суд дійшов висновку про необхідність: стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» на користь позивача суму авансового внеску у розмірі 50 000 грн.

Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір в сумі 704 грн. 80 коп.

Разом з цим, суд вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача судових витрат на правову допомогу не підлягають задоволенню, т.я. позивачем не надано жодного достовірного доказу про те, що вона витратила на правову допомогу 5000 грн.

Керуючись ст.ст.4-5, 7, 10, 12-13, 77-81, 95, 133-134, 137, 141, 235, 258-259, 263-265, 280-284 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати договір фінансового лізингу № 3556 від 19.08.2017 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» та ОСОБА_1 - недійсним.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» (юридична адреса: м.Київ, вул.Бориспільська, 9, корпус 57, офіс 57/1, або: м.Київ, вул.Бориспільська, 26-Б, кімната 32-Б, код ЄДРПОУ 40481805) на користь ОСОБА_1 (адреса проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1), суму авансового внеску у розмірі 50 000 грн. (п'ятдесят тисяч гривень).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» (юридична адреса: м.Київ, вул.Бориспільська, 9, корпус 57, офіс 57/1, або: м.Київ, вул.Бориспільська, 26-Б, кімната 32-Б, код ЄДРПОУ 40481805) на користь держави судовий збір в сумі 704 грн. 80 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право подати апеляційну скаргу на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених участині другій статті 358 цього Кодексу.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: /підпис/

Згідно з оригіналом:

Суддя Кіровоградського районного суду

Кіровоградської області ОСОБА_4